Інформаційне суспільство

2. Інформаційне  суспільство та тенденції його  розвитку

Інформація адекватно  відтворює явища і закони зовнішнього  світу, духовну діяльність людства, створює можливості передбачення  
і перетворення дійсності в інтересах міжнародної спільноти. Інформація перетворилась на глобальну цінність, тобто має міжнародний характер; інформація також виступає складовим компонентом інших життєво важливих глобальних явищ. Відтак інформаційний чинник здійснив у житті цивілізації за XX століття найбільш глибокі зміни за всю її історію:  
він об’єднав світ в єдину систему, яка функціонує у режимі реального часу. Дослідник Д. Белл поклав інформаційний чинник в основу своєї концепції «постіндустріального суспільства», у якому він вбачав економічний прорив на шляхах переходу від виробництва товарів до виробництва інформаційних послуг. Він дещо пізніше звернувся саме до обґрунтування поняття «інформаційне суспільство», яке, за його словами, є новою назвою  
для постіндустріального суспільства, що підкреслює не його становище  
у послідовності ступенів суспільного розвитку (після індустріального суспільства), а основу визначення його соціальної структури – інформацію. Подальший хід історичного розвитку свідчить про те, що сучасники  
та послідовники Д. Белла обґрунтовували різноманіття понять; наприклад, Дж. Ліхтхайм писав про постбуржуазне суспільство, Р. Дарендорф – посткапіталістичне, А. Етціоні – постмодерністське, К. Боулдінг – постцивілізаційне, Г. Кан – постекономічне, С. Алстром – постпротестантське, Р. Сейденберг – постісторичне, Р. Барнет вніс  
у цей калейдоскоп прагматичну нотку, пропонуючи термін «постнафтове суспільство».

Відтак, більшість цих  епітетів ототожнюються з поняттям «постіндустріальне суспільство», що було популяризоване Д. Беллом.

Авторами найбільш значних  робіт, які склали методологічну  основу досліджень інформаційного суспільства, є також З. Бжезинський, П. Друкер, Н. Луман, М. Маклюен, М. Кастельс, Ю. Хаяші, Е. Тоффлер, А. Турен.

Теорія інформаційного суспільства  розвивається в працях таких відомих  учених, як Р. Катц, Й. Масуда, М. Порат, Т. Стоуньер та ін.

Інформаційне суспільство  як принципово новий рівень в історії  цивілізації досліджено в роботах  російських дослідників Р. Абдєєва,  
С. Вартанова, В. Когана, І. Мелюхіна, М. Мойсеєва, О. Панаріна та ін.

У грудні 2003 року питання  побудови глобального інформаційного суспільства вперше в історії  людства було піднято на вищому міждержавному  рівні у рамках проведення І стадії Всесвітнього Самміту  
з питань Інформаційного Суспільства (далі – ВСІС). На цьому міжнародному форумі лідери 161 держави світу підписали два стратегічних документи «Декларацію принципів» та «План дій» (далі – Документи ВСІС),  
котрі визначають напрями подальшого розвитку інформаційного суспільства на всіх рівнях. Це обумовлено ще й тими обставинами, що сьогодні найважливішою постає глобальна проблема «цифрового розподілу»,  
яка стала фактично головною причиною виникнення нових соціально-політичних розмежувань, поділу держав світу та громадян на «інформаційно багатих» та «інформаційно бідних», що значною мірою визначає міжнародний імідж, соціально-економічний розвиток, розвиток демократичних процесів та громадянського суспільства, інвестиційну привабливість, показники конкурентоздатності тощо.

Документи ВСІС визначають необхідність розробки та реалізації національних стратегій розвитку інформаційного суспільства у всіх країнах світу. Це означає, що країни світу, усвідомивши необхідність нових підходів до власного розвитку, зрозуміли переваги інформаційного суспільства  
і намагаються разом відповісти на його виклики. Не маючи достатнього теоретичного підґрунтя щодо розвитку нового типу суспільства, і фактично вже близько двадцяти років перебуваючи у ньому, людство зробило успішну спробу разом вирішити питання стратегії розвитку світу в цілому та кожної країни зокрема, проаналізувавши та систематизувавши питання,  
що виникають у різних країнах світу, поділивши проблеми на відповідні рівні та способи їх вирішення, і намагаючись віднайти шляхи подолання викликів суспільства нового часу. А відтак недостатнім є лише проголошення та закріплення положень на вищому державному рівні щодо розвитку високих технологій, інформатизації суспільних процесів  
та операцій, комп’ютеризації робочих місць чи процесу навчання, надання громадянам універсального доступу до інформаційних, наукових та освітніх ресурсів. Сьогодні настав час для практичних дій – наукового обґрунтування суспільних процесів, які відбуваються у світі, їх уніфікації та подальших кроків щодо усвідомлення наслідків тих або інших дій. Сьогодні практично кожна країна світу постала перед серйозним викликом здійснення інноваційних реформ шляхом використання інформаційно-комунікаційних технологій, сучасних знань та інформації як найважливішого ресурсу життєдіяльності суспільства ХХІ століття у політичній, економічній  
та соціальній сферах.

Міжнародний досвід переконливо  свідчить, що:

- у процесі побудови  інформаційного суспільства беруть  участь  
усі зацікавлені сторони;

- працюючи над спільною  ідеєю, кожен учасник процесу  розуміє значення власного внеску  у суспільне благо, покращення  благоустрою держави;

- формується суспільне  усвідомлення пріоритетності спільної  справи,  
її короткострокові та довгострокові перспективи як для розвитку держави, так і для вирішення глобальних проблем;

- процес побудови інформаційного  суспільства на принципах рівності, прозорості, диспозитивності, взаєморозуміння  та конструктивної співпраці  поступово перетворюється у національну  ідею, чинник, здатний об’єднати  всіх свідомих громадян, навіть  представників різних поглядів, орієнтацій, партій, рухів тощо.

Інформаційне суспільство  багатовимірне і мінливе, існує  в різних формах і проявах, проте  складність різноманітних суспільних механізмів його становлення фактично зникає в наявних концептуалізованих формах. Невиділеність інформаційного суспільства як реального об’єкта  дослідження з теоретичних образів  веде до все більшої його віртуалізації,  
коли інформаційне суспільство розглядається як паралельне справжньому, дійсно існуючому. Інформаційне суспільство втрачає риси реального суспільства, стає технологічною симуляцією соціальних ролей і соціальних відносин, зводиться до віртуальних форм і процесів, що існують  
у кіберпросторі Супермережі, чи до світу образів штучної гіперреальності, створеної традиційними ЗМІ, теле-, аудіо-, відеотехнологіями. В останньому випадку воно втрачає зв’язок з електронно опосередкованими комунікаціями, а інформаційні потреби і послуги зводяться до комп’ютерних ігор, аудіо-  
та відеопродукції.

Такий стереотип у розумінні  інформаційного суспільства  
як віртуалізація людської життєдіяльності з його декларованим гуманізмом, спрямованим на людину, фактично консервує застарілі форми суспільного життя. «Випадає» справжнє задоволення людських потреб, економічних, соціальних і, надто, культурних, що забезпечується рівнем діяльності наявних соціальних суб’єктів – інституцій, організацій, корпорацій.

Не віртуалізація життєдіяльності  людини, а розвиток та ускладнення  соціальної функціональності діючих суб’єктів  суспільного життя  
є основою перетворення інформаційного суспільства на суспільство нових можливостей.

Формування образу інформаційного суспільства як дієвого, що створює  нові можливості для задоволення  потреб людини, є необхідною умовою досягнення найбільш вдалої сучасної форми переходу до нової суспільної форми, адекватній потребам національної, державної, історичної і культурної ідентифікації. Розуміння цього переходу як науково – технологічного вектора становлення електронної України в контексті глобалізаційного характеру процесу має бути розвинене до вивчення форм впливу новітніх досягнень інформатики на промисловий і суспільний процес.

Знаходження найбільш адекватної сучасним потребам національної  
та історичної, культурної самоідентифікації суспільної форми інформаційного суспільства має враховувати, що основою продуктивності  
і процвітання суспільства є якісно новий тип програмних систем,  
що відповідають вимогам організованої складності і мають можливість  
до неперервного розвитку та ускладнення. Розвиток таких систем на основі Методології Уніфікованого процесу розробки програмного забезпечення  
та об’єктної технології, що є революціонізуючою ідеєю всієї комп’ютерної науки, створило в останнє десятиліття нові форми впливу сучасної інформатики на суспільні процеси.

Формування образу становлення  інформаційного суспільства  
як впровадження інформаційних та інформаційно-комунікаційних технологій у різні сфери суспільного життя, формування електронної України пов’язане не з одним, а з різними суспільними образами нової інформаційної якості суспільства. Формування електронної України як науково-технологічний напрям розвитку інноваційної економіки пов’язане з концепцією НТП, автоматизації та розвитку економіки знань і суспільства знань. Становлення інформаційного суспільства як інформаційного середовища, що складається  
з інформаційних продуктів, задоволення інформаційних потреб та розвитку комунікацій, виходить за межі науково-технологічного та інноваційного розвитку. Поняття комунікації, що відіграє важливу роль в розумінні сучасних процесів у сферах демократії, політичній, управління, значно ширше від науково-технологічного розвитку електронної України і виходить за межі електронно-опосередкованих комунікацій. Започаткування дослідження комунікації в американській комунікативістиці пов’язане  
з технологічною основою доінформаційного суспільства. Ця основа більш ніж тридцятирічної давності, що виникла у вигляді телебачення  
як глобальної мережі і звичайних неелектронних ЗМІ.

Між комунікативною та технологічною  парадигмою інформаційного суспільства  є певна напруга. Вона полягає  у виникненні суперечності  
між науково-технологічним напрямом, що забезпечує розвиток і задоволення інформаційних потреб на основі розвитку технічних засобів комунікації  
і зв’язку, впровадженні інформаційних технологій в усі сфери суспільного життя, і розвитком інформаційного суспільства як суспільства спектаклю, орієнтованого на телебачення і традиційні ЗМІ як основу національного інформаційного простору.

3. Роль інформаційної  влади в демократизації сучасного  українського суспільства.

На початку ХХІ ст. людство  вступило в інформаційну стадію розвитку, що призвело до глибоких змін у співвідношенні основних видів влад  
у сучасному суспільстві, різкого підвищення політичного впливу інформаційної влади. За допомогою своїх інститутів вона впливає  
на політичну свідомість і політичну діяльність як через спеціальні політичні комунікації, так і опосередковано – через ЗМІ, систему освіти, просвіти  
і т.д. Саме ці інститути генерують соціальну пам’ять нації, соціальних груп  
і особистостей, задають інтерпретаційний зміст подіям, що відбуваються.

У сучасному суспільстві  з усіх видів духовного впливу на перший план висувається інформаційна влада. Знання, інформація використовуються  
як для підготовки урядових рішень, так і для безпосереднього впливу  
на свідомість людей з метою забезпечення їхньої політичної лояльності  
і підтримки. Інформаційна революція, глобалізація світових комунікацій, Інтернет дали могутній імпульс якісним змінам у різних сферах суспільного життя, радикальним чином вплинули на розвиток демократичних процесів  
у суспільстві, на розширення ступеня відкритості суспільства і свободи особистості.

Завдяки новітнім технологіям, Інтернету істотно зростає ступень  особистої свободи індивіда і  радикально змінюється характер відносин  
між правителями і підлеглими. Дедалі ширша інтернетизація сучасного світу позбавляє правителів монополії на інформацію, яка завжди була одним  
з основних ресурсів влади. З розвитком всесвітньої мережі розширюється «сфера суспільного» і, зокрема, сфера доступної уваги громадськості політики і політичної інформації. В процесі цього Інтернет перетворює людину з пасивного об’єкта інформування не тільки в активного, самостійного суб’єкта відбору плюралізованої маси інформації,  
а й у повноправного учасника самого процесу розповсюдження інформації, яка практично не піддається зовнішньому контролю і регулюванню. Даючи змогу індивіду одержувати надзвичайно швидкий, практично не обмежений  
і позбавлений від втручання посередників доступ до різних джерел інформації, всесвітня мережа обумовлює децентралізацію влади, сприяє послабленню вертикальних, ієрархічних моделей соціальної організації  
і подоланню відстороненості мас від повсякденного політичного процесу.  
У той самий час багатократно зростають можливості розширення і зміцнення системи горизонтальних громадських зв’язків. Залучаючись до новітніх комунікаційних технологій рядові громадяни одержують виключно ефективний засіб самоорганізації, в тому числі, політичної самореалізації, яка дозволяє активізувати їхню участь у громадсько-політичному житті.

Свобода суспільства й  особистості залежить від свободи  ЗМІ, інших інститутів інформаційної  влади. Їх несвобода або видимість  їхньої свободи обертається невиправданими втратами політичної влади і суспільства.  
Без свободи слова решту політичних прав особи практично реалізувати неможливо.

Найбільш повно різні  політичні функції інформаційної  влади виявляються в демократичній  державі. Інформаційна влада, і насамперед  
її головні носії – засоби масової інформації, є складовою частиною механізму функціонування демократії, а також її ціннісних підвалин, демократичного ідеалу.

Нормативна модель сучасної демократії будується на фундаменті уявлень про людину як раціонально  мислячу і відповідально діючу  особистість, яка вільно і компетентно  бере участь у прийнятті важливих рішень. У демократичній державі, заснованій на прийнятті важливих рішень більшістю голосів, володіти такими якостями мають не одна людина  
або привілейована меншість – еліта, а маси, стала більшість населення. Домогтися цього без участі інформаційної влади сьогодні неможливо.

Наявність розвинутої, демократично організованої інформаційної влади, яка об’єктивно висвітлює політичні  події – одна з важливіших гарантій стабільності демократичної держави, ефективного управління суспільством. І, навпаки, невиконання інформаційною  владою своїх функцій у політичній системі суспільства може докорінно  спотворити її цілі і цінності, порушити  
її ефективність і підірвати життєдіяльність, перетворити демократію  
в ілюзію, форму маніпулятивного панування правлячої еліти.

У той самий час впровадження новітніх технологій, Інтернету можуть відігравати подвійну роль – слугувати  могутнім засобом розширення творчих  мож­ливостей людини, інститутом позитивних суспільних перетворень  
і, одночасно бути джерелом виникнення і нарощування небезпечних  
для суспільства негативних тенденцій. Ця суперечливість феномену Інтернету, який дедалі активніше впроваджується в усі сфери суспільного життя, робить надзвичайно необхідною розробку і введення в практику законодавчих норм і правил які регулюватимуть його функціонування.  
У процесі цього обов’язково треба враховувати складність цього завдання, небезпеку під час виконання його антидемократичних рішень, які можуть відкрити простір для невиправданої регламентації Всесвітньої Мережі,  
що завдасть шкоди демократії під видом її захисту.

4. Інформаційна політика як чинник трансформації українського суспільства.