Поняття про соціальну та етнічну ідентичність

Але чи стають етнічні атитюди більш позитивними чи негативними? Є дані, що більш старші діти показують себе менш упередженими, але цілком можливо, що вони просто знають соціально бажані відповіді. По іншим даним, якщо атитюди (позитивні чи негативні) сформувалися, якраз ця їхня спрямованість зберігається у подальшому.

Отже, у процесі розвитку у дитини етнічної ідентичності вона проходить ряд етапів від дифузної до реалізованої, а результатом цього  процесу є формування у підлітковому віці емоційно-оціночного усвідомлення належності до етнічної спільноти.

Етнічна належність є одним із соціальних статусів, які індивід має у своєму статусному наборі. Якщо етнічна належність визначає стиль і образ життя, манеру поведінки, коло знайомств, якщо вона краще за все характеризує індивіда, якраз вона і є головним статусом. З одного боку, у більшості випадків етнічна належність виступає у якості природженого статусу, якщо він установлюється за етнічною належністю батьків або рідною мовою¹. З іншого боку, етнічна належність в деяких випадках може розглядатися як статус, що досягається або “завойовується” шляхом  формальної зміни національної належності. У цьому випадку індивід реалізує свою свободу вибору, отримуючи етнічний статус за власним бажанням або під тиском обставин.

На основі етнічного статусу у відповідності з експектаціями формується модель поведінки, яка орієнтована на виконання певних прав та обов’язків. Етнічний статус у якості семіотичної системи завжди є відношення як мінімум двох культур і проявляється в їх контакті або в уявленнях і оцінках, які є наслідком подібних зв’язків. Етнічний статус в поліетнічних країнах є найважливішою складовою соціального самопочуття людини.

Хоча етнічний статус найчастіше залишається незмінним  протягом усього життя людини, все  ж таки етнічна ідентичність не статичне, а динамічне утворення.

По-перше, процес її становлення  не закінчується у підлітковому віці. Зовнішні обставини можуть штовхати людину будь-якого віку на переосмислення ролі етнічної належності в її житті, спричиняти трансформацію етнічної ідентичності. Після накопичення фактів, стверджує Ф. Д. Климчук, “трухлява” етнічна ідентичність часто стає більш стійкою і навіть може змінюватися, як це відбулося з жителем Мінська, католиком, який народився в прикордонному з Польщею Барановичському районі Брестській області. “З моменту першої регістрації рахувався поляком і вважав себе поляком. У 35 років поїхав у Польщу. Там переконався, що з поляками його об’єднує релігія, а в іншому він білорус. З цього часу він усвідомлює себе білорусом”¹.

Трансформацію ідентичності також чудово ілюструють слова деякої дівчини, які вимовлені 1 жовтня 2001 р.:

“Коли мені виповнилося 19, я перебралася  у Нью-Йорк... Якщо згадувати, якою я  була тоді, я скажу , що захоплювалася, музикою, писала вірші, рисувала – і, майже на політичному рівні, залишалася при цьому жінкою, лесбіянкою і єврейкою. Американкою я себе, по правді, не усвідомлювала.

У коледжі  я вивчала економіку і теорію гендеру, і нас з подругою настільки  злила американська нерівність, що ми всерйоз обмірковували, як нам емігрувати звідси. 11 вересня все перемінилося. Я зрозуміла, що приймала свободу за даність. Тепер я ношу на своїй сумці американський стяг, усміхаюсь винищувачам, які пролітають у небі наді мною, і називаю себе патріоткою”¹.

По-друге, навіть у дітей послідовність стадій розвитку етнічної ідентичності і їх часові межі не є універсальними для всіх народів і соціальних ситуацій. У залежності від соціального контексту вони можуть прискорюватися або уповільнюватися.

Однак не зважаючи на зовнішні фактори, що справляють вплив на формування етнічної ідентичності, психологи виділяють в останній ще один аспект – поява у індивіда почуття незмінності й стійкості етнічних характеристик – етнічна константність. Як свідчать отримані емпіричні дані, “формування етнічної константності протікає аналогічно процесам засвоєння постійності статевих і расових ознак: свідоме віднесення себе до певного етносу й використання етнічних ярликів відбувається раніше, аніж дитина починає усвідомлювати константність етнічних характеристик”².

Спостерігається чітка часова послідовність  формування трьох базових констант. Усвідомлення незмінності статевих характеристик наступає у 2-2,5 роки, расових – у 8-9 років, а етнічних, в процесі якого необхідне  використання складних механізмів соціокультурної ідентифікації і між поколінної передачі інформації, – не раніше 12-13 років.

 

 

 

2.2.2. Вплив соціального  контексту на формування етнічної  ідентичності

На усвідомлення людьми своєї етнічної належності значний вплив має  той факт, чи живуть вони в поліетнічному чи моноетнічному середовищі. Ситуація міжетнічного спілкування дає індивіду більше можливостей для набування знань про особливості своєї та інших етнічних груп, сприяє розвитку міжетнічного розуміння і формування комунікативних навичок. Свою етнічну належність раніше усвідомлює українська дитина, яка живе у багатонаціональному Києві, аніж житель віддаленого села Херсонської області.

Відмінності у ступені вираженості  етнічної ідентичності виявлені і у  дітей, які живуть у різних гетерогенних середовищах. Коли цей показник порівнювався у росіян, що проживають у Білорусі та Казахстані, то виявилося, як стверджує Т. Г. Стефаненко, що етнічна ідентичність сильніше виражена у тих, хто живе у культурному середовищі, який значно відрізняється від власної (у Казахстані). А для дітей, які живуть у Білорусі, культура якої є близькою російській, усвідомлення етнічної ідентичності не є життєво важливою проблемою.

Отже, етнічна ідентичність швидше набувається, якщо соціалізація дитини відбувається у поліетнічному середовищі. Але не тільки часові межі формування етнічної ідентичності, але й точність знань про свою належність до певної етнічної спільноти залежить від того, до якої групи дитина належить – групи більшості чи групи меншості.

Психологи розрізняють “ствердний (утвердительный) образ Я”, коли увага індивіда зосереджена на самому собі, що примушує його виразніше бачити свої особливості, і “заперечний (отрицательный)” , коли увага зосереджена на властивостях інших людей, яким й сам досліджуваний не володіє , і він визначає себе через таке заперечення. “За даними Уїльяма та Клер Мак-Гайр, представники етнічної більшості частіше визначають свою етнічну належність в “заперечних”, а представники етнічних меншин – в “ствердних” образах тощо”²

Англійські дослідники Густав Ягода та Сьюзен Томпсон провели емпіричне дослідження, в ході якого вирішувалися наступні задачі: виявлення етапів усвідомлення дітьми їх етнічної приналежності; вивчення етнічного віддання переваг (предпочтений) у дітей, що належать до груп більшості та меншості. Дослідження проводилося у початкових класах трьох шкіл столиці Шотландії м. Глазго, де 15-20 % складали діти пакистанських іммігрантів.

Групи були підібрані  за етнічною ознакою (шотландці і  пакистанці), за віком (6 років і 10 років) і статтю; кожна підгрупа складалася із 20 осіб. Всього було відібрано 160 дітей із сімей робітників. Діти іммігрантів, які не володіли достатньою мірою англійською мовою, не включалися до дослідження. Спеціально до даного дослідження була розроблена методика виявлення знань дитини про його фізичні особливості. Основна змінна складалася із трьох елементів: темна шкіра як ознака дитини іммігранта, світла шкіра і «шкіра середнього відтінку» як ознака шотландської дитини. Окрім кольору шкіри, враховувалися три кольори очей і волосся, дві форми лиця, носа, рота. Дитині пропонувалися карточки, маніпулюючи якими можна було отримати до 200 видів різних облич.

Після роз’яснення правил звертання з карточками дітей  просили, підбираючи різні форми  лиця, носа, рота тощо, скласти лице, яке схоже на них самих. Щоб уникнути випадкового підбору, дітям послідовно пропонували підібрати два таких лиця.

Результати дослідженні  приведені у таблиці 1.

 

Т а б л и ц  я 1

Оцінка дітьми різного віку свого кольору шкіри

Стать та вік досліджуваних  дітей	Колір шкіри
	дуже світлий	світлий	середній	смуглявий	темний
Шестирічний шотландець	25 (62,5%)	8 (20%)	6 (15%)	1 (2,5%)	-
Шестирічний пакистанець	6 (15%)	6 (15%)	9 (22,5%)	8 (20%)	11 (27,5%)
Десятилітній шотландець	25 (62,5%)	11 (27,5%)	3 (7,5%)	1 (2,5%)	-
Десятилітній пакистанець	3 (7,5%)	5 (12,5%)	17 (42,5%)	5 (12,5%)	10 (25%)

 

 

Зробивши припущення, що показники «дуже світлий» і  «світлий» справедливі для шотландських дітей, а інші – для пакистанських  дітей, Ягода і Томпсон виявили, що тенденція до неправильної самооцінки більш характерна для пакистанських дітей молодшого віку, аніж для шотландських. Старша діти, як шотландці, так і пакистанці, дають у більшості випадків правильну самооцінку. Деякі коливання у правильності самооцінки обидвох вікових груп автори пояснювали тим, що частина шотландських дітей достатньо смугла, а частина пакистанських порівняно сабо пігментована. Не виключено, що одна із причин неадекватності самооцінки у дітей молодшої пакистанської групи може бути зв’язана з бажанням належати до групи більшості, у даному випадку до шотландців, які мають більш світлу шкіру.

У ході проведеного дослідження  вияснялося також уявлення про національність дитини за допомогою прямого питання  «хто ти такий?». У залежності від відповіді на це питання оцінювалася роль національної приналежності у самосвідомості дитини.

Вияснилося, що у Шотландії  у дітей пакистанських іммігрантів  уявлення про етнічну групу складаються  раніше, аніж у дітей шотландців, які є групою етнічної більшості. У той же час для шотландців відмітною ознакою є переважно не етнічні, а фізичні особливості. Результати дослідження відображає таблиця 2.

 

Т а б л и ц  я 2

Розвиток етнічної самосвідомості у дітей різних етнічних та вікових груп

Характер відповідей	Шотландці		Пакистанці
	6 років	10 років	6 років	10 років
Усвідомлення етнічної належності	3 (7,5%)	8 (20%)	23 (57,5%)	26 (65%)
Інші відповіді	37 (92,5%)	32 (80%)	17 (42,5%)	14 (35%)

 

Діти із групи меншості неминуче опиняються усвідомленими про домінантну культуру як через засоби масової комунікації, так і через особисті контакти. А їх ровесники із групи більшості можуть взагалі не володіти знаннями про пакистанську культуру, якщо вони не мають сусідів-пакистанців. Шотландці рідше визнають, що між культурами існують відмінності у нормах, цінностях і стереотипах поведінки, адже спілкуються вони зазвичай всередині своєї групи, і навіть їх контакти з національними меншинами протікають у контексті домінування норм культури більшості.

Однак навіть якщо члени меншості володіють знаннями про відмінності між народами і культурами, це ще не означає, що вони віддадуть перевагу своїй групі і визнають свою належність до неї. Так, як уже згадувалося, пакистанські діти віддавали перевагу шотландським іменам і зовнішності, яка характерна для групи більшості.

Отже, почуття етнічності зазвичай вище у недомінуючих етносів-спільнот. У радянський час і навіть пострадянський самосвідомість росіян на території  Росії не була і не є значним  чинником буденного життя індивіда. Значення етнічної ідентифікації є ситуативним. Як правило, етнічна свідомість груп та індивіда не актуалізована за умови існування стабільних етнічних відносин або в моноетнічному середовищу. Про це свідчать і результати теста Куна-Макпартленда провденого в Росії. Згадування про російськість у місцях, де росіяни домінували, зустрічалося нечасто. Але ситуація змінювалася в іноетнічному оточенні, наприклад, у Казахстані.

У дослідженні розвитку етнічної ідентичності, які проводилися  у США, Великобританії, Новій Зеландії та інших країнах, дошкільникам пред’являли набір ляльок або картинок, які відображали людей різних рас й національностей і пропонувалося вибрати ті, які їм найбільше подобаються і які найбільш схожі на них самих. Якщо діти із більшості у своїх відповідях практично одностайно демонстрували перевагу до своєї групи, то діти із груп меншості часто вибирали “неправильні” стимули, наприклад чорні діти вибирали білі ляльки, причому не тільки як найкрасивіші, але й як найбільш схожі на них самих. Так, у дослідженні, проведеному у 50-роки ХХ ст. у США, 92% білих і тільки 26% афроамериканців 3,5-5,5 років зробили правильний вибір.

Виявлена тенденція  відображає ранню обізнаність дітей  про існування певної соціальної структури, про те, що у суспільстві одні групи оцінюються вище, аніж інші. Але залишається не до кінця розкритим питання, чи проявляють у виборі ляльок маленькі діти із ще не сформованою ідентичністю бажання належати до групи з більш високим статусом, або дійсно сприймають себе її членами, тобто вибирають хибну ідентичність.

Хоча кожен новий  член суспільства виявляється “приписаним” до того чи іншого етносу, “соціально бажана” високо статусна група більшості  може залишатися для дитини етнічних меншин референтною (еталонною). А “приписування” зовсім не обов’язково виявляється по життєвим. Якщо спочатку діти вчаться у інших, до якої групи вони належать, і набувають приписаний суспільством етнічний статус, то уже у підлітковому віці до людини приходить усвідомлення того, що у неї є досить суттєва, за словами Еріксона, “свобода активного вибору”, чи ідентифікувати себе з групою, членом якої її сприймають інші, або з групою домінантної більшості. Так, як відзначає Т. Г. Стефаненко, при дослідженні американських підлітків мексиканського походження вияснилося, що якщо одні із них зберігають мову і звичаї свої батьків і усвідомлюють себе “іспаномовними американцями”, то інші перестають говорити іспанською і сприймають себе “білими англомовними американцями”.