Соціально-педагогічний супровід співзалежних родин

Ц.П. Короленко, Н.В. Дмитрієва  визначають співзалежність як аддикцію відносин[8].

Приватний психотерапевт  з Балтімору, автор багатьох книг на тему співзалежності Чарльз Уітфілд, подає визначення співзалежності, як фізичного, інтелектуального, емоційного та духовного стану, що супроводжується  стражданнями та розладами, цей стан пов'язаний із тривалим зосередженням  на потребах та поведінці інших; може імітувати, спричинювати або посилювати різні фізичні, психологічні та духовні  процеси[9].

         Професор клінічної психології Анна Шеф називає співзалежність хворобою, що має багато форм і способів вираження, і виростає з основного процесу розвитку залежності[10]. Шеф відносить співзалежність до залежностей від певного процесу, і ставить його в один ряд з ігровою залежністю, залежністю від праці та іншими[11].

Відомий нарколог, автор  багатьох книг Тімен Сермак називає  співзалежність розладом особистості, що ґрунтується на: необхідності контролю ситуації задля запобігання небажаних  наслідків; неувазі до власних потреб; порушенні кордонів у сферах інтимних та духовних взаємостосунків; злитті всіх інтересів з дисфункційною особою; інших проявах, таких як заперечення, депресія, соматичні захворювання[12].

Англійські психологи  Каролін Гурком та Алекс Копелло  критикують виокремлення співзалежності в окреме захворювання чи стан, проте  приймають це поняття як корисну  концепцію, що допомагає пояснити труднощі багатьох людей, які страждають від  алкоголізму своїх близьких[13].

Російський фахівець українського походження у питаннях співзалежності Валентина Москаленко послуговується визначенням, що співзалежною є людина, яка повністю поглинулася управлінням  поведінкою іншої особи і зовсім не турбується про задоволення власних  життєво необхідних потреб[14].

У психологічному словнику співзалежність визначено як захисна  компенсаторна реакція на внутрішньособистісний  конфлікт[15].

Як бачимо, поняття «співзалежності» не є до кінця визначеним, деякі  автори називають його хворобою чи станом особи, інші розладом поведінки  або розладом особистості. Певна  група фахівців приймає співзалежність як психологічну концепцію, що добре  пояснює ситуацію осіб, які перебувають  у тісному контакті з узалежненим. Різні визначення є корисними, бо кожне з них відкриває бачення  інших аспектів багатогранного явища  співзалежності.

Після розгляду багатьох визначень  у літературі цього стану ми прийняли за робоче таке: «Співзалежна людина —  це та людина, яка повністю поглинулася  управлінням поведінкою іншої особи  і зовсім не турбується про задоволення  власних життєво необхідних потреб».

Хоч би чим не була співзалежність - окремою хворобою, реакцією на стрес  чи розвитком особистості, - порівняння цього стану із залежністю лише глибше дає змогу зрозуміти досліджуване явище.

Співзалежність — дзеркальне відображення залежності. Основними  ознаками будь-якої залежності є тріада: обсессивно-компульсивне мислення (нав’язливі думки, які у стереотипній формі приходять знову і знову на розум); заперечення як форма психологічного захисту; втрата контролю.

Співзалежні жінки, матері, сестри хворих із залежністю – це контролюючі  близькі. Вони вірять, що в стані  контролювати все. Співзалежні впевнені, що краще всіх в сім'ї знають, як повинні розвиватися події і  як повинні вести себе інші члени. Співзалежні намагаються не дозволяти «протікати» подіям природнім шляхом. Для контролю над іншими співзалежні використовують різні засоби – погрози, поради, умовляння, примушення, підкреслюючи тим самим безпорадність оточуючих(«чоловік  без мене пропаде»).                                                                                                                                                                                                          

Хімічна залежність вражає як індивіда, так і його сім’ю:

- фізично;

- психологічно;

- соціально.

 Зазначені вище ознаки  стосуються й співзалежності. Подібність  залежності і співзалежності  вбачають у тому, що ці стани:

 а) є первинним захворюванням,  а не симптомом іншого захворювання;

 б) призводять до  поступової фізичної, психічної,  емоційної і духовної деградації;

в) при видужанні вимагають  системного зсуву як у фізичному, так і в психологічному плані.

Як стверджують фахівці  пристрасть до наркотиків та співзалежність однаково відбирають у хворого та його близьких, які спільно з ним  проживають, енергію, здоров'я, підпорядковують  собі їхні думки та емоції. Тоді як хворий нав’язливо думає про споживання хімічних речовин, думки його матері (дружини) так само нав’язливо спрямовані на можливі способи контролю за його поведінкою.

Для наочності порівняємо прояви обох станів у вигляді таблиці, яку запропонував С. Ваісов.

 

Порівняльна характеристика проявів залежності та співзалежності

.

Ознака		Залежність			Співзалежність
Охопленість свідомості предметом захоплення		У свідомості домінують думки  про алкоголь, наркотики			У свідомості домінує думка  про хворого
Втрата контролю		Над кількістю алкоголя або  наркотика, над ситуацією і своїм  життям			Над поведінкою хворого, над  власними почуттями і життям
Заперечення,мінімізація, проекція, раціоналізація та інші форми психологічного захисту		“Я не алкоголік” “Я не дуже багато п’ю” “Від наркотика мені нічого не буде”			“У мене немає проблем, проблеми у мого чоловіка (сина)”
Агресія		Словесна, фізична
Переважаючі почуття		Душевний біль, провина, сором			Душевний біль, провина, сором, ненависть
Зростання толерантності		Збільшується переносимість  все більших доз речовини			Зростає витривалість до емоційного болю
Синдром похмілля		Для полегшення синдрому потрібна нова доза речовини			Після розриву із залежною людиною вступають в нові деструктивні взаємостосунки
Сп’яніння		Часто повторюваний стан в  результаті вживання наркотичної речовини			Неможливість спокійно, розважливо, тобто тверезо міркувати
Самооцінка		Низька, що допускає  саморуйнування поведінка
Фізичне здоров'я		Хвороби печінки, серця, шлунка, нервової системи	Гіпертензія, головні болі, "невроз" серця, виразкова хвороба
Супутні психічні порушення		Депресія
Перехресна залежність від  інших речовин		Залежність від алкоголю, наркотиків, транквілізаторів може поєднуватися в одного індивіда		Крім залежності від життя  хворого, можлива залежність від  наркотиків, спиртних напоїв та ін.
Відношення до лікування		Відмова від лікування
Умови одужання		Утримання від хімічної речовини, знання концепції хвороби, довгострокова  реабілітація		Відсторонення від людини, з якою є тривалий час близькі  відносини, знання концепції співзалежності,   довгострокова реабілітація
Ефективні програми одужання	Психотерапія Програма 12 кроків
	Групи самодопомоги типу АА			Групи самодопомоги типу Ал-Анон
Перебіг хвороби	Рецидивуючий

 

Перелік подібних ознак, поданих  у таблиці, далеко не вичерпаний. Як залежність, так і співзалежність є тривалим, хронічним станом, що призводить до страждань і деформації духовної сфери. У співзалежних ця деформація виявляється у тому, що вони замість  любові живлять до родичів ненависть, втрачають віру, хоча своїм здоровим імпульсам також довіряють, відчувають пекуче почуття ревнощів, заздрості  та безнадії. Життя в залежних хворих і їхніх співзалежних близьких відбувається на умовах соціальної ізоляції.

 Хімічну залежність  часто називають хворобою безвідповідальності.  Хворий не відповідає ні за  наслідки споживання хімічних  речовин, ні за руйнування здоров'я,  він також безвідповідальний  щодо інших членів сім'ї, не  виконує батьківських обов’язків. Співзалежні лише зовні справляють  враження зверхвідповідальних людей,  але вони однаково безвідповідальні  до свого стану, до своїх  потреб, до свого здоров'я і  також неспроможні виконувати  батьківські обов’язки[16].

Співзалежними є:

1. особи, які перебувають у шлюбі або близьких стосунках із хворим хімічною залежністю;
2. особи, які мають одного чи обох батьків, хворих хімічною залежністю;
3. особи, які виросли в эмоційно-репресивних сім’ях.

Всі співзалежні люди володіють  схожими симптомами, такими як контроль, тиск, нав’язливі стани та думки, низька самооцінка, ненависть до себе, почуття провини, неконтролююча агресія, нав’язлива допомога, зосередженість на інших, ігнорування своїх потреб, проблеми спілкування, замкненість, плаксивість, апатія, проблеми в інтимній сфері, депресивна поведінка, суїцидальні думки, психосоматичні порушення[17].

Різні автори визначають симптоми співзалежності по-різному. Відомий  нарколог Тімен  Сермак наводить такі симптоми: визначення власної вартості у здатності контролювати почуття  і поведінку інших людей; задоволення  чужих потреб у спосіб, який унеможливлює задоволення власних; порушення  системи меж особистості; наполегливе  перебування у зв’язку з особою, яка має серйозні розлади особистості; переживання дуже болісних емоцій або  втрата емоційної вразливості протягом тривалого часу, без пошуку допомоги ззовні[18].

Терапевт співзалежності Піа Меллоді окреслює симптоми як схильність до таких крайностей: відсутність  почуття власної вартості або  зверхність; надмірна беззахисність  до болісних відчуттів або навпаки  відсутність вразливості; бачення  себе тільки з негативної сторони, бунт проти дійсності або почуття  власної досконалості; надмірна залежність від інших або надмірна незалежність з відмовою від потреб і прагнень; відсутність дисципліни, хаотичний  спосіб життя або надмірне контролювання  себе та інших[19].

На основі вище викладеного  матеріалу, можна визначити основні  симптоми співзалежності: відчуття своєї  залежності від людей; відчуття перебування  в пастці принижуючих вас, контролюючих взаємовідносин; низька самооцінка; потреба  в постійному одобренні і підтримці  зі сторони інших, щоб відчувати, що у вас все іде добре; відчуття свого безсилля що не будь змінити  в деструктивних відносинах; потреба  в алкоголі, їжі, роботі, сексі  чи в яких не будь інших зовнішніх  стимуляторах для відволікання від  своїх переживань; невизначеність психологічних  кордонів; відчуття себе в ролі мученика; відчуття себе в ролі посміховиська; нездатність відчувати істину близькість та кохання[20].

Аналізуючи наведені симптоми можна стверджувати, що проблеми співзалежності беруть свій початок не у самому контакті із залежною особою, а в  особистій незрілості співзалежного, схильності до певних способів реакції  на складні життєві ситуації та на неадекватну поведінку інших. Зв’язок  із залежним від наркотиків лише відкриває проблеми особистісного плану, які існували у партнера раніше.

Співзалежність виникає  між двома і більше людьми. З  цього слідує, що не можна звинувачувати  одну людину в тому, що вона створила співзалежні взаємовідносини.

На думку І. Гусєва, модифікація  поведінки і свідомості при співзалежності носить тотальний характер: людина змінюється на мотиваційному, емоційному, когнітивному, поведінковому рівні. Зокрема, свої потреби співзалежний адаптує до потреб залежного. У емоційно-вольовій сфері спостерігається ригідність, пов'язана з обмеженням власних  емоцій, утруднене розуміння емоцій інших, порушується можливість відкритого вираження почуттів. Домінуючими  є почуття провини за дії адикту, відчуття неминучості стосунків  і страх бути покинутим, тривога, гнів, розпач[21]. Когнітивна сфера характеризується настановами, спрямованими на підтримку залежних стосунків, негативними змінами у Я-концепції. Уявлення про самих себе у співзалежних формується настановами, що створюють перешкоду для створення особистих кордонів, як, наприклад: «Я егоїст, якщо хочу керувати своїм життям», «Мої потреби не такі вже й важливі», «Я відповідальний за інших людей», «Якщо щось не так - це моя вина», «Я не можу не залежати від цієї людини»[22].У співзалежних звужений рольовий діапазон, поведінка. Цьому сприяють дезадаптивні  установки на сімейну проблему і життєдіяльність, заперечення власних потреб, жертовність позиції, низька опірність стресу[23].  О. Кляпец підкреслює низьку самоповагу співзалежних, суперечливе ставлення до партнера[24]. Співзалежні прагнуть контролювати життя інших за рахунок маніпуляцій і нав'язування почуття провини, проявляють позицію «рятівника». При цьому їм характерний страх зіткнення з реальністю, який є основою мотивації їх вчинків. Незважаючи на уявну доброзичливість, у співзалежних поступово посилюється толерантність до емоційного болю і негативних емоцій[25]. М. Біті підкреслює слабкість кордонів власного Я співзалежних, що виражається в підвищеній терпимості, поки вона не починає приносити страждання. Це поєднується з одержимістю чужими проблемами, недовірою до себе і оточуючих. У співзалежних спостерігається суперечливе поєднання відповідальності і безвідповідальності, жертовність і агресивність позиції, неадекватні емоційні реакції[26]. Ознаки співзалежних на думку Л. Зоріної наступні: схильність звинувачувати обставини в залежності, нехтування собою (аж до втрати власного Я), низька самооцінка, пошук серед інших людей або домінування або підкорення з їх боку, пошук уваги і турботи, звичка відчувати одні й ті ж почуття, схильність відкладати все «на потім», нездатність брати участь в розвагах, включеність у драматичний трикутник С. Карпмана («Переслідувач» - «Жертва» - «Рятівник»)[25].

              Як бачимо, співзалежність поєднує  два полюси: домінування та підлеглість.  Домінування при співзалежності  проявляється в спробах контролювати  залежного, що може супроводжуватися  агресією та маніпуляціями, у  жорсткій позиції неприйняття  стану залежного, у прояві ролі  «рятівника» (точніше її імітації  для інших). Полюс підлеглості  проявляє себе у внутрішньому  світі співзалежних: вони проявляють  знижену самооцінку, почуття провини,  низьку самоповагу і т. і.  Все це зумовлює в них бажання  підкоритися обставинам, бо поєднання  контролю за залежним та самоконтролю  є нестерпним для них за  причиною виснаженості особистісних  ресурсів.

Таким чином, в особистісних інтеракціях роль співзалежного  має багато ознак домінування, але  на особистісному рівні співзалежні  мають всі передумови для формування покірливої поведінки. Це протиріччя між  роллю і Я-концепцією можна пояснити тим, що стосунки з залежним потребують домінуючої позиції, позиції «батька» або «рятівника», які не можуть бути слабкими за своєю суттю, але за цією необхідністю лежить страждання,  самозвинувачення та бажання підтримки  – що не можуть бути передумовами домінуючої поведінки.

Співзалежні походять із сімей, в яких мали місце або хімічна  залежність, або жорстоке поводження (фізична, сексуальна чи емоційна агресія), а природне вираження почуттів заборонялося ( "не реви", "щось ти розвеселився дуже, як би плакати не довелося", "хлопчикам плакати не можна"). Такі сім'ї носять назву дисфункціональних. Для того, щоб мати краще уявлення про дисфункціональну сім'ю, виявити її особливості порівняємо її із функціональною сім'єю.

 

Порівняльна характеристика функціональної та дисфункціональної  сім'ї

 

Функціональна сім'я	Дисфункціональна сім'я
Гнучкість ролей, взаємозамінність функцій	Негнучкість ролей, функції  ригідні
Правила гуманні і сприяють гармонії, заохочується чесність	Правила негуманний, їм неможливо  слідувати
Межі визнаються і поважаються	Межі або відсутні, або  ригідні
Комунікації прямі, почуття  відкриті, свобода говорити	Комунікації непрямі і  приховані, почуття не цінуються
Заохочується зростання  і незалежність; індивіди здатні бачити конфлікти	Заохочується або бунтарство, або залежність і покірність; індивіди нездатні вирішувати конфлікти
Вихід: прийнятний і конструктивний	Вихід: неприйнятний і деструктивний