ТЕХНОЛОГІЇ ПІДГОТОВКИ ВОЛОНТЕРІВ В УКРАЇНІ

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Полтавський національний педагогічний університет імені  В.Г.Короленка

Кафедра соціальної і  корекційної педагогіки

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з соціальної педагогіки

на тему:

ТЕХНОЛОГІЇ ПІДГОТОВКИ ВОЛОНТЕРІВ В УКРАЇНІ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Полтава-2013 рік

ЗМІСТ

 

вступ .....................................................................................................................	3
Розділ 1. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ В УКРАЇНІ…………………………………………................................	6
1.1. Історія, теорія та практика волонтерського руху в Україні та світі……………………………………………………………...….	6
1.2. Волонтерство в інституційному просторі…………………….…	11
1.3. Зміст волонтерської діяльності як виду соціально-педагогічної роботи..........................................................................................	19
Розділ 2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ…….	26
2.1. Портрет волонтера: соціальний портрет і життєві пріоритети	26
2.2. Комунікативність як основна риса волонтера………………….	29
2.3. Загальновизнані критерії та підходи до діяльності волонтера..	32
2.4. Технологія розвитку комунікативних умінь майбутніх соціальних педагогів..……………………………………………..	35
висновки ............................................................................................................	47
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...............................................................	50
ДОДАТКИ………………………………………………………………………….	53

 

 

вступ

У загальному розумінні  волонтерство – це той внесок, який робиться фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної платні, без просування по службі, для добробуту і процвітання спільнот та суспільства в цілому. Волонтерський рух також є основою діяльності недержавних та громадських організацій, професіональних організацій та профспілок.

Сучасна ситуація в Україні  характеризується соціально-психологічною, економічною нестабільністю, зниженням  рівня життя більшості населення, зростанням злочинності і насильства. Соціально-психологічні проблеми в Україні відобразились на психологічному самопочутті різних верств населення. Ще більш відчутно визначились категорії людей, які потребують соціально-психологічної допомоги (молоді люди без жодного заняття, безробітні, діти, які не отримують потрібної уваги з боку батьків або не мають батьків, пенсіонери, інваліди). Щоб вирішити цю проблему, необхідно апробувати та поширити методики соціально-психологічної роботи.

Незаперечним також  є і той факт, що потреби населення  у соціальній допомозі, психологічній підтримці і захисті зростають. Тому виникає необхідність у залученні до соціально-психологічної роботи з різними верствами населення добровільних помічників-волонтерів.

Термін «волонтер» в перекладі з англійської мови означає «доброволець». Волонтер – це людина, яка добровільно, не переслідуючи корисливих цілей, займається діяльністю на користь суспільства, не отримуючи за це грошової винагороди.

В Україні волонтерський рух – одна з найефективніших форм роботи з різними категоріями клієнтів. Він є невичерпним джерелом набуття громадянської освіти, дає людині можливість реалізувати себе у служінні суспільству. Велика кількість громадських організацій поєднує молодих людей, які на добровільних засадах беруть участь у соціальних програмах щодо попередження негативних явищ у молодіжному середовищі та надання допомоги іншим в їх розвитку, соціальному становленні, інтеграції у суспільство тощо. Така діяльність потребує від добровольців не лише бажання та наявності вільного часу, а й певних знань з психології, соціальної педагогіки, соціології, медицини, юриспруденції тощо; волонтери повинні володіти навичками спілкування з різними прошарками населення, знайомитись із кращим, як вітчизняним, так і зарубіжним досвідом роботи.

Організація такої роботи безперечно потребує підготовлених спеціалістів, які володіють відповідними уміннями та технологіями активізації громади (населення), визначенні її (його) проблемних зон, організації членів громади для задоволення потреб і вирішення проблем з використанням ресурсів місцевої спільноти.

Питання доброчинності  та волонтерства у вітчизняній науці і практиці досліджували О. Безпалько, О. Брижовата, Р. Вайнола, І. Грига, М. Дейчаківський, Л. Дума, З. Зайцева, А. Зінченко, І. Звєрєва, Н. Заверико, І. Іванова, Н. Івченко, А. Капська, О. Карпенко, Л. Коваль, Н. Комарова, О. Кузьменко, О. Лисенко, В. Назарук, І. Пінчук, Ф. Ступак, С. Толстоухова, І. Трубавіна, О. Шатохіна, О. Яременко.

При цьому вітчизняні дослідники спрямовують свою увагу  на змісті волонтерства, принципах та практичному досвіді організації волонтерської діяльності, питаннях практичної підготовки волонтерів до роботи з різними категоріями населення.

Метою курсової роботи є дослідження історико-практичного аспекту розвитку волонтерства, а також аналіз змісту та напрямків волонтерської діяльності в Україні.

Відповідно до мети поставлено наступні завдання:

1. Окреслити етапи становлення та розвитку волонтерського руху в Україні та світі.

2. Дослідити волонтерську діяльність в різних соціальних інститутах.

3. Схарактеризувати зміст волонтерської діяльності як виду соціально-педагогічної роботи.

4. Проаналізувати вимоги до особистості у волонтерській роботі.

5. Проаналізувати загальновизнані критерії та підходи до діяльності волонтера.

Об’єкт курсової роботи – волонтерський рух України.

Предмет – технології підготовки волонтерів в Україні.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Робота вміщує дві таблиці та чотири рисунки у вигляді діаграм. Роботу викладено на 55 сторінках.

 

 

Розділ 1

СТАНОВЛЕННЯ І  РОЗВИТОК ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ В УКРАЇНІ

 

 

1.1. Історія, теорія та практика волонтерського руху в Україні та світі

Питання історії розвитку волонтерства як за кордоном, так й  у вітчизняній практиці вивчене, на нашу думку, недостатньо. Тому вважаємо за доцільне здійснити аналіз соціальної діяльності волонтерів у розвинутих країнах світу та в Україні, а також виділити провідні тенденції її розвитку.

У країнах Західної Європи і США зародження волонтерського руху припадає на початок ХІХ століття. У поняття «волонтер» вкладають наступний зміст – це безкоштовна робота людини або певної групи на благо суспільства. У розвинутих країнах світу волонтер вважається вельми почесною місією і є віддзеркаленням активної життєвої позиції.

Особливе значення має дослідження  процесів добровільного залучення  фахівців різного профілю у країнах  з відносно тривалою історією соціальної роботи.

США. Не секрет, що американська модель організації соціальної роботи, включаючи етапи її становлення, зіграла значну роль у розвитку цієї професії у світовому масштабі. Середина XX століття стала десятиліттям «відкритих дверей» американських університетів, в період якого навчання соціальній роботі, соціології і психології пройшла значна частина європейських фахівців. Завдяки цій школі багато теоретичних підходів, розроблених концепцій і апробованих моделей, технологічних і методичних прийомів, народжених у США, дали потужні результати у більшості європейських країн [29].

Історія США свідчить, що неоціненну роль у період воєнних дій між  Північчю і Півднем зіграли жіночі благодійні комітети, які створювалися при лікарнях і військових шпиталях. У надрах таких благодійних товариств  і комітетів почали створюватися перші агенції, які надавали окремі види соціальної допомоги. Сотні жінок, а з ними – молодь, безкорисливо віддавали свої знання і досвід самотнім матерям у питаннях виховання дітей, а також самим дітям, позбавленим, з огляду на різні причини, батьківського тепла. Завдяки фінансовій підтримці меценатів і особистому внеску волонтерів різного віку і соціального стану, надавалася істотна підтримка знедоленим дітям, сирітським будинкам, лікарням для психічно хворих тощо.

Відмінною рисою розвитку волонтерства в США є децентралізація, яка знаходить своє віддзеркалення в наявності й реалізації різних соціальних програм на всіх рівнях: федеральному, штату, місцевому. Такий програмний підхід має переваги, що дозволяють оперативно реагувати на соціальні потреби різних категорій населення з урахуванням місцевої специфіки.

Активно взаємодіють з громадськими організаціями місцеві органи влади, у компетенції яких знаходиться  шефська допомога і робота з добровольцями. У таких штатах як Каліфорнія, Колорадо, Детройт, Новий Орлеан та ін., накопичений вагомий досвід волонтерської роботи з дітьми і батьками: організація спеціальних груп професійного навчання для батьків, забезпечення допомоги по працевлаштуванню; здійснення догляду за дітьми працюючих у денний і вечірній час батьків; створення центрів здоров'я для незаміжніх матерів, робота з прийомними сім'ями; допомога батькам у веденні домашнього господарства тощо [29].

Таким чином, особливість соціальної роботи в США, пов'язана з децентралізацією, активним залученням волонтерів на місцевому рівні в реалізації конкретних соціальних програм, дає свій позитивний результат.

Європа (Німеччина). Іншим шляхом відбувався розвиток доброчинності в Європі, і, зокрема, у Німеччині. Індустріалізація країни спричинила різке зубожіння сімей робочого класу, а як результат, – зросло число користувачів соціальних послуг. Оскільки церкви й приватні благодійні установи виявилися неспроможними впоратися із ситуацією, у другій половині XIX ст. виникла необхідність у державному регулюванні цього процесу, тобто у державному соціальному забезпеченні.

У 1880 р. за ініціативою Німецького конгресу з доброчинності була створена Німецька доброчинна спілка турботи  про бідних, яку у 1919 р. перейменували  на Німецьку спілку державної і приватної опіки. Це центральна спілка, яка діє і понині: вона об'єднує державні, приватні, громадські установи, а також окремих фахівців, які визначають стратегію розвитку соціальної роботи в Німеччині [2].

У 1990 р. після об'єднання НДР і  ФРН число її учасників збільшилося  до 3 тис. осіб. Держава делегувала до її складу своїх представників на федеральному рівні, рівні федеральних  земель, вільних міст і округів. Важлива  роль відводиться представникам  громадських організацій, куди входять: Об'єднання доброчинності для робітників, католицький «Карітас», Паритетний Союз, Німецький Червоний Хрест, Союз милосердя Євангельської церкви тощо.

Аналіз сучасної європейської моделі соціальної роботи, на прикладі Німеччини, доводить, що у діяльності кожного спеціаліста втілюється соціальна політика держави, «відчувається реальний взаємозв'язок вирішення соціальних і економічних проблем як гарантія існування правової соціальної держави» [29].

У тій же Німеччині  наприкінці XX – на початку XXI століття проявилася тенденція все більшого переходу соціальних послуг з приватного незалежного сектора під дах держави. Це характерно і для волонтерського руху, що дозволяє щорічно економити кілька мільярдів євро. Населення країни висловлює занепокоєння бюрократизацією державного апарату соціального забезпечення, тому безкоштовні послуги добровольців мають попит, особливо серед соціально незахищених верств населення. За активної підтримки волонтерів серед постраждалих все частіше виникають форми взаємодопомоги і самодопомоги.

Сьогодні в Німеччині  відбувається активна реформа системи  державного і недержавного соціального  забезпечення. Вона передбачає й розширення фронту волонтерських робіт. Наприклад, у разі захворювання і пов'язаних з ним особистих обставин клієнти соціальних служб держави можуть звернутися не менше, як до 15 спеціалізованих установ різного профілю (соціально-педагогічних, медичних, психіатричних, психотерапевтичних), а також у соціальні добровільні служби – служби роздачі їжі, служби допомоги вдома, служби з підтримки й допомоги для родичів потерпілих тощо [29].

Таким чином, у європейській моделі соціальної роботи добровільна  допомога населенню входить до загальної державної системи соціальної допомоги і є важливим її елементом, який розширює проблемне поле цієї життєво важливої діяльності.

Одночасно зі становленням національних моделей волонтерської  діяльності відбувалося становлення  міжнародних волонтерських організацій. У середині ХІХ століття оформлюється одна з перших і найкрупніших волонтерських організацій світу – Міжнародне товариство Червоного Хреста. Виникнення організації пов’язане з ім’ям швейцарця Анрі Жана Дюнана, який став свідком загибелі людей, залишених без медичної допомоги, їжі й питва на полі битви при Сольферино 25 червня 1859 року [27].