Психологічні особливості етнічних стереотипів у української молоді

Отже, етнічний стереотип і етнічний забобон  – це утворення різного порядку; їх не можна ототожнювати, а треба розглядати як різні регулятивні механізми. Причому оскільки трансформації етнічного стереотипу в його вироджені форми – результат, зумовлений “зовнішніми” причинами (економічними, соціальними, політичними, культурними), тому порівняно зі стереотипом забобони є більш “соціальним” міжетнічним установчим феноменом. Це означає, що його формування, як і його зворотні трансформації, значною мірою визначаються передусім конкретною суспільно-історичною ситуацією. Етнічні забобони – це симптоми хворого в соціальному плані суспільства, але їх можна подолати, як можна долати негативні соціальні явища в різних сферах життєдіяльності людини. Що ж до існування етнічних стереотипів, то воно природне, а тому неминуче доти, доки існують нації, народності та інші етнічні групи.

 Національні стереотипи прийнято поділяти на авто стереотипи та гетеро стереотипи.

Автостереотипи – це судження та оцінки, що відносяться до своєї етнічної спільності та її представникам. Як правило, вони позитивні. Можна сказати, що наявність великої кількості позитивних оцінок не говорить про їх об`єктивність, але це не є дивним, адже очевидно, що кожна етнічна група схильна до етноцентризму При їх формуванні велику роль відіграють факти історії, що широко відомі для представників етнічної групи. Багато подій та явищ далекого минулого і на сьогодні становлять частину соціального досвіду різних народів, включаючись в систему іх специфічних національних символів.

Гетеростереотипи являють собою сукупність суджень про інші народи. Зазвичай, вони не виразні та бідні у своєму складі та виражають лише найменш та найбільш виразні риси тієї нації, про яку йдеться мова, не претендуючи на її вичерпну характеристику. Можуть бути і негативними, і позитивними – в залежності від історичного досвіду взаємозв`язку між даними етнічними групами. Те, що застосовується до власного народу називається розумною економією, під час застосування до інших може називатися скупістю. Те, що у себе характеризується як наполегливість, твердість характеру, у «чужинця» буде називатися упертістю. Отже, один і той же психологічний комплекс в залежності від відношення до його носія, може мати різні емоційні забарвлення.

Для автостереотипів  характерне прагнення внести їх в  зміст ідеалу власного етносу, підтримання найбільш  самобутніх якостей національного характеру. 

Гетеростереотипи відображають уявлення, що існують у певних групах населення. Наприклад, у ході спеціального дослідження, що було проведено у  Ленінграді, серед представників  інтелігенції були зафіксовані наступні висловлювання: «Росіянин – добрий, працьовитий, патріот, безладний. Українець – веселий, працьовитий, хитрий, скупий, гостинний. Татарин – хитрий, злий, жорстокий, націоналіст. Американець – діловий, комунікабельний, практичний, енергійний, запрограмований. Поляк – націоналіст, гордий, ледащий, хитрий».

На становлення етнічних авто- и гетеро стереотипів впливають  три групи умов:

1. Політична, економічна та релійна системи соціуму, що формують певний набір норм, цінностей, ідеалів. У ідеальному випадку формування цього набору відбувається у несуперечливій цілісності, що є властиво ціннісному відображенню, ціннісній атрибуції дійсності етнічною елітою.
2. Соціально- психологічна представленість норм, цінностей, ідеалів та імперативів усередині безпосереднього оточення індивіда. Встановлено, що індивід тим простіше ідентифікує себе з певною групою, чим більше його комунікативних зв`язків замикається у ній.
3. Індивідуально-психологічне буття індивіда, тобто сукупність реальних фактів життя індивіда. Особливістю автостереотипів є прагнення етнічної спільності внести в їх зміст дещо від ідеалу, підкреслити найбільш самобутні риси національного характеру. Наприклад, встановлено, що групи з більш високим становищем в економічній сфері мають тенденцію характеризувати себе як компетентних та досягнувши економічного успіху, а групи з більш низьким статусом – як більш добрі, сердечні, гуманні, з одночасним зниженням значущості тих якостей, які забезпечують чужій групі економічну перевагу – діловитість, економічний хист. У той же час етнічні стереотипи не є константними. Вони переживають в ході історичного розвитку етносу певну еволюцію та у значній мірі відображають рівень етнічної самосвідомості.

 Слід зазначити,  що зміст етностереотипу часто  залежить від прояву психологічних характеристик його носія, таких, як рівень розвитку, інтелект, освіта, вихованість. Схильність оперувати жорстокими стереотипами говорить про нездатність представника етнічної групи самостійно порівнювати факти, творчо підходити до ситуації. Представники інтелігенції, як правило, прагнуть пом`якшити свої судження про людей. Ворожість до національних меншостей може бути пов`язана з внутрішньою невротичністю людини, котра проектує своє внутрішнє занепокоєння назовні, на представників інших етнічних спільностей.

1.4 Етноцентризм та його специфіка

  Поняття «етноцентризм» ввів у початку ХХ ст. американський вчений У.Самнер. Існує дві позиції трактування зарубіжними психологами явища впливу етноцентризму на становлення етнічних стереотипів.

 Прихильники першої версії вважають, що основа, на яку покладено розвиток етноцентризму – конкуренція і боротьба між етнічними групами за владу над певними ресурсами. Тобто, це реакція на конфлікт, що виникає на основі потягу до кращого економічного, або адміністративно-політичного положення, що так, чи інакше, виникне між представниками різних етнічних груп. В основу цього підходу закладений постулат про існування первісної між групової ворожнечі.

Інша група вчених, що прихильна до другої версії, вважає етноцентризм однією із найсуттєвіших, базових характеристик особистості, що визначає ворожий характер її поведінки у міжетнічних відносинах. У цьому випадку конфлікт між групами інтерпретується як проективний синдром внутрішніх психологічних станів індивіда (наприклад, природженої агресивності).

 Якісна зміна етноцентризму відбувається у тих  випадках, коли він наповнюється політичним та ідеологічним змістом, тобто із суто внутрішнього відношення перетворюється на зовнішню готовність до дій. Найбільш частим прикладом політизованих рухів, до яких прив`язують стратегію поведінки одного етносу по відношенню до іншого є поняття націоналізм. Даний термін був позичений із французької мови, але у своєму функціонуванні у російськомовних країнах потерпів певну смислову трансформацію та прийняв негативний окрас. Так, для більшості слов`янських народів націоналізм – це система поглядів, відчуттів та практичних дій, сутність яких є у затвердженні своєї національної унікальності, самодостатності, що пов`язана з повним ігноруванням переваг інших народів.

 У західній соціально психологічній літературі склався поділ на інгрупу та аутгрупу. Інгрупи – це ті, до них людина відчуває свою приналежність і в яких вона ідентифікується з іншими членами у такий спосіб, що розцінює членів інгрупи як “ми”. Інші групи, до яких вона не належить, будуть для неї аутгрупами, для яких вона підбирає символічне значення “не ми”. У сучасному

суспільстві відносини  між людьми будуються на багатьох видах зв’язку, але почуття інгрупи (“ми”), пошук її членів серед інших людей залишаються актуальними для кожної людини. Ідентифікація кожної особистості з групою істотно впливає на соціальні очікування та поведінку. Від членів групи ми зазвичай очікуємо визнання, лояльності, взаємодопомоги. Очікувана поведінка при зустрічі з представниками аутгрупи залежить від виду цієї групи. Від одних ми очікуємо ворожості, від других більш або менш дружнього ставлення, від третіх – байдужості й індиферентності. Оцінки відмінностей між групами за типом “ми краще, вони –гірше” відомі з давніх часів. Ще на початку ХХ ст., розглядаючи явище етноцентризму, американський учений В. Самнер відзначав, що у свідомості людей існує тенденція використовувати стандарти своєї групи для оцінки інших груп, розташовуючи свою групу на вершині ієрархії, й розглядати інші групи як такі, що стоять нижче. Самнер стверджував, що існує істотна відмінність між відносинами людей усередині групи і відносинами між групами. Виходячи зі своїх уявлень, він намалював таку картину первісного і безписемного суспільства: “Люди у цей час жили невеличкими групами, ділилися на безчисельні племена й об’єднання, і кожна група була цілком відокремлена одна від одної”. Всередині такої групи мали місце співробітництво, спільна робота, спільні ритуали тощо. Що стосується відносин між групами, вони завжди були напруженими, у них велику роль відігравали підозра і страх, недовіра до чужого. Історія людських груп є історія боротьби різних груп, історія поступового вироблення і консолідації чуття

етноцентризму. У праці “Народні звичаї” Самнер відзначав, що групивідрізняються одна від одної тим, що кожна група має свої звичаї і

виробляє свої норми поведінки . Взаємовідносини у “ми групі” будуються на основі злагоди. Приналежність до “ми групи” визначає етноцентричні погляди на світ. Аналізуючи народні та моральні звичаї, Самнер підкреслює, що кожна група діє за принципом: “тільки її народні звичаї є правильними, і якщо вона бачить, що інша група має свої звичаї, то це тільки викликає презирство”. Аналогічну точку зору висловив Ф. Тьонніс: “…кожна народна спільнота якраз  свій спосіб дії вважає правильним, якраз про свій ритуал турбується з педантичною сумлінністю”

 М. Брудер та  Д. Кемпбелл виділили основні  показники етноцентризму:

1) сприймання елементів  своєї культури як «природних» та «правильних», а       елементів інших культур як протилежне;

2) оцінювання звичаїв своєї групи  у якості універсальних;

3) уявлення про те, що для людини  є належним співпрацювати з  членами своєї групи, пишатися  нею та ворогувати з членами інших груп;

4) оцінювання ролей, цінностей  своєї групи як безперечно  вірних.

 Варто ще раз  зазначити, що серед дослідників  не існує єдиної думки щодо  явища етноцентризму. Так, радянські  вчені вважали, що етноцентризм  – негативно соціальне явище, яке є майже націоналізмом, чи навіть расизмом. Але більшість психологів вважають етноцентризм негативним соціально-психологічним явищем, що виявляється у неприйнятті усіх інших груп у сполуці з підвищеною самооцінкою своєї групи.

 Але не можна  розцінювати дане явище суто позитивно, чи суто негативно. Адже кожне соціально-психологічне явище, що існує пройшло довгий шлях перед його виникненням та було обумовлено величезною кількістю факторів. Етноцентризм є корисним у контексті самосвідомості нації, є стимулом її об`єднання, виникнення здорового патріотизму та підтримує унікальність нації, що робить етнічний фон таким різноманітним. Відсутність етноцентризму може призвести до втрати специфічності етнічної групи. Також його наявність може не обов`язково означати вороже ставлення до інших груп, а містити толерантне відношення.

 Етноцентризм, при  якому критичне відношення не  має проявів у сферах життя  етнічних груп та мають місце змоги зрозуміти та об`єктивно оцінити чужу культуру, деякі автори називають гнучким, або доброзичливим.

 Але він може виявлятися у найрізноманітніших ступенях. Деякі дослідними причиною цього бачать у особливостях культури. Існує думка, що представники колективістичних культур є більш етноцентризованими, ніж члени індивідуалістичних культур. Але деякі автори також зазначають, що саме в колективістичних культурах, де переважають цінності скромності та гармонії, міжгрупова упередженість менша.

 При аналізі етноцентризму необхідно брати до уваги соціальні фактори. На ступінь його вираження можуть впливати не особливості культури, а й зв`язки, що існують усередині соціуму, об’єктивний характер міжетнічних відносин. За наявності конфлікту між етнічними групами та інших несприятливих умов, етноцентризм може виявлятися у дуже яскравих формах та ставати дисфункціональним для індивіда та групи. За такого етноцентризму, який отримав назву ворожого, люди не тільки судять про чужі цінності, виходячи із власних, а й нав`язують їх іншим. Він виглядає як ненависть, недовіра, страху та звинуваченні інших груп у своїх невдачах.

 Для груп та її  членів характерний різний ступінь  вираженості етноцентризму. Внутрішньогруповий  та зовнішньонегруповий фаворитизм  можна уявити у вигляді двох полюсів теоретичного континууму, а кожний окремий випадок міжетнічного сприймання може бути охарактеризований з точки зору наближеності до одного з них. Два полюси континуума відповідають диференціації у формі протистояння, що передбачає упередженість у відношенні до інших груп. Чим ближче до центру континууму, тим слабше вираженим є протистояння, що може бути вираженим як у інтегративних процесах, так і в тенденції до диференціації у формі співставлення.

 Психологічною основою формування негативних національних стереотипів слугує необ`єктивне ставлення, визначною характеристикою якого є негативний емоційний фон. Заломлення цієї необ`єктивності скрізь призму етноцентризму призводить до посилення негативних афективних моментів у структурі національних стереотипів та перетворює їх у національні упередження.

Отже, етноцентризм впливає  двояким чином: він укріплює відчуття єдності, долаючи суперечності усередині  групи і об’єднуючи людей, навіть якщо вони розділені економічними конфліктами  і соціальною нерівністю, й одночасно віддаляє людей один від одного, підсилюючи їх неприязнь до інших груп і спільнот.

Д. Мацумото, розглядаючи  явище етноцентризму, відзначає,що проблема полягає не в тому, чи існує  етноцентризм, а в тому, визнають люди чи ні, що вони етноцентричні. Вирішення цієї проблеми, на його думку, можливе тільки у тому випадку, якщо людина виробить у себе гнучкість при взаємодії з іншими людьми, в той же час приймаючи свій власний етноцентризм. Етноцентризм, за Мацумото, буває двох типів: гнучкий та негнучкий. Гнучкий етноцентризм не означає, що ми відмовляємося від власних культурних фільтрів, коли вчимося проявляти гнучкість, а знаходимо способи вносити у них додатки, щоб полегшити собі бачення світу з різних точок зору. Ми не втрачаємо себе у цьому процесі, чого обґрунтовано побоюються багато людей, – скоріше, ми набуваємо нові навички та знання. Прикладом гнучкого етноцентризму можуть слугувати результати проведеного ще в 1959 р. Інститутом суспільної думки