Психічний розвиток дитини в дошкільному віці

1 ) засвоєння умовних дій  з іграшками і предметами заступниками;

2 ) засвоєння рольової  поведінки ( рольових відносин і  взаємодій );

3 ) засвоєння способів  побудови сюжету. Умовно можна  віднести ці етапи до певних вікам : перший 1 - 2г . ; другий 2 - 4г .; Третій 4 – 7років.

Перший етап полягає в передачі дітям способів рольової поведінки. Використовуючи ситуацію спільної гри з дітьми або інсценуючи певний ігровий сюжет, вихователь поступово формує у них вміння співвідносити назву ролі з певним набором дій і атрибутів, різні типи відносин між різними рольовими позиціями (управління, підпорядкування, рівноправності).

На третьому етапі в якості основного завдання педагога є формування у дітей уміння будувати сюжет гри. Для цього дорослий організовує такий вид спільної з дітьми ігри, основним змістом якої є процес вигадування різних сюжетних ситуацій. На всіх етапах становлення гри перед вихователем стоїть завдання використати самостійну гру з метою всебічного розвитку дітей [2].

Одним з педагогічних засобів, що стимулюють самостійну гру дітей, є іграшки. Особливо велике значення іграшки мають на етапах раннього та молодшого дошкільного дитинства, де предметно-ігрова обстановка виступає в якості пускового моменту самостійної гри дітей [3].

Значення іграшки для розгортання самостійної гри дітьми старшого дошкільного віку також специфічно. Якщо в грі малюків предметна обстановка визначає сюжет, то старші дошкільнята самі конструюють предметно-ігрову ситуацію залежно від обраної теми та наміченого ходу гри, підпорядковуючи її ігровому задуму.

Гра молодших дошкільнят вимагає в значній мірі опори на іграшки і предмети, які їх замінюють. Основна вимога до іграшки - заступнику - зручність у виконанні ігрових дій, співмірність за величиною з іншим ігровим матеріалом. Дуже важливо, щоб така іграшка нагадувала зображуваний предмет загальними контурами. Так, лялька може бути зроблена з рушника, якщо його скачати і надіти фартушок або бантик, замість тарілки можна запропонувати гурток картону і т.п. При правильному керівництві грою діти трирічного віку не тільки з захопленням використовують запропоновані дорослим предмети-заступники, а й самі заздалегідь вибирають і домовляються, що вони будуть позначати («Ось це лялька», «Це тарілка»). Іноді наділяють іграшку - заступник роллю ( «Давай це буде папа, а це дочка» ). Діти 4-5 років здійснюють ігрові дії теж найчастіше за допомогою іграшок, але вони вже починають користуватися і жестом, і словом, і певним становищем предмета або самої дитини. У цьому віці особливого значення набувають предмети - атрибути: всілякі шапочки, фартухи, халати, сумочки. У цей період необхідні іграшки, що відображають специфіку гарматних дій в тій чи іншій професії. Лікарю необхідний халат, стіл для прийому, паличка, що позначає градусник або шприц, і неодмінно потрібні пацієнти, терпляче зносять турботу лікаря і медсестри. Цими пацієнтами можуть бути ляльки. У хворих дітей повинні бути свої тата й мами [6].

Для дитини 6 – 7 років головне вже не в виконанні рольових дій за допомогою іграшок і предметів, а в спілкуванні з тими, хто взяв на себе інші ролі, пов'язані з його роллю, зі змістом сюжету гри. Це істотно змінює вимоги до іграшки і змушує шукати відповідь на питання, якою вона має бути не стільки в самій грі, скільки в самій реальній сьогоднішнього життя. Це вже не тільки ігри в сім'ю, школу, лікарню, але і підкорення космосу, збір врожаю, будівництво газопроводу і т. д.

Таким чином, гра й іграшка невіддільні одне від одного. Іграшка може викликати до життя гру, а гра, розвиваючись, вимагає все нових і нових іграшок. Іграшка в пізнавальному відношенні виступає для дитини як своєрідний узагальнений еталон навколишньої матеріальної дійсності. Але цінність ігри та іграшки полягає не тільки в тому, що вони знайомлять дитину з життям, головне, що вони є важливим фактором поетапного руху психічного розвитку дитини, що забезпечує для нього можливість здійснення всіх видів діяльності на все більш високому рівні. Гра розвиває і радує дитини, робить її щасливою. Малюк здійснює перші відкриття, переживає хвилини натхнення, в грі розвивається його уява, фантазія, а отже, створюється грунт для формування ініціативної, допитливої особистості. Гра для дитини - вірний засіб від неробства, що приводить до млявості, безцільності поведінки. Для хорошої, веселої гри потрібна іграшка, яка має бути не тільки красивою, безпечною, але і педагогічно доцільною і цікавою дітям [7].

У дошкільному віці  удосконалюється процесуальний компонент сюжетно-рольової гри: зростає здатність до самоорганізації, планування ігрових дій, делегування повноважень організатора гри найбільш компетентному учасникові. Через сюжетно-рольову гру дитина усвідомлює, що будь-яка діяльність людини виконання певних обов’язків та дотримання певних правил.

Життя розкривається перед дитиною через різноманітний працю дорослих, починає трудитися і він сам. Його трудові операції, так само як і діяльність дорослих людей, відбуваються за допомогою спеціальних предметів праці. Для нього це , наприклад , рушник, ганчірочка, мотузка, ножиці, лопатка, віник і т. д. Спираючись на власний трудовий досвід у побуті (вдома, в дитячому садку), на досвід, почерпнутий з спостережень, книг і телевізійних передач, дитина починає практично розуміти глибокий зміст праці. Правильне керівництво формуванням гри робить її змістовною, справді провідною діяльністю в дошкільному віці, суттєво, що впливає на морально-трудове виховання дитини [6].

В період дошкільного віку істотно змінюється здатність дошкільника до контрольно-оцінних дій: більш адекватною, обґрунтованою та розгорнутою стає самооцінка; збагачується досвід нормативно-оцінних дій, виробляється звичка якісно характеризувати свої ігрові дії та поведінку; збагачується гамма переживань з приводу ігрових досягнень та морально-естетичних проявів. Особливого значення набуває гра для розвитку в старшому дошкільному віці рефлексії – здатності дитини аналізувати свої власні дії, вчинки, мотиви, думки, співвідносити з очікуваннями інших, авторитетних для дитини осіб, та моральними нормами.

Урізноманітнюються творчі дитячі ігри. Старший дошкільник виявляє інтерес не лише до сюжетно-рольових, а й до ігор – драматизацій, інсценіровок, театралізацій, ігор з елементами праці та художньо-естетичної діяльності, конструктивних, спортивних, дидактичних, рухливих, інтелектуальних.

1.3 Дидактична гра як засіб розвитку пізнавальної активності дітей старшого

       дошкільного віку

Дидактична гра представляє собою багатопланове, складне педагогічне явище. Вона є ігровим методом навчання дітей, формою навчання, самостійною ігровою діяльністю, засобом всебічного виховання особистості, а також одним із засобів розвитку пізнавальної активності дітей старшого дошкільного віку [7].

Пізнавальні (дидактичні) ігри – це спеціально створені ситуації, що моделюють реальність, з яких дошкільнятам пропонується знайти вихід.

Технологія дидактичної ри - це конкретна технологія проблемного навчання. При цьому ігрова діяльність дітей старшого дошкільного віку має важливу властивість: у ній пізнавальна діяльність являє собою саморух, оскільки інформація не надходить ззовні, а є внутрішнім продуктом, результатом самої діяльності. Отримана таким чином інформація породжує нову, яка, в свою чергу, тягне за собою наступну ланку і так поки не буде досягнутий кінцевий результат навчання.

Дидактична гра як засіб розвитку пізнавальної активності дітей старшого дошкільного віку містить у собі великі потенційні можливості:

- Активізує пізнавальні  процеси; виховує інтерес і уважність  дітей старшого дошкільного віку;

- Розвиває здібності; вводить  дітей у життєві ситуації;

- Вчить їх діяти за  правилами, розвиває допитливість;

- Закріплює знання, вміння.

  Загальна структура дидактичної гри містить наступні компоненти:

- Мотиваційний: потреби, мотиви, інтереси, що визначають бажання  дітей брати 

   участь у грі;

- Орієнтовний: вибір засобів ігрової діяльності;

- Виконавчий: дії, операції, що дозволяють реалізувати поставлену  ігрову мету;

- Контрольно-оцінний: корекція  і стимулювання активності ігрової  діяльності.

Структурним елементом гри є ігрова задача, яка здійснюється дітьми в ігровій діяльності. Два завдання - дидактичне та ігрове - відображають взаємозв'язок навчання і гри. На відміну від прямої постановки дидактичної задачі на заняттях в дидактичній грі вона здійснюється через ігрове завдання, визначає ігрові дії, стає завданням самої дитини, збуджує бажання і потребу вирішити її, активізує ігрові дії. Наявність дидактичної задачі підкреслює навчальний характер гри, спрямованість повчального змісту на процеси пізнавальної діяльності дітей старшого дошкільного віку [4].

Цікавість умовного світу гри робить позитивно емоційно забарвленої монотонну діяльність із запам'ятовування, повторення, закріплення або засвоєнню інформації, а емоційність ігрового дійства активізує всі психічні процеси і функції дитини старшого дошкільного віку . Іншою позитивною стороною дидактичної гри є те, що вона сприяє використанню знань у новій ситуації, таким чином, засвоюваний дошкільнятами матеріал проходить через своєрідну практику, вносить різноманітність і інтерес в педагогічний процес. Правильно побудована гра збагачує процес мислення, розвиває саморегуляцію, зміцнює волю дитини. Гра веде до його самостійним відкриттям, рішенням проблем [7].

Гра ділитися на кілька стадій:

1 стадія

Характеризується появою у дитини бажання грати, активно діяти. Можливі різні прийоми, з метою викликати інтерес до гри: бесіда, загадки, лічилки. Розвивається спілкування, на основі якого формуються такі якості як товариство, дружелюбність, взаємодопомога, суперництво. Педагог зацікавлює дітей грою, створює радісне очікування нової цікавої гри, викликає бажання грати.

2 стадія

Дитина вчиться виконувати ігрове завдання, правила, дії гри. Педагог виступає не тільки як спостерігач, але і як рівноправний партнер, що вміє вчасно прийти на допомогу, справедливо оцінити поведінку дітей в грі;

3 стадія

У цей період закладаються основи таких важливих якостей як чесність, цілеспрямованість, наполегливість, здатність переживати гіркоту невдачі, вміння радіти не тільки своєму успіху, але і успіху товаришів.

Роль педагога полягає в оцінці дитячої творчості при вирішенні ігрових завдань [6].

Для дітей старшого дошкільного віку пропонуються завдання у вигляді загадок, пропозицій, питань, які не тільки розширюють і поглиблюють знання про навколишній світ, а й розвивають пізнавальну активність, допитливість, формуючи навчальну мотивацію. У ці види ігор діти засвоївши правила та умови можуть грати самостійно як на заняттях, так і поза занять. Зміст дидактичних ігор формує у дітей правильне ставлення до явищ природи, предметів навколишнього світу суспільного життя, різних професій і національностей, уявлень про трудову діяльність систематизуючи і поглиблюючи знання, привчаючи дітей мислити самостійно, використовувати самостійні знання в різних умовах згідно з поставленим завданням. 
Дидактичні ігри на кмітливість ставлять перед дітьми завдання раціонально використовувати наявні знання в розумових операціях: знаходити характерні ознаки в предметах і явища навколишнього світу;порівнювати, групувати, класифікувати за певними ознаками, робити правильні висновки, узагальнення, міркувати. 
Словесні ігри допомагають розвивати мову дітей: поповнюючи і активізуючи словник, формуючи правильну звуковимову, розвиваючи зв'язну мову, вміння правильно висловлювати свої думки, складати самостійні розповіді про предмети, явища в природі та суспільному житті, формуючи навички переказу. Такі ігри як "Назви одним словом", "Назви три предмети" вимагають від дітей активного використання родових, видових понять. Знаходження антонімів, синонімів, слів подібних звучанням, головне завдання словесних ігор. Якщо дитині дістається роль, гіда в іграх "Подорожі",то, він, охоче розповідаючи і пояснюючи - розвиває у себе монологічну мову [8].

У процесі багатьох ігор розвиток мислення й мови здійснюється в нерозривному зв'язку. Наприклад, у грі "Вгадай, що ми задумали ", необхідно вміти ставити питання, на які діти відповідають лише двома словами: "так" або "ні". Активізується мова при спілкуванні дітей в іграх, вирішенні спірних питань, розвиваючи здібності аргументувати свої твердження, доводи.

У грі у дошкільнят формуються моральні уявлення про дбайливе ставлення до оточуючих їм предметів, іграшок як продуктів праці дорослих, про норми поведінки, про взаємини з однолітками і дорослими, про позитивні і негативні якості особистості.

Багато дидактичних ігор формують у дітей повагу до трудящої людини. Наприклад, у грі " Хто побудував цей будинок? "Діти дізнаються про те, що перш ніж побудувати будинок, архітектори-проектувальники працюють над кресленням, потім приступають до справи будівельники: муляри, штукатури, сантехніки та інші робітники. Діти засвоюють знання про те, які машини допомагають людям у будівництві будинку. Так у дітей пробуджується пізнавальний інтерес до людей цих професій, з'являється бажання грати в будівництво будинків, залізниці та інших об'єктів [9].

Гра створює позитивний емоційний підйом, викликає добре самопочуття і разом з тим вимагає певного напруження нервової системи. Особливо важливі ігри з дидактичними іграшками, в процесі яких розвивається і зміцнюється дрібна мускулатура рук, що також сприятливо позначається на розумовому розвитку дітей, на підготовці руки дитини до письма, до образотворчої діяльності, тобто майбутнього навчання в школі.

В іграх проявляються риси характеру кожного учасника, як позитивні - наполегливість, цілеспрямованість, чесність і інші, так і негативні - егоїзм, упертість, хвалькуватість. В ході гри одні діти багато знають, сміливо відповідають, діють впевнено, інші знають менше і тримаються трохи осторонь, замкнуто. Буває й так, що дитина знає багато, але не проявляє кмітливості, винахідливості, відрізняється швидкістю і гнучкістю мислення. Важче вдається виявити індивідуальні особливості у дітей замкнутих, малоактивних. Такі діти люблять частіше залишатися в ролі що спостерігають за грою, уболівальників. Вони бояться, що не впораються з ігровою завданням. Нерішучість, невпевненість у собі долається в грі. Граючи разом з дітьми, вихователь непомітно дає їм більш легкі питання і завдання [6]. Вдалі рішення, такі одне за одним в різних іграх, вселяють у хлопців впевненість у своїх силах і поступово допомагають їм подолати сором'язливість. У грі вихователю треба враховувати індивідуальні особливості кожного вихованця. 
Так, за допомогою ігор виявляються індивідуальні особливості дітей, за допомогою цих же ігор педагог усуває небажані прояви в характері своїх вихованців і розвиває необхідні компоненти для успішного навчання: