Шпаргалка по "Психологии"

 25. ОСН ТИПИ ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ. ПСИХІКА Й Особ-СТЬ

Поведінка (дії, вчинки) людини зокрема визначається рівнем розвитку нервової системи та психіки. Ті типи поведінки, які людина набула на нижчих рівнях розвитку нервової системи, зберігаються і підпорядковуються більш складним формам психічного відображення. Таким чином, людині притаманні всі типи поведінки: від інстинктивних до свідомих з відповідною ієрархією. Інстинктивна поведінка людини — це дії, вчинки, які успадковуються людиною. На цьому рівні концентрується вся інформація, нагромаджена в ході еволюції людства. До відомих дій та вчинків інстинктивної поведінки людини належать ті, що пов’язані із самозбереженням, продовженням роду тощо. Поведінка за навичками — це дії. які засвоюються у навчанні до автоматизму або шляхом спроб і помилок, або шляхом тренування. Як наслідок, людина виробляє навички, у неї формуються звички і під контролем свідомості (тренування) і без нього (спроби і помилки). Свідома поведінка дозволяє діяти на основі не лише першої сигнальної системи, а й на основі другої (тоді як інтелектуальна поведінка тварини – це дії, які тварина здійснює лише на основі першої сигнальної системи) Тому свідома поведінка поглинає інтелектуальну. Слід зважати також на те, що інстинкти та навички можуть певним чином впливати і на свідому поведінку, але остання, безперечно, може керувати і навичками, і гальмувати інстинкти. Отже, поведінка, дії вчинки людини є похідною від її психіки. Психіки — це здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі відчуттів. уявлень, думок та інших суб'єктивних образів об’єктивного світу. Психіка людини проявляється у: 1)Психічних процесах — це короткочасні процеси отримання , переобробки інформації та обміну нею (наприклад відчуття і сприйняття, пам’ять, мислення, емоції, воля тощо). 2)Психічних станах - відображають порівняно тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльнісіь людини (наприклад настрій, депресія, стрес тощо).3) Психічних властивостях — сталі душевні якості, що утворюються в процесі життєдіяльності людини і характеризуються її здатність на певні дії відповідати адекватними психічними діями (наприклад темперамент, досвід характер, здібності, інтелект тощо).

Наявність у людини психіки, її діяльність у  напрямку оволодіння успадкованою від  попередніх поколінь культурою робить індивіда особистістю. Особистість — це людина як носій свідомості, її психічне обличчя як дієздатного члена суспільства, що усвідомлює свою роль і місце в цьому суспільстві. Особистістю людина не народжується, а стає; властивості особистості — це сталі психічні якості, тобто здатність індивіда відповідати на певні об'єктивні впливи адекватними психічними діями; властивості особистості проявляються у діяльності і стають її причиною, а формуючись у діяльності, стають її наслідком; особистістю індивід стає лише в результаті спілкування з іншими людьми; властивості здебільшого, як і особистість загалом, формуються пам'яттю, яка перетворює окремі короткочасні процесії у психічні стани, а їх — у психічні властивості.

В узагальненому вигляді формування особистості, її життєдіяльність, репрезентується  певною системою неперервних зв'язків: психічні явища — свідомість та підсвідомість — особистість — життєдіяльність — розвиток психіки — психічні явища на новому етапі розвитку. Саме неперервність та постійна циклічність є запорукою розвитку психіки особистості в її життєдіяльності. 

26. СТАТЬ ОСОБИСТОСТІ . КОНСТИТУЦІОНАЛЬНА ТИПОЛОГІЯ

Стать — сукупність анатомо-фізіологічних  ознак організму, що забезпечує продовження роду і дає змогу розрізнити у більшості організмів жіночі й чоловічі особливості Поділ на  чоловічу і жіночу статі зумовлений тривалою еволюцією та генетично запрограмований статевими хромосомами. Відмінності статей: генетичні, морфологічні, фізіологічні, психологічні.

Психологічні розбіжності між  чоловіками і жінками: дівчата переважають хлопців щодо вербальних здібностей; хлопці відрізняються більшою агресивністю, наочно-просторовими

здібностями; міжпівкульні зв'язки у жінок більш  чисельні, і тому вони краще синтезують інформацію обох півкуль (жіноча інтуїція); жінки мають більш високі показники  щодо лінгвістичних функцій пам’яті. аналітичних здібностей, психомоторики у ручному режимі які пов'язують з відносно більшою активністю лівої півкулі мозку; переваги правої півкулі у чоловіків вирізняють їхні творчі художні здібності, дають можливість краще орієнтуватися у просторі; «жіноче» (у межах людської популяції) має забезпечити незмінність нащадків від покоління до покоління, тобто воно орієнтоване на збереження вже існуючих ознак - саме це пояснює більшу психічну стійкості жінок та усереднені параметри їх психіки; «чоловіче» пов'язане з необхідністю адаптації до нових невідомих умов. що пояснює їхню більшу психологічну індивідуальність: серед чоловіків частіше трапляються не лише талановиті, а й психічно хворі особи.

Психіка людини змогла сформуватися і функціонувати  лише в певних біологічних умовах: рівень кисню в крові і клітинах мозку температура тіла, обмін речовин і гормональна активність тощо Морфологічні особливості тіла індивіда суттєво відображають біологічні умови розвитку психіки. Отже, має місце її конституціональна типологія.

Існує три основним варіанти людської анатомії (Е. Кречмер):

       1)Астенічний тип – худі, з вузькими плечами і тонкими руками, блідою шкірою та плескатою грудною кліткою, з дитинства слабкі і ніжні, швидко ростуть, але впродовж усього життя вони не виявляють схильності до збільшення обсягу м'язів.

2)Атлетичний тип хар-ся м'язами, пружною шкірою, міцною грудною кліткою, широкими плечима, впевненою поставою.

3)Пікнічний тип відрізняється розвитком внутрішніх частин тіла (голови, грудей, черева) і схильнічть тулуба до ожиріння при слабкому руховому апараті.

У. Шелдон зробив висновки щодо існування  трьох соматипів – основних модолей  побудови людського тіла, що максимально  не схожі один на одного:

        (1)Ендоморфний тип (кругла голова, великі внутрішні органи, сферична форма тіла, м’які тканини, тонкі руки, ноги; не розвинуті кістки, м’язи, відкладення жиру)

(2)Мезоморфний тип – широкі плечі, грудна клітина, мускулисті руки, ноги, мінімум жиру, могутня голова;                                 (3)Ектоморфний тип – худа людини з витягнутим обличчям, тонкими довгими ногами, слабкими м’язами, добре розвинутою нервовою системою. 

27.ФУНКЦІОНАЛЬНА  АСИМЕТРІЯ МОЗКУ І ТИП МИСЛЕННЯ

Специфіка і взаємозв’язок різних психічних  процесів невід’ємні від структурної  організації головного мозку  людини. Серед багатьох ознак його структури суттєву роль відіграють великі півкулі, особливо їх функціональна асиметрія.

Встановлено, що функція лівої півкулі –  оперування вербально-знаковою інформацією, читання, рахунок, тимчасом як функція  правої півкулі — це оперування образами, орієнтування у просторі, розрізнення музичних тонів і  невербальних звуків, розпізнання складних предметів (наприклад обличчя), продукування сновидінь. Основна різниця між півкулями визначається не стільки особливостями використаної інформації (вербальна чи образна), скільки способами її організації, характером її переробки, тобто тином мислення. Обидві півкулі функціонують у взаємозв'язку, але зі своєю специфікою. Функціональна асиметрія головного мозку притаманна лише людині, генезумовлена, передається у спадок, але остаточно формується в процесі розвитку особистості. Залежно від конкретних умов може скластися відносне домінування ліво- або правопівкульного мислення, що багато в чому зумовлюватиме психологічними особливості особистості. Якраз асиметрія півкуль визначає специфіку психічних процесів, інтуїції. Особливості функціональної асиметрії головного мозку  “Ліва півкуля”  - аналітичне сприйняття світу (логічне, послідовне, ступеневе пізнання), чутливість правої половини тіла; “Права” – цілісне, чуттєве і образне сприйняття предметів, явищ, просторова орієнтація, художнє мислення, чутливість лівої половини тіла.

У кожної людини або може домінувати якесь півкульне мислення або  півкулі функціонують рівноправно. Для лівопівкульно мислячих (логічний тип) людей характерна оптимістичність  і самостійність. Вони легко вступають  у контакт з іншими, в роботі більше покладаються на розрахунки, ніж на інтуїцію; більше довіряють офіційним джерелам інформації, ніж власним враженням. Правопівкульно мислячий (художній) тип характеризує нахил до певного песимізму; вони більше покладаються на власні почуття, ніж на логічний аналіз події. що не завжди на користь справі. Ці люди не дуже товариські, але можуть продуктивно працювати навіть у несприятливих умовах (гам, гуркіт, розмови)

Якщо  у людей однаково виявляються  обидва типи мислення (не існує домінанти у регулюванні взаємодій із середовищем), то відкривається широкий спектр діяльності: поєднання послідовності в роботі і, водночас, образне, цілісне, швидке сприйняття подій, ретельне обмірковування своїх вчинків, особливо в екстремальних ситуаціях. 

 28.ТЕМПЕРАМЕНТ екстраверсія, інтроверсія та нейротизм. ТИПИ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИОсновна причина різної поведінки людей – і їхньому темпераменті, тб у динамічних особливостях – темп, ритм, інтенсивність психічних процесів (але не їх зміст).Темперамент—це біологічний фундамент особистості, який базується на властивостях нервової системи, пов’язаний з будовою тіла та обміном речовин в організмі. “Т” успадковують, а тому зусилля  людини мають спрямо-вуватися не на його зміну, а на те, щоб його знати та використовувати для адекватної реалізації у відповідній діяльності. Це зумовлюється тим, що темперамент визначає стиль по-ведінки людини та способи орга-нізації нею своєї діяльності.Генетичне детерміновані властивості, що визн-ачають атрибут структури осо-бистості, зв'язав з темпераментом Г Айзенк. В якості показників основних властивостей особистості було обрано екстраверсію, інтроверсію і нейротизм як емоційну нестійкість, напруження, емоційну збудливість, депресивність. Виразність цих властивостей пов'язана зі швидкістю вироблення умовних рефлексів та їх міцністю, балансом процесів збудження. Для екстраверта  (порів-няно з інтровертом) характерним є: трудність щодо вироблення умовних рефлексів; більша терпимість до болю; товариськістьть, імпульсивність, недостатній самоконтроль, відвертість у почуттях, життєрадісність, впевненість у собі, невитриманість тощо. Особливості поведінки інтроверта: зануреність у собі; труднощі щодо встановлення контактів з людьми, адаптації до релігії; висока оцінка етичних норм, планування майбутнього, контроль своїх почуттів тощо. На одному полюсі нейротизму— нейротики, які відрізняються: нестабільністю, неврівноваженістю нервово-психічних процесів, емоційною нестійкістю, рухливістю вегетативної нервової системи; рішучістю. Другий полюс нейротизму — це емоційно стабільні, для яких характерні спокій, врівноваженість, впевненість, рішучість.Показники екстраверсії-інтроверсії,стабільності-нестабільності взаємозалежні та біополярні. Кожний з них — це континуум між двома полюсами крайнощів вираження особистістних властивостей. Поєднання цих двох різного ступеня виразності властивостей і становить своєрідність особистості. Характеристики більшості людей частіше тяжіють до центру. А віддаленість є свідченням ступеня виразності відповідної властивості. Зв’язок цих двох чинників опису особистості з типами “Т” ілюструє “коло Айзенка”, а показники рівнів екстраверсії та нейротизму визначаються за тестом-опитувальником  Айзенка.

   І. Павлов встановив таку  залежність типу “Т” від типу  нервової сис-ми: 1-й тип – сильний, врівноважений, рухливий;

2-й тип —сильний, неврівноважений; 3-й тип —сильний, врівноважений,  інертний; 4-й тип — слабкий.Основним  чотирьом типам нервової сис-ми  відповідають чотири типи “Т”. Сангвінік – легка пристосовуваність до умов, що змінюються; високий спротив труднощам життя; рухливість, товариськість, часта зміна прихильностей, активність і працездатність, швидке переключення на нову роботу, легко перенавчається, оптимістичність, поверховість у сприйнятті людей та явищ, скучність і млявість за відсутності зовнішніх стимулів. Холерик – підвищена збудливість, велика життєва енергія, недостатність самовладання, невитриманість, неврівноваженість, різкість, поривчастість рухів, захопленість новими справами, змінність настрою від злету до падіння, нетерпимість, запальність, голослівність. Флегматик – мала чут-ливість та емоційність, заспо-кійливість, повільність, врів-новаженість, впертість, терплячість, витриманість, працездатність, інерт-ність, надійність у дружбі, несхиль-ність до змін оточення, вузькість кола спілкування, хороша опірність сильним і тривалим подразникам. Меланхолік – висока чутливість, емоційна ранимість, пасивність,загальмованість,інертність, сльозливістьт та образливість, бояз-ливість, тривожність, невпевненість у собі, боязкість, нерішучість, неви-разність міміки, рухів, настороженість до всього нового, зніяковілість у присутності нових людей, самос-тійність, чутливість до людей, багатство асоціативного внутрішнього світу.

29. ЗДОРОВ'Я:  ЗАГАЛЬНЕ УЯВЛЕННЯ, ПОРУШЕННЯ ПСИХІКИ, ПСИХОСОМАТИКА

Здоров'я у загальному розумінні  можна розглядати як стан фізичного, психічного благополуччя, оскільки лише здорова людина здатна адекватно вирішувати професійні, сімейні та особисті проблеми. Оскільки ці проблеми становлять сутність життєдіяльності, то є всі підстави відносити “З” до основних атрибутів особистості. “З” — поняття не однознач не. Те, що одні вважають нормальним “З”, інші можуть сприймати як нездоров’я. Останнім часом деякі стани “З”, які раніше розглядалися як хвороби, сьогодні класифікуються «прикордонними станами». На стан здоров'я впливає  величезна кількість чинників, які можна поєднати у такі групи: спадковість (генозумовленість, 20%), екологія (≈20%), медицина (10%), спосіб житія (50%).

Отже, за всіх цих умов здоров'я мас бути віднесеним до атрибутів особистості, оскільки саме ця властивість особистості є базовою як для її розвитку, так і для прояву її у будь-якій сфері життя. Особливо цей прояв характерний для здоров'я психічного. Психічне “З” – психічне благополуччя, що хар-ся відсутністю прояву психічних хвороб, що забезпечує адекватну щодо умов дійсності регуляцію поведінки і діяльності. Це поняття відображає не лише медичні й психологічні критерії, а й суспільні та групові норми, цінності, що регламентують духовне життя людини.