Психологічні особливості соціально-психологічного клімату в студентському колективі

2) реалістичність (постійне оцінювання особистістю уявлень про професію з точки зору реалізації очікувань від неї; здатність особистості диференціювати в уявленнях про майбутню професійну діяльність реальне і фантазію; реально оцінювати себе як особистість та свої професійні знання і можливості);

3) диференційованість (вміння  виділяти з традиційної загальної  психолого-педагогічної підготовки  необхідну інформацію для вирішення  тих чи інших педагогічних  завдань);

4) комплексність (синтезований  підхід до інтегральних утворень, який включає як весь арсенал нагромаджених знань: методологічних, методичних, технологічних, так і фахові, психологічні, педагогічні, які забезпечують ефективне вирішення освітніх, виховних та розвивальних завдань);

5) активність (наполеглива  робота в напрямку від надбаного до не досягнутого);

6) узгодженість (ступінь  зв'язаності всіх мотивів активності  студента);

7) динамічність (характерною  ознакою є рух формування і  розвитку від умовного початкового  рівня (інтерес до психології) до умовної сформованості (професійної зрілості);

8) оптимістичність (ступінь  упевненості в досягненні професійної  мети та у собі).

Підсумовуючи, можна сказати, що процес формування сприятливого соціально-психологічного клімату особистості в студентському  колективі - це формування таких головних, домінуючих, провідних мотивів поведінки та діяльності особистості студента, які підпорядковують собі другорядні мотиви, і в яких віддзеркалюється віддалена, узгоджена, тривала, життєво важлива професійна мета; загалом, це те, що студента цікавить, захоплює, над чим працює, що цінує, до чого прагне зараз (під час навчання у вузі) і в майбутньому як особистість.

1.2 Основні чинники творення соціально-психологічного  клімату в студентському колективі

 

До основних показників рівня розвитку соціально-психологічного клімату відносять: ефективність професійної діяльності, стан навчальної дисципліни й характер руху учасників навчального процесу. Серед суб'єктивних (психологічних) показників часто називають ступінь задоволеності членів колективу різними сторонами його життєдіяльності, особливості сприйняття та розуміння інших людей, задоволеність взаємовідносинами, що склалися, психічний стан студентів, ефективну навчальну мотивацію та інше.

Для сприятливого (зрілого, здорового) соціально-психологічного клімату властиві: [19, с.17].

§ переважання творчого, професійного настрою протягом дня навчання;

§ почуття групової згуртованості та товариськості;

§ високий рівень підготовки студентів;

§ гарні взаємозв'язки між викладачами і студентами;

§ рівномірність розподілу об'єму навчання та навантаження на кожного студента групи;

§ своєчасність та об'єктивність вирішення конфліктних ситуацій;

§ справедливість в оцінці діяльності студентів групи, а також розподіл винагороди;

§ використання можливостей неформального лідерства для розв'язання навчальних та виховних задач;

§ критика й самокритика;

§ колективне обговорення варіантів важливих рішень, що приймаються;

§ цілковита згода надати допомогу товаришам.

Для несприятливого (незрілого) соціально-психологічного клімату властиві:

§ систематичні запізнення та довготривала відсутність на лекціях та семінарах;

§ відкрите небажання навчатися;

§ неточне виконання рішень і дотримання порад викладачів, пряме їх ігнорування;

§ поширення чуток один про одного;

§ прихована критика умов навчання;

§ даремна трата часу, що розрахований на навчання та виховання;

§ часті конфлікти між студентами й відсторонення колективу від їх спільного вирішення;

§ часті порушення дисципліни;

§ низька активність при обговоренні навчальних та спеціальних питань; - відсутність критики та самокритики.

На соціально-психологічний  клімат здійснюють вплив як об'єктивні  фактори (наприклад, тип організації), так і суб'єктивні (наприклад, оцінка поведінки оточуючих).

Зазвичай при діагностиці соціально-психологічного клімату застосовуються комплекси методичних процедур: спеціально сконструйовані анкети, шкали показників групових взаємовідносин, шкали внутрігрупової сприятливості, соціометричні запити та інше.

В значній мірі формування сприятливого соціально-психологічного клімату залежить від врахуванні основних п'яти груп факторів, що впливають на нього. Наприклад, спостереження показують, що часто причиною незадоволеності студентів являються фактори успішності (рівень викладання знань, розуміння викладачами студентів та ін.), функціональні фактори (нерівномірність навантаження студентів групи, нечіткість критеріїв та показників оцінки результатів навчання й др.), управлінські фактори (неясність концепції викладача по відношенню до студентів, необ'єктивність та несправедливість викладачів в оцінках, протягування керівництвом студентів до виконання ними невластивих для них функцій тощо), та психологічні фактори (протиріччя та конфлікти, соціально-психологічна несумісність студентів, відхилення в групових нормах, поглядах та традиціях тощо.). Якщо в роботі з групою студентів намагатися усувати зазначені негативні фактори, то ця обставина, без сумнівів, буде сприяти розвитку сприятливого соціально-психологічного клімату, гарного навчального настрою студентів та задоволеності від знаходження в даній академічній групі.

В.Я. Ляудіс зазначає, "Якщо при організації змісту навчання зберігається і превалює орієнтація на операційно-технічну, а не на смислову сторону діяльності, що формується, то вся навчальна ситуація буде зберігати суто адаптивну спрямованість". Такий тип діяльності не має потреби у різноманітності форм співпраці суб'єкта формування (викладача) з об'єктом формування (студентами), ініціації навчальної поведінки у студентській групі ("студент-студент", "підгрупа-студент", "підгрупа-підгрупа" та ін.) [14, с.476].

З точки зору В.Я. Ляудіс, продуктивний тип організації навчання забезпечує оптимальну співпрацю викладача  з студентами та в самій групі (студентів з студентами) у тому випадку, якщо він керується смисловою стороною діяльності, а не тільки операційно-технічною.

Таким чином, продуктивно-сумісний тип навчальної діяльності передбачає оптимальну реалізацію всіх можливостей  співпраці викладача з студентами, водночас тих, які зв'язані з вихованням і самоуправлінням особистості. Формування сприятливого соціально-психологічного клімату неможливо розглядати ізольовано від суб'єкт-суб'єктних відносин: "викладач-студент", "студент-студент".

За словами А.К. Маркової, спільна діяльність студентів і викладача передбачає не тільки комунікативну, але й предметно-практичну взаємодію з колективом студентів у цілому, або взаємодію з групами студентів чи з окремими студентами, що є складовою частиною колективу [8, с.25].

Виходячи з того, що в сучасній психологічній літературі суб'єктивні стосунки особистостей розглядаються загалом як важливий фактор детермінації поведінки особистості, Б.Ф. Ломов стверджує, "щоб розкрити мотиваційну сферу індивіда (її склад, будову, динаміку), потрібно розглядати його зв'язки і стосунки з іншими особистостями" [8, с.12].

З точки зору А.К. Маркової, під дією суб'єктивних відносин у  процесі навчально-пізнавальної діяльності у студентів виникають "психологічні новоутворення" [10, с.44]. Вони проявляються у активізованій поведінці студентів на заняттях з курсів психології; у виявленні майбутніми педагогами інтересу до психологічних знань та до шляхів їх отримання; у прагненні до психолого-педагогічної самоосвіти; у виявленні позитивних емоцій до психології як навчального предмета, до нової психологічної інформації, до себе самого та до інших людей.

Новий тип ставлення  до предмета психології стимулює пізнавальну  активність студентів. З її розвитком  появляється усвідомлення значущості та важливості психологічних знань у педагогічній діяльності.

Водночас, формується новий  тип ставлення студента до себе як майбутнього професіонала, яке проявляється через вміння усвідомлювати своє призначення, направляти його розвиток у потрібному руслі, підпорядковувати мотиви декількох видів діяльності, змінювати, якщо необхідно, свою професійну мету та ін.

Так відбувається поступове  перетворення кожної особистості студента із пасивних суб'єктів педагогічного  впливу в активних учасників навчально-виховного  процесу. Це, в свою чергу, активізує взаємовідносини викладача і студентів та ефективно і результативно впливає на формування і розвиток сприятливого соціально-психологічного клімату.

Для розуміння впливу взаємодії того, хто навчає, з  тим, кого навчають ("викладач-студент") та взаємовідносин між особистостями, яких навчають ("студент-студент") на формування і розвиток сприятливого соціально-психологічного клімату, як одного із різноманітних засобів асертивно-педагогічного стилю спілкування необхідно розкрити його психологічний механізм.

Ряд дослідників (В.Я. Ляудіс, А.К. Маркова, Н.А. Омельченко, Н.Ф.Тализіна та ін.) вказують на те, що сумісна діяльність викладача з студентами виступає в якості необхідної сторони організації  всієї системи змінних навчальної ситуації. [18, с.31]

Звичайно, налагоджені стосунки у відносинах "викладач-студент" уможливлюють "просування" вперед, перехід до нових навчальних дій. Такі стосунки мають позитивний вплив не тільки на навчально-пізнавальну діяльність, на організацію такої діяльності, але й є для студентів живим прикладом асертивно-педагогічного стилю спілкування і наглядним прикладом оптимальної організації навчальної роботи.

Якісним показником позитивних суб'єктивних стосунків "викладач-студент" є перегляд особистістю студента свого ставлення до засвоєння інформації, які знаходять своє відображення у позитивній зміні ціннісних орієнтацій, актуалізованій поведінці студентів під час занять і поза ними, у конкретизації професійної мети і мотивів навчання та самих способів взаємодії у стосунках між суб'єктами навчання.

Безсумнівно, ніщо так  не впливає на формування особистості  студента в цілому та соціально-психологічного клімату зокрема, як поведінка та позиція самого вихованця. Певним чином  вони залежать від його міркувань, його поглядів, його життєвої позиції, від його володіння асертивним способом педагогічного спілкування, ерудованості, вміння залучати студентів до вирішення проблемних питань та багатьох інших педагогічних здібностей, умінь і якостей.

Загальновідомо, що студента неможливо "наповнити" знаннями - його потрібно замотивувати, пробудити в ньому внутрішнє бажання оволодіти цими знаннями. І це, головним чином, залежить від особистості викладача, від його самопрезентації, його інтелектуальних і педагогічних здібностей, які є головними носіями виховних функцій навчальної ситуації.

Таким чином, навчально-комунікативні  взаємодії викладача з студентами відіграють роль не тільки в полегшенні інтеріоризації засвоєння знань  із навчальних курсів, але й позитивно  впливають на формування й розвиток сприятливого соціально-психологічного клімату та особистості майбутнього педагога в цілому.

Підсумовуючи зазначимо, що цілеспрямоване створення і підтримання  соціально-психологічного клімату - це форми, засоби та механізми усвідомлення та рефлексії спрямованості особистості студента на оволодіння професійними знаннями, це фактична та прогностична картини професійної підготовки майбутніх особистостей, які мотивують і організовують навчально-виховну діяльність, це те, що забезпечує особистісно-професійне зростання майбутніх фахівців та допомагає їм зрозуміти себе не тільки як особистість, але й як суб'єкта майбутньої професійної діяльності. Сучасні завдання реформування освіти в Україні та підготовки вчителя вимагають формування у студентів в процесі професійної підготовки таких особистісних утворень, які б забезпечували високий рівень досягнень у майбутній діяльності, зокрема, професійної спрямованості особистості майбутнього фахівця, стрижневим компонентом якої є створення сприятливого соціально-психологічного клімату в студентській групі. [20, с.15]

Само собою зрозуміло, наскільки значна в цьому процесі  роль педагогів. Спілкування викладача  у педагогічному процесі повинно  збудити активність самого студента (вийти на діалог) і допомогти  йому набути позитивного досвіду організації діяльності і стосунків. Цьому сприяє створення атмосфери за допомогою процесу взаємодії стилів. Що стосується конкретних ситуацій, то тут головне - забезпечити свободу вибору студентів. Студенти відчувають себе вільними тоді, коли самостійно приймають ті чи інші рішення. І будь-яка сфера їхнього життя, включаючи і навчально-виховний процес, має ґрунтуватися на усвідомленому і вільному виборі студентів - тоді освітня діяльність буде сприйматися ними як смисл власного життя. Навіть заборони студенти мають сформулювати для себе самі, їм має бути очевидний їх особистісний смисл. Кристалізація думки студентів щодо того чи іншого аспекту свого життя в вузі практично неможлива без тактовного впливу викладача. [24, с.30]

Подібний вплив вимагає хороших знань психології, гуманоцентричної системи цінностей самого педагога і в цілому у своєму практичному втіленні набагато важчий, ніж просто заборони в поведінці чи примус студентів до навчання. Проте його ефективність незрівнянно вища.

Студенти, вкрай негативно сприймають зовнішній примус до будь-чого. Якщо вони не бачать у ньому особистісного смислу, не сприймають як власне рішення, то і життя в ВНЗ вони сприймають не як власне життя, а як покарання - а відповідно і навчання ними відбувається, а не переживається. Змістом обмежень життя студентів у Вузах мають бути норми дорослого життя. Адже за самим своїм смислом життя студентів орієнтоване на перетворення у доросле життя. Вони схильні навіть стихійно організовувати своє життя за дорослими зразками, і цю схильність потрібно використовувати. Тому необхідною передумовою гуманоцентричної переорієнтації ВНЗ є опора на самих студентів, їх внутрішній світ та життєві прагнення. Бачачи в студентах лише добре, педагог сприяє розвитку хороших якостей дитини, застосовує відповідні методи навчання та виховання, цим самим формує клімат у академічній групі. Тим самим він розкриває і творчий потенціал особистості, її природжену тягу до творення добра і утвердження себе як носія високих моральних цінностей.