Емпіричне дослідження вибору стратегії самоствердження та зв'язок з рівнем розвитку вольових якостей у дітей-сиріт

Підходи до визначення місця самоствердження серед  інших потреб людини різні. Ми згідні з твердженням, що «потреба в самоствердженні  – це особлива потреба людини, яка  суб’єктивно переживається як стан внутрішньої напруги, який виникає в результаті відображення в свідомості спонукання («хочу») реалізувати власні можливості («можу») у відповідності зі значимістю в очах суспільства обраної сфери самоствердження («потрібно»), спонукає соціальну активність людини. Незадоволення даної потреби приносить людині страждання, яке може переживатись по-різному: як втрата самоцінності, невпевненість в собі,втрата статусу та престижу в суспільстві і т.д. Засоби і способи її задоволення безмежні, в тому числі можуть бути як позитивні так і негативні[27].

Р. де Чармс, Уайт розглядали феномен самоствердження згідно теорії мотивації. Р. де Чармс визначав самоствердження в якості основного мотиву. Він говорив, що тиск зовнішнього середовища, заохочення, покарання можуть знижувати рівень переживання самоствердження, аж до появи у людини відчуття повної залежності і, чим більше і краще людина протистоїть цьому, тим сильніше він затверджується, починає отримувати радість від будь-якої діяльності[30].

С.Л. Березін  стверджує, що суть самоствердження  необхідно розкривати через аналіз найбільш значущих фундаментальних потреб особистості, якими і є потреба в діяльності, спілкуванні та пізнанні (самопізнанні), тому що за допомогою задоволення даних потреб у особистості з’являється реальна можливість «досягти визнання і бажаного ставлення тих, що оточують» [7].

Таким, чином  самоствердження - універсальна потреба  людини (її відчуває кожен). Будучи необхідною передумовою існування людської особистості - воно пронизує все наше життя - від її вищих проявів до гранично нижчих, особливо актуалізується в підлітковому віці і стає рушійною силою подальшого розвитку особистості. Ця потужна сила, може діяти по-різному: може творити, підносячи людини до вищих висот, а може і зруйнувати її повністю, позбавивши людського вигляду. Без самоствердження як процесу і результату немає і не може бути людини. Сенсом самоствердження є те, що людина сама стверджує себе у собі.

1.2. Самоствердження – як потреба в підлітковому віці

В психологічній  літературі самоствердження – це закономірно виникаючий атрибут соціалізації підлітка, що виявляється в спрямованості його особистості на виділення і реалізацію своєї «самості» (унікальності) в системі соціальних зв’язків[18]. У іншому психологічному словнику самоствердження розглядається – як стійке прагнення людини до високої оцінки і самооцінки своєї особистості, що спонукає її до активної діяльності і поведінки[30]. Соколова говорить про те, що самоствердження – це акція, завдяки якій людина стверджує саму себе і це ствердження проходить в середині її «Я». Вона вказує на те, що сенс самоствердження – людина сама стверджує себе в собі[8].

В філософській, соціологічній та психологічній  літературі під самоствердженням розуміється  прагнення людини до високої оцінки і самооцінки своєї особистості  і викликане цим прагненням поведінку. Іншими словами, нерідко розглядається тільки одна, зовнішня сторона цього феномена - поведінкові стилі, або стратегії людського самоствердження.

Існують різні  точки зору на межі підліткового віку. Згідно з однією з них, підлітковий вік - це період, який триває з 12 до 16 років і називається пубертатним,але грунтуючись на дослідженнях В.Н. Дружиніна, до пубертату відноситься  вік 12-16 років, причому у дівчат він починається саме в 12 років і закінчується в 15, а у хлопців його початок і кінець зрушені на рік. Цей вибір, перш за все, обумовлений тими процесами (біологічними, психологічними, соціальними), які характерні для даного періоду життя[13].

Особливу роль в процесі самоствердження особистості  Е.П. Нікітін і Н.Е. Харламенкова відводили адекватності самосвідомості, здатності критично оцінювати свої здібності і результати діяльності. З їхньої точки зору, людина повинна поважати себе не на основі оцінок з боку людей, що оточують його, нехай навіть і справедливих, а на основі адекватного усвідомлення самого себе[25].

Підлітковий вік - це найважчий і найскладніший зі всіх дитячих вікових груп, що представляє собою період становлення особистості. Разом з тим, це найвідповідальніший період, оскільки закладаються основи моральності, формуються соціальні установки, ставлення до себе, до людей, до суспільства. Крім того, в цьому віці стабілізуються риси характеру і основні форми міжособистісної поведінки. Головні мотиваційні лінії цього вікового періоду, пов'язані з активним прагненням до особистісного самовдосконалення – це самопізнання, самовираження і самоствердження[5].

Важливою стороною становлення особистості підлітка є потреба у самоствердженні, яка є домінуючою в цьому віці. Генезис даного феномену отримав  обґрунтування у роботах Л.І. Божович, яка розглядала самоствердження як одну з важливих мотиваційних ліній цього віку[5].

Форми самоствердження набувають різноманітного характеру, якщо при класифікації самоствердження за підставу розподілу прийняти засоби, за допомогою яких вони здійснюються, то вони поділяються на два типи: зовнішні і внутрішні.

1. Зовнішні самоствердження.  Цим терміном позначається самоствердження,  якого досягаються за рахунок  володіння набутими предметами. У ролі таких предметів можуть  виступати практично будь-які речі – від звичайних, до коштовностей, розкішного одягу, житла, автомобілів і т.д. Подібну роль нерідко грають і одухотворені істоти - тварини, члени сім'ї, знайомі.

2. Внутрішні  самоствердження. І в цьому  виді самоствердження засобами  можуть бути як, звичайні речі так і, одухотворені істоти. Проте в даному випадку вони не купуються самостверджуючим суб'єктом, не «віднімаються» їм у навколишнього світу, а, навпаки, створюються (формуються) ним шляхом реалізації його внутрішніх здібностей[25].

Якщо ж при класифікації самоствердження за підставу розподілу прийняти їх механізми, то виходять два типи: самоствердження шляхом заперечення іншого (інших) Я і самоствердження шляхом самовизначення.

1. Самоствердження  шляхом заперечення іншого (інших)  Я дуже різноманітні за своїми формами - від абсолютно м'якої, при якій «заперечується» з тієї чи іншої причини взагалі ні про що не відає, до таких украй жорстких і жорстоких як фізичне насильство і вбивство.

2. Самоствердження  шляхом самовизначення. При розмові про них зазвичай в першу чергу підкреслюють їх найпринциповіше відміну від самоствердження шляхом заперечення іншого (інших) Я, перевагу (насамперед у моральному відношенні) перших над другими. Разом з тим не слід забувати і про подібності. Приміром, у механізмі самоствердження шляхом самовизначення теж закладено акт заперечення. Правда, тепер він спрямований не інші Я, а на своє власне. Людина заперечує себе вчорашнього (сьогоднішнього) задля утвердження себе сьогоднішнього (завтрашнього), більш високого, заради підйому[25].

Р. А. Альберті і  М. Л. Емонсі висвітлили у своїх роботах  такі стратегії самоствердження:

1. Самопригнічення,  невпевнена стратегія поведінки. Проявляється в невмінні відразу відповісти на необгрунтовано пропоноване прохання або вимогу, в актуалізації страхів, пов'язаних з необхідністю запитати або попросити, з фрустрованістю потреб і «скутістю» афектів, а також з невпевненістю за правильність думок і дій, внаслідок чого вони, відповідно, не висловлюються і не проводяться. Актуалізація невпевнених стратегій знижує ініціативу взагалі. Зокрема в міжособистісних контактах - у сфері інтимних, ділових, сімейних та інших відносин. Невпевнені реакції фруструють не тільки потреби і почуття, а й бажання, пов'язані з самоствердженням себе у власних очах.

2. Агресивна  стратегія чи стратегія домінування.  Найбільш характерно відповідати,  перш ніж співрозмовник встиг  закінчити свою думку; говорити  викликає тоном, дивитися на  інших зверхньо, ​​нав'язувати свою  думку. Операційно виявляється в прагненні принизити, відмовивши в необґрунтованої прохання, в бажанні продукувати негативні думки і почуття, в зниженні позитивних  оцінок і почуттів щодо інших людей, в наступальної ініціації соціального спілкування, де відразу встановлюються не рівноважні відносини. В стратегії практично відсутня афіліація і встановлено владу над ситуацією, людьми, світом в цілому.

3. Конструктивна  стратегія. Для людей, яким  притаманна ця стратегія характерно  відповідати без запинки, говорити  досить голосно і природним  для себе тоном, охоче обговорювати запропоновану тему, відкрито висловлювати свою думку і вислуховувати інших, не обов'язково  критикуючи їх. Конструктивні стратегії самоствердження особистості виявляються в здатності людини підтримувати цінність власного Я, не знижуючи цінності Я іншої людини, в умінні стверджувати себе у реальній діяльності[4, 25, 35].

Взагалі, форми  самоствердження у підлітковому віці можуть бути різноманітними. Найпростіша з них полягає у зовнішньому наслідуванні дорослих, їхніх шкідливих звичок, особливостей поведінки (куріння, вживання алкоголю, наркотиків, надмірне і без смаку використання косметики, носіння своєрідного одягу). Батьки та вчителі повинні активно боротися з цим, звертаючи увагу юнаків на позитивні зразки для наслідування (літературні герої, історичні діячі, відомі особистості)[25].

Позитивними формами  самоствердження молодих людей  є заняття спортом, праця в  сім’ї, навчання, на виробництві, виконання  суспільно корисних справ. Інтелектуальне самоствердження учнів відбувається в їхній навчальній і пізнавальній діяльності, реалізації пізнавальних потреб та інтересів. Учні із захопленням займаються дослідницькою діяльністю в навчально-наукових гуртках, їх приваблює участь у відкриттях.

Постійні взаємодії  з однолітками породжують у підлітка прагнення зайняти гідне місце серед них. Потреба в самоствердженні настільки сильна, що заради визнання себе однолітками, підліток здатний на будь-які вчинки: він може поступитися своїми поглядами і переконаннями, може здійснити дії всупереч своїм моральним установкам. Потребою в самоствердженні можна пояснити і трансформації естетичної сторони образу «Я». В залежності від історичного часу, покоління підлітків стверджуються по-різному. Так, характерним є самоствердження за рахунок зовнішності: підлітки то відпускають довге волосся, то стрижуть його фасонно, то бриються наголо. В одязі віддають перевагу або дуже вузькому стилю, або носять, навпаки, хламиди. В сучасний час з’явилася нова тенденція: розмальовувати обличчя різними смужками, зображеннями, захисними символами; наносити на тіло татуювання і символічні тексти [24].

Петерсен A.C. розглядав  у своїй праці те, яким чином впливають на розвиток та самоствердження підлітків однолітки, і зробив два важливих висновків з роботи. По-перше, вплив однолітків підлітків як позитивні, так і негативні. Однолітки можуть впливати на успішність, а також проблеми поведінки, такі як вживання наркотиків і алкоголю, куріння, і злочинності, іншими словами можливі способи самовираження. По-друге, більшість підлітків знаходяться під впливом з боку однолітків, тому що захоплююся ними і поважають їх думку. По-третє, підлітки та їх друзі часто схожі, але не просто тому що вони впливають один на одного. Підлітки вибирають друзів з аналогічний поведінки, ставленням, способом ствердження у суспільстві[37].

Саме в період дорослішання людина більше звертається  до свого «Я» і прагне самоствердитися. Часто на передній план в самооцінці підлітка виступає фіксація на реальних чи уявних інтелектуальних і вольових недоліках. «Некрасивий», «нерозумний», «безвільний» та інші оцінки можуть звучати з його вуст. Порівняння з однолітками, яке він робить, може також обертатися проти нього. Все це і дає поштовх для розвитку особистісної рефлексії, яка спрямовує як на переживання з приводу власної недосконалості, так і на мотивацію до самовдосконалення,  самопізнання та самоствердження.

Таким чином, можна  виділити характерні особливості підліткового віку:

• емоційна незрілість, недостатньо розвинене вміння контролювати власну поведінку,
• розміряти бажання і можливості в задоволенні своїх потреб, підвищена сугестивність,
• бажання самоствердитися і стати дорослим.

Підліток - це ще недостатньо зрілий і недостатньо  соціально змужнілий людина, це особистість, яка перебуває на особливій стадії формування її найважливіших рис і якостей[26].

Р. Ларсон характеризував підлітковий вік як періоду нестійкого розвитку особистості, викликаний, перш за все, невідповідністю домагань підлітка і його реальних можливостей, а також  неузгодженістю між бажанням бути самостійним і стереотипними установками батьків щодо своїх дітей. Згідно з яким дорослішання підлітка передбачає як його власний розвиток, у тому числі здатність брати відповідальність на себе і діяти відповідно до неї, так і розвиток самого дорослого, що перебуває в контакті з підлітком[38].

Підлітковий вік - час перетворень в уявленнях  про собі, час пошуків себе і  свого місця в світі. Розвиток пошукової діяльності означає, що об'єктом вивчення стає і інша людина, і власний внутрішній світ підлітка. Самоаналізу піддаються різні психічні особливості: якості і властивості особистості, досягнення та вміння, поведінкові стереотипи і нові форми активності, промахи і невдачі, негативні риси характеру[35].

Одне з найважливіших  досягнень підліткового віку – цінність власного Я, або почуття власної гідності, яке володіє стабільністю, силою і привабливістю. Незважаючи на подальші відкриття себе, підліткове відчуття власної цінності буде завжди служити основою для збереження впевненості

в собі і власної  значущості.

Проблема самоствердження особистості – одна з «вічних» проблем людського життя. Як людині знайти себе, довести свою значущість собі та іншим людям – ці і багато інших питань складають зміст проблеми людського самоствердження. Без самоствердження - як прагнення, як процесу і як результату - немає і не може бути особи. Якщо скористатися відомим зображенням особистості у вигляді індивідуального, унікального, виняткового мікрокосму, то завдання самоствердження і полягає в конституюванні цієї унікальності, а також в її усвідомленні особою та доведенні до свідомості інших людей [32].