Інформаційне суспільство

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Тексти лекцій

(курс лекцій, опорні  конспекти лекцій)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛЕКЦІЯ 1.

Інформаційне  суспільство: сучасний стан та

перспективи розвитку в Україні.

Логіка викладу:

1. Інформація як філософська  категорія і соціально-політичне  явище.

2. Інформаційне суспільство  та тенденції його розвитку.

3. Роль інформаційної влади в демократизації сучасного українського суспільства.

4. Інформаційна політика як фактор трансформації українського суспільства.

 

1. Інформація  як філософська категорія і  соціально-політичне явище.

У науковому осмисленні поняття  «інформація» ключовими є поняття: «дані», «інформація», «знання», «мудрість». Поняття «дані» використовується для  позначення недиференційних фактів без контексту. Поняття «інформація» означає дані, що складають категорії, класифікаційні схеми, тобто організовані дані (але вони організовані іншими, а не нами). Поняття «знання» означає  інформацію, що уже засвоєна людиною, включена нею у власний потік  свідомості. Поняття «мудрість» означає  накопичені, інтегровані знання, перетворені  в досвід. Тільки за наявності знань  можна відвоювати у природи матеріально  – енергетичні ресурси, організувати виробництво, раціональне управління техніко-технологічними процесами,  
а на цій основі – процесами соціальними і духовними. Відсутність інформації закриває доступ до енергії, до пошуків її нових форм, до її найбільш ефективного використання. Прогрес суспільства в загальній формі залежить від його матеріально-енергетичної й інформаційної оснащеності. Вона повинна втілитися в техніку і технологію, у цінності культури, у знання  
і досвід людей, у форми їхнього спілкування, у всю систему суспільних відносин.

Інформація може розглядатися як самостійний виробничий ресурс поряд  із працею, капіталом, землею і підприємницькими можливостями,  
а не просто продуктом інтелектуальної діяльності. однак, на відміну  
від праці, капіталу і землі інформація є ресурсом нематеріальним, хоча  
й може матеріалізуватися на паперових або зберігатися на електронних носіях. Саме універсальність інформації, що спирається на сучасну технічну базу у вигляді світових електронних мереж, перетворила її в потужну продуктивну силу і дозволила говорити про вступ людства в стадію інформаційного суспільства.

Слово «інформація» (лат. information) означає роз’яснення, усвідомлення, викладення. Під інформацією розуміють всі ті відомості,  
що зменшують ступінь невизначеності нашого знання про конкретний об’єкт.

Сама собою інформація може бути віднесена до категорій  абстрактних понять типу математичних, але низка особливостей наближає  
її до матеріальних об’єктів. Так, інформацію можна одержати, записати, передати комусь, стерти, однак інформація не може виникнути з нічого.  
У процесі розповсюдження інформації з’являється її властивість, якої  
не мають матеріальні об’єкти: під час передачі інформації із однієї системи до іншої, кількість інформації у попередній системі не зменшується.

Отже, інформація не матеріальна, але інформація є властивістю  матерії  
і не може існувати без свого матеріального носія – засобу переносу  
її у просторі та часі. Носієм інформації може бути як безпосередньо фізичний об’єкт, так і енергетичний субстракт (коли інформація представлена  
у вигляді сигналів: світлових, звукових, електричних і т.д.). У процесі відображення на носії інформація кодується, тобто їй ставиться  
у відповідність форма, колір, структура та інші параметри елементів носія.

Від вибору носія і способу  кодування інформації в процесі  виконання конкретних інформаційних  процедур багато в чому залежить ефективність функціонування системи управління. В зв’язку з цим, під час  перетворення  
у процесі управління інформація, як правило, не раз змінює не тільки свій код, а й тип носія.

Дуже поширеним способом кодування інформації є представлення  
її у вигляді послідовності символів певного алфавіту. Наприклад, читаючи книжку, ми сприймаємо інформацію, записану на її сторінках у вигляді кодових комбінацій (слів), що складаються з послідовності символів (літер, цифр) прийнятого алфавіту.

У системах організаційного управління, управління людьми, стоїть  
вище управління речами. Інформація, яка зв’язана з управлінням людьми називається економічною інформацією, а інформація, пов’язана  
з управлінням речами – технічною інформацією.

Економічна інформація супроводжує  процеси виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і  послуг.

Для економічної інформації характерні великі об’єми, багатократне повторення циклів її одержання і  перетворення, значна питома вага логічних операцій її обробки і порівняно  нескладні математичні розрахунки  
для одержання багатьох видів результатної інформації.

Показник формується із сукупності реквізитів, що мають закінчений зміст  і споживчу вартість. Реквізит – це логічно неподільний елемент показника, що співвідноситься з певною властивістю об’єкту або процесу. Реквізит не можна поділити на більш мілкі інформаційні одиниці без порушення змісту. Кожний показник складається з одного реквізиту – основи, і одного або декількох реквізитів – ознак. Реквізит – основа частіше всього характеризує кількісну сторону об’єкта (величина норми часу, чиста вага деталі) і визначає значення показника; реквізити-ознаки характеризують якісну сторону і визначають назву показника.

Характеристики  інформації:

1) Кількість і якість інформації –це адекватність інформації, тобто відповідність змісту образу відображуваного об’єкта, може виражатися  
в трьох формах: синтаксичній, семантичній та прагматичній.

Синтаксична адекватність пов’язана із відтворенням формально-структурних характеристик зображення абстраговано від змістових  
і споживчих параметрів об’єкту. На синтаксичному рівні враховується тип носія, спосіб представлення інформації, швидкість її передачі та обробки, розміри кодів представлення інформації, надійність і точність перетворення цих кодів тощо. Інформацію, що розглядається тільки на синтаксичному рівні, називають даними.

Семантичну  адекватність виражає аспект відповідності образу  
та об’єкту, тобто відношення інформації та її джерела. Проявляється семантична інформація за наявності єдності інформації та користувача. Семантичний аспект – це врахування змісту інформації: аналізуються  
ті відомості, що відображає інформація, розглядаються змістовні зв’язки між кодами представлення інформації.

Прагматична адекватність відображає відношення інформації  
та її споживача, відповідність інформації цілі управління, яке на її основі реалізується. Прагматичні властивості інформації проявляються тільки  
за наявності єдності інформації (об’єкту), користувача та цілі управління. Прагматичний аспект пов’язаний з цінністю, корисністю використання інформації для вироблення правильного управлінського рішення. З цієї точки зору аналізуються споживчі властивості інформації.

2) Якість інформації. Якість інформації можна визначити, як сукупність властивостей, що обумовлюють можливість її використання для задоволення, визначених у відповідності з її призначенням, потреб.

В якості показників інформації виступають: репрезентативність, змістовність, повнота, доступність, актуальність, своєчасність, стійкість, точність, достовірність та цінність.

Репрезентативність –  пов’язана з правильністю її вибору і формування  
з ціллю адекватного відображення заданих властивостей об’єкта.

Змістовність – питома семантична ємність.

 

Повнота – інформація містить  мінімальний, але достатній для  прийняття правильного управлінського рішення склад (набір показників).

Доступність – для сприйняття реалізується виконанням процедур  
її одержання та перетворення.

Актуальність – ступінь  збереження цінності інформації у момент використання.

Своєчасність – поступлення  інформації на той чи інший рівень управління не пізніше раніше зазначеного  терміну.

Стійкість – здатність  інформації реагувати на зміну вихідних даних, зберігаючи в процесі цього  необхідну точність. Визначається методичність правильного її вибору та формування.

Точність – ступінь  близькості відображеного інформацією  параметру  
та істинного значення цього параметру. Розрізняють: формальну точність, яка вимірюється значенням одиниці останнього розряду числа, яким показник представлено; досяжна точність – максимальна точність,  
яку можна одержати в даних умовах; реальна точність визначається значенням одиниці останнього розряду чисел, правильність якого гарантується; необхідна точність визначається функціональним призначенням показника.

Достовірність – властивість  інформації відображати реально  наявні об’єкти з необхідною точністю, вимірюється довірчою ймовірністю  необхідної точності, тобто ймовірність  того, що відображене значення  параметру  відрізняється від істинного  значення цього параметра в межах  необхідної точності.

Дослідження показують, що від 50 до 90% робочого часу сучасний менеджер витрачає на обмін інформацією, що відбувається в процесі нарад, зборів, зустрічей, бесід, переговорів, прийому відвідувачів, складанні  
і читанні різних документів тощо. І це – життєва необхідність, оскільки інформація нині пе­ретворилася в найважливіший ресурс соціально-економічного, технічного, технологічного розвитку будь-якої фірми.  
У таких умовах володіння інформацією означає володіння реальною владою, тому особи, причетні до неї, часто прагнуть її приховувати, щоб згодом  
на ній спекулювати – адже недостача інформації дезорієнтує будь-яку господарську діяльність. Правда, точно так само її дезорієнтує і надлишок інформації, тому завжди необхідно уміти відокремити потрібну інформацію від непотрібної, корисну від марної.

Рух інформації від відправника  до одержувача складається з декількох  етапів. На першому відбувається її добір, що може бути випадковим  
чи цілеспрямованим, вибірковим чи суцільним, запропонованим  
чи ініціативним, довільним чи таким, що базується на визначених критеріях тощо.

На другому етапі відібрана  інформація кодується, тобто набуває  
ту форму, у якій вона буде доступна і зрозуміла одержувачу, наприклад, письмову, табличну, графічну, звукову, символічну тощо, і відповідно  
до цього підбирається придатний спосіб її передачі – усний, письмовий,  
за допомогою різного роду штучних сигналів, умовних знаків. Вважається, що в процесі передачі інформації, особливо важливої, не варто обмежуватися одним каналом – повідомлення за можливості краще дублювати,  
не зловживаючи, однак, складанням з кожного приводу документів, інакше потік паперів може «захлиснути».

На третьому етапі відбувається передача інформації, а на верхньому  
її отримання, сприйняття одержувачем, декодування, тобто розшифровка,  
і осмислення.

Відправник будь-якої інформації завжди чекає, що якимсь чином на неї  відреагує і донесе до нього цю реакцію, іншими словами, установить з  ним зво­ротній зв’язок. Таким чином, зворотній зв’язок – є сигнал, що направляється одержувачем інформації відправнику, у якому підтверджується  факт одержання повідомлення і характеризується ступінь розуміння (чи нерозуміння) інформації, що міститься в ньому.

В ідеалі зворотній зв’язок  має бути свідомим, а тому плануватися  заздалегідь, набувати оптимальну форму, що відповідає ситуації, можливості сприйняття партнером (а не власній зручності), установлюватися  
без зволікання, у відповідь на конкретний сигнал (особливо, якщо  
про неї просять) і характеризуватися доброзичливістю. Сигналами свідомого зворотного зв’язку в процесі усної передачі інформації бувають уточнення, перефразування, узагальнення, вираження почуття. Оскільки такі сигнали можуть бути досить слабкими, то за реакцією партнерів потрібно уважно спостерігати.

Стійкий зворотній зв’язок  дозволяє істотно підвищити надійність обміну інформацією і хоча б частково уникнути її втрат і перешкод,  
що спотворюють її зміст.

До таких перешкод насамперед відносяться стереотипи, тобто стійкі думки з приводу людей і  ситуацій, що дозволяють судити про  них  
за асоціаціями. Пристрастю до стереотипів може страждати як відправник інформації, так і її одержувач, тому в процесі здійснення комунікацій необхідно упевнитися в реальному розумінні партнерами суті проблеми,  
а не обмежуватися традиційним питанням «як зрозуміли?», на який звичайно в будь – якому випадку відповідають.

Найчастіше інформація спотворюється  внаслідок того, що відправник  
і одержувач мають різний статус, положення. Звичайно, подібний підхід  
«до добра» не доводить, і його потрібно рішуче переборювати, критично,  
але повідомлення може не сприйматися через відсутність інтересу до нього, нерозуміння його важливості.

Перешкодою обміну інформацією  можуть служити і «технічні неполадки». До них, насамперед, відноситься різне  розуміння символів,  
за допомогою яких інформація передається, викликане розходженнями  
в освіті, спеціальності, кваліфікації, національними особливостями  
або слабким знанням мови.

 

У цілому, інформація є унікальним універсальним ресурсом, абсолютно  «ліквідним» як з погляду легкості переміщення в просторі так і  в часі, можливості бути загальнодоступною, а також перетворюватись в  гроші.  
Саме універсальність інформації, що спирається на сучасну технічну базу  
у вигляді світових електронних мереж, перетворила її в потужну продуктивну силу та дозволила говорити про вступ людства в стадію інформаційного співтовариства.