Психічний розвиток дитини в дошкільному віці

Будучи одним з компонентів структури готовності дитини до школи, він впливає не тільки на рівень розумового розвитку, а й сприяє формуванню моральних якостей. У захоплюючій діяльності розкриваються позитивні риси дитини. Стійкий інтерес спрямовує поведінку дитини, регулює його вчинки. Оскільки пізнавальний інтерес пов'язаний з вольовими зусиллями, він є важливим стимулом виховання цілеспрямованості, наполегливості в досягненні мети, прагнення до завершення діяльності. Життя дитини, зігріте пізнавальним інтересом, стає більш змістовним, насиченим, радісним [4].

Вплив пізнавального інтересу на хід розвитку особистості дитини - дошкільника багато в чому визначається такими його якостями особливостями, як широта і стійкість. Чим молодша дитина, тим ширше повинні бути його пізнавальні інтереси, так як вони забезпечують яскравість і різноманітність вражень від оточюючого [8].

Характеристика пізнавального інтересу за ступенем його стійкості дає можливість Н.Г.Морозовій виділити два види інтересу - епізодичний - тимчасовий і стійкий - особистісний. Між цими двома видами інтересу є деяка психологічна спорідненість «- їй властиве прагнення до отримання знань, радості, пов'язана з цим, напруга емоційно – пізнавального характеру». Сама назва першого виду інтересу показує, що він існує тимчасово, спонукає його пізнавальний матеріал, зовнішня сторона діяльності, метод викладання (а не засвоєння) знань. Спочатку він виникає як переживання радості чи способу дії, як радості оволодіння діяльністю, яка в силу своєї організації викликає активність дитини.

Стійкий, або особистісний інтерес, розвивається, як пізнавальна спрямованість дитини. Він тривалий, пов'язаний з ініціативним пошуком знань. Стійкий пізнавальний інтерес відіграє значну роль у формуванні особистості дитини. 
Психологи Л.И.Божович, Л.А.Венгер, З.С.Мухіна та інші висловлюють думку про те, що стійкі пізнавальні інтереси - вірна ознака розумової готовності дитини до шкільного навчання. Під впливом цього інтересу у дитини розвивається бажання вчитися, постійно отримувати нові знання, прагнення до глибокого пізнання. Завдяки вихованим в дошкільні роки пізнавальним інтересам, заснованим мотивом навчання, стає оволодіти знаннями й уміннями [4].

Необхідність виховання у дітей пізнавальних інтересів переконливо доводиться результатами досліджень, присвячених вивченню особливостей освітньої роботи з дітьми. Якщо звернутися, наприклад, до аналізу причин неуспішності і недисциплінованості учнів молодших класів, то певну категорію серед таких учнів складають "інтелектуально пасивні" діти, для яких характерне негативне ставлення до розумової роботи, прагнення уникнути активної, розумової діяльності. Причиною "інтелектуальної пасивності" цих дітей є несформований в дошкільні роки пізнавальний інтерес. Таким чином, пізнавальний інтерес є складним психічним утворенням, що містить у своїй структурі: мислення, пам'ять, увагу, мову, емоції. Ядром пізнавального інтересу є розумові процеси.

Завдяки пізнавальному інтересу дитина виявляється здатна до тривалого вольового зусилля при вирішенні різних розумових або практичних завдань. Пізнавальні інтереси створюють у людини впевненість у своїх силах, спонукають до нового пошуку [3].

 

1.2   Гра як технологія для розвитку пізнавальної діяльності дитини.

Ігрові технології є складовою частиною педагогічних технологій. Проблема застосування ігрових технологій в освітньому процесі в педагогічній теорії і практиці не нова. Розробкою теорії гри, її методологічних основ, з'ясуванням її соціальної природи, у вітчизняній педагогіці займалися Л.С. Виготський, А.Н.1Леонтьєв, Д.Б. Ельконін та ін [10].

У структуру ігрової технології як діяльності обмежено входять планування, реалізація мети, а також аналіз результатів у яких особистість повністю реалізує себе як суб'єкт. У структуру ігрової технології як процесу входять:

а) ролі, взяті на себе граючими;

б) ігрові дії як засіб реалізації цих ролей;

в) ігрове вживання предметів, тобто заміщення реальних речей ігровими,

    умовними;

г) реальні відносини між граючими;

д) сюжет (зміст) - дійсність, умовно відтворена в грі.

Значення ігрової технології неможливо вичерпати й оцінити розважально- рекреативними можливостями. У тому й полягає її феномен, що будучи розвагою, відпочинком, вона здатна перерости в навчання, у творчість, у терапію, в модель типу людських відносин і проявитися у праці, вихованні.

Поняття «ігрові технології» включає досить велику групу прийомів організації педагогічного процесу у формі різних дидактичних ігор [3].

Діяльність дітей повинна бути побудована на творчому використанні гри та ігрових дій у навчально-виховному процесі з старшими дошкільниками, оскільки гра найбільш задовольняє вікові потреби даної категорії дітей.

Виходячи із значущості ігрових технологій для розвитку пізнавальних інтересів, а також послідовності і системності включення гри та ігрових прийомів у творчу пізнавальну діяльність, виділено загальні умови застосування гри в процесі навчання старших дошкільників:

а ) необхідність оцінювання щоденного застосування гри за подвійним критерієм; по

найближчому ефекту і відповідно з перспективою розвитку пізнавальних інтересів,

б) розуміння гри як форми організації колективної, керованої вихователем, навчальної діяльності;

в) необхідність забезпечення безпосереднього навчального ефекту гри, тобто, пізнавальну спрямованість, націлену на оволодіння способами навчальних дій;

г ) створення позитивного емоційного настрою, що сприяє виникненню у дитини стану творчого пошуку й ініціативи в процесі гри.

Ігрова форма занять створюється за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, які виступають як засіб спонукання, стимулювання дітей до навчальної діяльності. 
Реалізація ігрових прийомів і ситуацій при визначеній форми занять відбувається за такими основними напрямками: дидактична мета ставиться перед дітьми у формі ігрової задачі; навчальна діяльність підкоряється правилам гри; навчальний матеріал використовується в якості її засобу, у навчальну діяльність вводиться елемент змагання, який переводить дидактичну задачу в ігрову; успішне виконання дидактичного завдання зв'язується з ігровим результатом [3].

При використанні ігрових технологій на заняттях необхідно дотримання наступних1умов:

1) відповідність ігри  навчально-виховним цілям

2) доступність для дітей  даного віку

Можна виділити такі види занять з використанням ігрових технологій: 
1) рольові ігри на занятті;

2) ігрова організація  навчального процесу (заняття) з використанням ігрових завдань (змагання, конкурс, подорож);

3) ігрова організація  навчального процесу з використанням  завдань, які зазвичай пропонуються  на традиційному занятті;

Ігрові технології займають важливе місце в навчально-виховному процесі, так як не тільки сприяють вихованню пізнавальних інтересів та активізації діяльності учнів, а й виконують ряд інших функцій:

• правильно організована з урахуванням специфіки матеріалу гра тренує

пам'ять, допомагає учням виробити мовні вміння та навички;

• гра стимулює розумову діяльність, розвиває увагу і пізнавальний інтерес до

предмета;

-    гра - один з прийомів подолання пасивності дитини [7].

Таким чином, розглянувши теоретичні основи використання ігрових технологій як засіб розвитку пізнавальних інтересів старших дошкільників, ми прийшли до висновку:

1. Пізнавальні інтереси - це активна пізнавальна спрямованість, пов'язана з позитивним емоційно забарвленим ставленням до вивчення предмета з радістю пізнання, подолання труднощів, створенням успіху, з самовираженням і затвердженням.

2. У старшому дошкільному віці розвиток пізнавальних інтересів має свої особливості. Пізнавальний інтерес як мотив навчання спонукає учня до самостійної діяльності, за наявності інтересу процес оволодінняз наннями стає більш активним, творчим, що в свою чергу, впливає на зміцнення інтересу. Розвиток пізнавальних інтересів старших дошкільників має відбуватися в доступній для них формі, тобто через застосування ігор, використання ігрових технологій.

3. Заняття–це гра, змагання, містить ігрові ситуації значно сприяє розвитку пізнавальних інтересів старших дошкільників. Під час гри дитина–повноправний учасник пізнавальної діяльності, вона самостійно ставить перед собою завдання і вирішує їх. Для нєї гра - це не безтурботне і легке проведення часу: граючи, дитина віддає їй максимум енергії, розуму, витримки, самостійності. Пізнання навколишнього світу в грі вбирається в формі, несхожій на звичайне навчання: тут і фантазія, і самостійний пошук відповідей, і новий погляд на відомі факти і явища, поповнення і розширення знань та вмінь, встановлення зв'язків, схожості та відмінності між окремими подіями. Але найважливіше - не з потреби, не під тиском, а за бажанням самих дітей під час ігор відбувається багаторазове повторення матеріалу в його різних поєднаннях і формах [4].

Інтереси дітей виступають особливо активно під час діяльності та в свого чергу впливають на характер діяльності. Усі види діяльності тісно пов'язані один з одним, взаємно проникають одна в іншу. Але найбільш яскраво інтереси дітей проявляються в грі, і впливати на розвиток інтересів найлегше через гру [4].

Особистісні якості дитини формуються в активній діяльності, і насамперед у тій, яка на кожному віковому етапі є провідною, визначає його інтереси, ставлення до дійсності, особливості взаємин з оточуючими людьми. У дошкільному віці провідною діяльністю дітей є гра [7].

Протягом старшого дошкільного віку істотно розширюється коло людей, з якими спілкується дитина. Предметом ії уваги все більше становиться світ соціальних відносин дорослих людей, в яких дитина намагається увійти. Центром для неї та ії щоденного буття є дорослий як носій суспільних функцій та вимог. Основна потреба – прагнення жити з людьми, що ії оточюють, спільним життям, виходити з ними в безпосередній контакт, постійно перетинатися з проблемами дорослого світу. Проте життя дитини проходить в умовах опосередкованого, а не прямого зв’язку зі світом дорослих розрив між ідеальними прагненнями та реальними можливостями дошкільника усувається шляхом моделювання дитиною бажаних відносин у сюжетно-рольовій грі [6].

Вже на ранніх і молодших вікових ступенях саме в грі діти мають найбільшу можливість бути самостійними, спілкуватися з однолітками, реалізовувати і поглиблювати свої знання та вміння.

Через гру дитина входить у світ дорослих, опановує духовними цінностями, засвоює попередній соціальний досвід. Можна вважати, що в грі дитина отримує вперше урок колективного мислення [6].

Гра це провідна діяльність дошкільника, насамперед  це спільна сюжетно-рольова гра.

Якщо у попередні вікові періоди дитина в ході  елементарної рольової гри «оволодівала» дорослим як знаряддям (намагалась практично діяти з ним, використовувати для задоволення своїх потреб), то тепер вона усвідомлює: доросла людина не залишається байдужою до ії впливів, відповідає на них певним чином. 
Сюжетно-рольова гра - це вільний вид спільної діяльності дітей. У сюжетно-рольовій грі старший дошкільних програє різноманітні ситуації, пов’язані із людськими відносинами, систему своїх дій у цих ситуаціях та систему наслідків цих дій для себе та оточення. У сюжетно-рольовій грі дитина емоційно, а потім й інтелектуально освоює систему людських відносин. Діти об'єднуються між собою за власною ініціативою, самі визначають сюжет гри, беруть на себе відповідні ролі, розподіляють ігровий матеріал, намічають і розвивають зміст гри, виконуючи ті чи інші ігрові дії . Важливо, що сюжет і зміст гри вони беруть з навколишнього життя, відображають ті її моменти, які привернули увагу, викликали інтерес, справили особливе враження [6].

Істотних змін зазнає змістовний компонент ігрові діяльності – ускладнюється та урізноманітнюється сюжет гри як ії основний стрижень, дедалі більше наближаючись до реального життєвого контексту. Структура сюжету вдосконалюється за рахунок різних способів творчої побудови. За допомогою дорослого формуються цікаві, логічно виправдані, наближені до сучасного життя ігрові задуми, вдосконалюється вміння  дитини зображувати і передавати сенс життєвих вражень, а не лише ії зовнішню сторону. Розширюється діапазон ігрових ролей, розвивається здатність типізувати  та індивідуалізувати роль. Дошкільник все частіше відтворює в сюжетах різнобічні рольові зв’язки, проявляє гнучкість, уміння змінювати рольові дії, добре орієнтується у своїх ігрових діях на відтворення статево рольових поведінкових стандартів.

Розвиваюче значення гри різноманітне. У грі дитина пізнає навколишній світ, розвиваються його мислення, почуття, воля, формуються взаємини з однолітками, відбувається становлення самооцінки і самосвідомості. У грі діти знайомляться з такими сторонами дійсності, як дії і взаємини дорослих. Свідчення тому - сюжети і зміст ігор [2].

У процесі гри діти беруть на себе різні ролі, як би заміщають людей, що знаходяться між собою в певних соціальних взаєминах, і їх дії. Вони осягають суть відносин між людьми.

Сюжет в грі - це та основа, на якому, дорослий будує цілеспрямованість впливу. Але оскільки формування гри йде поступово, сюжет використовується по-різному, залежно від етапів гри і вікових особливостей дітей.

У формуванні гри можна виділити три основних етапи: