ТЕХНОЛОГІЇ ПІДГОТОВКИ ВОЛОНТЕРІВ В УКРАЇНІ

У ході роботи театру отримуємо  такі результати заходів:

1. Придбання волонтерами  та їх клієнтами навичок безпечної  поведінки та прийняття найбільш  вдалих рішень.

2. Надання корисної інформації (правової, медичної тощо) неблагополучним верствам населення і передача їм позитивного соціального досвіду.

3. Отримання людиною,  що знаходиться в проблемній  ситуації, нового досвіду для  вирішення даної проблеми.

4. Обговорення та спільний пошук шляхів вирішення соціальних проблем волонтерами та їх клієнтами.

Засоби, що застосовуються в форум-театрі, створюють у групі атмосферу безпеки, самоповаги, активності – атмосферу, що сприяє емоційному розвитку кожного учасника і кожної учасниці. Для досягнення цієї мети форум-театр застосовує техніку, яка використовується у тренінгових програмах: роботу в колі; відкритий простір; контракт-правила; обговорення; рольові ігри; індивідуальну роботу;роботу в малих групах; застосування вправ, ігор, спрямованих на покращення психологічної атмосфери в групі, отримання досвіду і просування вперед; активне слухання. До того ж, інтерактивний театр за два роки практичної роботи надав можливість нашим волонтерам-акторам оволодіти суто театральними техніками: виразною мовою; сценічним рухом; акторською майстерністю.

Таким чином, залучення студентів до нових сфер та інноваційних форм волонтерської діяльності сприяє активізації їх особистісного розвитку, набуттю професійних знань та вмінь, формуванню активної громадської позиції.

 

 

 

 

Розділ 2

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ  ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

 

2.1. Портрет волонтера: соціальний портрет і життєві пріоритети

Волонтерство – діяльність, спрямована на допомогу іншим, яка здійснюється не заради грошової компенсації, матеріальної користі й не ґрунтується на примусі [3].

Волонтерство – це добровільний вибір, що відображає особисті погляди і позиції; це активна участь громадянина в житті суспільства, що виражається, як правило, у суспільній діяльності в межах різного роду асоціацій. Волонтерство сприяє покращенню якості життя, особистому процвітанню й поглибленню солідарності, реалізації основних потреб на шляху будівництва більш справедливого і мирного суспільства, більш збалансованому економічному і соціальному розвитку, створенню нових робочих місць і нових професій.

Волонтерство не має релігійних, етнічних, вікових, політичних і географічних обмежень. Брати участь у добровольчих діях може кожний.

Волонтерський рух стрімко поширюється. Якщо у 1987 р. його учасниками були 80 млн., у 1995 – 93 млн., у 1998 – більше 109 млн., то сьогодні у добровольчому русі задіяні близько 150 мільйонів людей по всьому світу [4].

Добровольчі ініціативи розповсюджуються майже на будь-яку  сферу людської діяльності – роботу з соціально незахищеними верствами  населення (інвалідами, людьми похилого віку, маргіналами); роботу в рамках неформальної освіти, спрямованої на інкультурне спілкування; розвиток проектів, які зміцнюють дух соціальної терпимості; миротворча діяльність, розв’язання конфліктів; екологічний захист; активізація населення у глибинці тощо.

Добровільний труд –  один із самих яскравих феноменів  людської цивілізації, який свідчить, що на тлі технічного прогресу здійснюється еволюція людського духу. Спираючись на теорію потреб А. Маслоу, можна зробити висновок, що люди, які виконують добровільну роботу, досягли вершини піраміди потреб, тобто реалізують потребу в самоактуалізації.

Волонтери – це люди, які роблять що-небудь по своїй волі, за згодою, а не з примусу. Вони можуть діяти або неформально, працювати безкоштовно як в державних, так і приватних організаціях медичної, освітньої сфери або соціального забезпечення, або бути членами добровольчих організацій.

Слово «волонтер» пішло  від французького volontaire, англійського voluntееr, яке, у свою чергу, є похідним від латинського voluntarius, що у дослівному перекладі означає доброволець, бажаючий.

У своєму нинішньому значенні слово починає використовуватися з другої чверті двадцятого століття – після того, як по закінченню першої світової війни у 1920 році був здійснений перший добровольчий проект (відновлення ферм, зруйнованих в місцях найзапекліших боїв) за участю німецької і французької молоді під гаслом, яке стало з часом девізом волонтерського руху: «Краще працювати разом, ніж воювати один проти одного!».

Сьогодні доброволець  – людина будь-якої статі, віку, віросповідання, яка:

• бере участь у добровольчій службі у своїй країні чи за її межами на підставі свого свідомого вибору;
• утягує, залучає себе в процес особистої соціальної та (або) культурної освіти шляхом участі у заходах, які пропонують рішення та (або) нові підходи до вже існуючих у суспільстві проблем;
• є часткою процесу змін у суспільстві;
• проявляє активність у проектах, спрямованих на загальне благо;
• проявляє активність на основі волонтерської угоди щодо неоплачуваної діяльності на фіксований обумовлений час з певною приймаючою та (або) направляючою організацією.

Існує десять заповідей волонтерів усього світу [1]:

1. Плануючи організацію соціальних проектів, перш за все доцільно визначити, де можуть бути корисними волонтери, а потім добирати необхідних людей.

2. Залучаючи до роботи волонтера, необхідно враховувати його інтереси, бажання, можливості, у тому числі й можливості тимчасового навантаження, місце проживання, фізичні можливості, освіту й освіченість.

3. Не думати, що волонтери можуть виконувати тільки «чорну» роботу.

4. Не варто набирати волонтерів тільки заради волонтерів, робити це потрібно лише у випадку необхідності.

5. Поясніть волонтеру програму діяльності організації, введіть його у відповідну «кухню прийняття рішення».

6. Чітко визначте персональну функцію волонтера.

7. Ставтесь до волонтера як до колеги.

8. Забезпечте волонтеру моральну підтримку.

9. Забезпечте волонтеру можливість зростання його статусу в організації.

10. Використовуйте думки й ідеї волонтера при вирішенні різних питань або проблем організації.

Вважається, що роботу волонтерів можна спрямовувати в житлово-комунальну сферу, охорону здоров’я, працевлаштування, соціальний догляд, відродження культури міста, національних, творчих, релігійних традицій.

На думку М. Дейчаківського, волонтери – «найактивніші представники різних груп населення, які бажають своєю працею та участю надати дійову підтримку в становленні демократії в Україні, зробити конкретний внесок у поліпшення становища маргінальних груп чи в розвиток соціальної і культурної сфер» [9].

В Україні волонтерський  рух, детермінований гуманізацією суспільного  життя, є відповіддю на суспільні  потреби. Будучи закоріненим у традиції безкорисливої допомоги нужденним, історично притаманній українській  національній культурі, і взявши на озброєння досвід ряду передових у цій сфері західних країн, вітчизняний волонтерський рух з кожним роком набуває усе більшої потужності, об’єднує усе більше громадян та залучає значні ресурси. Сьогодні в Україні налічується близько 25490 громадських фондів, 8000 ініціативних груп, основна задача яких – допомога знедоленим: людям похилого віку, дітям-сиротам, інвалідам.

 

 

2.2. Комунікативність як основна риса волонтера

На самій ранній стадії розвитку суспільства людина застосовувала  різні засоби комунікації та зв'язку. Людина, як соціальна істота постійно прагла взаємодіяти з іншими людьми. Для інтенсифікації і розширення сфери публічних комунікацій потрібно долати великі відстані і вона змушена була шукати засоби пересування, які використовуються з метою налагодити комунікації з людьми, розміщеними на певній відстані.

Практично все, що оточує людину, що складає її місце існування, є також і комунікативним середовищем. При цьому частину цього середовища складають предмети і явища, що можуть бути використаними в комунікативній функції, а частина – власне засоби комунікації, для яких передача повідомлень є їх основним призначенням.

Комунікація відбувається в різних сферах. У деяких з них (наприклад, архітектура, музика) досить важко розділити комунікативний континуум на дискретні одиниці. Відомий італійський дослідник, Умберто Еко, який вважає, що «культура є переважно комунікація», запропонував власний, цікавий і глибокий аналіз ряду комунікативних сфер: кіно, живопису, архітектури, реклами та ін Глибокий аналіз комунікації в рекламній, торговельній, політичній сфері, в кіно та фотографії можна знайти в роботах Ролана Барта. Сфери комунікації привертали увагу дослідників в різному ступені. Досить традиційної вважається сфера побутової комунікації (переважно міжособистісної). Але і тут, в зв'язку з розвитком психоаналізу, нейролінгвістичного програмування, з одного боку, а також з появою служб сім'ї та підліткової психологічної допомоги, з іншого, виникають нові комунікативні проблеми і завдання [30].

Термін «комунікація» (від лат. communicatio) з'явився у науковій літературі на початку ХХ століття. Один з основоположників американської соціології Чарльз Кулі вважав, що «під комунікацією розуміється механізм, за допомогою якого стає можливим існування і розвиток людських відносин – усі символи розуму разом зі способами їхньої передачі в просторі і збереження в часі. Вона включає в себе міміку, спілкування, жести, тон голосу, слова, писемність, друк, залізні дороги, телеграф, телефон і самі останні досягнення по завоюванню простору і часу. Чіткої межі між засобами комунікації та іншим зовнішнім світом не існує. Однак разом з народженням зовнішнього світу з'являється система стандартних символів, призначена тільки для передачі думок, з неї починається традиційний розвиток комунікації» [31].

Вивчення соціальної комунікації спиралося на різні  напрями, наукові школи, теорії які  умовно об'єднаємо в три групи  комунікації, сформовані на соціальній, мовної та власне комунікативної основі. Соціальна комунікація вбирає в себе всі три тлумачення поняття «комунікація». Перший підхід орієнтований на вивчення комунікативних засобів з метою їх застосування для реалізації соціальних функцій комунікації. Друге тлумачення стосовно до соціальної комунікації пов'язано з проблемами міжособистісної комунікації, а третє – з проблемами впливу масової комунікації на розвиток суспільних відносин.

В теорії комунікації  різні автори по-різному визначають поняття комунікативної особистості. При формулюванні визначення комунікативної особистості слід відштовхуватися від розуміння сутності та основних характеристик особистості як такої. Тоді можна буде уникнути як неточностей і двозначностей, так і надмірно багатослівних конструкцій. Особистість, як соціальний суб'єкт, соціалізована індивід, не може існувати інакше, як комунікативна особистість, «людина спілкується» [15].

Комунікативна особистість  розуміється як один із проявів особистості, обумовлене сукупністю її індивідуальних властивостей і характеристик, які визначаються ступенем її комунікативних потреб, когнітивним діапазоном, сформованим у процесі пізнавального досвіду, і власне комунікативної компетенції – умінням вибору комунікативного коду, що забезпечує адекватне сприйняття і цілеспрямовану передачу інформації в конкретній ситуації.

Визначальними для комунікативної особистості є характеристики, які  становлять три основних параметри – мотиваційний, когнітивний та функціональний. Перетин деяких характеристик мовної та комунікативної особистостей не означає тотожності останніх. По-перше, ці характеристики займають різне місце у структурі мовної та комунікативної особистостей завдяки своїй ролі в їх формуванні, по-друге, їх змістовна інтерпретація збігається лише частково [12].

Соціальна комунікація  охоплює спілкування, передачу інформації від індивіда до індивіда; здійснює передачу та розповсюдження інформації у масштабах суспільства; здійснює масовий обмін інформацією, маючи  за мету вплив на суспільство в цілому та на його елементи.

В міжлюдській взаємодії  спілкування як форма комунікації  є переважною. Це визначається, по-перше, тією роллю, яку спілкування відіграє в житті людини, а по-друге, комунікативним значенням, функцією мови. Тому, в цій сфері, ми можемо використовувати терміни «комунікація» і «спілкування» як синоніми [5].

У психологічній та педагогічній площині «комунікативний» означає  духовне приєднання, взаємодію такого ґатунку, психологічне контактування, взаємопроникнення як включення один одного у контекст власних думок, намірів, ідей, мотивів вчинків, моральних дій тощо.

 

 

2.3. Загальновизнані критерії та підходи до діяльності волонтера

Наведені нижче критерії є досить загальними і включають майже всі форми волонтерства у світі. В той же час, за їх допомогою можна ефективно відрізнити волонтерство від інших форм поведінки, які надзвичайно подібні до нього.

1. Це діяльність, яка не передбачає фінансової винагороди. Якщо грошова виплата, яку люди отримують за роботу, дорівнює ринковій вартості цієї роботи чи перевищує її, така діяльність не може вважатися волонтерською. Однак, кожен волонтер повинен мати забезпечене законодавством право на компенсацію витрат, пов’язаних зі своєю діяльністю; це досить суттєво, оскільки волонтерська діяльність не є донорською діяльністю, і людина не повинна витрачати на неї власні кошти. Компенсація витрат також забезпечить участь людей, фінансові ресурси яких є досить обмеженими.