Теоретичні та методичні основи моделювання тренувального процесу спортсменів ігрових видів спорту

2. Числові значення індивідуальних  моделей повинні відповідати  десятибальній шкалі оцінок значень  показників спеціальних здібностей  хокеїстів високої кваліфікації.

3. Індивідуальні моделі  мають відображати, з одного  боку, рівень підготовленості й  змагальної діяльності певного  гравця, а з іншого – його  ігрове амплуа (крайній захисник, опорний півзахисник і т.д.).

4. Аналіз індивідуальних  моделей хокеїстів повинен здійснюватися  в комплексі з результатами  кореляційного й факторного аналізів, що дозволить більш цілеспрямовано  формувати тренувальні ефекти  в процесі тренувальних занять  і змагань.

Індивідуальні, групові й  узагальнені моделі підготовленості  та змагальної діяльності хокеїстів  високої кваліфікації подані на рис. 8.

Рис. 8. Моделі висококваліфікованих хокеїстів на траві на різних етапах експерименту (фрагмент):

а – індивідуальні моделі; б – групові моделі; в –  узагальнені моделі;

КЕ – констатуючий експеримент; ФЕ – формуючий експеримент;

1 – компонент функціональної  підготовленості; 2 – компонент фізичної  підготовленості; 3 – компонент техніко-тактичної  майстерності; 4 – компонент фізичної підготовленості у взаємозв'язку з технікою; 5 – компонент інтегральної оцінки змагальної діяльності

Аналіз результатів тестування хокеїстів на траві дозволив зробити висновок про те, що в цілому показники спеціальних здібностей гравців на етапі ФЕ, де застосовувався модельно-цільовий підхід до побудови тренувального процесу, підвищилися в порівнянні з етапом КЕ, тренувальний процес в якому будувався на основі традиційного підходу. Так, на етапі ФЕ у хокеїстів відбулося підвищення рівня функціональної підготовленості. Показники PWC_170(V) збільшилися на 1,22% (р>0,05), PWC₁₇₀  на 1,32% (р>0,05), МСК_абс. на 4,22% (р<0,05), МСК_відн на 1,19% (р>0,05). З 29 хокеїстів, які брали участь у дослідженні на етапі ФЕ, рівень функціональної підготовленості підвищився у 23 гравців (79,3%), що для ігрових команд можна розглядати як позитивний момент, враховуючи те, що в процесі змагального сезону деякі гравці, які одержали травми, проходили курс реабілітації, а отже, у них знижувався рівень підготовленості.

На етапі ФЕ у хокеїстів  підвищився рівень фізичної підготовленості. Відбулися позитивні зміни в  показниках швидкісних здібностей - на 2,03% (р<0,05), швидкісно-силових здібностей – на 1,19% (р>0,05), швидкісної витривалості – на 1,42% (р<0,05) і загальної витривалості – на 3,22% (р<0,005).

Окрім показників фізичної підготовленості, для хокеїстів  не менш важливими є показники  технічної підготовленості у  взаємозв'язку з руховими здібностями. На етапі ФЕ в порівнянні з етапом КЕ відбулися позитивні зміни  в показниках спеціальної швидкості  на 1,08% (р<0,05), швидкісної техніки на 2,00% (р<0,05), спеціальної витривалості на 0,38% (р>0,05), спеціальної сили на 5,18% (р<0,05) і спеціальних швидкісно-силових якостей на 1,42% (р<0,05).

Підвищення рівня спеціальної  технічної підготовленості хокеїстів  свідчить про ефективність застосування модельних тренувальних завдань  щодо вдосконалення техніко-тактичної  майстерності та рухових здібностей гравців.

Застосування модельних  тренувальних завдань на етапі ФЕ вплинуло на підвищення рівня техніко-тактичної  майстерності хокеїстів. Рівень техніко-тактичної  майстерності гравців підвищився в 1-у РКС на 1,73% (р>0,05), у 2-у РКС на 1,04% (р<0,05), а в 3-у РКС відбулося пониження цього показника на 0,17% (р>0,05). Середнє значення рівня техніко-тактичної майстерності хокеїстів на етапі ФЕ підвищилося на 0,76% (р>0,05), що в цілому можна розглядати як позитивний момент. Це стає очевидним, якщо врахувати, що в експерименті брали участь дорослі висококваліфіковані спортсмени, у яких упродовж багаторічних занять хокеєм на траві сформувалися основні навички виконання технічних прийомів, тому істотна зміна рівня техніко-тактичної майстерності у таких гравців протягом одного спортивного сезону, навіть із застосуванням нових методик навчально-тренувального процесу, є проблематичною.

У процесі проведення експериментального дослідження передбачалося, що побудова тренувального процесу на підставі положень модельно-цільового підходу дозволить оптимізувати процес підготовки гравців у межах річного циклу й підвищити їх рівень підготовленості та змагальної діяльності. При цьому ми виходили з того, що показники змагальної діяльності тісно пов'язані з рівнем функціональної, фізичної й технічної підготовленості хокеїстів. На етапі ФЕ ставилося завдання підвищити інтегральну оцінку змагальної діяльності хокеїстів на 4–5%, що дозволить наблизитися до провідних національних збірних команд.

На етапі КЕ інтегральна  оцінка змагальної діяльності національної збірної команди України складала 5,97 балів. Це значення було зафіксоване у фінальних змаганнях чемпіонату Європи «Кубок Трофі – 2007». На етапі ФЕ інтегральна оцінка змагальної діяльності гравців національної збірної команди України зросла на 0,23 бали, що склало 3,20% (р<0,01), тобто відбулося статистично достовірне підвищення інтегральної оцінки змагальної діяльності хокеїстів національної збірної команди України (табл. 5).

У цілому на етапі ФЕ в  порівнянні з КЕ відбулися позитивні  зміни за всіма специфічними показниками  змагальної діяльності хокеїстів. Зокрема, значення КІ підвищилися на 2,72% (р>0,05), КМ – на 1,00% (р>0,05), КА – на 6,89% (р<0,01), КЕ – на 1,23% (р>0,05), КЕЄ – на 4,41% (р>0,05) і КК – на 18,2% (р<0,01).

Отже, побудова тренувального  процесу висококваліфікованих хокеїстів  на траві в річному циклі на основі теорії періодизації та з врахуванням  положень модельно-цільового підходу  є ефективною як для управління підготовкою  спортсменів, так і для досягнення спортивних результатів.

У дев'ятому розділі «Аналіз і узагальнення результатів дослідження» – подана характеристика проведення дослідження за темою дисертаційної роботи. У ній отримані дані, що підтверджують результати досліджень стосовно модельних характеристик підготовленості та змагальної діяльності висококваліфікованих спортсменів у футболі (Н. Люкшинов, 1989;                          В. Бабушкін, 1991; Г. Лісенчук, 2003) і в хокеї на траві (А. Невм'янов, 1989,      Г. Удилов, 1999; В. Поліщук, 2006; О. Федотова, 2001-2006).

Таблиця 5

Специфічні показники  змагальної діяльності висококваліфікованих хокеїстів на траві в змагальному  періоді на етапах констатуючого  й формуючого  експериментів (п=15)

Примітки: КЕ – констатуючий експеримент, ФЕ – формуючий експеримент

У роботі отримані дані, що підтверджують  і доповнюють результати досліджень структури та змісту різних етапів тренувального макроциклу футбольних команд (В. Пшибільські, 1998; В. Шамардін, 2002; М. Годік, 2006;             С. Тюленьков, 2007) і команд з хокею  на траві (Е. Айріх з співавт., 1982,                О. Федотова, 2007;  E. Anders, 1999; L. Ensin, 2001). Наша робота є доповненням теоретико-методичних підходів щодо моделювання тренувального процесу спортсменів ігрових видів спорту (В. Зотов,                         А. Кондратьев, 1982; Ю. Верхошанский, 1988, 1990; А. Зелєнцов,                            В. Лобановський, 1998; А. Дулібський, 2001; В. Ігнатьєва, 2005; С. Голомазов, Б. Чирва, 2008).

У роботі уточнено і доповнено  дані стосовно особливостей побудови тренувального процесу спортсменів  ігрових видів спорту на основі теорії періодизації (С. Стонкус, 1987; Ю. Железняк, 1988; Ю. Портнов, 2004;            Ю. Клєщов, 2005).

У дисертації показана ефективність побудови тренувального процесу  спортсменів на основі моделей двох основних груп: моделей, що характеризують структуру стану підготовленості  й змагальної діяльності спортсменів; моделей структурних утворень тренувального  процесу (В.Платонов, 1986–2004; Б. Шустін, 1985–1995).

Вперше розроблена, обґрунтована і реалізована на практиці концепція  моделювання тренувального процесу  спортсменів ігрових видів спорту в річному макроциклі на основі теорії періодизації та з врахуванням положень модельно-цільового підходу

Висновки

1. Аналіз й узагальнення  наукових джерел з проблеми  дослідження дозволяє стверджувати:

• одним з найбільш оптимальних шляхів підвищення ефективності тренувального процесу спортсменів ігрових видів спорту є застосування методів моделювання, які на сучасному етапі спортивної науки використовуються за різними напрямами;
• науковою основою моделювання є системний підхід, що дозволяє всебічно вивчити об'єкт дослідження враховуючи різноманітні чинники, які визначають спортивний успіх. Одним з варіантів системного підходу до тренувального процесу є модельно-цільовий, який припускає поетапну побудову моделі підготовки спортсменів на основі початкових показників їх підготовленості та змагальної діяльності з подальшою зміною мети й завдань таким чином, щоб прогнозовані компоненти майбутньої змагальної діяльності перевершували попередні та були адекватні новому, більш високому спортивному результату;
• побудова тренувального процесу спортсменів на основі методів моделювання здійснюється переважно за допомогою використання моделей підготовленості та змагальної діяльності спортсменів і моделей структурних утворень тренувального процесу.

2. Визначено, що концепція  побудови тренувального процесу  спортсменів ігрових видів спорту  на основі методів моделювання  повинна передбачати розробку, з  одного боку, методологічних аспектів  побудови модельних характеристик  підготовленості та змагальної  діяльності спортсменів, а з  іншого – моделей структурних  утворень тренувального процесу:  мікроциклів, мезоциклів, етапів  і періодів. У зв'язку з цим  необхідно:

• визначити показники підготовленості й змагальної діяльності спортсменів як складові частини індивідуальних, групових, узагальнених моделей, а також базових моделей для гравців різних амплуа;
• розробити на основі математико-статистичних методів алгоритм визначення діапазонів модельних характеристик підготовленості та змагальної діяльності спортсменів;
• розробити інтегральну оцінку змагальної діяльності спортсменів ігрових видів спорту і на її основі побудувати моделі змагальної діяльності для гравців і команд різної кваліфікації;
• розробити модельні комплекси розминки, тренувальні програми, модельно-тренувальні завдання і на їх основі побудувати програми моделей мікро- і мезоциклів для різних етапів і періодів річної підготовки спортсменів;
• розробити моделі мезоциклів, періодів і річного тренувального циклу спортсменів ігрових видів спорту враховуючи положення модельно-цільового підходу до побудови тренувального процесу.

3. Методика аналізу змагальної  діяльності спортсменів ігрових  видів спорту має базуватися  на таких положеннях:

• аналіз змагальної діяльності гравців необхідно здійснювати з врахуванням не тільки кількісних і якісних показників виконання техніко-тактичних дій, але й умов, в яких вони виконуються. У зв'язку з цим виконання техніко-тактичних дій слід фіксувати в трьох режимах координаційної складності (РКС): на місці або зручній швидкості пересування (1-й РКС); у русі з обмеженням у просторі та часі (2-й РКС); в умовах активної перешкоди з боку суперника (3-й РКС);
• передачі м'яча повинні розглядатися як тактичні ходи в процесі гри й розподілятися на утримуючі, розвиваючі, загострючі;
• аналіз змагальної діяльності треба здійснювати залежно від виконуваних гравцями функцій у процесі матчу.

4. Розроблена інтегральна  оцінка змагальної діяльності  спортсменів у футболі й хокеї  на траві складається з шести  специфічних коефіцієнтів: трьох  кількісних – інтенсивності,  мобільності й агресивності, трьох  якісних – ефективності, ефективності  єдиноборств й креативності. Інтегральна  оцінка змагальної діяльності  дозволяє об’єктивно визначити: