Вплив особистісної тривожності на виникнення міжособистісних конфліктів у військових підрозділах

Службове становище військовослужбовців  визначається посадою, яку займає особа  у військовій частині. Міжособистісна взаємодія начальників і підлеглих  у військовій частині (по вертикалі) відрізняються надмірною чіткістю та строгістю. Відповідно з вимогами положень статутів, зокрема ст. 32 [30, с. 13] такі міжособистісні стосунки виникають між:

сержантами і старшинами та рядовими і матросами;

прапорщиками і мічманами та сержантами і старшинами, рядовими і матросами;

молодшими офіцерами та сержантами і старшинами, рядовими і матросами;

старшими офіцерами (за військовим званням підполковник, капітан 2-го рангу, майор, капітан 3-го рангу) та прапорщиками і мічманами; сержантами і старшинами, рядовими і матросами.

Отже як бачимо міжособистісна взаємодія  військовослужбовців чітко детермінується їх службовим становищем та військовим званням: начальник – підлеглий  та старший – молодший. Цьому  значною мірою сприяє те, що службові, або офіційні стосунки військовослужбовців  закріплюються функціональними  обов’язками, які закладені у  військових статутах і службових  інструкціях.

З точки зору колективної взаємодії  військове звання може відігравати  серйозну роль в утворенні відповідної  ієрархії престижу та статусу особистості  в групі, особливо це стосується таких  військових звань, які перебувають  у діапазоні від рядового до прапорщика. Проте, як свідчить військова практика, вирішальна роль у цьому процесі  все ж таки належить індивідуально-психологічним  особливостям суб’єктів колективної  взаємодії, які визначають їх поведінку.

Саме від поведінки військовослужбовців  залежить ставлення до нього інших  членів військового підрозділу, а  також груповий контроль та санкції  [44, с. 101]. Більше того, поведінка військовослужбовців у значній мірі визначає їхній внутрішньоколективний статус, а саме: високий, середній чи низький. 

Важливо зазначити, що у поведінці  особистості відображаються індивідуальні  відхилення від системи ціннісних  орієнтацій військового колективу. Звідси виникає потреба вести  мову про особистісну систему  ціннісних орієнтацій військовослужбовця, яка є унікальною і охоплює:

розвиток особистості – залежність ціннісних орієнтацій від вікових  періодів;

непередбачені обставини (критичні, екстремальні ситуації);

добровільну корекцію власних ціннісних  орієнтацій;

груповий тиск (конформність, вплив  референтної групи).

Однак специфіка військового підрозділу у тому, що ціннісні орієнтації військовослужбовців, особливо тих, які мають найнижчі військові звання, залежить і від  їх соціального становища, тобто  місця у системі міжособистісних  відносин, а точніше соціальних відносин. Соціальне становище військовослужбовців  у військовій частині визначається їх службовим становищем.  

В. Ягупов це називає рангом, тобто владні повноваження військовослужбовця, якими він може розпоряджатися щодо інших членів військового підрозділу [Ягупов В. В. Військова психологія: Підручник. – Київ: Тандем, 2004. – 654 с., с. 223]. На думку дослідника ідеальний варіант виходить тоді, коли якість виконання обов’язків узгоджується системою очікувань військовослужбовців. Чим вищий авторитет окремого військовослужбовця, тобто його статус серед інших членів колективу, тим вищий відсоток такого збігу.

Дослідник психології управлінської  діяльності командира О. Д. Сафін вказує на те, що міжособистісні стосунки військовослужбовців у значній мірі опосередковані змістом та метою сумісної діяльності  [Сафін, с. 64]. На його думку офіційні взаємовідносини є визначальними між військовослужбовцями, що створює певні труднощі прояву міжособистісних стосунків (Рис.1.).

Командир  частини

Заступники  командира частини

 

Командири батальйонів

Заступники  командирів батальйонів

Командири рот

Заступники  командирів рот

Командири взводів (груп)

Старшини  рот

Заступник командирів взводів

 

Командири відділень

Рядові

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Ієрархія міжособистісної взаємодії військовослужбовців

у військовій частині за ознакою “службове становище”

У разі невідповідності між змістом  офіційних (посадових) та міжособистісних  стосунків з’являється можливість для появи конфліктних міжособистісних  стосунків, які є результатом  як усвідомленого, так і неусвідомленого  особистісного дискомфорту, якій є  основою конфлікту, що передує йому і складається з об’єкту  та різноспрямованих учасників ситуації (Рис.1.2.).

Старші офіцери

Молодші офіцери

Прапорщики і мічмани

Сержанти і старшини

Рядові і матроси

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Ієрархія міжособистісної взаємодії військовослужбовців

у військовій частині за ознакою “військове звання”

Взаємини у групі відображають різні види стосунків особистості  та мікрогруп у формі розподілу  внутрішньогрупових ролей та обов’язків. Такий розподіл ролей та обов’язків пов’язаний у будь-якій групі з  предметом суспільної діяльності, бо вона передбачає чіткий розподіл обов’язків між членами певної групи та добросовісне виконання кожним своїх обов’язків. У зв’язку з тим, що більшість  видів людської діяльності передбачає колективну форму дій, така діяльність потребує конкретизації дій кожного  члена групи. Після такого розподілу  обов’язків та визначення ролей кожного  члена групи розпочинається конкретна діяльність. Однак, коли окремий член групи через об’єктивні або суб’єктивні причини не виконує своєї ролі, тобто не виправдовує систему очікувань, тоді може виникати конфлікт.

Поняття “конфлікт” розуміється  у дуже широкому аспекті та вживається в різних значеннях. У сучасній інтерпретації поняття «конфлікт» слід розуміти як зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, поглядів, прагнень суб’єктів взаємодії [41; 47].

У структурі конфлікту  можна виділити такі основні поняття: учасники конфлікту, умови перебігу конфлікту, образи конфліктної ситуації, можливі дії учасників конфлікту, наслідки конфліктних дій.

Учасниками конфлікту у військовому підрозділі можуть бути:

• офіцер (прапорщик, сержант) – підлеглий:
• офіцер (прапорщик) – прапорщик,
• офіцер (прапорщик, сержант) – сержант; офіцер (прапорщик, сержант) – солдат;
• солдат – солдат [8, с. 36].

Військові психологи зазначають, що на міжособистісну взаємодію військовослужбовців мають вплив як суб’єктивні так і об’єктивні фактори. До суб’єктивних факторів відносяться - індивідуально-психологічні особливості військовослужбовців: темперамент, характер, здібності, спрямованість особистості та її психічні стани. До об’єктивних факторів у першу чергу відносяться внутрішньогрупові соціально-психологічні явища, які мають місце у військових колективах. Серед явищ, що обумовлюють виникнення проблемної міжособистісної взаємодії окремо виділяються: негативні групові настрої (викликаються невдоволенням, нудотою, незайнятістю), негативні побутові традиції, нестатутні стосунки, відсутність управління, некомпетентність та безграмотність командирів.

У соціально-психологічному аспекті учасники конфлікту характеризуються передусім мотивами, цілями, цінностями, установками тощо.

Під час  конфлікту у військовому підрозділі у його учасників можуть спостерігатися різні стратегії поведінки. Зокрема, К. Томас [15] виділяє:

• cуперництво (протиборство), що супроводжується відкритою боротьбою за свої інтереси;
• співробітництво, спрямоване на пошук рішення, яке задовольняє інтереси всіх сторін;
• компроміс як урегулювання спору через взаємні поступки;
• уникнення, що полягає в намаганні вийти з конфліктної ситуації, не розв’язуючи її, тобто не поступаючись своїм, але й не наполягаючи на своєму;
• пристосування як тенденцію залагоджувати суперечності, поступаючись своїми інтересами [14 ].

Конфлікт суттєво залежить від зовнішнього контексту, в  якому він виникає і розвивається. Важливою складовою є соціально-психологічне середовище, що представлене різними  соціальними групами з їх специфічною  структурою, динамікою, нормами, цінностями та ін. Вплив учасників конфлікту  та умов його перебігу ніколи не здійснюється безпосередньо. Опосередкованою ланкою є образи конфліктної ситуації, які  утворюються в кожного учасника конфлікту. Ці внутрішні картини  ситуації включають уявлення учасників  про самих себе (свої мотиви, цілі, цінності тощо), уявлення про протилежну сторону конфлікту та уявлення про  ситуацію, в якій склалися і вирішуються  конфліктні стосунки. Конфліктна ситуація складається з внутрішньої та  зовнішньої позицій учасників взаємодії та об'єкта конфлікту (Рис.1.3)[8,с.36].

   Рис.1.3. Схема  структури конфліктної ситуації

Внутрішню позицію учасників  конфлікту утворюють мета, інтереси, потреби  й мотиви учасників педагогічної взаємодії. Внутрішня позиція безпосередньо  впливає на створення та розвиток конфліктної ситуації, однак часто  ззовні буває непомітною, тобто знаходиться  немовби «за кадром» і часто  не обговорюється під час конфліктної  взаємодії. Зовнішньо позиція виявляється  в мовленнєвій поведінці конфліктуючих  сторін, віддзеркалюється в їх поглядах. Розрізняти внутрішню і зовнішню позиції учасників конфлікту  необхідно, щоб побачити за зовнішнім, ситуативним   внутрішнє, суттєве.

Саме суб'єктивні образи, а не реальність є безпосередньою детермінантою конфліктної поведінки. Ці образи зумовлюють можливі дії, що визначають різні сторони конфлікту. Оскільки ці дії взаємообумовлені, вони стають взаємодіями (протидіями), визначають стратегію поведінки, яка  виражається не стільки словами, скільки діями. Наслідки конфліктних  дій уплетені в контекст конфлікту. Вони включені в конфлікт на ідеальному рівні: учасники конфлікту мають  певний образ можливих результатів  і відповідно до цього вибирають  свою поведінку. Але й самі реальні  наслідки конфліктних дій є складовим  елементом процесу конфліктної  взаємодії. Усвідомлення цих результатів, корекція своїх уявлень про конфліктну ситуацію – важливий аспект конфліктної  взаємодії.

Більшість науковців  розрізняють конфлікти за ознакою  впливу на їх учасників: конструктивні  та деструктивні. При цьому зазначається, що у процесі конструктивного конфлікту основна увага учасників конфлікту спрямовується на пошук ефективного варіанта розв’язання міжособистісного конфлікту, а не на взаємне приниження честі та гідності один одного.

 Щодо деструктивного  конфлікту, то проблема залишається  не вирішеною і розрушає стосунки  між людьми. Такі конфлікти носять  негативний характер. Вони порушують  співробітництво, заважають розвитку особистості, групи, забирають багато зусиль, дестабілізують психічну активність.

Кожний реальний конфлікт має процесуальний характер. Розгляд  динаміки конфлікту вимагає поділу його на стадії  (О. Землянска):

 

 

 

 

 

Стадії конфлікту

Виникнення об'єктивної конфліктної ситуації

Усвідомленняоб'єктивної конфліктної ситуації

Здійснення конфліктної  поведінки

Розв'язання конфлікту

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Рис.1.4 Стадії  конфліктної ситуації

Інший дослідник  А. Ішмуратов наводить чотири фази конфліктної ситуації:

• латентна, коли процеси викривлення спілкування не усвідомлюються, зовні спілкування виглядає нормальним;
• демонстративна, на якій конфлікт усвідомлено і конфліктуючі сторони це демонструють;
• агресивна – зовні спілкування припинено, воно латентне, формуються образи ворога, противники виношують агресивні плани;
• батальна – демонстративно агресивна, у ході якої реалізовуються агресивні плани.

Якщо  мова йде про конструктивний конфлікт, то остання його фаза – це розв’язання  конфлікту з можливістю навіть поліпшення подальших ділових та особистих  стосунків, а якщо ж неконструктивний – то ескалація конфлікту, втягування в нього нових учасників [54, 1987. - 174 с.].

У більшості випадків конфлікт зумовлений об'єктивною ситуацією. Але  певний час вона може не усвідомлюватися. Тому цю стадію названо стадією потенційного конфлікту. Об'єктивація конфлікту  здійснюється лише після усвідомлення об'єктивної ситуації як конфлікту. Саме усвідомлення породжує конфліктну поведінку. Та нерідко реальний конфлікт виникає, коли об'єктивних умов конфлікту нема. Можливі такі варіанти співвідношення між образом конфліктної ситуації та реальністю:

1. Об'єктивно конфліктна  ситуація існує, її учасники  вважають, що їхні цілі, інтереси  конфліктні, і правильно розуміють  власну сутність, інших, ситуацію  в цілому. Це адекватно усвідомлений  конфлікт.

2. Об'єктивно конфліктна  ситуація існує, сприймається  як конфліктна, але усвідомлюється  з певними відмінностями від  реального контексту. Це неадекватно  усвідомлений конфлікт.