Психологічні особливості етнічних стереотипів у української молоді

 Різні автори по-різному  визначають це поняття. В довідковому посібнику Б.Берельсона и Г. Сейнера «Людська поведінка. Підсумок наукових даних» упередження визначається як «ворожа установка по відношенню до етнічної групи та її членам». В підручнику з соціальної психології Д. Креча, Р. Крачфілда і Е. Балачі упередження визначається як «несприятлива установка до об`єкта, котра має тенденцію бути дуже стереотипізованою, емоційно зарядженою і нелегко піддається зміні під впливом протилежної інформації». У «Словнику по суспільним наукам» читаємо «Упередження – це негативна, несприятлива установка до групи або її індивідуальних членів, вона характеризується стереотипними переконаннями, установка витікає більше з внутрішніх процесів свого носія, ніж із фактичної перевірки якостей групи, про яку йде мова».

 Отже, звідси випливає, що мова йде про узагальнену установку, орієнтовану на вороже відношення до всіх членів певної етнічної групи, незалежно від їх індивідуальності. Ця установка має характер стереотипу, стандартного, емоційно забарвленого образу.

 Деякі автори, наприклад, американський соціолог Робін М. Вільямс-молодший, доповнюють це визначення тим, що упередження – це така установка, котра заперечує деякі важливі норми чи цінності, що є нормальними для даної культури. З цим тяжко погодитися. Відомі суспільства, в яких етнічні упередження мали характер офіційно прийнятих соціальних норм, наприклад, антисемітизм у фашистській Німеччині – але це не заважало їм залишатися упередженнями, хоча фашисти і не вважали їх такими. З іншого боку, деякі психологи (Гордон Оллпорт) підкреслюють, що упередження виникає лише там, де ворожа установка «спочиває на хибному і негнучкому узагальненні». Психологічно це є правильно. Але це припускає, що може існувати обґрунтована ворожа установка. А це вже є принципово неможливо. Загалом, можна індуктивно, на основі спостережень, стверджували, що дана етнічна група не має в певній мірі певної якості, що необхідна для досягнення тієї чи іншої цілі. Наприклад, народність в Х в силу історичних умов не виробила достатньо навичок трудової дисципліни и це буде негативно впливати на її самостійний розвиток. Але таке судження зовсім не тотожне установці. Перш за все, воно претендує на універсальну оцінку всіх членів даної етнічної групи, крім того, формулюючи приватний момент, воно, тим самим обмежено своїм об`ємом, тоді коли у ворожій установці певні риси підкорені загальному емоційно-ворожому тону. І, нарешті, розгляд етнічної характеристики як історичної передбачає можливість її зміни.

 Судження про те, що дана група не готова  до засвоєння деяких конкретних  соціально-політичних відносин, якщо воно не про частину ворожого стереотипу, зовсім не означає негативну оцінку цієї групи і загалом визнання її «нездатної» до вищих соціальних форм. Мова йде лише про те, що темпи і форми соціально-економічного розвитку повинні узгоджуватися з місцевими умовами, у тому числі і психологічними особливостями населення. На противагу етнічному стереотипу, що оперує готовими і некритично засвоєними кліше, таке судження передбачає наукове дослідження конкретне дослідження.

 Як можна досліджувати самі упередження? Є два шляхи дослідження.

Перший: у упередження  як психологічного феномену, є свої конкретні носії. Тому, щоб зрозуміти  джерела та механізм упередження  треба досліджувати психіку упереджених  людей.

Другий: упередження –  це соціальний факт, суспільне явище. Окремий індивід засвоює свої етнічні погляди з суспільної свідомості. Отже, щоб зрозуміти природу етнічних упереджень, потрібно вивчати не стільки людину, скільки суспільство.

 Людина не може сформулювати своє власне Я інакше через відношення до інших людей, в процесу спілкування з ними. У первісному суспільстві галузь спілкування між людьми була обмежена рамками свого роду і племені. Людина – це лише одноплемінник. Люди з інших племен, коли з ними доводилося зустрічатися, сприймалися як чужа, ворожа сила, як різновид чортів, демонів. Інакше і не могло бути: така зустріч передбачала смерть однієї із сторін. Отже, чужий – значить ворог.

 Розширення міжплемінних зв`язків, поява обміну і іншого збагатили уявлення людини саму про себе. Усвідомити специфіку своєї власної етнічної групи люди могли лише через порівняння і протиставлення себе до інших. Це було не споглядальне співставлення якостей, а живий процес спілкування, напружений і конфліктний. Групова самосвідомість закріпляла і цементувала єдність племені, племінного союзу, згодом – народності, перед обличчям оточуючих.

 Етноцентризм як відчуття приналежності до певної людської групи з самого початку включало в себе усвідомлення переваги своєї групи над чужими. Ідея переваги своїх звичаїв, традицій, богів над чужими червоною ниткою проходить через будь-який народний епос.

Але хоча будь-якій етнічній групі на зорі цивілізації було властиво ставити себе вище за інших, відношення між різними народами були різні  і це знайшло відображення і різноманітних  стереотипах.

Цікаву спробу класифікації таких стереотипів роблять американські соціальні психологи Т. Шибутані і К. М. Кван. Образ чужої етнічної групи в свідомості народу визначається, перш за все, характером його власних  історичних відношень з цією групою. Там, де між двома етнічними групами складалися відносини співробітництва і кооперації, вони виробляли в основному позитивну установку один до одного, що передбачала терпиме відношення до існуючих розбіжностей. Там, де відносини були далекими, не зачіпавшими життєвих інтересів, люди схильні відноситися один до одного ворожо, але і без особливої симпатії. Їх установка забарвлюється головним чином відчуттям цікавості. Інша справа там де, етнічні групи довгий час знаходилися в стані конфлікту і ворожості. Представник пануючої нації сприймає залежну народність перш за все через призму свого панівного відношення. Поневолені народи розглядаються як нижчі, неповноцінні, потребуючі опіки та управління. Поки вони задовольняються  поневоленим положенням, колонізатори повинні визнавати за ними цілий ряд переваг – безпосередність, життєрадісність, чуйність. Але це чесноти ніби то нижчого порядку. Не випадково, у американському «фольклорі» індіанці, африканці, американські негри частіше за все пропонуються в образі дітей. Вони інфантильні та незрілі. А дітям потрібен батько, який би їх виховував. Але таке положення речей триває не довго : як тільки діти виростають та вимагають незалежності, стереотип перетворюється в упередження : вчорашні «діти» стають ворогами. Цей «батьківський» статус є дуже зручний – ззовні доброзичливий і в той же час дозволяє зберегти своє панівне становище. Але справжнє обличчя цієї доброзичливості стає зрозумілим коли пригноблена група відмовляється від слухняності і постає проти «кольорового» бар`єра. Африканець чи американський негр, котрий тільки що був непоганим, але трохи неслухняним хлопцем відразу ж стає «агресором», «демагогом»… Відношення до національної меншості як до «дітей» існує лише тоді, доки ця меншість не намагається виступити як самостійна сила.

Інший стереотип складається  там, де меншість постає як суперник і  конкурент в економічній і соціальній сферах. Чим більш небезпечний конкурент – тим більшу ворожість він викликає. Якщо пригнічена та пасивна група наділена рисами наївності, інтелектуальної неповноцінності, то стереотип групи-конкурента наділений якостями такими, як агресивність, безжальність, егоїзм, жорстокість, хитрість, лицемірство, безлюдність. Їй не відмовляють у розумових здібностях, а навпаки – ці здібності перебільшують, страх перед конкурентом породжує намагання переоцінити його небезпечність. Якщо «неповноцінність» пасивно-підкореної групи спостерігається переважно в галузі інтелекту, то група-конкурент засуджується і, відповідно, визнається нижчою в моральному відношенні. Типові стереотипи негра і єврея, котрі психоаналітики трактують як проекцію несвідомих рис в першому випадку – несвідомого Воно, в другому – свідомого Я американця, з точки зору соціальної психології являють собою лише виявленням різних типів відносин – до підкореної групи і групи –конкуренту.

Не випадково найбільш стійкі і сильні упередження існують  до тих етнічних груп, які, в силу особливостей історичного розвитку, були найбільш небезпечними економічними конкурентами. Особливо характерно в  цьому смислі відношення до євреїв. На протязі довгого періоду європейської історії вони уособлювали товарно-грошові відносини в надрах натурального господарства.

Розвиток товарно-грошових відносин був об`єктивною закономірністю, котра не залежала від чиєїсь злої чи доброї волі. Але цей процес був досить безболісним. Заборгованість чи розорення легко асоціювалися в відсталій свідомості з образом єврея-лихваря чи єврея-торгівця, котрий ставав, таким чином, символом різноманітних неприємностей. Церква і феодали вміло грали на цих настроях. Їм було вигідно розвивати торгівлю і ремесло і тому вони сприяли створенню єврейського гетто. Коли була потреба до виходу масовому невдоволенню, його легко можна було спрямувати на євреїв.

Залежність етнічного  стереотипу від конкретних економічних умов переконливо показує В.Шріке на прикладі долі китайців в Каліфорнії. Коли китайці прибули в Каліфорнію у минулому столітті, там відчувалася нестача робочої сили. Дешева робоча сила була всім до смаку. Китайці тоді мали дуже добру пресу. Про них писали як про «наших найгідніших нових громадянах», відмічена була любов до праці, тверезість, необразливість. Потім умови змінилися – з`явилося безробіття, виникла конкуренція між китайськими дрібними підприємцями і американськими буржуа, між китайськими і американськими робітниками. І тоді китайці стали «брехливими», «небезпечними», «нещирими». Упередження, що породжені економічною конкуренцією чи ті, що успадковані від інших епох, свідомо використовують реакційні класи.

Етнічні переконання, коли їх розглядають з точки зору логіки, здаються зовсім абсурдними, ірраціональними. Тому і виникає тенденція бачити в них деяку психологічну патологію. Але в том і є суть питання, що упередження ці також органічно входять в склад культури класового суспільства, як і всі інші його норми. Яким би шляхом не склалися ті чи інші етнічні стереотипи, вони з плином часу набувають характеру норми, що передається із покоління в покоління як дещо беззаперечне. Тут позначається і історична традиція, втілена в історичних творах, літературі, звичаях і консервативності системи виховання. Особливо великим є значення виховання. Багато численні дослідження демонструють, що більшість людей засвоюють упередження в дитинстві, до того, як отримають можливість критично осмислювати отриману інформацію. По даним Ф. Уесті, дошкільнята і молодші школярі у більшості залишаються  неупередженими і взагалі не мають чітких стереотипів. Але під впливом дорослих в них виробляються відомі емоційні переваги. Пізніше – від дев`яти років і більше – під впливом дорослих ці уявлення складаються в відповідні стереотипи і змінити їх стає складно. Щоб відмовитися від них індивід потребує не лише сміливість думки, але й громадянська мужність – адже це означає розрив з «заповітом батьків» та виклик консервативній суспільній думці

 Сам процес стереотипізації не можна назвати позитивним, чи негативним. Він виконує функцію, що є об’єктивно необхідною, тому що вона дозволяє швидко, просто і надійно диференціювати, спрощувати соціальне оточення індивіда.

 Стереотипізація стає негативною у тому випадку, коли бере собі за основу  сильну упередженість по відношенню до певного етносу і особливо сильно спотворює особливості і риси людей і тому виникає серйозний бар’єр для взаємо порозуміння між представниками різних націй.

 У більшості випадків усвідомлення національних розбіжностей призводить до того, що стереотип перетворюється в упередження. При цьому особливе значення мають соціально-психологічні, побутові та історичні причини. Упередження – це явище суспільне. Адже ми сприймаємо свої погляди на той чи інший етнос із сфери суспільної свідомості. А значить, щоб зрозуміти природу етнічного упередження, можна просто вивчити психологію конкретного расисту, або ж упереджену у національному відношенні людину.

 Так звідки ж з`являються етнічні та національні упередження? Частіше за все – це історичний наслідок колоніалізму. Багато років вважалося, що залежна народність саме тому і залежна, бо сама не може вирішити  свої проблеми, а потребує «управління» зі сторони Трапляється так, що певна етнічна група сприймається як економічний конкурент. А конкурент завжди сприймається як жадібний, безжалісний, лицемірний. Тому народи найбільш сильно упереджені по відношенню до груп, з якими відчутна найбільша економічна конкуренція.

 У роботі «Психологія упередження» І. Кон пише, що негативні риси, що приписуються у Європі євреям, у інших частинах світу асоціюються з зовсім іншими етнічними групами : в Закавказзі – з вірменами, у країнах Азії – з китайцями. Але усі ці народи зовсім різні по культурі і ментальності. Звідси випливає, що зерно етнічного упередження є не скільки у дійсних недоліках народу, а скоріше є продуктом відповідної соціальної чи економічної ситуації.

 Етнічні упередження – перехідні утворення між такими стійкими структурами, як етнічний стереотип і етнічний забобон. Психологічною основою формування упереджень є поглиблення тенденції до перебільшення розбіжностей між власною та іншими етнічними групами, з одного боку, й мінімізація відмінностей всередині власної групи — з іншого, що зрештою веде до зміщення позитивного балансу в сфері соціальної перцепції на користь власної етнічної спільноти.

 Наявність упереджень в етнічній самосвідомості особистості чи групи є передумовою й підґрунтям для формування етнічних забобонів. Як правило, перший тип установчих новоутворень не пов'язаний з відкрито ворожими проявами у поведінці, а активно репрезентується тільки на рівні вербальної поведінки і тільки в опосередкованій етноконтактній ситуації, тобто за відсутності прямого контакту з представниками різних етнічних спільнот. Упередження, залежно від ступеня концентрації негативного афективного заряду і від типу етноконтактної ситуації, відповідають таким формам поведінки, як уникання спілкування з представниками певних етнічних спільнот чи ухиляння від міжетнічних контактів у деяких сферах життєдіяльності. Феноменологічними індикаторами упереджень можуть слугувати стійкі переваги, що надаються представникам певних національностей.

Перехід від надання  переваг до усвідомлення зверхності власної етнічної спільноти над “чужими” призводить до появи національних забобонів. Процеси етносоціальної категоризації і міжетнічного порівняння в цьому разі відбуваються на основі різкого протиставлення, на жорсткій опозиції “свого” та “чужого”, коли потреби й інтереси власної етнічної спільноти протиставляються інтересам і потребам інших. У забобонах спостерігається поляризація структури, що збалансовує негативний афективний заряд щодо зовнішньої етнічної групи. Саме в стійкості структури, на думку автора, криється причина того, що він погано піддається корекції під впливом раціональної інформації. Поляризація структури забобону робить його реальною суб'єктивною рушійною силою в ситуаціях міжетнічного спілкування. Останнє скорочує відстань між забобоном і поведінкою. Збільшення в забобонах емоційного заряду зумовлює ту ірраціональність, яка характерна для його регулятивної функції в міжетнічних відносинах. Поведінка, що відповідає рівню забобонів, має виразно дискримінаційний характер, наприклад якісь вчинки щодо обмеження можливостей, прав чи привілеїв, якими можуть користуватися члени етнічної групи, що дискримінується.