Шпаргалка по "Психологии"

37. Рівень  домагань і самоцінка особистості.Самоповага  - це оцінка себе, своєї діяльності, свого становища в групі та свого ставлення до інших членів групи.Домагання – це потреби людини, мотиви або тенденції, що мають прояв у ступені трудності мети, яку вона ставить перед собою.Самооцінка і домагання розвиваються завдяки поступовій інтеріорізації зовнішніх оцінок, що виражають суспільні вимоги у вимоги людини до самої себе. Самооцінка формується ще з дитинства в процесі спілкування за такими етапами: увага з боку дорослих; співробітництво з ними; відчуття поваги з їхнього боку; взаєморозуміння. Т.ч. від взає-мостосунківдитини с батьками зале-жить її ставлення до себе. - оцінки вчителів і т.п.

Самооцінка показує як людина оцінює себе  щодо окремої властивості, узагальнена самооцінка формує самоповагу, з чого випливає що самоповага та самооцінка – синоніми.

Висока самоповага є свідченням того, що людина не вважає себе гіршою від інших і позитивно ставиться до себе як до особистості. Низька самоповага – неповага до себе…

Рівень домагання відноситься  до ідеалу, оскільки він визначає цілі , які людина прагне досягнути. Саме з цілями людина співставляє трудощі поточних знань та обирає ті, які вона здатна не тільки вирішити, яле й ті, які уявляються ще й приваблівішими. Рівень домагань залежить від віри людини у свої здібності та виявляєтьсяя у прагненні отримати певну репутацію, визнання значущої для себе групи людей. Рівень самоповаги:

САМОПОВАГА=УСПІХ/ДОМАГАННЯ.

Значні відхилення самооцінки від  адекватної змінюють стиль поведнки людини і порушують її душевну  рівновагу. Людина завжди бажає стану  душевної рівноваги і для цього  може змінити оцінку зовнішніх подій і самої себе. Самооцінки можуть бути адекватними, заниженими та завищеними.

Занижена самооцінка:

Підвищує тривожність, вразливість; змушує людину звужувати коло тих, з  ким можна спілкуватися, руйнує у  людини надію на добре ставлення  до неї і т.п.

Висока самооцінка:

Дає можливість людині керуватися своїми принципами і бути незалежною від  думки оточення щодо себе; позитивно  впливає на самопочуття і т.п.

Завищена самооцінка:

Призводить до того, що людина самовпевнена, береться за справу яка перевищує її реальні можливості; не отримує бажаного відгуку і визнання від оточення; за умов невдачі може призводити до бадання перекласти відповідальнісь на інших.

Крайнощі щодо самооцінки порушують  душевну рівновагу і можуть стати  причиною патологічних відхилень: психостенії (вкрай занижена самооцінка) та паранойї (людина постійно відчуває власну перевагу нід іншими).

 

38. Поняття  про міжособові стосунки

Міжособовістосунки багато в чому залежать від того, як люди сприймають один одного. Серед багатьох чинників, що відіграють у процесах міжособистого сприйняття особливу роль, виділяють два: домінування – підлеглість,

дружелюбність – агресивність.

Дослідження психологів дозволили  виділити 8 якостей особистості, які  характерізують її поведінку у міжособистих стосунках:

1. домінантність – характерізує нахил до лідерства, бажання домінувати, незалежність, здатність брати відповдільність на себе,а в крайніх проявах – владність і деспотичність.

2. Впесненість у собі – відображає незалежність, діловитість, а в крайніх проявах – самовпевненість, егоістичність.

3. Вимогливість – свідчить про таки якості,як дратівливіть, критичність, нетерпимість щодо помилок партнера. Крайнощі цієї якості – непримиренність, жорстокість, глузливість, дошкульність.

4. Скептицизм – характеризує недовірливість, підозрілість, ревнивість, образливість, злопам’ятність, впертість, негативізм.

5. Поступливість – означає критичність щодо себе, скромність, боязкість, сором’язливість, лагідність та пасивну підпорядкованість.

6. Довірливість – передбачає такі якості,як поважність, вдячність, бажання втішити партнера, слухняність, залежність.

7. Добросердечність – характерізує здатність до взаємодопомоги, товаристкість, доброзичливість, уважність. У крайніх випадках – несамостійність та надмірний конформізм.

8. Чуйність – відображає делікатність, ніжність, бажання піклуватися про інших, терпимість до недоліків,вміння прощати, безкорисливість, жертовність.

Кожна якість має 3 ступені вираження: помірний (адекватна поведінка), високий (екстремальна поведінка), екстремальний (дезадаптивна поведінка).

Принципово всі 8 якостей можна  об’єднати у 2 групи: 1 група (1,2,3,4)  - характерізується більшою незалежністю суджень, впертістю щодо відстоювання власної думки, тенденцією до лідерства  і домінування (1, 2), переважанням неконформних тенденцій і схильністю до конфліктних проявів (3,4);

2 група (5,6,7,8) характерізує протилежні  якості – невпевненість у собі, податливість думці оточуючих,  схильність до компромісів (5,6), переважання конформних установок  (7,8).

Домінування

Домінантність

 

     

 

 

Впевненість Чуйність

 

 

 

 

 

 Вимогливість             Лагідність

 

 

 

 

 

 

 

      Скептицизм                             Довірливіст

Поступливість

 

Підлеглість

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

39. Поняття  про здібності і задатки

Людина вступає до світу як особистість, що вже має певні природні властивості та задатки, яле самі здібності формуються та розвиваються під час діяльності людини на основі задатків, що були генетично визначені. Тобто здібності – це функція не тільки задатків, а й розвитку, куди задатки входять як передумова чи умова.

Багато психологів вважають, що на відміну від знань, навичок та умінь здібності повністю обумовлені природженими задатками, а виховання  та навчання їх тільки виявляють. Протилежна позиція: особливості психіки цілком та повністю визначаються якістю виховання та навчання. (наприклад, часто діти відсталих племін після відповідного навчання нічим не відрізнялись за європейців).

Таким чином розвиток дитини не визначається тим середовищем звідки вона, отже він повністю визначається її задатками та навчанням.Чому? Задатки складають тільки половину здібностей людини, тільки навчання має змогу їх розвинути на належний рівень. Задатки відрізняються від знань, вони містять в собі лише деякий додаток до них, який складається з способів відбору цих знань, їх обробки та узагальнення. Таким чином задатки та природні здібності підвищують успішність деяких видів діяльності, підвищують швидкість навчання суб’єкта. Рівень же розвитку вмінь та навичок залежить від виховання та навчання. Тому, ми дуже часто бачимо, що люди більш даровиті досягають менших результатів, ніж менш обдаровані, але більш навчені.

 

40. Досвід  особистості: знання, вміння, навички.

Єдність діяльності та особистості  найвиразніше виявляється у таких  якостей особистості як вміння, навички та знання.

Педагогіка визначає таку підпорядкованість  цих понять: знання – вміння –  навички. Вважається загально визнаним, що знання породжують вміння, а останні  доводяться до автоматизму і стають навичками. Але така підпорядкованість не враховує того, що знання самі по собі ніколи не існують, а завжди стають елементами якоїсь діяльності, якихось умінь, дій. Лише в уміннях навички як засвоєні дії стають властивостями особистості та визначають її здібності до нових дій. Отже, вміння – це здатність виконувати певну діяльність або дії в нових умовах, які формуються на основі раніше засвоєних знань і навичок.

Поряд співвідношень основних понять досвіду особистості досить повно  розкриває механізм їх формування: таким чином під вмінням розуміють найвищу форму досвіду, що включає і знання і навички. Формування вміння здійснюється поетапно:

1. початкове вміння – усвідомлення  мети дії та пошук способів  її виконання, що спираються  на раніше засвоєні знання  та навички, діяльність шляхом спроб та помилок.

2. Недостатньо вміла діяльність  – наявність знань щодо способів  виконання дій і використання  раніше засвоєних, неспецефічних  для конкретної діяльності навичок.

3. Окремі загальні вміння –  окремі високорозвинуті, але вузькі  вміння, які необхідні в різних видах діяльності.

4. Високорозвинуте вміння –  творче використання знань і  навичок конкретної діяльності  з усвідомленням не лише мети, а й мотивів вибору способів  її досягнення.

5. Майстерність – творче використання  різних знань, навичок, умінь для ефективної діяльності.

Всі вміння людини можна досить умовно поділити на життєві та професійно важливі.  

41.ПОНЯТТЯ  ПРО ”Я-КОНЦЕПЦІЮ” ОСОБИСТОСТІ

Психіка людини формується всім її життям, досвідом, внаслідок чого утворюється особливий суб'єктивний світ. Модель світу складається з двох підструктур: «Я-образ» і «Я-концепція». Картина світу — це сис-ма орієнтацій, яка дозволяє скласти уявлення про своє місце в навколишньому світі і на цій підставі прогнозувати наслідки своїх дій, вчинків, поведінки в цілому. «Я-образ» значною мірою формується підсвідоме і відображає емоційно забарвлені уявлення про себе. “Я-концепція” включає в себе вже усвідомлені оцінки, результати аналізу і прогнози, тобто те, як людина дивиться на свої дії. можливості та їх розвиток у майбутньому. Існує глибинна залежність між позитивною «Я-концепцією» і успішністю самореалізації та навпаки.

Становлення «Я-образу» і «Я-концепції» починається з народження і здійснюється під впливом вимог до дитини з  боку батьків. Це становлення реалізується завдяки наслідуванню, а далі — привласненню і зануренню цих вимог.  На ранніх стадіях розвитку дитина будує «Я-образ» і картину світу перенесенням своїх вражень і відчуттів (сприйнятих через тілесний стан) на зовнішні об'єкти. На цьому етапі розуміння здійснюється як перенесення відомого на невідоме, тобто як метафора. Далі — стан міфічного мислення. На цьому шляху дитина переходить від звички вважати добрим і поганим те, що вона сама сприймає з готових оцінок дорослих, до розуміння «добра» і «зла» в моральному смислі. Поступово її розуміння того, якою мірою вона виправдовує очікування оточення, ускладнюється і перетворюється у досить стабільне уявлення про себе.

Частина моделі світу, що пов'язана  з уявленням про себе, є динамічною у віковому розвитку. В моделі світу відбувається структурування цінностей. Оскільки не всі компоненти, відповідальні за самосприйняття, дозрівають водночас, то тільки до кінця дошкільного періоду у дитини виникає відносно стінка система мотивів.

Саме в цей період раннього дитинства формуються такі характеристики спрямованості особистості, як орієнтація на створення або на споживання. Власна картина світу, спрямованість особистості формуються змалку: до 3 років — на 70%, до 4 — на 80%, до шести—90%, а у 8 років сформованість становить 97%.

Вважається, що «Я-образ» і «Я-концепція» формуються до 9 - 10 років, а до 13-ти в  них включається інформація щодо власних планів на майбутнє. Можливо, на цій стадії завершується суто виховання особистості, а далі йде її соціалізація.

Виховання у цей період життя  людини здійснюється двома шляхами: через свідомість закріплюються добре усвідомлені уявлення про добре і зле, що таке добро, а що зло; через підсвідомість закріплюються ці уявлення емоційними станами — «погано», «зле» — душевний дискомфорт, а “добре” — приємні враження, душевний комфорт. Практична реалізація цих шляхів залежить від батьків.

Далі в процесі соціалізації особистість все більше змінює уявлення про своє «Я». У коло «Я» потрапляють  члени сім'ї. Любов до рідних викликає переживання і розуміння того, що радість або біда Іншої близької людини можуть сприйматися як тотожні щодо свого благополуччя або страждання. Тому любов до ближніх стає тим етапом розвитку особистості, який символізує її соціалізацію за межами сім'ї. Подальший розвиток особистості — це як поширення своєї ідентичності до масштабів людства («Я — людина»), так і поглиблення розуміння своєї унікальності. 

45 46. Мета як  основа діяльності та навчальні  цілі. Поняття “мета діяльності”.  Основні види цілей.Основа будь-яка діяльності грунтується на меті. Мета - це напрямок дії людини, саме вона розкриває суть та структуру діяльності особистості. Навчальна ціль – це мета навчання, тобто той кінцевий результат, якого терба досягти в процесі навчання. Ціль навчання – це результат. Який прогнозується: має бути дослідженний на обмеденому етапі навчання. Як навчальні цілі поділяються на:цілі орієнтовані – цілі навчального предмету або його модулю, це найбільш абстрактні цілі, які містять в собі найбільш загальні положення; загальні цілі – цілі теми або зайняття – середня абстракція; та точні цілі – цілі корнкретною задачі, цілі на час, 10-20 хв. Ці цілі – мінімальною абстракції.

Цілі також поділяются за масштабом  і за часомю За масштабом цілі бувають:

*стратегічні – довгооцікуванні , бажані результати;*тактичні – результати близького масштабу;

*оперативні – бажаний результат  поточного масштабу.

За часом:довгострокові – 10-5 років;середньострокові – 1-5 років;

короткострокові до 1 року.

Навчання – це цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, навичок, умінь і способів пізнавальної та практичної діяльності людини, тобто  навчання неможливе без попередньої визначенності навчальної цілі. Таким чином навчання та цілі навчання дуже тісно пов’язані., це призводить до того, що кожен вид навчання моає свої власні цілі. Тобто:

Навчання як викладання має ціль викладання, навчання як учіння визначається ціллю учіння. Питання полягає  в тому, що ці дві ціллі не завжди співпадають...

Класифікація цілей навчання:

1. Конгитивна – знання, які отримують. (тестування).2. Афективна – цінносне відношення (авнкетування, шкали переваг);3. Психомоторна – моторні вміння, навички (тести).

47. Фактори  формування цілей.

На формування цілей впливають  слідуючі фактори:Джерела винекненя

Ступінь прозорості та розуміння, людина в більшій або меншій мірі розуміє  мету, яку хоче досягти.

Ієрархія та взаємозв”язок, будь яка  діяльність підпорядкована певним цілям, які взаємозв”язані і підпорядковані одна одній.Масштаб і час.Параметри: визначають якісну та кількісну  характеристику цілей, тобто визначають норми цілей, що передбачає: становлення  загального переліку властивостей або ознак результату.