Шпаргалка по "Психологии"

 До основних критеріїв психічного “З” належать відповідність суб'єктивних образів дійсності і характеру реакцій (дій) на зовнішні подразники та значення життєвих ситуацій; адекватний щодо віку рівень зрілості емоційно-вольової та пізнавальної сфер особистості; адаптованість щодо макро- і мікросоціальних стосунків; здатність самоуправляти поведінкою, свідомо планувати життєві цілі та підтримувати активність щодо їх досягнення тощо.

Порушення психіки:

1)Розлад свідомості (нечітке сприймання навколишньої дійсності, порушення орієнтування в часі та просторі, ослаблення мислення)

2) Розлад уваги, як правило  хар-ся підвищеним відволіканням  (важко зосередитися на одному) предметі або діяльності, увага  нестійка; сторонні подразники значно порушують зосередженість, спостерігається переключення з однієї думки на іншу. Може бути спричинений при підвищеній втомленості, виснаженості організму, після інфекції, інтоксикації тд

3)Розлад пам’яті може виникати  при черепно-мозкових травмах, психічних та соматичних захворюваннях, під впливом тяжких переживань. Напр, амнезія – порушення пам’яті у вигляді втрати здатності зберігати і відтворювати раніше набуті знання; гіпомнезія – люди пам’ятають пережиті події, але невиразно, невпевнено ( у людей похилого віку); гіпермнезія – різке загострення пам’яті з напливом множинних спогадів тощо.

Серед порушень вольової сфери особистості  виділяють 

*гіпобулію – стан психіки, що виявляється в зниженні бажань і спонукань до діяльності (млявість, ослаблення уваги ін);               *гіпербулію - стан психіки, для якого характерне значне підвищення активності, що виявляється в рухливості, незвичайній для тієї або іншої конкретної людини. Такі люди багато рухаються, ходять від одних знайомих до інших без потреби, знайомляться на вулицях і розповідають про свої проекти, винаходи тощо. Якщо оточуючі не знають про такий стан психіки людини, то її вважають дуже діяльною і зацікавленою проблемами. Але більш детальне знайомство свідчить, що підвищена активність у них поєднується з дуже низькою продуктивністю; та

 *абулію — патологічне порушення психічної регуляції дій, що випиляється у відсутності спонукань до діяльності. в нездатності прийняти рішення і виконати потрібну дію, хоча необхідність її усвідомлюється.

Порушення емоцій і почуттів:

 Депресія — афективний стан, що характеризується негативним  емоційним фоном (пригнічений  настрій, розумова і рухова  загальмованість, у всіх подіях  вбачаються лише негативні відтінки) Іноді туга може досягти сильного  душевного болю, через що може статися меланхолічний вибух, який схиляє до самознищення. Депресія виникає внаслідок деяких психічних захворювань, а також як реакція на неприродно тяжку життєву ситуацію.

 Маніакальний синдром – стан, протилежний за емоційним фоном  депресії:: стійке підвищення настрою, надмірна рухливість і прискорений темп мислительної діяльності, відсутність реакції на неприємні події (вони не існують, навіть смерть близьких не може викликати скорботи).

 Маніакально-депресивний психоз  — психічне захворювання, що хар-ся наявністю фаз депресії і манії або нападами складного поєднання цих фаз, які змінюються повним відновленням психічної діяльності.

Ейфорія — піднесений настрій, стан задоволення і безтурботності, що не відповідає об'єктивним обставинам

 Дисфорія — пригнічений настрій,  що характеризується дратівливістю, озлобленістю, похмурістю, підвищеною чутливістю до дій оточуючих, схильністю до вибухів агресії. Емоційна лабільність хар-ся легким і швидким переходом від піднесеного до пригніченого настрою (часто цей стан спостерігається при серцево-судинних захворюваннях).

 Амбівалентність почуттів —  неузгодженість, суперечливість кількох емоційних ставлень до певного предмета, що їх відчуває людина одночасно.

Апатія—стан, який характеризується емоційною пасивністю, байдужістю, спрощенням почуттів, відсутністю інтересу до навкол явищ; виникає внаслідок деяких органічних уражень головного мозку, слабоумства, а також тривалого соматичного захворювання.

Психосоматика — це залежність стану внутрішніх органів від психічної діяльності і вплив психіки на діяльність внутрішніх органів. В основі “П” – погляди Гіпократа : “Важливо знати, яка людина хвора, ніж знати, на що хвора людина”. При захворюванні у кожної людини виникає нова для неї життєва ситуація, в якій вона виявляє своє ставлення до нових обставин життя і до себе в цих обставинах.

Відомі чотири рівні психічного відображення захворювання у психіці людини: чуттєвий, емоційний (різні види реагування на окремі симптоми, на захворювання та його наслідки); інтелектуальний (уявлення, знання людини про своє захворення), мотиваційний (певне ставлення до свого захворювання, зміна поведінки і способу життя, активізація діяльності щодо повернення і збереження здоров'я).

Є різні типи реакції особистості на захворення: нормальна, зневажлива, заперечувальна,  (має місце перебільшення тяжкості захворювання, але подолати це не вдається), іпохондрична (заглиблення в захворювання) та ін. Та за б-яких реакцій на захворення змінюється її психічна діяльність. Захворення мають свої особливості щодо впливу на психіку людини. Напр, зміна психіки за умов серцево-судинних хвороб пов’язана з негативними емоціями. Емоції є формою реакції, що охоплює увесь організм і дає змогу швидко відповідати на вплив навкол середовища або імпульси внаслідок соматичного захворювання або певного фізичного дискомфорту. Вони детермінують усю життєдіяльність організму, що є свідченням соматичної  інтеграції. Ішемічна хвороба серця найчастіше розвивається у цілеспрямованих, вольових особистостей, які глибоко і довго переживають негативні емоції, їм притаманні особливі риси хар-ру: відсутність задоволення від роботи, цілеспрямованість. За період інфаркту міокарда спостерігаються такі психічні порушення, як стійке безсоння, ілюзорні розлади, руховий неспокій, пригніченість. Наведені приклади достатні для висновку: стан здоров’я суттєво визначає психіку особистості, і будь-які її властивості можуть бути здеформованими, що вкрай важливо враховувати у практичній діяльності.  

30. ІНТЕЛЕКТ: ЗАГ. ХАР-КА, КОЕФІЦЄНТ ІНТЕЛЕКТУ

У загальному розумінні інтелект — (розсудок, розуміння) — це ми-слительні  здібності людини, що ототожнюються  із системою розумових операцій, зі стилем і стратегією вирішення проблем  та з ефективністю адаптації до різних обставин життя. Сутність інтелекту зводиться до здатності людини виділити в ситуації суттєві властивості та адаптувати до них свою поведінку.Інтелект необхідно розглядати як найскладніше бага-торівневе явище людської психіки, що включає психічні процеси, стани та ін властивості особистості. Можна виділити три блоки у стр-рі інтелекту:

блок психічних процесів (від відчуття та сприйняття ситуації до мислення);

 блок оцінки ситуації та прийняття рішення і блок регуляції поведінки, що пов'язані з емоціями, мотивами та волею. Отже, інтелект — це система психічних процесів, які забезпечують реалізацію здатності індивіда до оцінки ситуації, прийняття рішення та відповідної регуляції поведінки, інтелект має особливе значення в нестандартних ситуаціях, оскільки саме Їх розв'язання символізує здатність людини до навчання. Найважливіша функція інтелекту — адаптований взаємозв'язок з природою, тобто вміння орієнтуватися в умовах, що склалися, і відповідно до них діяти. Адаптація може здійснюватися двома шляхами — асиміляцією та акомодацією. Асиміляція — це пристосування ситуації через зміну умов, обставин до людини, її індивідуального стилю діяльності. Акомодація— пристосування людини до ситуації, що змінюється, через зміну стилю мислення.

Процес інтелектуального розвитку людини нерозривно пов'язаний з періодами розвитку її психіки впродовж усього життя:

Молодість (18 - 25 років) — часті підйоми та спади, нестійкість і активна перебудова мислительних функцій.

 Рання зрілість — підвищення стійкості, певне зниження рівня мимовільної пам'яті, підвищення довільної уваги, загальне піднесення розвитку.

 Середня та пізня зрілість — посилення цілісності інтелекту, поява зрілих суджень, більший розвиток вербального (словесно-логічна форма мислення) інтелекту.

До  найважливіших характеристик інтелекту належать: глибина — здатність усвідомлювати сутність предметів і явищ, розуміти причини їх виникнення та закономірності їхнього розвитку тощо; критичність — оцінка предметів і явищ з бажанням піддати сумніву гіпотези, концепції, явища; гнучкість — здатність переключатися з однієї ідеї на іншу; широта розуму — здатність бачити проблему широко, у взаємозв'язку з іншими явищами; швидкість — здатність продукувати багато ідей та швидко вирішувати завдання; оригінальність — здатність продукувати нові ідеї; допитливість — потреба завжди знаходити найкраще рішення.

Найважливішою характеристикою інтелекту є  швидкоплинність розумових процесів. Саме цю хар-ку покладено в основу тестів, що визначають «коефіцієнт інтелекту» — (ІQ). Усі тести визначення ІQ (А. Біне, Ч. Спирмен, Ґ. Айзенк, Р. Кеттелл) вимірюють логічне мислення, розуміння значення слів, швидкість сприйняття, орієнтація у просторі, орієнтація з цифрами та числами, робота пам'яті. В основі визначення коефіцієнта інтелекту — вирішення певної кількості завдань за точно встановлений час за такими альтернативами: точність рішення, швидкість прийняття рішення.

На  основі комплексних досліджень було зроблено такі загальні висновки:

На  побутовому рівні IQ хар-зує людей як «розумних» та «кмітливих».

  IQ-тести характеризують здатність до навчання,  до набуття нового досвіду (знання, навички, вміння).

  Здатність до навчання є різною  у різних людей. 

  Показники IQ стабільні впродовж  усього життя 

IQ-інваріантні до різних соціальних, економічних, етнічних або расових груп.

  Здатність до навчання (IQ) людиною успадковується на 40-80%.

IQ індивідуума не характеризує  досконалість його як особистості.

  Низький IQ не є синонімом невдач і безпорадності, високий IQ не гарантує успіху; наприклад.

 ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК: успіх визначається не стільки і не тільки інтелектом, а й настійливістю, рішучістю, здоровим глуздом, шармом тощо.

31. ЛОКАЛІ3АЦІЯ  КОНТРОЛЮ ЯК ХАРАКТЕРИСТИКА ВІДПОВІДАЛЬНОТІ  СУБ`ЄКТА  ДІЯЛЬНОСТІ

Життєдіяльність взагалі та будь-яка діяльність зокрема неможливі без відповідальності їх суб'єкта. У загальному розумінні відповідальність відбиває об'єктивний характер взаємин між особистістю, колективом, суспільством з погляду свдомого здійснення пред'явлених взаємних вимог.

Відповідальність — не нав'язаний іззовні обов'язок, а відповідь на звернене до суб'єкта прохання, яке відчувається як власна турбота. Невипадково відповідальність та відповідь мають один і той самий корінь. Відповідальність у прямому розумінні—це повністю добровільний акт, відповідь на потреби іншого, виражені або невиражені. Бути «відповідальним» означає бути вільним і готовим відповісти .

Якщо людина більшою мірою бере відповідальність за події, що відбуваються в її житгі, на себе, то це є показником внутрішнього (інтернального) контролю. А якщо вона має схильність приписувати відповідальність за все зовнішнім чинникам, знаходячи причину в інших людях, у своєму оточенні, у своїй долі або у якомусь випадку, то це свідчить про її зовнішній (екстернальний) контроль. Інтернальність - екстернальність — це два полюси локалоації контролю над значущими для особистості подіями, які відбуваються в житті та діяльності. Локус контролю як риса особистості пов'язує між собою почуття відповідальності, усвідомлення людиною сенсу її життя, готовність до активності.

Характерний для індивіда локус  контролю (інтернальний - екстернальний) — трансситуативний і характеризує поведінку особистості і при досягненнях, і при невдачах у будь-яких сферах життєдіяльності. Все це дає підстави віднести інтернальність-екстернальність до найважливіших рис особистості.

Інтернальність людини полягає в тому, що вона вважає: все, що з нею траплясться, залежить від її особистих якостей (компетентність, цілеспрямованість, здібності тощо), є закономірним результатом її вла-сної діяльності. Інтерналів характеризує також емоційна стабільність, моральна нормативність, довірливість, сердечність, витонченість, това-риськість та сильна воля.

Працівники-інтернали—високовідповідальні, послідовні у досягненні цілей, схильні до самоаналізу, незалежні, продуктивні при прийнятті рішення і в ситуаціях, пов'язаних із ризиком, вони завжди готові відкласти якесь миттєве задоволення заради досягнення нехай і віддаленого, але більш цінного результату, інтернали більше за екстерналів впевнені, що добра робота веде до високої продуктивності, а висока продуктивність — до більшої «винагороди». Їхня загальна задоволеність працею значно вища, ніж у екстерналів.

Екстернальна людина впевнена, що її успіхи і невдачі є наслідком різних зовнішніх сил та умов (випадковість, везіння, тиск оточення, інші люди). Незадовільна оцінка її діяльності знайде пояснення такого типу: «вчасно не повідомили», «неякісно пояснили», «ліфт зламався». Для екстерналів характерні: безвідповідальність, тривожність, бажання знову і знову відкласти реалізацію своїх намірів. Їм властиві також підозрілість, депресивність, агресивність, конформність, догматизм, авторитарність, безпринципність, цинізм. Стиль керівництва екстерналів більше директивний і частіше базусться на негативних санкціях.

Визначення рівня суб`єктивного контролю відбувається за допомогою теста Дж. Роттера.

Рівень суб'ективного контролю визначасться за сьома показниками  інтернальності:

1. Загальна інтернальність;

2. Інтернальністьу сфері досягнень;

3. Інтернальіність у сфері невдач;

4. ІнтернальнІсть у сімейних стосунках;

5. ІнтернальнІсть щодо виробництва;

6. Інтернальність у сфері мІжособистІсних стосунків;

7. Інтернальність стосовно здоров'я та хвороби.

 

 

 

 

 

 

32.РИСИ ОСОБИСТОСТІ(сутність, методики досліджень).

 

В експериментальній психології існує  два напрями дослідження трансситуативних соціально-психологічних властивостей особистості:

визначення рис особистості;

 типологічний підхід.

Згідно з першим напрямом, існує певна кількість базисних властивостей (риси особистості), і особистісні відмінності визначаються ступенем їх виразності.