Інформаційне суспільство

Таблиця 1

Періодизація соціального  прогресу з погляду постіндустріалізму

Наведена вище схема дозволяє сформулювати відоме положення про  
три суспільства, згідно якому доіндустріальне суспільство базується  
на взаємодії людини з природою, індустріальне – на взаємодії  
з перетвореною ним природою, а постіндустріальне суспільство –  
на взаємодії між людьми.

Відзначаючи, що в межах  вказаних трьох епох складаються  
і функціонують переважно природні, технологічні і соціальні формою співтовариства людей, постіндустріалісти звертають увагу і на характер особистісних взаємин, типових для кожного з цих періодів. Так,  
в доіндустріальних суспільствах найважливішим аспектом соціального зв’язку була імітація дій інших людей, в індустріальному – засвоєння знань  
і можливостей минулих поколінь, в постіндустріальному ж суспільстві інтерперсональні взаємодії стають достовірно комплексними, що і визначає нові властивості всіх елементів соціальної структури.

У роботі футурологічної комісії  брав участь відомий футуролог, директор Гудзоновського інституту Герман Кан. У доповіді, підготовленій ним  у співавторстві з Ентоні Вінером, прогнозується глобальне розповсюдження мистецтва», що «відчувається, орієнтованого не на ідейно-інтелектуальну змістовність, а на спонтанно-плотське відношення індивідуумів до навколишнього середовища. Концептуальні положення мистецтва», що «відчувається, послужили основою для розробки концепції «мозаїчної культуры» як противаги «уніформірованої гомогенній культурі». В цьому контексті виникає образ «глобального метрополісу» – міста, в якому співіснують безліч культур і народностей, що затверджують право  
на незалежне приватне життя. Мозаїчна культура має тенденцію до глобального розповсюдження не тільки завдяки засобам масової інформації, а й тому, що її базисом стають транснаціональні корпорації постіндустріального суспільства, яким відводиться роль головної рушійної сили світової економіки, культури і суспільства.

3. Концепція  технотронного суспільства Збігнева  Бжезінського.

Істотний внесок в розвиток доктрини постіндустріалізму вніс відомий  американський політолог Збігнев  Бжезінський (Zb. Brzezinski), який виклав основні положення своєї концепції в книзі «Між двох століть. Роль Америки в технотронну еру». З. Бжезінський спробував застосувати теорію постіндустріального суспільства Д. Белла до того міжнародного геополітичного контексту, який сформувався до 70-х рр. минулого століття.

Постіндустріальне суспільство, стверджує З. Бжезінський, стає технотронним суспільством – суспільством, яке  в культурному, психологічному, соціальному  і економічному стосунках формується  
під впливом техніки і електроніки, особливо розвиненої в області комп’ютерів і комунікацій. Технотронна революція накладає свій відбиток на характер образного сприйняття дійсності, рушаться традиційні зв’язки в сім’ї і між поколіннями, суспільне життя фрагментується, не дивлячись  
на зростаючі тенденції до глобальної інтеграції. Цей парадокс, на думку  
З. Бжезінського, сприяє краху старих вірувань, пов’язаних з національними  
й ідеологічними общностями людей, і формує нове глобальне бачення світу.

У той самий час, як наше життя фрагментується, відзначає  
З. Бжезінський, глобальна реальність все сильніше і сильніше поглинає індивідуума, залучає його і навіть деколи пригнічує. Очевидною причиною цього є розвиток комунікацій. Зміни, викликані комунікаціями  
і комп’ютерами, сприяють зв’язаності суспільства, члени якого перебувають в безперервних і тісних аудіовізуальних контактах, постійно взаємодіючи,  
і їх легко можна підштовхнути до посилення особистої участі у вирішенні навіть досить віддалених проблем. Нове покоління, пише З. Бжезінський,  
не займається більш визначенням миру, спираючись виключно на читання; воно випробовує світ і відчуває його компенсаторний за допомогою аудіовізуальних комунікацій.

Технотронна революція носить не локально-територіальний,  
а глобальний характер, поступово охоплюючи весь світ. У процесі цього автор концепції «технотронного суспільства» відноситься до масової культури і її експорту із США як до закономірного наслідку просторово-часової комунікаційної революції, яка, на думку З. Бжезінського, означає кінець ідеології. Електронні аудіовізуальні засоби зв’язку створюють нове бачення світу і новий шлях до рівності – через деідеологізацію, що означає звільнення від всіх організованих форм віри і, що пропонує обирати стилі життя, спираючись на свої відчуття і потреби, а не на цілі, котрі лежать  
в основі політичних програм і рухів. Ця нова революція, відзначає  
З. Бжезінський, майже одночасно впливає на всю планету, і в результаті всі новації і чудасії у формах поведінки швидко переміщаються від одного суспільства до іншого. Покоління студентів вже живе в технотронну епоху, хоча суспільство, що в ряді випадків оточує їх, знаходиться ще поза нею.

4. Формування  концепції інформаційного суспільства.

Концепція інформаційного суспільства  зародилася в надрах постіндустріалізму і пов’язана з визначенням  нового стану цивілізації через  аналіз його окремих ознак – в  даному випадку інформаційних процесів.

На початку 60-х років  минулого століття фактично одночасно  в Японії  
і США був введений в науковий обіг термін «інформаційне суспільство»,  
що поклав початок однойменної концепції, яка почала розроблятися в працях таких авторів, як М. Порат, Й. Масуда, Т. Стоуньер, Р. Катц.

Темпи розвитку інформаційних  технологій, на думку прихильників цієї концепції, переводять постіндустріальне  суспільство в новий якісний  стан або стадію інформаційного суспільства. Наприклад, аналізуючи період  
40-70-х років ХХ століття Й. Масуда відзначає, що зміна поколінь комп’ютерної техніки і перехід від одного технологічного рішення  
до іншого, досконалішому, відбувається зі все зростаючою швидкістю. Швидкість розгортання інформаційної революції не тільки від трьох  
до шести разів вища за темпи розвитку технологій використання енергії,  
а й має тенденцію до постійного прискорення.

Інформаційне суспільство  – одна з теоретичних моделей, використовуваних для опису якісно нового етапу суспільного розвитку,  
в який вступили розвинені країни з початком інформаційно-комп’ютерної революції. Технологічною підставою суспільства стають не індустріальні,  
а інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ). Вважається,  
що інформаційне суспільство – це суспільство, в якому:

– інформація стає головним економічним ресурсом, а інформаційний  сектор виходить на перше місце за темпами розвитку, за кількістю зайнятих, за часткою капіталовкладень, за часткою  у ВВП; ІКТ стають головним засобом  підвищення ефективності виробництва, зміцнення конкурентоспроможності, як на внутрішньому, так і на світовому  ринку;

– є розвинена інфраструктура, що забезпечує створення достатніх  інформаційних ресурсів (у конкурентній боротьбі за світову першість з’являється  новий чинник – рівень розвиненості інформаційної інфраструктури й  індустрії);

– основною формою власності стає інтелектуальна власність, важливого значення набуває людський капітал;

– інформація стає предметом  масового споживання (з’являються  нові критерії оцінки рівня розвитку суспільства – кількість комп’ютерів, кількість підключень до Інтернету, кількість мобільних і стаціонарних телефонів  
та ін.), поступово виробляються правові основи функціонування інформаційного суспільства;

– формується єдина інтегрована  інформаційна система на основі технологічної  конвергенції (злиття телекомунікаційної, комп’ютерно-електронної, аудіовізуальної  техніки), створюються єдині національні  інформаційні системи (в США –  у 80-і рр., в Західній Європі в 90-х  рр. минулого століття). В інформаційному суспільстві ділова активність переходить в інформаційно-комунікативне середовище. Формуються віртуальна економіка, віртуальна фінансова система тощо, що ставить складні питання про механізми їх регулювання і саморегулювання. Інформаційне суспільство формується як глобальне. Воно включає:

– світову «інформаційну  економіку» і розвинені системи  електронної комерції;

– єдиний світовий інформаційний  простір;

– глобальну інформаційну інфраструктуру;

– світову нормативно-правову  систему, що формується.

Важливий внесок у розвиток цієї концептуальної лінії вносить  дослідницька діяльність Мануеля Кастельса, що вивчає різні аспекти інформаціоналізму  і розвиток мережевого суспільства.

5. Пітер Дракер  і його концепція посткапіталістичного  суспільства.

Рубіж 1980-1990-х рр. можна  позначити як початок нового етапу  
в розвитку ідей постіндустріалізму. Перш за все, це пов’язано з тими змінами, котрі відбулися в розвитку сучасної індустріальної цивілізації. Зокрема в 1991 р. в США вперше витрати на придбання інформації  
й інформаційних технологій перевищили витрати на придбання виробничих технологій і основних фондів. Зростання обсягів інформаційної складової було настільки стрімке, що на початок 1995 р. в американській економіці близько трьох чвертей доданої вартості всього промислового виробництва створювалися за допомогою інформаційних технологий. У тому ж 1995 р. загальна кількість придбаних у США комп’ютерів (16,5 млн. шт.) вперше перевищила кількість придбаних автомобілів або телевізорів. Таким чином перехід до інформаційного суспільства почав набувати характеру реальної перспективи і навіть неминучої насущної необхідності. Фахівці в галузі соціології, політології, економіки опинилися перед завданням сформулювати нові перспективи розвитку економічних і соціально-політичних систем  
в умовах реального функціонування технологій інформаційного суспільства  
і формування інформаційної економіки.

Пітер Дракер (P.F Drucker – іноді в українському перекладі як  
П. Друкер), відомий американський економіст, один з творців сучасної теорії менеджменту, брав участь в дискусіях постіндустріалістів у 70-х рр. Минулого століття. Проте свій внесок у формування нової зовнішності концепції постіндустріалізму він вніс у 1995 р., опублікувавши книгу «Посткапіталістичне суспільство», в якій виклав свої переконання  
на сучасний стан і перспективи розвитку західної цивілізації.

П. Дракер описує тенденції, що ведуть до подолання традиційного капіталізму, причому, на його думку, основними  ознаками зрушення,  
що відбувається, виступають наступні чинники:

– перехід від індустріального  господарства до економічної системи  заснованою на знаннях та інформації;

– подолання капіталістичної  приватної власності та відчуження  
(у марксистському розумінні);

– формування нової системи  цінностей сучасної людини і трансформація  ідеї національної держави у бік  глобальної економіки і глобального  соціуму. На думку Дракера, сучасна  епоха – це епоха радикальних  змін основ суспільного устрою –  трансформації капіталістичного суспільства  
в суспільство, засноване на знаннях (knowledge society).

Що ж дозволило подолати ті «неминучі суперечності капіталізму»  
про які свого часу писав К. Маркс – «відчуження» і «зубожіння» трудящих,  
а також ліквідовувати само поняття «пролетаріат»? Це, відповідає П. Дракер, революція в продуктивності праці, причому початок цієї революції зв’язується з діяльністю Тейлора, який в 1881 р. почав застосовувати принципи наукової організації праці для аналізу продуктивної діяльності  
та проектування трудових процесів.

Усі могутні в економічному відношенні держави – Великобританія, США, Німеччина – стали такими завдяки лідерству в розвитку техніки  
і технологій. Країни, що забезпечили різке зростання економіки після другої світової війни (Японія, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур), зобов’язані своєму підйому, вважає П. Дракер, системі професійно-технічного навчання, організованій за Тейлором. «Вона дозволила цим країнам у короткі терміни навчити робітників практично доіндустріальної епохи, а тому низькооплачуваних, трудитися на рівні світових стандартів продуктивності». В результаті, щорічне зростання продуктивності праці на 3,5-4 % (подвоєння за вісімнадцять років) дозволив збільшити цей показник в розвинених країнах майже в 50 разів. Це безпрецедентне зростання і є основою для підвищення матеріального добробуту та поліпшення життя населення передових країн. До 1930 р. система наукового управління Тейлора, стверджує П. Дракер, набула широкого поширення в усіх розвинених країнах – у результаті цього «пролетар» фактично перетворився в «буржуа».  
Тому, капіталізм і промислова революція, робить висновки П. Дракер, принесли вигоди перш за все робочим, а не капіталістам – чим і пояснюється повний провал марксизму у високорозвинутих країнах. «Цим пояснюється  
і те, чому Велика депресія не привела до комуністичної революції, чого  
з повною упевненістю чекали Ленін і Сталін, та й практично всі марксисти. До цього часу марксові пролетарі ще не стали багатими, але вже перетворилися на середній клас. Вони стали трудиться продуктивно».