Диплом Дослідження креативності

 Можна зробити висновок, що методи діагностики креативності  П. Торренса і Є. Тунік є  надійними та валідними, що  показали численні досвідчені  дослідження. 

 Оцінка креативності  цих методів є об'єктивною і  надійною, а експертна оцінка  вчителів не повністю враховує креативність учнів. Можливо вчителя, навчені в радянські часи, нав'язують свою точку зору, намагаються підігнати під свої стереотипи і спочатку в дітей вбивають творче начало, а креативні дії визначають як маргінальні. З іншого боку, сама креативність має багатозначний спектр проявів: високі творчі успіхи часто супроводжуються слабким розвитком моторики, навичок та мотивації спілкування, саморегуляції та ін У силу такої неоднозначності креативний дитина часто сприймається як некерований, непіддатливий. Одним із способів вирішення зазначеного завдання є діяльність педагога, який успішно ідентифікує і підтримує креативного школяра, особливо чутливий і сприйнятливий до проявів креативності.

 Таким чином, показниками  креативності особистості молодшого школяра можуть бути: провідні мотиви діяльності; спектр інтересів, виражають емоційно-позитивне ставлення до творчої активності; інтелектуальні показники, виражені в наявності навичок дивергентного мислення, нестандартності розумових дій, здібностей у прогнозуванні; комунікативні навички, що знайшли своє вираження в процесі спільної творчої діяльності.

Після нами було проведено  інтерв'ювання вчителів з приводу  прояву креативності в процесі навчання - на уроці:

1. активність,

2. частота підняття рук,

3. вислів оригінальних  ідей,

4. поведінка на перерві  і т. д.,

 Було проаналізовано  особиста думка вчителя з приводу  кожного учня, поведінка на перервах  і в позакласній діяльності.

 У результаті аналізу  опитування нами було з'ясовано,  що діти, які характеризуються високим рівнем креативності за методиками Є. Торренса і Є. Тунік були охарактеризовані педагогами як «завжди мають свою думку», «непосидючий», «неуважні». При подальшому розпиті з'ясувалося, що «неуважність» і «непосидючість» пояснюється тим, що ці діти швидко вирішують завдання і починають займатися своїми справами, відволікати оточуючих. Чим вище результат за методикою, тим більше дітей оцінювалися як «гіперактивні, люблять пустувати, можуть на уроці розсмішити весь клас і порушити дисципліну», тим не менш, у звичайному житті ці діти оцінювалися учителем як «артистичні, відкриті, фантазери». Якщо вчителі подолають складності пов'язані з нерозумінням креативного дитини і створять правильну атмосферу виховання і навчання, то у них буде більше шансів виростити висококреатівних особистостей.

 Якщо вчитель не  розуміє дитину, не може переступити  через стереотипи і обумовленість  і дитина сприймається ним  як «важкий і недисциплінований», то вчитель накладає на нього  штамп і дитина закривається, стає агресивним, внаслідок чого його креативний потенціал може не розкритися.

 У процесі проведення  дослідницької роботи звернуло  на себе увагу існування закономірності  в галузі високих значень інтегральних  показників креативності: високим  значенням інтегральних показників креативності не завжди, але досить часто відповідають високі значення показників шкільної успішності. Можна зробити висновок, що дитина, що володіє високим творчим потенціалом, буде найчастіше добре вчитися, тобто, дотримується достатня умова. Протилежне твердження невірно (необхідна умова не виконується), тобто високим значенням показника успішності в навчанні не завжди відповідають високі значення показника креативності, вони можуть бути і дуже низькими, що свідчить про те, що для досягнення успішності в навчанні не обов'язково наявність творчого потенціалу. Тобто немає двостороннього зв'язку, а існує тільки односпрямована зв'язок, та й, то тільки в області високих значень показника креативності. Даний висновок узгоджується з багатьма даними зарубіжних авторів і підтверджує необхідність включення тестів творчого мислення при відборі обдарованих дітей, так як творче мислення не є синонімом успішності у навчанні.

У результаті проведеного  дослідження на етапі, що констатує, дослідження встановлено, що тільки для 15-20% дітей характерний високий рівень креативності. Це рівною мірою ставиться як до експериментального, так і контрольної групам. Вони можуть запропонувати різні нові задуми; швидко адаптуватися до ігрового завдання; можуть запропонувати не один варіант сюжету; здатні по-новому використовувати відомі предмети й об'єкти. Більшість же дітей (80%) не готові до рішення завдань, що вимагають прояви творчих здібностей. Інтерес до ігрового завдання в них падає без підтримки дорослого, а деякі виявляються не здатні вирішити нове завдання.

Висновки

Підводячи підсумки досліджень в області креативності зробили наступні узагальнення того, що відомо про креативності:

1. Креативність - це здатність адаптивна реагувати на необхідність у нових підходах і нових продуктах. Дана здатність дозволяє також усвідомлювати нове в бутті, хоча сам процес може носити як свідомий, так і несвідомий характер.

2. Створення нового  творчого продукту багато в  чому залежить від особистості  творця й сили його внутрішньої мотивації.

3. Специфічними властивостями  креативного процесу, продукту  й особистості є їхня оригінальність, заможність, валідність, адекватність завданню й ще одна властивість, що може бути названо придатністю - естетичною, екологічною, оптимальною формою, правильної й оригінальної на даний момент.

4. Креативні продукти можуть бути дуже різні по природі: нове рішення проблеми в математику, відкриття хімічного процесу, створення музики, картини або поеми, нової філософської або релігійної системи, інновація в юриспруденції, свіже рішення соціальних проблем і ін.

Учені не дійшли згоди  навіть із приводу того, чи існує взагалі креативність або вона є науковим конструктом? Чи самостійний процес креативності, або креативність – це сума інших психічних процесів?

У рамках даної роботи, напевно, неможливо охопити всі  концепції й підходи до дослідження  творчого мислення (залишилися неосвітленими роботи Л.С. Виготського, Ч. Спірмена, оригінальний підхід В.М. Вильчека, і інших). Однак, на підставі аналізу наявних у розпорядженні матеріалів по проблемі, можна зробити наступний висновок: більшість авторів згодні, що в процесі творчого мислення більша роль приділяється несвідомому. Запропоновано різні схеми рішення творчих завдань, однак більшість авторів згодні, що в процесі такого рішення задіється як свідомість, так і несвідоме, тобто на різних етапах рішення проблеми провідна роль переходить від однієї структури до іншої; - незважаючи на численні дослідження, багато питань дотепер залишаються дискусійними. Наприклад, більшість досліджень будуються з використанням творчих завдань, у той же час дотепер не існує єдиної думки про те, які ж завдання вважати творчими. Вітчизняним представником інформаційного підходу Г.А. Голіциним  запропонований наступний критерій: якщо рішення (або безліч рішень) завдання лежить за межами безлічі вихідних подань (тобто сфери свідомості) суб'єкта, те саме таке завдання ми можемо вважати творчої. Існує й інший підхід до визначення творчих завдань, запропонований сучасним дослідником творчого мислення Я.А. Пономаревом: "...клас завдань, рішення яких доступні машинному моделюванню, не входить у клас творчих, до останнього можуть бути віднесені лише ті, рішення яких принципово не піддаються машинному моделюванню. Більше того, неможливість моделювання рішення таких завдань може виступити одним з досить виразних практичних критеріїв справжньої творчості" . Дослідники також дотепер так і не прийшли до єдиної думки, які ж особистісні особливості вважати основними для креативної особистості. Найбільше часто сучасними дослідниками згадуються такі індивідуальні особливості творчої особистості, як незалежність у судженнях, самоповага, перевага складних завдань, розвинене почуття прекрасного, схильність до ризику, специфічне сприйняття дійсності, висока внутрішня мотивація й емоційна лабільність.

Для вивчення креативності найперспективнішою справою є визначення та відпрацювання психодіагностичних і психоформуючих емпірико-практичних інструментів роботи з креативними  дітьми, а також вироблення ефективних психолого-педагогічних технологій організації роботи з творчо обдарованими дітьми, починаючи з дитячих садків і закінчуючи вищими навчальними закладами.

В психології актуальною є проблема встановлення, підбору, вироблення адекватних ефективних емпіричних інструментів дослідження феномена креативності в різних його проявах та на різних вікових етапах онтогенезу індивідів. Креативність слід не лише виявляти й вимірювати, але й створювати психолого-дидактичні умови для її розвитку, підвищувати її вираженість. Тому важливо визначити й розробити оптимальні методи активного сприяння її розвиткові у креативних індивідів. Аналіз цих та інших програм і технологій навчання і виховання дітей дошкільного і молодшого шкільного віку вказує на те, що формування креативності є предметом науково-практичного дослідження і активно вивчається не тільки науковцями, але й практиками.

На основі вивчення стану  проблеми розвитку креативності зроблено висновок, що важливою метою майбутніх  досліджень є формування принципів  створення психолого-дидактичних умов для розвитку креативності у дітей, а також виявлення характерних особливостей і тенденцій організації навчального процесу. Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі питання:

1) аналіз сутності  поняття „креативність” і передумов розвитку творчих здібностей на початковому етапі становлення особистості, зокрема, в існуючий практиці навчання дітей молодшого шкільного віку;

2) виявлення психолого-педагогічних  умов вибору напрямів і засобів  розвитку креативності на початковому етапі становлення особистості, який характеризується специфікою творчого процесу та віковими особливостями молодших школярів. Основні з цих умов: поетапність розвитку креативності, створення розвиваючого предметного середовища;

3) розробка програми  формування і розвитку креативності дітей в молодшому шкільному віці і методичне забезпечення її реалізації у формі рекомендацій і посібників для вчителів.

Відродження нашого суспільства, його успішний розвиток на сучасному етапі  значною мірою залежить від творчості та активності людей, їх ініціативи, тих умов, які створюються для розвитку кожної особистості. При цьому велика увага повинна приділятися підростаючому поколінню. Вирішення цієї проблеми у значній мірі залежить від вчителя, діяльність якого повинна бути спрямована на створення у навчально-виховному процесі сприятливих умов для розвитку потенціальних творчих можливостей учнів, їх творчої сутності.

Ознаки учнів з високим  рівнем розвитку креативних здібностей:

• часто перескакують через послідовні етапи свого розвитку;
• мають чудову пам'ять, беруть участь у всіх заходах, змаганнях, усних турнірах, олімпіадах тощо;
• мають великий словниковий запас, вони із задоволенням читають словники, енциклопедії;
• можуть займатися кількома справами відразу;
• дуже допитливі, активно досліджують навколишній світ;
• легко справляються з пізнавальною невизначеністю, із задоволенням сприймають складні довгострокові завдання;
• не можуть терпіти, коли їм нав'язують готову відповідь;
• можуть концентрувати свою увагу на одній справі;
• властиве надто розвинуте почуття справедливості;
• добре розвинуте почуття гумору;
• постійно намагаються вирішувати проблеми, які їм, поки що, «не під силу», й у вирішенні деяких з них домагаються успіху.
• для них характерні перебільшені страхи, оскільки вони здатні уявити собі безліч небезпечних наслідків подій;
• часто володіють екстрасенсорними здібностями;
• негативно оцінюють себе;
• інколи мають труднощі з тонкою координацією.

Показниками творчої  обдарованості учнів є:

1. Стійка, підвищена потреба в самоактуалізації, вияві себе, самоствердженні.
2. Наявність особистої думки.
3. Інтелектуальна незалежність, зневажливе ставлення до стереотипів, авторитетів. Потреба чинити опір шаблону, нав'язаному стилю діяльності.
4. Високе самоставлення, самооцінка, потреба мати свій «Я – образ».
5. Схильність до гри, почуття гумору, дотепність.
6. Оригінальність.
7. Імпульсивність, поривчастість.
8. Широта інтересів. Інтерес до філософських питань.
9. Повна відсутність поваги до проторених шляхів.
10. Прагнення самостійно подолати труднощі, які виникли.
11. Постійне прагнення поліпшувати якість своєї роботи, вимогливість до себе.
12. Завзяття й наполегливість думки.
13. Потреба в серйозній внутрішній роботі, створенні своєї індивідуальності, духовному зростанню.