Шпаргалка по дисциплине "Педагогика и психология"

- обмін інформацією між  педагогом та учнями; 
- міжособистісне пізнання; 
- організація та регулювання взаємин і спільної діяльності; 
- здійснення виховного впливу 
- педагогічно доцільна самопрезентація педагога. 
Роль педагогічного спілкування серед інших компонентів процесу виховання історично зростає. Це пов'язано з тим, що разом з демократизацією суспільних відносин постійно розвивається почуття власної гідності та чутливість до міжособистісних стосунків кожної людини, тому авторитарний стиль все частіше сприймається учнями як прояв зневажливого ставлення до них, як відхилення від норми. У масовій педагогічній практиці минулого характер спілкування вважався другорядним явищем — головне завдання полягало у передачі навчальної інформації, у тому, щоб робити “справу”.  
 Cпілкування педагога з учнями складає певну манеру, що залежить від темпераменту, характеру і загальної культури педагога. Ця манера не може бути суворо визначеною та уніфікованою. Головною вадою педагогічного спілкування є помилкові переконання та установки, що втілюються в поведінку педагогів і в узагальненому вигляді заслуговують назви “педагогіки покарань”. 
   Mанера спілкування педагога з учнями залежить, у найбільш загальному плані, від двох факторів: переконань, позиції педагога, з одного боку, і його особистісних рис темпераменту, характеру, інтелекту, — з іншого. 
   Інший фактор — індивідуальні особливості спілкування потребують більш детального розгляду. Аби допомогти молодим педагогам сформувати оптимальну комунікативну манеру, доречно вказати па типові помилки, пов'язані з особпстісними рисами педагогів. Дослідження цієї проблеми показують, що індивідуальні особливості педагогів зумовлюють певний стиль спілкування, як позитивний, так і негативний. Зупинимося на негативних стилях, які спостерігаються в педагогічній практиці.

   Спілкування-дистанція. За такого спілкування педагог  постійно дає учневі відчути  різницю їхніх соціальних ролей. Часто дистанція виникає внаслідок  браку товариськості і невпевненості  учителя у собі. 
   Спілкування-настрахання. До нього найчастіше схильні енергійні, вимогливі за характером педагоги, яким настрахання (двійками, покараннями) здається найбільш швидким і надійним засобом “наведення порядку”. Цей стиль принципово суперечить демократичному спілкуванню.

   Спілкування-загравання. Воно пов'язане з побоюванням  неслухняності, невпевненістю педагога  у собі, невмінням досягти виконання  учнями вимог учителя. Авторитет  таких педагогів серед учнів  переважно не є високим.

   Педагогічне спілкування  не просто обслуговує навчально-виховну  діяльність; воно відіграє велику  самостійну роль і є найважливішим  фактором виховання. Позитивне ставлення  педагога до вихованця, яке може  бути передано словами, підтекстом, інтонацією і мімікою, створює  для останнього загальне комфортне  відчуття і позитивне ставлення  до окремих навчальних предметів.

   Більшість дефектів  спілкування можна об'єднати назвою  “педагогіка покарань” або “караюча  педагогіка”, тому що вони походять  від багатовікової психологи  виховання, яке переважно базувалось  на покараннях. Покарання стали  своєрідним безумовним рефлексом, автоматичною реакцією педагогів  на невиконання вихованцями їхніх  вимог.  
 Стиль педагогічного спілкування може бути дуже різноманітним: спокійним, емоційно насиченим, жвавим, гумористичним, діловим, сухуватим тощо, але він має бути позбавлений стереотипів “караючої педагогіки”. 
   50. ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ-Темперамент;- Характер; -    Здібності. Біологічним фундаментом, на якому формується особистість як соціальний індивід, є темперамент.

Під темпераментом (від лат. temperamentum – відповідне співвідношення частин) розуміють сукупність індивідуальних особливостей, що характеризують динаміку і емоціональну сторони поведінки і діяльності людини. Своєрідне поєднання  властивостей утворює 4 типи нервової системи, кожний із яких співвідноситься з одним із 4 типів темпераменту: 1 ХОЛЕРИК  (сильний, неврівноважений, рухливий) характеризується активністю, енергійністю дій, різкими, поривчастими рухами, запальними, нетерпеливий, піддається емоційним зривам, буває агресивним. 2 САНГВІНІК (сильний, врівноважений, рухливий) відрізняється активністю, комунікабельністю. Швидко пристосовується  до нових умов. Продуктивний при наявності інтересу. Почуття у сангвініка легко виникають і легко змінюються, міміка рухлива, виразна.

3 ФЛЕГМАТИК (сильний, урівноважений, інертний) 4 МЕЛАНХОЛІК (слабкий тип  ВНД) характеризується низьким рівнем  активностіТаким чином, вихідні  властивості темпераменту не  передбачають, в що   вони виразяться  – в переваги або недоліки. Це залежить від виховання  і самовиховання особистості, в  процесі яких результати розвитку  позитивних властивостей кожного  типу темпераменту і компенсації  недоліків закріплюються в характері  людини. Темперамент тільки перешкоджає  або полегшує формування тих  чи інших рис характеру, являючись  їх природною основою.

ХАРАКТЕР– сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, яка складається і проявляється в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поведінки.

Характер проявляється в системі відносин людини до оточуючої дійсності, до яких насамперед відносяться:. 
-    відношення до інших людей (правдивість чи брехливість, тактичність чи грубість і т.п.).

-    відношення до  справи (доброзичливість чи недоброзичливість, працездатність або лінивість).

-    відношення до  себе (самокритичність або самовпевненість, скромність або самозакоханість).

-    відношення до  власності (акуратність або неряшливість, бережливість або марнотрацтво).

Таким чином, характер, певним чином мотивуючи поведінку людини, тісно пов’язаний зі спрямованістю особи. Характер формується в процесі соціалізації людини в умовах включення його в різні соціальні спільності. ЗДІБНОСТІ ЛЮДИНИ – індивідуально-психологічні особливості людини, які проявляються в діяльності і є умовою їх успішного виконання. Здібності тісно пов’язані зі знаннями, вміннями і навичками людини, забезпечуючи їх швидке набуття, закріплення і ефективне використання на практиці.

Задатки є необхідними але недостатньою умовою розвитку здібностей (якщо людина неповноцінна, при всіх умовах вона навряд чи досягне висот думки. З іншої сторони, наявність задатків не означає, що вони розівються в здібності). Загальні здібності визначають успіхи людини в самих різних видах діяльності. Про наявність загальних здібностей судять, перш за все, по рівню розвитку розумових якостей – гнучкості, критичності, самостійності, широти мислення. До загальних здібностей відносять також індивідуально-психологічні якості, характеризуючі належність особи до одного з трьох типів: художньому, мислячому, проміжному. Загальні здібності, що забезпечують відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями в різних видах діяльності, називають загальною обдарованістю. Дослідження показують, що обдарованих людей відрізняють перш за все зібраність, увага, постійна готовність до діяльності, настирливість в досягненні мети, а також інтелект, що перевищує середній рівень.

51. Засоби «педагогічного спілкування» 
Характеристика невербального спілкування

Вираз обличчя (міміка) Візуальний  Інтонація і тембр Пози і жести 
52. Емоційно-чуттєва сфера 
Різні форми переживання почуття - емоції, афекти, настрої, стресові стани та почуття - утворюють емоційну сферу особистості, яка являється одним з регуляторів поведінки людини та пізнання. Вираженням складних відносин між людьми.

Структура емоційної сфери особистості (за С. Л. Рубінштейном) складається з трьох основних рівнів:

• рівень безпредметних емоційних явищ (настроїв) -тобто недиференційованих емоційних станів суб'єкта, які не спрямовані до якогось об'єкта;

• рівень предметних почуттів, що виникають з приводу якогось предмету - ці почуття бувають інтелектуальними (прикладом може бути почуття смішності якогось предмету), моральними, естетичними;

• рівень світоглядних почуттів, які не прив'язані до якогось предмету, а характеризують загальне відношення людини до життя (прикладом може слугувати почуття гумору, почуття трагічного, комічного).

Серед компонентів емоційної сфери людини виділяють емоційний тон відчуттів, ситуативні емоції, емоційні стани.

Емоційність людини - тобто зміст, якість та динаміка її емоцій та почуттів.

Емоційний досвід людини - способи реагування, що закріпилися, ієрархізована система емоцій та почуттів.

Емоційний тон відчуттів - безпосередні переживання, що супроводжують окремі життєво важливі впливи та спонукають людину до їх збереження або усунення (інакше - бажання).

Пристрасті - абсолютно домінуючі, стійкі почуття до певних предметів або явищ.

Настрої. Тривалі емоції називаються настроями. Під настроями розуміють загальний емоційний стан особистості, що виражається в «строї» усіх її проявів. Дві основні риси характеризують настрій на відміну від інших емоційних утворень. Якщо окремі емоції предметні, то настрій не предметний, а особистіший - це по-перше, а, по-друге, він не спеціальне переживання, що відноситься до якоїсь певної події, а розмитий, загальний стан. 
Афекти. Афект - це емоційний процес, що стрімко та бурно протікає та має вибуховий характер. Афект характеризується значними змінами свідомості, порушенням контролю за діяльністю, втратою самовладання, а також зміною всієї життєдіяльності організму.  
Стрес. Особливу форму переживання почуття, близьку за своїми психологічними характеристиками до афекту, але за тривалістю наближену до настрою, представляють стресові стани (від англ. Stress - тиск, напруга), або емоційний стрес. Емоційний стрес виникає в ситуаціях небезпеки, образи, сорому, загрози тощо. Далеко не завжди досягається інтенсивність афекту, стан людини при стресі характеризується дезорганізацією поведінки та мовлення, що проявляється в одних випадках в безладній активності, а в інших - в пасивності, бездіяльності в ситуаціях, що потребують прийняття рішення. Поведінка індивіда в стресових станах суттєво залежить від типу нервової системи людини, сили або слабкості її нервових процесів.

Фрустрація. Фрустрація - це психічний стан, викликаний неуспіхом у задоволенні потреби, бажання. Стан фрустрації супроводжується різними негативними переживаннями: розчаруванням, роздратуванням, тривогою, відчаєм тощо. Виникнення фрустрації зумовлене не лише об'єктивною ситуацією, але й залежить від особливостей особистості.

Переживання почуттів у формі емоцій, афектів, настроїв та стресових ситуацій, як правило супроводжується більш або менш помітними зовнішніми проявами. До них відносяться характерні рухи, зокрема міміка (виразні рухи обличчя), пантоміміка (виразні рухи всього тіла), а також голосові реакції (інтонації та тембр голосу). Емоційні переживання виражаються не лише в сильних, виразних рухах, а й у мікрорухах (тремор рук, реакції зіниць). 
53. Педагогічна вимога як метод виховання 
Педагогічна вимога — педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукати його до позитивної діяльності або гальмувати його дії та вчинки, що мають негативний характер.

Вимога повинна бути доцільною, зрозумілою і посильною. Для цього роз'яснюють її суть, переконують у її необхідності, в користі від її виконання. Вимога повинна бути справедливою. Усвідомлення особистістю її справедливості є підставою для її реалізації. Дріб'язкова, формальна вимога або така, що сприймається як особиста примха педагога, втрачає своє виховне значення, оцінюється як несправедливість.

Ефективність вимоги залежить і від її чіткості, лаконічності, коли добре зрозуміло, де, в якому обсязі, до якого часу, якими засобами і кому саме треба її виконати. Вимоги можуть стосуватися всіх сфер життя і діяльності особистості. Вимога приносить виховну користь, якщо вона є систематичною і послідовною. Це спонукає до постійного дотримання правил поведінки незалежно від наявності чи відсутності контролю за нею.

Вимога може бути сформульована прямо й опосередковано. Опосередковані вимоги поділяють на позитивні, нейтральні, негативні.

Позитивна вимога\ виражає довір'я \у формі схвалення \Нейтральна вимога. Вона не виявляє чіткого ставлення вихователя до підопічних, але базується на ставленні вихованця до стимульованої діяльності (натяк, умовна вимога, вимога в ігровій формі та ін.).\Вимогу у формі натяку застосовують здебільшого тоді, коли для одержання бажаного результату потрібен незначний виховний вплив. Ним може бути жарт, докір, погляд або жест, звернений до одного чи кількох членів колективу.\Вимогу у формі умови ставлять вихованцям тоді, коли для виконання бажаної для них діяльності їм необхідно спочатку зробити щось інше.

Вимога в ігровій формі. \Негативна вимога. Своїм змістом і формою вираження вона демонструє негативне ставлення педагога до діяльності вихованця, до прояву його негативних моральних якостей (недовір'я, осуд, погрози).\Вимога у формі недовір'я полягає в тому, що педагог усуває підопічного від певного виду діяльності, тому що він проігнорував або незадовільно виконав свої обов'язки. \Вимога у формі осуду виявляється в негативній оцінці педагогом конкретних дій підопічного і розрахована на попередження небажаних учинків та стимулювання позитивних.Найбільш різкою формою вимоги є погроза. Підопічному повідомляють, що при невиконанні розпорядження до нього буде вжито серйозних виховних заходів. Погроза має бути обґрунтованою, у разі невиконання вимоги погрозу слід виконати. 
55. Характер 
Характер — динамічна, упорядкована сукупність стійких, індивідуально психологічних особливостей, котрі формуються в процесі життєдіяльності людини і виявляються в її діяльності та суспільній поведінці: у ставленні до колективу, до інших людей, до праці, навколишньої дійсності та самої себе. 
В системі відносин особистості виділяють чотири групи рис характеру, що утворюють симптомокомплекси: