Шпаргалка по дисциплине "Педагогика и психология"

Елементи урокуЗумовлюються завданнями, які належить вирішувати на уроках певного типу, для успішного досягнення певних дидактичних цілей. Тому кожний тип уроку має властиву тільки йому структуру, яку створює набір конкретних елементів.1. Організаційна частина. 2. Мотивація навчальної діяльності. 3. Перевірка знань учнів. 4. Стимулювання навчальної діяльності. 5. Актуалізація опорних знань. 6. Пояснення нового матеріалу. 7. Діагностика правильності засвоєння учнями знань. 8. Закріплення нового матеріалу. 9. Підбиття підсумків уроку. У підсумках уроку має бути відображено позитивні та негативні аспекти діяльності класу та окремих учнів, оцінено їх роботу.10. Повідомлення домашнього завдання.

22. Структура  особистостіОсобистість - це людина, що взята в системі таких її психологічних характеристик, які соціально обумовлені, виявляються в суспільних за природою зв’язках та взаєминах, є сталими, визначають моральні вчинки людини, мають суттєве значення для неї самої та оточуючих.

Структуру особистості розглядають по-різному. Одні вважають, що в ній доцільно розглядати лише психологічні компоненти (пізнавальні, емоційно-вольові, спрямованість), інші виокремлюють у ній ще й біологічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни в організмі, стать), які не можна ігнорувати у процесі виховання особистості. Однак протиставляти біологічне соціальному в особистості не можна. Природні аспекти та риси існують у структурі особистості як соціально зумовлені її елементи. Біологічне та соціальне у структурі особистості утворюють єдність і взаємодіють.

У структурі особистості розрізняють типове та індивідуальне. Типове є тим найзагальнішим, що властиве кожній людині і характеризує особистість узагалі: її свідомість, активність, розумові та емоційно-вольові прояви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших людей. Індивідуальне — це те, що характеризує окрему людину: її фізичні та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру тощо, тобто те, чим одна людина відрізняється від інших людей.

Психолог К. Платонов у структурі особистості виокремлює чотири підструктури.

Перша підструктура — спрямованість особистості: моральні якості, установки, стосунки з іншими. Визначається суспільним буттям людини.

Друга — підструктура досвіду (знання, вміння, навички, звички).

Набувається досвід у процесі навчання й виховання. Провідним у

набутті досвіду є соціальний чинник.

Третя — підструктура форм відображення. Вона охоплює індивідуальні особливості психічних процесів, що формуються протягом соціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційновольовій діяльності людини.

Четверта підструктура — біологічно зумовлені психічні функції особистості. Об’єднує типологічні властивості особистості, статевій вікові особливості та їх патологічні зміни, що великою мірою залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.

Психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна.

Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби, інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо — складові духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії і в своїй єдності становлять її “Я”, яке керує всіма аспектами внутрішнього життя та проявами його в діяльності та стосунках з іншими. 

В структуру особистості входять наступні підструктури згідно з К.К. Платонов:

• Направлення особистості (потяги, бажання, інтереси, схильності, ідеали, світобачення, переконання) – формуються шляхом виховання. Найбільш активна форма направленості є переконання. Також до під структури входить воля – може надавати переконанням активний характер, сприяючи втіленню їх в життя.
• Досвід – поєднує знання, навички, вміння і звички, набуті шляхом навчання, але вже з помітним впливом біологічних і генетичних властивостей людини. Типові для даного індивідума прояви, так як і закріпленні знання, навички та вміння – це властивості особистості.  Досвід може бути також пасивним «мертвим вантажем». Проте завдяки окремим вольовим навичкам він може стати активним, тобто особистість може використовувати знання та навички в своїй діяльності.
• Індивідуальні особливості окремих психологічних процесів (функцій):пам’ять, емоції, відчуття, мислення, сприйняття, почуття, воля. Ці індивідуальні особливості, закріплюючись, стають рисами особистості. Всі складові даної підструктури формуються шляхом вправ, тобто частоти та способу використання даної функції. Оскільки емоції та відчуття властиві і тваринам, то можна сказати, що в особистісних рисах даної підструктури біологічний компонент починає переважати над соціальним.
• Властивість темперамента чи типологічні властивості особистості. Вони завжди залежать від фізичних властивостей мозку: швидкості протікання нервових процесів, баланс процесів збудження та гальмування. Сюди відносять статеві та вікові властивості, а також особливості особистості, викликані патологією. Ці біологічно обумовлені риси важко піддаються змінам, але інколи можливе формування певної риси шляхом тренувань.  Активність підструктури темпера метра визначається силою нервових процесів, якщо у людини слабкість нервових процесів, то в неї буде «слабкий» тип нервової системи в тип темперамента з більш пасивною поведінкою.

Структура особистості є динамічною.

А.Г. Ковалев виділяє в структурі особистості такі елементи:

• темперамент (структури природних властивостей);
• направленість (система потреб, інтересів та ідеалів);
• здібності (система інтелектуальних вольових властивостей).

Комплекс стійких компонентів особистості:

• темперамент;
• характер;
• здібності;
• мотивація.

23. Види навчання

Залежно від характеру організації процесу викладання і засвоєння знань, специфіки побудови змісту навчального матеріалу, домінантних методів і засобів навчання розрізняють пояснювально-ілюстративне, проблемне, програмоване, комп'ютерне навчання. Ці основні види можуть поєднуватись, утворюючи нові види навчання: пояснювально-проблемне, проблемно-програмоване, проблемно-комп'ютерне та ін.

Пояснювально-ілюстративне навчання

Цей вид називають традиційним. Основними його методами є розповідь, пояснення в поєднанні з демонструванням наочності. Діяльність учнів зводиться до сприймання, запам'ятовування і відтворення навчальної інформації, яке є основним критерієм ефективності. Пояснювально-ілюстративне навчання економить час, зберігає сили вчителів та учнів, полегшує дітям розуміння складної навчальної інформації, забезпечує ефективне управління пізнавальною діяльністю школярів. Водночас воно має істотні недоліки: знання пропонують у готовому вигляді; учні "звільняються" від необхідності самостійно і продуктивно мислити; недостатні можливості індивідуалізації і диференціації навчального процесу та ін.

Проблемне навчання

Воно передбачає самостійне оволодіння знаннями у процесі вирішення пізнавальних проблем, розвиток самостійного мислення і пізнавальної активності учнів. Технологія проблемного навчання ґрунтується на чітких алгоритмах, що містять послідовність взаємопов'язаних етапів: створення проблемної ситуації, яка спричинює відчуття розумового Утруднення; аналіз проблемної ситуації, пошук нових елементів знань різними способами (висунення гіпотез); розв'язування проблеми і перевірка одержаних результатів, зіставлення їх з робочою гіпотезою; систематизація та узагальнення здобутих знань і вмінь. Проблемний вид навчання забезпечує самостійне здобуття знань, формування інтересу до пізнавальної діяльності, розвиток продуктивного мислення. Серед його недоліків - значні затрати часу, недостатня ефективність для формування практичних умінь і навичок, слабка ефективність при засвоєнні нового матеріалу, коли самостійний пошук недоступний для учнів.

Основними способами (прийомами) створення проблемних ситуацій є:

1) повідомлення учням  інформації, яка містить у собі  суперечність;

2) сприймання і осмислення  різних тлумачень одного і  того самого явища;

3) використання сукупності  способів і прийомів, під час якого виникає проблемна ситуація;

4) невідповідність між  системою знань, навичок та вмінь  учнів і новим фактом, явищем.

Програмоване навчання

Основним його принципом е передавання змісту навчального матеріалу невеликими логічно завершеними частинами. Часто навчальну інформацію учні отримують не від вчителя, а з програмованого посібника або дисплея комп'ютера. Основна мета програмованого навчання - удосконалити управління навчальним процесом.Застосування цього виду забезпечує контроль за кожним кроком учня на шляху пізнання, що уможливлює своєчасне надання допомоги, підтримання інтересу.

Програмоване навчання має такі особливості:

- навчальний матеріал  поділено на окремі частини (дози);

- процес навчання передбачає  послідовні кроки, які містять  формування знання і мисленнєві  дії для їх засвоєння;

- кожен крок завершується  контролем (запитання, завдання та  ін.);

- за умови правильного  виконання контрольних завдань  учень одержує нову дозу матеріалу  і виконує наступний крок навчання;

- у разі неправильної  відповіді учень одержує допомогу  і додаткові пояснення;

- кожен учень працює  самостійно і оволодіває навчальним  матеріалом в індивідуальному  темпі;

- результати виконання  контрольних завдань фіксуються, вони стають відомими для учнів  і педагогів;

- педагог є організатором  і помічником, консультантом;

- широко застосовуються  специфічні засоби навчання (програмовані  посібники, тренажери, контролювальні  та навчальні машини).

Позитивним у програмованому навчанні є виокремлення основного, істотного в навчальному матеріалі; забезпечення оперативного контролю за процесом засвоєння знань; логічна послідовність у засвоєнні знань; можливість працювати в оптимальному темпі і здійснювати самоконтроль; змога індивідуалізувати навчання. До вад програмованого навчання належать такі: алгоритмізація навчальної діяльності, що обмежує комунікацію між її учасниками; дроблення змісту навчального матеріалу, яке утруднює сприйняття і засвоєння його цілісності, зниження розвивального і виховного потенціалу навчання, що гальмує розвиток творчої активності учнів.

Комп'ютерне навчання можливості цього виду навчання великі, зокрема подача інформації, управління перебігом навчання, контроль і корекція результатів, виконання тренувальних вправ, накопичення даних про розвиток навчального процесу.ЕОМ можна ефективно використовувати для підвищення успішності учнів; розвитку загальних когнітивних здібностей (самостійно мислити, володіти комунікативними навичками); автоматизованого тестування, оцінювання та управління педагогічним процесом.

Основою комп'ютерного навчання є створення навчальних програм, виокремлення алгоритмів, системи послідовних дій, які необхідні для повноцінного засвоєння знань і вмінь. Ефективність навчальних програм і комп'ютерного навчання повністю залежить від якості алгоритмів управління розумовою діяльністю. Якісних засобів для комп'ютерного навчання наразі істотно бракує.

У сучасній дидактиці виокремлюють й інші види навчання: контекстне; навчання на основі поетапного формування розумових дій і понять; навчання на основі змістового узагальнення та ін.

24. Проблема  розвитку особистості

У педагогіці і психології проблеми особистості та її розвитку мали місце три основних напрямки: біологічне, соціологічне та біосоціальна.

Представники біологічного напряму, вважаючи особистість суто природним істотою, все поведінка людини пояснюють дією властивих йому від народження потреб, потягів, інстинктів (З. Фрейд та ін). Людина змушена підкорятися вимогам суспільства і при цьому постійно придушувати природні потреби. Щоб приховати цю постійну боротьбу з самим собою, він "вдягає маску" або незадоволення природних потреб заміщує заняттями яким-небудь видом діяльності.

Представники соціологічного напрямку вважають, що хоча людина народжується як біологічна істота, однак в процесі свого життя він поступово соціалізується завдяки впливу на нього тих соціальних груп, з якими він спілкується. Чим нижче за рівнем розвитку особистість, тим яскравіше і різкіше виявляються у ніс біологічні риси, перш за все інстинкти володіння, руйнування, статеві і т. п.

Представники біосоціальних напряму вважають, що психічні процеси (відчуття, сприйняття, мислення та ін) мають біологічну природу, а спрямованість, інтереси, здібності особистості формуються як соціальні явища. Такий розподіл особистості ніяк не може пояснити ні поведінка, ні її розвиток.

Сучасна педагогічна наука розглядає особистість як єдине ціле, в якому біологічне невіддільне від соціального. Зміни в біології особистості позначаються не тільки на особливостях її діяльності, але і на образі життя. Однак вирішальну роль відіграють ті мотиви, інтереси, цілі, тобто результати соціального життя, які, визначаючи весь вигляд особистості, надають їй сили для подолання своїх фізичних недоліків і особливостей характеру (запальність, сором'язливість тощо).