ТЕХНОЛОГІЇ ПІДГОТОВКИ ВОЛОНТЕРІВ В УКРАЇНІ

Результатом втілення його ідеї про створення у всіх європейських країнах товариств з надання  допомоги у воєнний час пораненим, незалежно від їх національності, стало виникнення в лютому 1863 року Міжнародного комітету допомоги пораненим, перейменованого у 1876 році у Міжнародний Комітет Червоного Хреста.

З часом Червоний Хрест  поширив свою діяльність на полегшення долі постраждалих практично за будь-яких надзвичайних ситуацій, всіх знедолених, стражденних. Сьогодні цей всесвітній гуманістичний рух об’єднує понад 175 національних товариств, а також Міжнародний комітет Червоного Хреста і Міжнародну Федерацію Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця [4].

Передтечею Українського Червоного Хреста вважається засновник  української анатомії та хірургії П. Загорський, який наприкінці ХVІІІ сторіччя під час війни з Польщею  як військовий лікар надавав допомогу полоненим і цивільному населенню, не поділяючи їх на «своїх» та «чужих». Активну допомогу Товариство надавало в медичному обслуговуванні цивільного населення. Так, в Україні поліклініка Червоного Хреста функціонувала в Харкові. Тут професором І. Троїцьким у 1902 році було створено дитячу лікарню. У 1914 році тільки у Києві було відкрито понад 100 шпиталів Червоного Хреста (при університеті Св. Володимира, Політехнічному інституті, Покровському монастирі тощо) [29].

У 20-х роках силами Червоного Хреста України були створені численні протитуберкульозні і венерологічні диспансери, станції боротьби з малярією, амбулаторії, будинки для безпритульних. За рахунок його коштів працювали 119 медичних, 209 профілактичних і дитячих закладів, було відкрито 400 аптек і магазинів санітарії [2].

Після проголошення незалежності нашої держави Український Червоний Хрест починає своє відродження  як національне товариство, у 1992 році визнане Указом Президента України, а у 1993 прийняте в члени Міжнародної Федерації.

У світовому волонтерстві з 80-х років минулого століття теж  сталися чималі зміни. Боротися за уселенську дружбу стало не так модно –  добровольці перекинулися в екологічні програми (одна з найкрупніших в  Європі – European Youth Forest Action, «Лісовий рух європейської молоді»). Любителі природи саджали дерева, прибирали за звірятками в зоопарку, рятували братів наших менших від промислових катастроф. Паралельно набуває розвитку діяльність організації Camp Amerika, яка все більше займається набором вихователів для дитячих таборів США з 30 країн світу (у тому числі й з України) [29].

Процеси докорінної перебудови соціально-економічного характеру, зміна  політичної ідеології та відсутність будь-якої іншої призвели в нашій країні спочатку до ідеологічного, а пізніше – і морального вакууму. Громадяни України не відразу сприйняли ідею безкоштовної допомоги. Ідеологію безкорисливого служіння людям впроваджувати в нашій країні довелося іноземцям. Ізраїльтяни, американці, французи і німці збирали речі і іграшки для наших сирітських притулків, рятували нашу природу, доглядали за могилами наших солдатів [5].

Сьогодні в Україні  зароджується демократичне суспільство, яке мас базуватися на принципах свободи, творчості та гуманізму. Формальні державні структури не в змозі реагувати на всі запити суспільства, тому особливої ваги набуває громадський рух. Про те, що цей процес розпочався і триває, не дивлячись на труднощі, свідчить поява сучасних недержавних організацій, кількість яких сягнула понад 20000. Однак, лише незначна частина цих організацій працює з волонтерами.

Варто також зазначити, що не лише громадські організації, а  й державні теж намагаються розвивати  волонтерський рух в Україні. Про це свідчить, зокрема, діяльність Соціальних служб для молоді, де поряд з професійними соціальними працівниками працюють добровільні помічники.

1.2. Волонтерство в інституційному просторі

У зв'язку з підвищенням  ролі громадських і добродійних організацій в системі соціального захисту населення варто розглянути питання про третій сектор як про нове соціальне явище в сучасній Україні. Поняття «третій сектор» з'явилося в світі не так давно, його становлення відображає тенденції, що виникли одночасно з розвитком ринкової економіки.

Сучасне громадянське суспільство  можна представити у вигляді  трьох невід'ємних складових, які  дозволяють виділити основні інститути, що функціонують в ньому:

• перший сектор – державний: органи державної влади на всіх рівнях, а також всі види державних підприємств і організацій, що діють в будь-якій сфері діяльності, зокрема соціальній, заснованих на державній і змішаній формах власності, з переважаючою часткою державної участі;
• другий сектор – комерційний (бізнес-сектор): неурядова прибуткова організація;
• третій сектор називають недержавним, неурядовим, незалежним, некомерційним, неприбутковим, добродійним, сектором добровільної активності (волонтерським, добровольчим), філантропічним або, як називають ці організації в країнах Заходу, – «не для прибутку» (nоt fоr рrоft) [6].

Цей сектор є: недержавним, неурядовим, тому що організації, що входять в нього, не мають в своєму розпорядженні в повному об'ємі влади і повноважень уряду, хоча якісь з них можуть через своїх членів мати владний вплив, а деякі навіть виконують функції уряду (приклад – освітні організації США, які володіють повноваженнями по видачі ліцензій); з іншої точки зору, термін «неурядовий» може означати широке залучення населення до суспільного життя, що відображає тенденцію соціальної організованості на всіх рівнях, і зв'язано це з процесом становлення громадянського суспільства, тобто термін «недержавний» означає також те, що створення складових його організацій відбувається спонтанно, як реакція на необхідність вирішення якого-небудь соціального протиріччя або реалізації якої-небудь соціальної потреби.

Багато некомерційних організацій, що діють, не реєструються через різні  причини. Ці структури часом відомі тільки тим, хто в них брав участь і хто з ними взаємодіяв, тому що вони стихійно виникають і зникають в процесі організації і розвитку;незалежним, тому що множинність фінансових джерел діяльності робить його відносно незалежним і від держави, і від бізнесу. На певних етапах суспільного розвитку організаціям третього сектора доводиться діяти на противагу іншим суспільним силам, відстоюючи ті права і свободи громадян, які ущемляються бізнесом або державою.

Багато організацій цього сектора  є неформальними, тобто, не будучи офіційно зареєстрованими, вони часто користуються свободами і можливостями, недоступними державним організаціям або приватному бізнесу;некомерційним, неприбутковим, тому що це найважливіша конституююча ознака, що відрізняє його від комерційних організацій. Третій сектор існує не ради отримання прибутку.

Це не означає, що його організації  не можуть отримувати прибуток (наприклад, зароблені надходження складають 23 % від загального об'єму грошових надходжень не комерційних організацій в Угорщині, до 59 % у Франції і 70 % в Германії. У Росії ця цифра за різними джерелами складає від 30 до 75 % [8].

Але некомерційні організації не мають  права розподіляти отриманий  прибуток серед засновників, а повинні  використовувати її на статутні цілі (виключно для цілей проголошеної місії). Оскільки організації вельми різноманітні (суспільні, політичні, релігійні, добродійні, освітні і т.д.), сам цей сектор вельми об’ємний, неоднорідний і багатоликий.

Ці організації, звичайно, не є альтруїстичними, але економічний інтерес з  категорії рушійної сили розвитку суспільства  перетворюється на механізм реалізації іншого імперативу – розвитку демократичного суспільства, і некомерційний сектор є істотним елементом його становлення на сучасному етапі.

В секторі добровільної активності (волонтерським, добровольчим), широко використовується добровільна праця волонтерів. Наприклад, 54 % дорослого населення США віддають добровільній роботі близько 4 годин на тиждень, а у Великобританії близько 30 % населення займаються добровільною роботою 3–7 годин на тиждень [29].

Причому добровільна оплачувана праця є основою функціонування організацій третього сектора і формою громадянської активності широких мас населення;

Він є філантропічним, добродійним, оскільки ці визначення відображають стійке історичне коріння виникнення третього сектора добродійної активності, внаслідок чого істотну частину цього сектора складають добродійні організації. Третій сектор тісно пов'язаний з іншими секторами економіки. Межі між ними вельми прозорі і надзвичайно рухомі.

Держава і некомерційний сектор зацікавлені в розвитку бізнес-сектора в якості джерела фінансових надходжень (державі – у вигляді податків, некомерційному сектору – у вигляді пожертвувань). Комерційні і некомерційні організації розглядають державу як гаранта правової і економічної стабільності і безпеки. Бізнес-сектор зацікавлений в розвитку некомерційного сектора (наприклад, біржа, торгівельно-промислові палати, асоціація підприємців), діяльність якого направлена на обслуговування інтересів бізнесу, хоча у ряді випадків некомерційні організації можуть бути конкурентами бізнес-сектора [16].

Дослідження третього сектора  в 12 країнах, проведені Університетом  Джона Хопкинса, показали, що в третьому секторі зайнято більше людей  і його діяльність менше залежить від пожертвувань, чим прийнято було думати: у 10 країнах в неприбутковому секторі зайнята одна людина з 11, що працюють у сфері сервісу. У трьох країнах неурядові організації створили 13 % робочих місць в 80-і рр. (спочатку дослідження проводилися в 6 країнах – Франції, Німеччині, Угорщині, Італії, Японії і Об'єднаному Королівстві Великобританії, а потім ще в 5 країнах – Бразилії, Єгипті, Гані, Індії і Таїланді) [1].

Є підстава зробити висновок, що неприбуткові організації є серйозними працедавцями: у третьому секторі  працюють 7 млн. чоловік в США, 1,4 млн. чоловік в Японії і по 1 млн. чоловік  у Франції, Німеччині і Об'єднаному Королівстві. В середньому це складає 3,4 % робочої сили, починаючи з 1 % в Угорщині до 7 % в США. У Росії, за даними на 1996 р., тільки в громадських організаціях і фондах працює 0,8 % зайнятого населення. Оперативні витрати неприбуткових організацій складають від 1,2 % валового національного продукту (ВНП) в Угорщині до 6,3 % в США, а в середньому – 3,5 % [8].

Приватні пожертвування  складають невелику частину грошових надходжень неприбуткових організацій  – приблизно 10 % від загальної  суми надходжень: від 20 % в США і 19 % в Угорщині до 1 % в Японії і 4 % в Німеччині та Італії. У Росії в 1996 р. ця цифра склала 2,09 % ВНП [29].

У структурі добровольчого  сектора виділяють декілька різних типів організацій. Серед найбільш поширених організаційних форм: фонд, товариство або асоціація, установа.

Перший тип – добродійний  фонд. Цьому типу відповідають організації, що збирають кошти і потім розподіляють їх серед нужденних або витрачають їх на реалізацію різних соціальних програм. На початку 1993 р. стали з’являтися фонди, створені при крупних фірмах або приватними особами. Їх призначення – впорядкування благодійної діяльності фірми, поліпшення контролю за витраченням коштів, передача грошей тим, хто безпосередньо має в них потребу. Такі організації найчастіше залучають до своєї роботи волонтерів.

Другий тип – добродійне товариство або асоціація. Воно може мати членську структуру і невеликий  штат на чолі з головою.

Робота груп самодопомоги включає спроби допомогти один одному вирішити проблеми здоров'я, зловживання алкоголем або проблеми психічного здоров'я (депресія, фобія та ін.), а також такої гострої соціальної й особистісної проблеми, як самотність. Найбільш відомими є групи анонімних алкоголіків. Є й анонімні групи онкологічних і невротичних хворих, матерів наркоманів, засуджених, а також дітей, що постраждали від сексуального насильства, і багато ін. Всі ці достатньо різні за своїми інтересами групи мають наступні загальні характеристики: всі члени групи рівні в статусі; кожен вступає в групу із-за своїх власних проблем; все, що відбувається в групі, – конфіденційно; членство вільне [21].

Діяльність таких груп може мати терапевтичну, соціальну, освітню  або дослідницьку спрямованість. Самодопомога є альтернативою або доповненням існуючим службам охорони здоров'я і соціальної сфери, необхідною ланкою, що добудовує систему соціальної допомоги людині. Так, асоціації батьків дітей-інвалідів сьогодні істотним чином доповнюють роботу державних установ, що надають допомогу дітям з обмеженими можливостями і їх сім'ям.

Добродійні установи можуть діяти у формі таких  організацій, як театри, майстерні, центри реабілітації, клуби здоров'я, які  використовують в своїй діяльності нетрадиційні, авторські програми і форми допомоги із залученням волонтерів. Добровільні помічники можуть бути пов'язані з проблемою, якою займається організація лише побічно, або не зв'язані зовсім. Наявність добровольців є ознакою життєздатності добродійної організації, привабливості її програми.

Мотиви для вступу до рядів добровольців можуть бути самими різними: переконання етичного і релігійного характеру; потреба  в спілкуванні, активності, реалізації своїх здібностей, суспільному і  державному визнанні; бажання придбати нову роботу або професію, добитися поліпшення діяльності соціальної установи. Волонтерами можуть стати студенти під час проходження практики. Їх мотиви – самореалізація, професійна підготовка, написання диплома або наукової роботи. Часто добровільними помічниками стають ті, хто вже отримав допомогу і підтримку від організації і тепер хотів би передати власний досвід подолання критичної ситуації тим, хто цього потребує. Прикладом можуть служити добровільні асоціації батьків, діти яких страждають на хронічні захворювання.

Таким чином, третій сектор є одним із уособлень такого феномену сучасного суспільства як волонтерство. Одна з тенденцій розвитку волонтерства – координація на рівні національної моделі: сьогодні 80 країн світу мають мережу волонтерських центрів, причому волонтерські центри в Польщі, Україні й Чехії оцінюються як одні з кращих серед 14 країн Центральної й Східної Європи [4].