Вплив особистісної тривожності на виникнення міжособистісних конфліктів у військових підрозділах

 

 

ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ

 КИЇВСЬКОГО  НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені  ТАРАСА ШЕВЧЕНКА 

Військово-гуманітарний факультет

 

Кафедра військової педагогіки та психології

 

 

КВАЛІФІКАЦІЙНА  РОБОТА

На тему: »Вплив особистісної тривожності на 
виникнення міжособистісних конфліктів 
у військових підрозділах»

 

 

Курсант 4-го курсу 411пс групи 

(спеціальність» Психологія»)

Карпук Тетяна Степанівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Київ 2013р. 

 

З М І С Т

Вступ....................................................................................................................3

РОЗДІЛ I  ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ З ПРОБЛЕМИ ОСОБИСТІСНОЇ ТРИВОЖНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

 1.1. Міжособистісні конфлікти серед військовослужбовців як        соціально-психологічна проблема……………………………………..…..6

1.2. Тривожність особистості як один з психологічних чинників

виникнення міжособистісних конфліктів у військових підрозділах…….25

 Висновки до розділу……………………………………………………….39

      РОЗДІЛ II. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ МІЖОСОБИСТІСНИХ КОНФЛІКТІВ У КУРСАНТСЬКОМУ ПІДРОЗДІЛІ

2.1. Методика організації і проведення  емпіричного дослідження психологічних  особливостей міжособистісних конфліктів  у 

курсантському підрозділі……………………………………………..……42

2.2. Аналіз результатів емпіричного  дослідження психологічних особливостей  міжособистісних конфліктів……………………………….50

2.3 Практичні рекомендації щодо  розв'язання міжособистісних

 конфліктів у військовому підрозділі……………………………………...64

Висновки……………………………………………………………….…...74

Список використаних джерел……………………………………...……78     Додатки……………………………………………………………....……..84

 

 

ВСТУП

Зростання напруженості у сучасному суспільстві обумовлює збільшення різноманітних конфліктів та необхідність їх всебічного вивчення з метою нівелювання негативних наслідків та якнайповнішого використання закладених у них позитивних можливостей для розвитку особистості. Знання чинників, які обумовлюють виникнення міжособистісних конфліктів, дозволяє розробити комплекс методів, спрямованих на їх профілактику та формування навичок успішного вирішення. Така робота дозволяє не лише допомогти особистості одержати знання про ефективні способи розв’язання конфліктів, але і надає їй інформацію про основні психологічні особливості, які зумовлюють виникнення міжособистісних конфліктів, про можливості саморегуляції у складних життєвих ситуаціях, здійснює цілеспрямований вплив на особистість з метою гармонізації її психічного та соціального життя.

Проблема конфліктів завжди приваблювала дослідників і розроблялася представниками різних психологічних напрямків як у зарубіжній, так і у вітчизняній психології. Зокрема, у зарубіжній психології вона представлена роботами науковців різних підходів: психоаналітичного (З. Фройд, К.-Г. Юнг та А. Адлер); соціотропного (У. Мак-Дауголл, С. Сігеле); етологічного К.Лоренц, Н. Тінберген); теорії групової динаміки (К. Левін, Д. Креч); фрустраційно-агресивного (Д. Доллард, Н. Міллер); поведінкового (А. Басс, А. Бандура); соціометричного (Дж. Морено, Г. Гурвіч); інтеракціоністського (Т. Шибутані, Д. Шпігель). Завдяки цим працям у психологічній науці було започатковано систематичне вивчення конфлікту як самостійного соціально-психологічного феномену. У середині ХХ століття перед дослідниками постала проблема не лише розробки теоретичних підходів до різноманітних конфліктів, а і визначення шляхів та способів їх попередження і подолання. Це обумовило появу таких напрямків дослідження як мотиваційний (М. Дойч, С. Шикман), теорії організаційних систем (Р. Блейк, К. Томас) та теорії і практики переговорного процесу (Р. Фішер, Д. Прюітт).

В Україні проблему конфліктів успішно розробляють А.Бузнік, А.Гірник, Н.Дорошенко, О.Кришевич, В.Ласькова, Г.Ложкін, В.Кушнірюк, І.Омелаєнко, М. Пірен, Н.Пов’якель, В.Радчук, О.Світличний.

У віковому аспекті проблему конфліктів вивчали Я.Коломінський, Б.Жизнєвський, М.Коцко, В.Коміссарик, М.Тютюнник (конфлікти дітей дошкільного віку), Л.Божович, Т.Драгунова, В.Ілійчук, О.Первишева (конфлікти у підлітковому віці), І.Веренікіна та Л.Сімонова вивчали особливості конфліктів між учнями та вчителями, зокрема, дослідження Л.В.Сімонової присвячене вивченню конфліктів між педагогами та старшокласниками. Конфлікти у юнацькому віці стали предметом досліджень А.Бузніка, І.Кона та В.Ласькової.

Незважаючи на те, що ще у підлітковому періоді формуються основні комунікативні уміння, у юнацькому віці перед особистістю постають нові завдання, які й обумовлюють необхідність удосконалення вже сформованих умінь. Нова соціальна ситуація розвитку особистості у юнацькому віці обумовлює зміни у індивідуальних особливостях особистості, внаслідок чого відбувається загострення міжособистісних стосунків. І хоча навчальні заклади намагаються дати юнакам та дівчатам знання, необхідні для подальшого життя та здобуття професії, юнаки часто залишаються наодинці з проблемами, які виникають у них при взаємодії з батьками, вчителями та однолітками. Однак проблема розгляду психологічних чинників, які причиняють виникнення міжособистісних конфліктів у військовому середовищі залишається поза увагою дослідників. Одним з таких чинників вважається особистісна тривожність.

Аналіз наукових праць  дозволяє стверджувати, що проблема емоцій, емоційного напруження та тривожності  в психології не нова. Вчені вважають, що на сьогоднішній день більш сформульовано питань, ніж знайдено в різних дослідженнях відповідей.

У ході міжособистісних взаємин здійснюються певні впливи, генеруються ті чи інші ідеї, справляється враження і викликаються відповідні почуття та реакції. На думку М.М. Обозова, в умовах оптимальних міжособистісних взаємин має відбуватися актуалізація особистісного потенціалу працівника. Вчений вважає, що конструктивні міжособистісні відносини є як «запобіжними», так і «відновлювальними» в розумінні подолання тривожності.

Для становлення ефективних міжособистісних взаємин потрібно послаблювати прояви тривожності, які виступають бар’єром і комунікативним і внутрішньоособистісним.

Наразі вирішення проблеми комунікативних бар’єрів у міжособистісних взаєминах залишається актуальним.

Аналіз психологічної  літератури свідчить про певну розробленість  даної проблеми. Так, вона висвітлена у роботах зарубіжних вчених (Спілберг, Айзенк, Рікфорд тиа ін.) та вітчизняних (В.М.Астахов, Ф.Б.Березін, М.Д.Левітов, А.М.Прихожан та ін.). Тривога – це емоційний стан суворо внутрішнього неспокою, зв’язаного в свідомості індивіда з прогнозуванням невдачі небезпеки або очікування чогось важливого, значущого для людини в умовах невизначеності, тобто неспокій, хвилювання в очікуванні небезпеки або чогось невідомого. Тривога може носити як конструктивний (мобілізуюча, ситуативна тривожність), так і деструктивний (дезорганізуюча тривожність) характер.

В.М.Астахов розробив функціональний підхід до тривоги. Вчений вважав, що саме такий підхід дозволяє розглядати стан тривоги не як низку переживань та реакцій, а як суб’єктивний фактор, організуючий діяльність особистості в цілому. На думку А.М.Прихожан, тривога – це стан, а тривожність – стійке функціональне утворення. Ці феномени дослідник вивчав на різних етапах дитинства.

Окрему групу склали дослідники, які виявляли наявність взаємозв’язку  між емоційними властивостями, зокрема  тривожністю, та професійним самовизначенням. Встановлено, що для військових притаманний як високий, так і дуже низький рівень тривожності. У роботах Б.Ф.Березіна підкреслено, що професійна діяльність, постійно пов’язана з ситуаціями загрози, супроводжується підвищеною тривожністю. Ситуації, що для людини є загрозливими або особистісне значущими, викликають стан тривоги. На думку психологів, тривога переживається людиною як неприємний стан різної інтенсивності. Дуже високий рівень тривожності, так саме як і дуже низький, називається дезадаптивною реакцією, яка проявляється у діяльностіТаким чином, враховуючи соціальну значущість проблеми та недостатність наукових розробок, присвячених вивченню міжособистісних конфліктів у середовищі курсантів, було визначено тему бакалаврського дослідження: «Вплив особистісної тривожності на виникнення міжособистісних конфліктів у військових підрозділах»

Мета дослідження : теоретично обґрунтувати психологічні механізми тривожності курсантів та визначити особливості її впливу на виникнення міжособистісних конфліктів у військовому підрозділі.

 

Задачі дослідження

1. Здійснити аналіз психологічної літератури з проблеми особистісної тривожності особистості;

2 Емпіричним шляхом визначити залежність виникнення міжособистісних конфліктів від рівня тривожності військових.

3. Обґрунтувати психологічні умови зниження деструктивного впливу особистісної тривожності на виникнення міжособистісних конфліктів у військових підрозділах.

Об'єкт дослідження: міжособистісні конфлікти у військових підрозділах.

Предмет дослідження: тривожність як чинник виникнення  міжособистісних конфліктів  у військових підрозділах.

Завдання дослідження було реалізовано шляхом застосування системи теоретичних та емпіричних методів. Серед них: теоретичний аналіз та систематизація наукових даних з проблеми; спостереження, спрямоване на виявлення особливостей протікання міжособистісних конфліктів; анкетування; метод самооцінки.

Структура роботи. Бакалаврська робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та додатків. Загальний обсяг роботи ….. сторінки. Основний зміст викладений на ………. сторінках.

 

Розділ I

.

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПСИХОЛОГІЧНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ  З ПРОБЛЕМИ ОСОБИСТІСНОЇ ТРИВОЖНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

 

1. Міжособистісні конфлікти серед військовослужбовців як соціально-психологічна проблема

 

Вивчення спеціальної психолого-педагогічної літератури засвідчує, що проблема міжособистісних конфліктів викликає постійний інтерес у дослідників. У значній кількості наукових праць зарубіжних, радянських та вітчизняних психологів реалізувалися різні підходи до вивчення міжособистісних конфліктів, досліджувалися фактори їх виникнення, особливості протікання, шляхи вирішення і т. ін.

Вивчення науково-психологічних  джерел вказує на те, що окремі проблемні  питання, пов’язані з вивченням  міжособистісних конфліктів, розглядали у своїх працях такі дослідники як: В.Андрєєв (мистецтво ведення переговорів  та вирішення конфліктів), Ф. Бородкін, М. Коряк (шляхи вирішення конфліктів), Н. Грішина (психологія конфлікту), Т.Дуткевич (міжособистісні конфлікти та їх особливості), О. Єршов (міжособистісні конфлікти у колективі) та інші.

У військовій сфері ці питання досліджували О. Анцупов (проблеми попередження та розв’язання міжособистісних конфліктів у міжособистісних стосунках офіцерів), Є. Баранов (вплив рольових взаємовідносин між військовослужбовцями на конфлікти у підрозділі), А. Карчевський (проблемна міжособистісна взаємодія військовослужбовців), Г. Ложкін, В. Зазикін (шляхи вирішення конфліктів у військовому колективі), О. Макарович (стиль індивідуальної поведінки військовослужбовців у міжособистісних конфліктах), С. Ошурков (аналіз конфліктності у взаємодії курсантів військово-навчального закладу), М. Феденко, В.Галіцький (психологічні аспекти попередження конфліктних ситуацій у військовому колективі) та інші.

Детальний аналіз науково-психологічної  літератури свідчить про те, що на сьогоднішній день у ній практично відсутні праці, в яких були б розкриті особливості впливу особистісної тривожності на виникнення міжособистісних конфліктів серед підлеглих у різних ситуаціях їх повсякденної та службової діяльності

Для досягнення мети дослідження виникає  потреба у всебічному осмисленні природи таких явищ як міжособистісна взаємодія та конфлікт, особливостей його вияву у різних сферах діяльності людини,з’ясування реальних можливостей  його розв’язання конструктивним шляхом у міжособистісній взаємодії.

Як свідчить практика та результати аналізу наукової літератури [10; 11; 31; 32 та ін.] реальне життя військової частини – це складна система службових, організаційно-управлінських та міжособистісних відносин різних категорій військовослужбовців. Саме люди, з притаманними їм чеснотами, недоліками, пристрастями та інтересами, є рушійною силою та джерелом життєвої енергії військових колективів. Проте, у кожному колективі, поряд з позитивними, мають місце і негативні соціально-психологічні процеси та явища, які є наслідком суперечливості людської натури та внутрішньогрупових міжособистісних відносин. Нажаль, це може стати причиною не тільки розладу серед членів колективу, ставити під загрозу виконання службових та бойових завдань, що стоять перед військовим колективом, а й негативно відображатися на самопочутті людей. Через те виникає необхідність вести мову про якісну сторону міжособистісних стосунків (психологічну атмосферу) та їх вплив на діяльність особового складу військової частини.

Потрібно сказати, що характерною  особливістю військової частини  є чітка ієрархічна структура, що жорстко детермінує міжособистісну взаємодію військовослужбовців. Згідно статуту внутрішньої служби Збройних Сил України “за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців” [30, с. 13]. При цьому зазначається, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов’язаний перевіряти їх виконання. Що стосується підлеглого, то він зобов’язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою. Враховуючи сказане, ми можемо визначити перші дві ознаки, які суттєво впливають на міжособистісну взаємодію військовослужбовців, а саме “службове становище”  і “військове звання”.