ТЕХНОЛОГІЇ ПІДГОТОВКИ ВОЛОНТЕРІВ В УКРАЇНІ

2. Це діяльність, яка здійснюється з власної волі. Власна воля людини є основою волонтерської діяльності, але люди, які займаються волонтерством, рідко роблять це цілком добровільно. Зазвичай – внаслідок тиску з боку однолітків чи почуття певного соціального обов’язку. Однак, цей критерій допомагає відрізнити справжню добровільну волонтерську діяльність від ситуації, коли певні дії спричинені тиском на індивіда визначених зовнішніх обставин: коли в школі від учнів вимагають бути волонтерами; коли працівники компанії, яка офіційно реалізовує волонтерську програму, повинні брати участь у заходах цієї програми; коли, у деяких державах, волонтерська праця є альтернативою військовій службі.

3. Це діяльність, яка приносить користь як людям, які її здійснюють, так і суспільству в цілому. Цей критерій допомагає відрізнити волонтерство від просто проведення вільного часу, наприклад, від занять спортом (хоча коли хтось грає у футбольній команді, що збирає кошти на благодійну діяльність, це вважатиметься волонтерською діяльністю). Волонтери можуть допомагати як друзям, знайомим чи сусідам, так і всьому суспільству. Лише допомога найближчим родичам не вважається волонтерською діяльністю [23].

Таке широке визначення дає можливість розглядати взаємну  допомогу та участь у діяльності політичних партій чи виборчій кампанії як такі ж важливі форми волонтерської діяльності, що й надання соціальних послуг. Однією з проблем визначення волонтерства є існування двох основних форм волонтерської діяльності – контрольованої та неконтрольованої.

Неконтрольоване волонтерство – це спонтанна спорадична допомога друзям, знайомим, сусідам, наприклад, догляд за дітьми, кур’єрська допомога чи надання обладнання, допомога у  ліквідації наслідків стихійних  лих. Неконтрольований тип волонтерства переважає в багатьох культурах.

Навпаки, контрольоване  волонтерство домінує в організаціях громадського, приватного та державного секторів і є більш організованим  та врегульованим.

Використовуючи наведені вище критерії, можна виділити чотири основних типи волонтерської діяльності. Це лише робочі визначення, на практиці ці типи досить важко чітко відокремити один від одного. Кожен з них може бути контрольованою волонтерською (яка здійснюється на базі певної організації) чи неконтрольованою (яка здійснюється спонтанно чи є просто ініціативою індивіда) діяльністю.

Отже, типи волонтерської  діяльності:

1. Взаємодопомога (так звана самодопомога). У багатьох країнах світу взаємодопомога домінує в системі соціальної та економічної підтримки більшої частини населення. У Кенії, наприклад, існує традиція харамбі – надання медичної допомоги, забезпечення продовольством тощо. В Індії сільські жителі спільно використовують такі ресурси, як ліс і ставки, разом ремонтують дороги [18].

Взаємодопомога також досить поширена в індустріалізованих країнах, особливо у формі організацій, які об’єднують людей із схожими проблемами, наприклад, безробітних чи хворих. Хоча самодопомога і відповідає названим вище критеріям, люди рідко вважають це волонтерством.

2. Філантропія чи надання послуг. Люди надають послуги всій громаді в цілому (наприклад, відвідуючи, навчаючи, спілкуючись з іншими людьми) частіше, ніж групі, до якої вони належать. У переважній більшості випадків така волонтерська діяльність здійснюється через громадські організації і тому більше поширена в індустріалізованих країнах.

3. Захист інтересів. Лобіювання. Люди займаються волонтерською діяльністю, оскільки бажають соціальних змін і соціальної справедливості: наприклад, активна участь в екологічному русі, захист прав інвалідів, лобіювання покращення житлової політики тощо.

4. Участь в управлінні. Люди часто беруть участь в процесі управління, наприклад, як члени сільського комітету санітарного контролю води, вибрані представники органів місцевої влади чи члени державних консультаційних комісій. Такий тип волонтерства поширений майже у всіх країнах, однак найбільш розвиненої форми набув у країнах з сильними традиціями громадянського суспільства [21].

Описані вище три критерії та чотири типи волонтерської діяльності можуть бути використані як основні орієнтири для визначення волонтерства, прийнятного для певного середовища (місцевої громади, провінції, країни).

Участь у волонтерському русі не має релігійних, расових, вікових, гендерних і навіть політичних меж. Численні міжнародні мережі волонтерських організацій залучають до своїх проектів і програм понад сотню мільйонів людей щорічно.

 

2.4. Технологія розвитку комунікативних умінь майбутніх соціальних педагогів

Нинішні соціально-економічні умови роблять дітей та підлітків прагматичними. Тому чимало зусиль організатору волонтерської групи доведеться витратити саме на мотивування до добровільної діяльності. Далеко не кожна молода людина здатна стати волонтером, але в силу національних і релігійних особливостей українців волонтерство може достатньо успішно розвиватися у поєднанні з бажанням самореалізуватися і задоволенням своїх власних інтересів.

Робота по організації  учнівських волонтерських груп найчастіше є прерогативою соціального педагога. Тому перед вищими навчальними закладами, які готують майбутніх соціальних педагогів, постає завдання підготовки студентів до організації роботи волонтерів [13].

Результати проведеного  нами контент-аналізу навчальних планів підготовки соціальних педагогів та соціальних працівників освітньо-кваліфікаційних рівнів «спеціаліст» та «магістр» засвідчили, що в більшості вищих навчальних закладів України проводиться підготовка студентів до волонтерства. Однак, аналіз змісту цих програм переважно присвячений розкриттю теоретичних засад волонтерства та загальній характеристиці волонтерського руху в Україні. Досить побіжно висвітлені організаційні та методичні аспекти забезпечення діяльності волонтерських груп.

В даний час в місті Полтава існує кілька організацій, центрів, які надають соціальну допомогу населенню. В кожній з таких організацій (центрів) все більше зростає потреба в добровольчої допомоги, волонтерської ініціативи.

Мета дослідження: виявлення думок волонтерів та спеціалістів про мотивації волонтерів м. Полтава.

Завдання дослідження:

1). Виявлення думок  волонтерів та фахівців м. Полтава про причини приходу людей до соціальних організацій для роботи на добровільній основі.

2) Виявлення думок  волонтерів про використання ними способів, стимулів, за допомогою яких вони мотивують себе до добровольчому праці.

3) Виявлення думки  фахівців, а також волонтерів  про використання фахівцями будь-яких  способів, методів, прийомів стимулювання  волонтерів, що працюють в даній організації.

4) Виявлення думок  волонтерів та фахівців про  наявність або відсутність будь-яких  навчальних занять / тренінгів для  волонтерів.

5) Виявлення думок  волонтерів та фахівців про  зацікавленість у подальшій роботі  на добровольчої основі в даній організації.

6) Виявлення думки  фахівців про використання ними  досвіду по роботі з добровольцями  (а також їх мотивації) інших  організацій (у місті, країні), в яких працюють волонтери.

Об'єкт дослідження: волонтери міського соціального центру для сім’ї, дітей та молоді м. Полтави, а також провідні фахівці, які проводять відбір на місця добровольців

Предмет дослідження: мотивація волонтерів міського соціального центру для сім’ї, дітей та молоді м. Полтави.

Інтерпретація понять: Мотивація – це процес стимулювання кого-небудь (окремої людини або групи людей) до діяльності, спрямованої на досягнення цілей. Мотивація необхідна для продуктивного виконання прийнятих рішень та намічених робіт. Самомотивація – процес внутрішнього самостимулювання людини до дії.

Обгрунтованість вибірки: В якості методу відбору респондентів був обраний невипадковий спрямований (цільовий) тип вибірки (інтерв'ю). В  якості критеріїв відбору респондентів були обрані наступні якості: досвід волонтерської  роботи в галузі соціальної допомоги, а також досвід проведення співбесіди при прийомі на роботу волонтерів. Відповідно до даних критеріями, в якості респондентів були обрані волонтери Полтавського міського соціального центру для сім’ї, дітей та молоді, а також провідні фахівці, що проводять співбесіду та опитування з майбутніми (потенційними) волонтерами даного центру.

Методом дослідження  було напівструктуроване інтерв'ю. Інструментом для даного методу з'явилися два  опитувальних листа (питання для  інтерв'ю волонтерам, а також питання  для інтерв'ю фахівцям Полтавського міського соціального центру для сім’ї, дітей та молоді). Даний метод дослідження був обраний з причин того, що:

1) інтерв'ювання передбачає  отримання найбільш розгорнутих  відповідей на запитання від  респондента (на відміну від анкетування);

2) інтерв'ювання дозволяє  отримати цілісне систематичний  опис уявлень чи поглядів респондента  по досліджуваному питанню; 

3) Так як основу  інтерв'ю становить бесіда, воно  дає можливість досліджувати  глибинні мотиви і думки респондентів. До описаних вище особливостей інтерв'ю можна додати той факт, що при інтерв'юванні невизначені питання або суперечливі відповіді можуть бути уточнені. Запитання, залишені без відповідей при інтерв'юванні практично виключаються. При цьому при методі дослідження у формі інтерв'ю, можлива повторна перевірка, а також уточнення («деталізація») інформації [];

4) Ще однією перевагою  інтерв'ювання полягає в більш  тісному контакті з досліджуваної  аудиторією, що дозволяє отримати  максимально повну інформацію  про досліджуваному об'єкті, дозволяє більш повно представити проблему, і досліджуваний питання.

У відповідність цілями і завданням нашої роботи була складена програма дослідження. відповідно до вимог вибірки були знайдені кілька респондентів – три провідні фахівці Полтавського міського соціального центру для сім’ї, дітей та молоді, що працюють з волонтерами, а також п’ятнадцять волонтерів Полтавського міського соціального центру для сім’ї, дітей та молоді. З даними респондентами було проведено дослідження. Методом дослідження було напівструктуроване інтерв'ю. Всього було проведено вісімнадцять інтерв'ю з респондентами в кількості вісімнадцяти осіб. У процесі інтерв'ю передбачалося прояснити наступні тематичні блоки:

а) виявлення причин приходу  людей в Полтавський міський соціальний центр для сім’ї, дітей та молоді для роботи на добровільній основі;

б) виявлення способів, стимулів, за допомогою яких волонтери Полтавського міського соціального центру для сім’ї, дітей та молоді мотивують себе до волонтерського праці;

в) виявлення ступеня  зацікавленості волонтерів Полтавського міського соціального центру для сім’ї, дітей та молоді в роботі на добровольчої основі в даній організації;

г) виявлення наявності  або відсутності будь-яких навчальних занять / тренінгів для волонтерів Полтавського міського соціального центру для сім’ї, дітей та молоді;

д) виявлення наявності  або відсутності стимулів, які  пропонують волонтерам фахівці Полтавського міського соціального центру для сім’ї, дітей та молоді;

е) виявлення думок  фахівців Полтавського міського соціального центру для сім’ї, дітей та молоді про те, які мотиви штовхають людину на роботу добровольцем;

ж) виявлення наявності  використання фахівцями Полтавського міського соціального центру для сім’ї, дітей та молоді досвіду по роботі з добровольцями (а також їх мотивації) інших організацій, в яких працюють волонтери.

Для прояснення даних тематичних блоків було проведено вісімнадцять інтерв'ю з такою ж кількістю респондентів. Інтерв'ю проводилися в період з 08.04.2013 по 15.04.2013. Середня тривалість одного інтерв'ю складала 20 хвилин. Для проведення дослідження (інтерв'ю) були складені опитувальні листи-питання для волонтерів та фахівців Полтавського міського соціального центру для сім’ї, дітей та молоді.

У ході дослідження було виявлено наступне. У Полтавський міський соціальний центр для сім’ї, дітей та молоді опитувані респонденти (якими були волонтери центру) прийшли з наступних причин: бажання допомагати іншим, бажання ділитися своїми знаннями та вміннями з іншими.

Волонтери, а також спеціалісти сходяться в думках про причини, що спонукають людей до роботи на добровільній основі. Так, одними з основних причин, з яких волонтери Полтавського міського соціального центру для сім’ї, дітей та молоді прийшли працювати добровольцями, є отримання додаткових знань, умінь і навичок, а також «розширення кола знайомих»:

Однією з причин, що штовхають людину піти працювати  волонтером, це – самоосвіта. Кожному з волонтерів вельми корисно отримати додаткові знання, в основному, це, звичайно , знання в галузі психології та соціальної роботи. Чимало волонтерів працюють у центрі внаслідок бажання отримання додаткових знань у галузі психології та соціальної роботи. Це пояснюється, в першу чергу тим, що велика кількість волонтерів отримують, паралельно роботі в Центрі, освіту в різних ВНЗ. Серед причин, названих респондентами, також виявилися достаток вільного часу, бажання спілкування в колективі.

Також, за допомогою інтерв'ю, в опитаних респондентів-волонтерів були виявлені мотиви впоратися зі своїми проблемами, а також поділитися з іншими досвідом вдало подоланою в минулому проблеми. У більшості волонтерів-респондентів головною причиною вступу в добровольчі ряди з'явилося прагнення завести нових знайомих, нові зв'язки, як серед працюючих в Центрі фахівців, так і серед самих волонтерів. Таким чином, можна побачити, що однією з поширених причин вступу в волонтерство, є також бажання завести нових знайомих.