Соціально-педагогічний супровід співзалежних родин

 

ПОГРІБНЯК А.В. 511-сп

Тема диплома: Соціально-педагогічний супровід співзалежних родин

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ  СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ  СПІВЗАЛЕЖНИХ РОДИН……………………………………….7

1.1. Співзалежність родин  як соціально-педагогічна проблема………….7

1.2. Особливості соціально-педагогічного  супроводу співзалежних родин………………………………………………………………………………..21

1.3. Обґрунтування програми  соціально-педагогічного супроводу  співзалежних родин………………………………………………………………28

Висновки до першого розділу………………………………………………32

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОГРАМИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО  СУПРОВОДУ СПІВЗАЛЕЖНИХ РОДИН………………………………………………………..34

2.1. Загальні питання підготовки  і проведення експериментального  дослідження…………………………………………………………………………

2.2. Реалізація програми  соціально-педагогічного супроводу  співзалежних родин………………………………………………………………………………….

2.3. Аналіз результатів  дослідження………………………………………..

Висновки до другого розділу…………………………………………………

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ……………………………………………………..

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………

ДОДАТКИ……………………………………………………………………..

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  дослідження. Соціально-економічні, політичні, культурні зміни в різних сферах українського суспільства зумовили виникнення специфічної соціальної реальності, яка характеризується явищами матеріального та соціального розшарування сімей, соціального сирітства, насильства, вживання алкоголю та інших наркотичних речовин. Варто відзначити, що в житті сучасного суспільства особливо гостро постала проблема пов’язана із наркоманією, яка велике розповсюдження отримала в середовищі молоді. Наркоманія негативно впливає не тільки на життя суспільства в цілому, а також на життя та діяльність особи окремо та на її найближче оточення. Хворий, який страждає хімічною залежністю, рідко живе в повній ізоляції. Звичайно він живе або в батьківській, або в ним створеній сім'ї з дітьми і дружиною (чоловіком). Безперечно хімічна залежність одного з членів родини неминуче порушує сімейні взаємини. У більшості сімей, в яких проживають хворі з хімічною залежністю, виявляються ускладнення, які в останні 15 років стали позначатися терміном «співзалежність».

Зазначимо, що співзалежність – це заклопотаність хворобою близької людини; це відмова від себе; це хворобливе бажання постійно контролювати  і опікувати близьку дорослу  людину. Але в будь-якому випадку, співзалежність – це стійка особистісна  деформація, яка пов’язана з відчуженням  своїх власних потреб. Співзалежність у родині може мати наступні прояви: порушення нормального ритму життя родини, відмова членів родини залежного від роботи і захоплень, підпорядкування життя родини станові і настрою наркозалежного, почуття провини батьків за те, що відбувається, постійні взаємні обвинувачення, неуважність до інших дітей, інших членів родини .

У різні роки дана проблематика досліджувалася такими вітчизняними авторами, як Е.А. Бабаян, Ю.В. Баулін, Б.С. Бейсенов, Т.А. Боголюбова, А.О. Габіані, С.П. Гарницький, В.О. Глушков, М.Х. Гонопольський, А.В. Горкін, С.П. Дідківська, М.М. Кадиров, О.М. Костенко, Н.Ф. Кузнєцова, І.П. Лановенко, Г.А. Левицький, Ф.А. Лопушанський, Е.Г. Мартинчик, М.І. Ожиганов, П.І. Орлов, О.І. Перепелиця, Б.А. Протченко, Л.І. Романова, О.Я. Свєтлов, Д.А. Сепс, В.М. Смітієнко, В.І. Ткаченко, В.В. Устименко, Є.В. Фесенко, М.Л. Хоменкер, Е.Х. Чекушев та інші.

Аналіз наукових праць  з проблем наркоманії однозначно переконує в тому, що ефективна  робота із наркозалежними людьми неможлива  поза роботою з сім'єю. На цьому  наголошували такі дослідники як С .Ваісов, В. Литвиненко, О. Кернберг, О. Шорохова, Н. Гаранян, А. Холмогорова та ін. Особливу увагу необхідно приділяти проблемі співзалежності.

За офіційними даними десять років тому в Україні кількість  наркоманів становила 31 тисячу, а на сьогоднішній день вже становить  близько 110 тисяч, з яких переважна  більшість у віці до 30 років. У  той же час реальна чисельність  осіб, що вживають наркотики і займаються їх незаконним обігом, за оцінками МВС  України, становить за найпростішими  підрахунками близько 1 мільйона осіб. Ця молодь має свої сім’ї. В результаті спільного життя з наркоманом його родичі поступово занурюються в проблеми глибокої психічної травматизації, яка ще викликає хворобливі відхилення. Як наслідок співзалежні відносини перетворюються на «трагедію цілого життя», коли нічого не збудовано, але багато чого зруйновано – душевне та фізичне здоров’я. У ході проведеної первинної бесіди і діагностики співзалежних родин були виявлені порушення  в емоційній, поведінковій, комунікативній, особистісній сферах.

Відзначимо,що за темпами  росту наркоманії Харківська область  займає приблизно 4 місце. Лідирують  за цими показниками Луганська, Донецька і Дніпропетровська області.

Боротьба з наркоманією  ведеться, передусім, на законодавчому  рівні: практично в усіх країнах  передбачені жорсткі кримінальні  санкції за виробництво і розповсюдження наркотичних речовин. Тим часом, силові заходи не усувають причин наркоманії. Величезне значення має широка пропаганда здорового способу життя, життя  без наркотиків. Але більшість  дослідників проблеми все ж схиляються до думки, що набагато дієвіше (й важче) забезпечити в суспільстві соціальні  умови, що не сприяли б зловживанню наркотиками. Особливо це стосується головних груп ризику – підлітків та молоді. Але, на жаль, наше суспільство ще не може забезпечити такі соціальні умови, які б не сприяли зловживанню наркотиками. Тому, на даному етапі розвитку нашого суспільства головним завданням розв’язання даної проблеми є лікування, реабілітація, ресоціалізація вже залежних від ПАР людей.

Незважаючи на загальновизнаний факт виникнення в  сім'ях хімічно залежних людей особливого типу внутрішньосімейних відносин, що описуються поняттям «співзалежність», до цих пір відчувається гострий  дефіцит теоретичних і практичних досліджень механізмів взаємовпливу сім'ї  та людини, що вживає наркотики. Як наслідок - недостатня розробленість ефективних засобів соціально-педагогічної допомоги співзалежним родинам.

Тому виникає  суперечність між потребою співзалежних родин у кваліфікованій соціально-педагогічній допомозі та недостатньою розробкою  засобів соціально-педагогічної допомоги.

На нашу думку, одним із найефективніших видів  соціально-педагогічної допомоги співзалежним родинам є соціальний супровід, який складається із соціально-педагогічної програми.

Таким чином, актуальність дослідження, її недостатня розробленість і об’єктивні соціально-педагогічні потреби співзалежних родин, необхідність зниження рівня дії вказаного протиріччя дають підстави для визначення теми дослідження: «Соціально-педагогічний супровід співзалежних родин».

Об'єкт дослідження – соціально-педагогічний супровід співзалежних родин.

Предмет дослідження – програма соціально-педагогічного супроводу співзалежних родин.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування, розробка та експериментальна перевірка програми соціально-педагогічного супроводу співзалежних родин.

Гіпотеза дослідження: підвищити рівень емоційної, поведінкової, комунікативної, особистісної сфер співзалежних осіб можна досягти за допомогою програми соціально-педагогічного супроводу.

Відповідно до об’єкта, предмета та мети дослідження визначено основні  його завдання:

1. На основі аналізу наукових джерел з теми дослідження розкрити сутність понять «соціально-педагогічний супровід» та «співзалежні родини».
2. Вивчити специфіку роботи соціального педагога зі співзалежними родинами.
3. Розробити та теоретично обґрунтувати необхідність використання програми соціально-педагогічного супроводу співзалежних родин.
4. Експериментально перевірити програму соціально-педагогічного супроводу співзалежних родин.

Методи дослідження:

• теоретичні: аналіз наукових літературних джерел з теми дослідження; аналіз та узагальнення передового соціально-педагогічного досвіду; синтез та узагальнення здобутих результатів з метою визначення основних понять і встановлення стану розробленості досліджуваної проблеми;
• емпіричні: соціально-педагогічний експеримент (констатувальний, формальний, контрольний); спостереження, бесіда, анкетування, тестування, опитування;
• статистичні: методи математичної статистики для кількісного та якісного аналізу отриманих у ході дослідження даних.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ  СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ  СПІВЗАЛЕЖНИХ РОДИН

 

1. Співзалежність родин як соціально-педагогічна проблема

Останнім часом залежність (аддикція) є об’єктом уваги великої кількості дисциплін (медицини, соціології, соціальної педагогіки, психології та ін.). За даними різних авторів (В. Менделевич, Б. Уайнхолд, Дж. Уайнхолд, Е. Ємельянова) нині нараховується більш 150 різновидів залежності. В першу чергу до цієї категорії належать як традиційні хімічні форми залежності (наркоманія, алкоголізм, тютюнопаління та ін.), так й зовсім нові – гемблінг (залежність від азартних ігор), інтернет-адикції та ін. Серед них міжособистісна співзалежність частіше виглядає незначною за своєю поширеністю та наслідками. Між тим співзалежність негативно впливає на усі аспекти життя людини.

Залежність від психоактивних  речовин як захворювання досить добре  вивчена у науці. Більшість фахівців - дослідників та практиків - дійшли висновку, що залежність від психоактивних речовин - це системна дисфункція, яка, однак, зачіпає всіх членів сім'ї залежного індивіда.

Поняття «співзалежність» є  відносно новим. Близько 50 років назад  в науковій літературі були описані  реакції сім'ї на алкоголізм –  це серія адаптаційних стадій, які  відповідають прогресуванню хвороби. З’явився термін «ко-алкоголізм», який характеризував стан родичів. З кінця 70-х років для опису психічного стану, який розвивається у членів родини хімічно залежної людини(наркоманія, токсикоманія, алкоголізм та ін.) широко використовується термін «співзалежність». Це поняття використовується як для опису психічного стану окремих членів родини, так і для характеристики внутрішньосімейних відносин у цілому[1]. Незважаючи на явні деструктивні дії цього стану, на людську особу та на сім’ю, він не входить до міжнародної класифікації захворювань. Фахівці з проблем співзалежності ще не дійшли до одностайного бачення цього явища. Тому в роботі подано погляди різних авторів на цю проблему, це допомагає отримати більш повне розуміння багатогранного явища співзалежності.

Автори подають різне  бачення поняття «співзалежність». Серед визначень можна зустріти формулювання: захворювання, розлад, стан, загальна динаміка, криза розвитку, психологічна концепція, метафора та інші. Нижче наведено приклади визначень  співзалежності різними авторами.

Співзалежністю називається  стан особи, що виникає у членів сім’ї  хворого наркоманією або іншими залежностями. Цей стан супроводжується  порушеннями внутрішньо-сімейних зв’язків, а також розладами внутрішньої  структури особистості. Префікс  «спів-» характеризує співдію станів залежної та співзалежної осіб.

Березін С.В., Лисецький К.С  відзначають, що правове поняття  «співзалежність» використовують як для  опису психічного стану окремих  членів сім'ї («співзалежних»), так і  для характеристики внутрішньосімейних стосунків загалом[2].

          Відомий фахівець у галузі допомоги співзалежним М.Бітті, аналізуючи термін «співзалежність», наводить кілька визначень, даних авторитетними у сфері обговорюваних проблем фахівцями[3].

Зокрема, психолог, що понад  двадцять років присвятив вивченню залежностей, Роберт Сабі вважає співзалежність психологічним і поведінковим станом, який розвинувся в результаті тривалого  стресу і використання набору стримуючих правил, які не дозволяють відкрито виражати свої почуття, а також прямо  обговорювати особисті і міжособистісні проблеми [3].

Зондра Смоллі, керівник Мінесотського Інституту хімічних залежностей, називає співзалежність шаблоном засвоєних форм поведінки, почуттів і стереотипів, що роблять  життя хворобливим; залежністю від  людей і явищ зовнішнього світу, яка супроводжується неувагою до себе аж до втрати само ідентифікації  [3].

        Смолі вважає, що співзалежність - це патер засвоєних форм поведінки, почуттів та вірувань. Це залежність людей і явищ зовнішнього світу, що супроводжується неуважністю до себе настільки, що не залишається можливостей для самоідентифікації »[4].

Відома американська консультант  та психотерапевт Шерон  Веґшайдер-Круз вважає співзалежність специфічним  станом, що характеризується заклопотаністю і надзвичайною емоційною, соціальною та навіть фізичною залежністю від  людини або об’єкту. Ця залежність стає патологічною і впливає на всі  інші взаємовідносини особи[4].

Чермак під співзалежністю розуміє порушення особистості, заснованій на: необхідності контролю ситуації, щоб уникнути несприятливих наслідків; неуваги до своїх власних потреб; порушенні меж, посеред області інтимних і духовних взаємовідносин; злитті всіх інтересів влади із дисфункціональним обличчям. Інші прояви - заперечення, депресія, викликані стресом захворювання[5].

Баррі та Джане Вейнхолд, професори психології розвитку, мають  дещо відмінний погляд на явище співзалежності. Вони визначають його як певну кризу  розвитку через нездійснення істотних процесів становлення безпечних  зв’язків з іншими та невиконання  завдань розвитку, пов’язаних з  цим[6].

В.Д.Москаленко пише, що співзалежна  людина - це людина, яка повністю поглинута  тим, щоб керувати поведінкою іншої  людини, не піклується про задоволення  власних життєво важливих потреб[7].