Диплом Дослідження креативності

Щоденник спостереження  суттєво відрізняється від традиційного зошита не тільки змістом роботи, а, головне, направленістю на самопізнання дитини. Так, у 3-му класі робота в  щоденнику починається із завдання «Як ти розумієш свої почуття?». Учні зображують умовними значками чи кольором свою радість, сум, байдужість, переживання, інтерес тощо.

Суттєва різниця програми «Довкілля» від інших аналогічних  курсів в тому, що вона має глибокий зв'язок із духовними витоками народу, з рідним довкіллям і не тільки через тексти підручника, а і на уроках у природі, як того вимагає принцип природовідповідності: «Усе - через самостійне спостереження. Нехай для тих, хто вчить буде золотим правилом: усе, що тільки можна, надавати для сприйняття почуттями, а саме: те, що бачимо - сприйняття зором, те, що чуємо - слухом, запахи - нюхом; доступне дотику - через дотик...»

Якщо запитати учнів  початкових класів, які предмети їм подобаються у школі найбільше, то почуємо: трудове навчання, образотворче мистецтво, музика. А саме в курсі «Довкілля» передбачена інтеграція предметів природничо-естетичного змісту. Тобто уроки довкілля тісно пов'язані саме з уроками трудового навчання, музики, образотворчого мистецтва.

Тепер хочу зупинитися на технології розвивального навчання. Ця система, як відомо, розроблялася протягом 1960-1990-х років на базі фундаментальних психолого-педагогічних досліджень вітчизняних учених Давидова, Ельконіна, Дусавицького та інших. У нашій школі програма діє з 1996 року. Що ж показують результати досліджено наших учителів, шкільного психолога:

• у дітей виникає стійкий інтерес до змісту знань;
• закладають основи теоретичного мислення, здатність до планування своїх дій аналізу суттєвих властивостей предмета, рефлексії способів навчальної діяльності;
• виявляються нові якості особистості - здатність до діалогу, повага до іншої точки зору;
• формується адекватна самооцінка, яка відбиває реалістичний образ «Я».

Науково-педагогічний проект «Росток»

Цей проект виконується відповідно до положень Національної доктрини розвитку освіти України та практично реалізує вимоги Державного стандарту початкової загальної освіти.

Уся робота в даному проекті здійснюється за такими напрямами:

• наукові основи інтеграції знань учнів у процесі вивчення інтегрованих курсів початкової та середньої школи;
• наступність навчання під час переходу з початкової школи до середньо на основі інтеграції змісту навчання;
• виховання екологічної культури учнів на засадах інтеграції змісту навчання;
• інтегрований підхід до формування здорового способу життя учнів;
• розвиток креативного мислення на основі інтеграції предметів художньо-естетичного, гуманітарного і природничо-математичного циклів;
• профорієнтація учнів на основі комплексної діагностики їхнього розвитку в умовах профільного навчання;
• особистісно-зорієнтований підхід до формування творчої індивідуальності вчителя.

На даному етапі й  технологія розвивального навчання, й інтегрований курс «Довкілля», і  науково-педагогічний проект «Росток» не є експериментальними. Але десять років назад, коли вчителі школи  зрозуміли, що у школі потрібні зміни, несміливо, але впевнено прийняли рішення: «Це потрібно нашим дітям». І про це свідчать результати олімпіад із базових дисциплін. Не дивлячись, що школа наша гуманітарна, тобто спеціалізується на іноземних мовах, наші учні посідають призові місця не тільки з іноземних мов, а й математики, фізики, хімії, інформатики, української мови, географії.

Також як результат дії  таких цікавих програм у школі  є те, що наші випускники успішно  вступають у вищі технічні заклади. Наприклад, КПІ, Будівельний університет, університет ім. Тараса Шевченка на факультет прикладної математики, Києво-Могилянська академія тощо.

Як показав уже багаторічний досвід учителів нашої школи, цим  програмам жити і бути, бо саме вони спрямовані на розвиток креативних здібностей дітей.

На жаль, сучасне навчання розвиває в дітях найчастіше лише один бік  – виконавчі здібності, а більш  складний та важливий бік – творчі здібності людини залишаються на волю випадку і у більшості  залишаються на плачевному рівні. Вчитель  повинен відмовитись від прагнення «формувати особистість» учня, так як це означає одну з форм педагогічного насилля. Вчитель не робить вибір за учня, надає йому можливість вибору різних способів поведінки, спілкування, взагалі засвоєння соціального досвіду. Інакше, замість того, щоб пом’якшити неблагоприємний вплив соціально-психологічного контексту на дитину, вчитель ще більше його посилює.

Найважливіша функція педагога в тому, щоб допомогти учню своєчасно  осмислити надбаний досвід, адже основне  – знизити психологічну навантаженість в процесі навчання, саме вона небезпечна, а не обсяг інформації [12, с. 46]. При вмілій інструментовці та правильно вибраній позиції педагога акт спільного осмислення стає актом співробітництва, співтворчості, адже сама природа творчості суперечить прямому управлінню цим процесом.

Творчі здібності існують  в кожній дитині. Творчість –  це природна функція мозку, яка виявляється  і реалізується у діяльності при  наявності спеціальних здібностей у тій чи іншій конкретній діяльності. Творчість – це не тільки труд художника, артиста, вченого; вона може проявитися в іншій діяльності, результатом якої будуть конкретні ідеї і продукти, так і самі дії. Тому задача педагога – побачити індивідуальну креативність учня і прагнути розвивати її.

У наш час доволі актуальна проблема різностороннього виховання людини вже на самому початку її шляху. Творчість – це той шлях, який може ефективно реалізувати мету підготовки підростаючого покоління до майбутнього. Показником творчого розвитку є креативність. Під креативністю в психологічних дослідженнях позначають комплекс інтелектуальних і особових особливостей індивіда, сприяючих самостійному висуненню проблем, генерації великої кількості оригінальних ідей і нешаблонному їх рішенню.

Природа щедро наділила кожну здорову дитину можливостями розвиватися, і потрібно лише знайти, як реалізувати ці можливості, і тоді кожен здоровий малюк зможе піднятися на найбільші висоти творчої діяльності.

Існує дві точки зору на розвиток креативності в онтогенезі. По-перше, уявлення про поступове зростання креативності з віком. Ця точка зору базується на дослідженнях, в яких результати тестів на креативність з віком підвищуються. По-друге, уявлення про нерівномірний розвиток креативності. Тому деякі дослідники вважають, що у молодшому шкільному віці креативність зменшується, проходячи фазу соціалізації. Натомість інші доводять, що креативність в цей період базується на пізнавальній потребі та може бути підвищена за допомогою психолого-педагогічних засобів [35, с. 19].

Початковий період шкільного життя займає віковий діапазон від 6–7 до 10–11 років (1–4 класи). У молодшому шкільному віці діти мають в своєму розпорядженні значні резерви розвитку. Їх виявлення і ефективне використання – одна з головних задач вікової і педагогічної психології. У цьому віці в основному формується характер дитини, складаються її основні риси.

Молодший шкільний вік  – період вбирання, накопичення  знань. Успішному виконанню цієї важливої життєвої функції сприяють характерні здібності дітей цього  віку: довірливе підпорядкування авторитету, підвищена сприйнятливість, вразливість, наївно-ігрове відношення до того, з чим вони стикаються. У молодших школярів кожна з відмічених здібностей виступає, головним чином, своєю позитивною стороною, і це неповторна своєрідність даного віку [9, с. 23].

Деякі з особливостей молодших школярів в подальші роки сходять нанівець, інші багато в чому змінюють своє значення. Слід враховувати при цьому різний ступінь вираженості в окремих  дітей тієї або іншої вікової  межі. Але поза сумнівом, що розглянуті особливості істотно позначаються на пізнавальних можливостях дітей і обумовлюють подальший хід загального розвитку.

Надзвичайно важко оцінити дійсне значення ознак здібностей, що проявляються в дитинстві, і тим більше передбачити  їх подальший розвиток. Нерідко виявляється, що яскраві прояви здібностей дитини, достатні для початкових успіхів в деяких заняттях, не відкривають шляхи до дійсних, соціально значущих досягнень.

Проте, ранні ознаки здібностей не можуть залишати байдужими батьків, педагогів – адже вони можуть вказувати на передумови справжнього таланту.

Щоб краще розуміти таких  дітей, потрібно перш за все знати  і враховувати вікові особливості  дитячої психіки. Стрімкий підйом розумових  сил у міру дорослішання можна  спостерігати у всіх дітей. У дитини, абсолютно безпорадної при народженні, за небагато років, спочатку з допомогою і під керівництвом старших – формуються складні властивості розуму, незліченні навики, відчуття. Збагачення психіки йде в такому темпі, який буде вже недоступний в зрілі роки. Дитинство – неповторна по своїх можливостях пора розвитку. Про ці вікові умови росту здібностей потрібно сказати перш за все, а саме – про такий важливий компонент, як сила нервової системи (про неї судять, як про можливість витримувати тривалу загрузку на нервову систему). Дітей відрізняє відносна слабкість, невисока виносливість, виснаженість нервової системи. Спеціальні дослідження показали, що ця вікова слабкість (коли навіть не сильний вплив викликає сильну реакцію) – не тільки недолік, але і позитивна сторона – саме вона обумовлює дитячу вразливість, жвавість сприйняття. З роками нервова система міцніє різною мірою у різних дітей, а разом з тим знижується дитяча безпосередня сприйнятливість [37, с. 19].

З віком відбувається не тільки збільшення можливостей, але і обмеження, а то і втрата деяких цінних особливостей дитячої психіки.

У працях Н. Лейтеса розкритий механізм вікової чутливості, – тієї особливої чутливості на те, що оточує, яка кожного разу «на свій лад» властива будь-якому віку дитинства. Вона може виявлятися в своєрідності реагування, в більшій або меншій яскравості уяви, у вибірковості уваги. Неоднаковість вікової чутливості призводить до того, що в окремі періоди дитинства виникають найбільш сприятливі внутрішні умови для розвитку психіки на якихось головних для цієї пори життя напрямах. А значить, відбувається і підйом відповідних цим «напрямам» здібностей [27, с. 61].

На кожному етапі  дитинства – свої передумови розумового зростання. У молодшому шкільному  віці на перший план виступають готовність і здатність запам'ятовувати. І, судячи з усього, є для цього справді незвичайні дані. Справа тут не тільки у властивостях пам'яті. Для учнів молодших класів великий авторитет вчителя – і дуже помітна у них установка на те, щоб виконувати його вказівки, робити саме так, як треба. Така довірлива старанність багато в чому сприяє засвоєнню. У ті ж роки діти нерідко виявляють схильність поговорити: розповісти про все, що бачили і чули в школі, на прогулянці, по телевізору, прочитали в книжці, в журналі. Потреба поділитися, знову пожвавити в свідомості те, що було з ними недавно, може свідчити про силу вражень – діти ніби прагнуть з ними освоїтися. Все це – неповторні внутрішні умови залучення до навчання. У молодшому шкільному віці гострота сприйняття, наявність необхідних передумов словесного мислення, спрямованість розумової активності на те, щоб повторити, внутрішньо прийняти, створюють благоприємні умови для збагачення і розвитку психіки.

Перехід від одного вікового періоду до іншого означає не просто посилення, збагачення психічних властивостей, але і їх справжнє перетворення – загасання, припинення дії одних особливостей і виникнення нових [20, с. 9].

У цьому – специфіка дитинства. Саме в роки дозрівання виникають своєрідні стани психіки, коли виявляються особливі можливості для прояву і встановлення тих або інших сторін інтелекту. Можна говорити про вікову обдарованість, маючи на увазі ці, обумовлені віком, передумови розвитку.

Щоб зрозуміти, який «внесок» тих або інших вікових властивостей у формування здібностей, слід мати на увазі, що вікові особливості не тільки змінюють, витісняють одна одну, але можуть в якійсь мірі і закріплюватися, залишати необоротний слід. При цьому у кожної дитини – по-своєму, тією чи іншою мірою.

У питанні про виховання обдарованих дітей велика відповідальність лежить на фахівцях: вчителях, дитячих психологах. Вони повинні вчасно підказати, направити батьківське виховання.

Але дитина з раннім розквітом  інтелекту зустрічає труднощі, нерозуміння  не тільки удома, в крузі сім'ї, але і в школі, де всіх учать однаково, і навчання починається часто, з того, що йому вже не цікаво.

Розвивати творчі здібності треба, орієнтуючись на індивідуально-психологічні особливості учнів та психологічну готовність педагога до реалізації методів роботи з обдарованими дітьми. Вибір методів творчої роботи залежить від віку учнів, їхнього розвитку, інтересів, характеру. Але максимальний позитивний ефект виховання можна досягнути лише тоді, коли «вектори» учительського, батьківського, суспільного (всі види середовища, масові засоби комунікації) виховання співпадають по направленості та є творчими по суті, по формам і характеру поставлених цілей [3, 36].

Для розвитку творчих здібностей потрібно підштовхувати дітей до рішення, а не вирішувати за них. Творче мислення починає працювати в кожної і будь-якої нормальної людини, коли саме життя, практика наражають її на якісь труднощі, перепони, що виступають у вигляді більш чи менш складних задач, які збуджують їх розум, примушують мислити, шукати і знаходити відповідні рішення [21, 17].

До числа умов, які сприяють творчості, відноситься комплекс, який починається  з створення особливостей ситуації, що сприяє інтуїтивному схопленню ідеї рішення творчої проблеми, і закінчується вихованням необхідних здібностей, створенням творчого клімату, якостей особистості творця, адже створення нового творчого продукту багато в чому залежить від особистості творця та сили його внутрішньої мотивації.

Розвиток творчих здібностей учнів – це справа не одного дня, тижня чи місяця, а результат наполегливої і систематичної праці впродовж року, терміну навчання в школі, всього життя.

Розділ 2. Емпіричне дослідження креативності

серед молодших школярів

2.1 Опис використаних тестових методик

Серед творців теорій і тестів креативності для дітей найбільш відомим є інший американський психолог, що присвятив цій проблемі все своє життя. Це Поль Торренс. Дослідження креативности були початі їм в 1958 році, але вже задовго до цього минулого підготовлені його практичною роботою як педагога й психолога з обдарованими дітьми й дорослими.

Креативність визначаєтьсям П. Торренсом як процес появи чутливості до проблем, дефіциту знань, їхньої дисгармонії, незгідності й т.д.: фіксації цих проблем; пошуку їхніх рішень, висування гіпотез; перевірок, змін і повторного оглядів гіпотез; і. нарешті, формулювання й повідомлення результату рішення (1974 р.). Для того, щоб точніше визначити, що ж таке креативність, Торренс розглянув щонайменше біля півсотні формулювань.