Національна економіка в системі світового господарства

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСІВТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут економіки та менеджменту

Факультет економіки та підприємництва

Кафедра економічної кібернетики

 

 

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни «Математичні моделі трансформаційної економіки»

На тему «Національна економіка  в системі світового господарства»

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка групи ФЕП 510

Лега А.

Перевірила: Олешко Т. І.

 

 

 

 

 

Київ 2013р.

 

Зміст

 

ВСТУП 3

Розділ 1.  Національна економіка України 5

1.1 Поняття  та цілі національної економіки 5

1.2 Особливості структури національної економіки 9

Розділ 2.  Міжнародна економіка 14

2.1 Сутність  світового господарства і закономірності  його розвитку 14

2.1.1  Сутність  світового господарства 14

2.1.2 Основні  етапи та закономірності розвитку  світового господарства 19

2.2 Світова  економіка і міжнародні економічні  відносини 21

2.2.1  Міжнародний  поділ праці — матеріальна  основа світового господарства 22

2.2.2  Міжнародна  економічна інтеграція 25

2.3 Інтернаціоналізація  економік 31

2.4 Взаємодія  світового господарства і національних  економік 37

Розділ 3. Національна  економіка в сучасному світовому  господарстві 43

3.1 Влив глобалізації  на розвиток національної економіки 43

3.2 Форми і  методи інтеграції національної  економіки у світове господарство 46

3.3 Місце національної  економіки України в світовому  господарстві 47

Висновки 56

Список використаної літератури 58

ВСТУП

Актуальність даної теми полягає  в тому, що економіка України зараз  знаходиться на етапі становлення. Україна, як і інші держави, що утворилися після розпаду СРСР, у розвитку своєї суверенної економіки великі надії покладає на інтеграцію в систему  світогосподарських зв'язків, активну й зростаючу участь не тільки в регіональному, а й у міжнародному поділі праці, ефективному використанні його переваг. У всіх урядових та альтернативних програмах антикризових заходів і ринкової трансформації української економіки підкреслюється необхідність якнайшвидшого перетворення колишніх міжреспубліканських зв'язків у категорію зовнішньоекономічних, розширення поля господарської взаємодії з основними центрами світового господарства та міжнародними фінансово-економічними інститутами, розгортання широкомасштабного ділового співробітництва на взаємовигідних засадах з усіма державами світу.

У процесі ринкових реформ в Україні  сформувалася модель розвитку, що характеризується високим рівнем відвертості економіки  щодо зовнішньої торгівлі, про що свідчить показник обсягу експорту до ВВП, який коливається в межах 54-62%. У цьому  значенні за показниками експорту Україна  більш, ніж вдвічі відкритіша зовнішньому світу, ніж середньостатистична країна і значно відкритіша стосовно економічно більш розвинутих європейських країн-членів ЄС чи сумірна з економікою України за масштабами і загальною структурою економіка Польщі.  
Разом з цим присутній асиметрично низький рівень залежності економіки України від світових потоків капіталу. Так, при експортній квоті ВВП, яка майже вдвічі вища середнього рівня по ЄС, Україна має лише близько 5 % від середнього рівня ЄС експорту на душу населення. А рівень прямих інвестицій на душу населення, як вважають фахівці, мізерний: на 1 квітня загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, вкладених в економіку України, становив 8797,4 млн. дол або 186 доларів на людину.

Знаходячись у центрі Європи, поруч  з державами, що активно перетворюють свої економіки, Україна помітно  відстала і не встигає за процесами, що відбуваються в сусідніх державах. Приймаючи до уваги ресурси і  географічне положення України, а також конкретні умови, що створює  світова економіка кожній державі, Україна повинна знайти свій шлях переходу до ринкової економіки і  прискорення структурних перетворень  з метою зміцнення своєї ролі у світовій економіці.

Саме проблемам розвитку економіки  України, її інтеграції в сучасні  світогосподарські зв’язки, взаємодіям з лідерами світової економіки присвячена ця робота. Вона розглядає сучасне становище економіки України; процеси, які відбуваються в світовому господарстві, а також участь нашої країни в цих процесах.

Розділ 1.  Національна  економіка України

1.1 Поняття та цілі національної економіки

 

Національна економіка є  історично сформованою системою суспільного відтворення країни, яка ґрунтується на використанні наявних національних ресурсів, забезпечує реалізацію національних економічних  інтересів країни та функціонує за об'єктивними економічними законами. Поняття національної економіки  в наукових дослідженнях останніх років1 визначається як у вузькому, так  і в широкому розумінні. У вузькому розумінні національна економіка  є сукупністю економічних суб'єктів  і зв'язків між ними, яка має  просторово визначену і специфічно складену національну організаційну  структуру, характеризується господарською  цілісністю і спрямована на задоволення  потреб суспільства у матеріальних і соціальних благах. У широкому розумінні національна економіка - це структурована в галузевому і територіальному просторі економічна діяльність у масштабах країни, що регулюється інституціональною  системою, яка відповідає економічному, політичному та ідеологічному устрою (порядку), сформованому в цій країні.

Наукові визначення поняття "національна економіка" базуються  на двох підходах: технологічному та соціально-економічному. За технологічним підходом, національна  економіка є сукупністю галузей, видів виробництв та характеризується обсягом виробленої продукції, виконаних  робіт і наданих послуг, їх якістю, рівнем використання ресурсів тощо. Соціально-економічний  підхід розглядає національну економіку  як сукупність виробничих відносин, яким властиві певний рівень розвитку продуктивних сил, тип економічної системи, характер суспільного відтворення, специфічний  господарський механізм, рівень життя  населення, зовнішньоекономічні зв'язки.

Національній економіці  як цілісній системі властиві такі загальні ознаки: економічний суверенітет  держави; територіальна та господарська цілісність; спільність економічного середовища, що формується єдиним законодавством, єдиною грошовою одиницею, спільною кредитною  і фінансовою системою; наявність  тісних економічних зв'язків між  суб'єктами господарювання на основі поділу праці, праві власності; наявність  єдиного економічного центру управління, який виконує регулюючу та координуючу  функцію з використанням інструментів економічної політики (таким центром  є уряд країни); єдина система  економічного захисту та гарантії економічної  безпеки.

Національна економіка характеризується взаємозв'язком умов виробництва  та його результатів і формується як єдиний господарський механізм із взаємозумовленими внутрішніми  процесами та явищами. Значний вплив  на особливості національної економіки  справляють історичні та культурні  традиції, географічне розташування країни, її роль у міжнародному поділі праці.

Базисними компонентами національної економіки, які її визначають, є: досягнутий рівень розвитку продуктивних сил; стан техніки та технологій, тенденції  їх удосконалення; збалансованість  і рівновага ринку; відносини  власності; організація виробництва  і система управління; принципи розподілу, перерозподілу та споживання благ; ресурсний потенціал. Основу національної економіки утворюють суб'єкти економічної  діяльності, які виконують чітко  визначені функції і об'єднані в єдину систему економічних  взаємовідносин.

Як система національна  економіка включає організаційну, структурну, функціонально-цільову, ресурсну та інституціональну підсистеми, характеризується економічними зв'язками і відносинами  та функціонує в певному середовищі.

Організаційна підсистема об'єднує  суб'єктів господарювання (організації, підприємства, галузі виробництва, сектори  економіки, виробничі та територіальні  комплекси) в єдиний господарський  механізм та формує ієрархічні рівні  функціонування та управління національною економікою. Зокрема, у цій системі  органічно взаємодіють галузі, які  виробляють товари (матеріальне виробництво - промисловість, сільське господарство, будівництво), і галузі, що надають  послуги (сфера обслуговування - транспорт, зв'язок, торгівля, освіта, охорона здоров'я, культура). Природно, що співвідношення зазначених секторів діяльності, рівень їхнього розвитку, ефективність функціонування мають значні відмінності в різних країнах. Чим розвиненіший науково-технічний  потенціал країни, тим досконалішою є система господарювання, тим  краще використовуються переваги міжнародного поділу праці, тим вищі економічна та соціальна ефективність виробництва  і рівень життя населення.

В організаційному аспекті  всі суб'єкти господарювання перебувають  у тісній взаємодії і пов'язані  багатьма інтеграційними зв'язками, об'єднані загальним потоком матеріальних ресурсів, які беруть участь у виробничому  процесі, оборотом грошової маси, рухом  цінних паперів, формами і правами  власності, законодавством та системою міжнародних угод і договорів. Разом  з тим їм властиві специфічні матеріальні  умови виробництва, технологічні процеси, структура і розмір підприємств, інженерно-технічний та управлінський персонал тощо. Саме це визначає їхнє місце і призначення в економічній системі, а також особливості міжгалузевих організаційних зв'язків.

Національна економіка є  багаторівневою системою і включає  такі ієрархічні рівні взаємовідносин: міждержавний рівень, тобто рівень взаємовідносин національної економіки  окремої країни з іншими економіками, зі світовою економічною системою, міждержавними та регіональними  об'єднаннями, світовими економічними інститутами; національний (макроекономічний) рівень, який характеризує масштаб  внутрішньогосподарських взаємовідносин у національній економіці конкретної країни; регіональний рівень, до якого  відносять такі утворення" як економіка  регіону, спеціальних економічних  зон, територій пріоритетного розвитку, міжгалузевих виробничих комплексів та взаємозв'язки між ними; мікрорівень, який включає рівень окремих структурних одиниць різних організаційно-правових форм господарювання, домогосподарства, а також відповідних ринків, на яких вони функціонують. Окремі дослідники цих проблем пропонують розширити рівневу характеристику функціонування національної економіки, виокремивши в ній нанорівень (рівень економік фізичних осіб), муніципальний рівень (рівень відносин місцевих економік) та внутрішньовиробничий рівень (рівень взаємозв'язків у конкретній організації, підприємстві, установі)1.

У цілому основними макроекономічними  параметрами, що характеризують національну  економіку, є ефективність і конкурентоспроможність, які засвідчують її стан, тенденції, закономірності розвитку, місце і  значення в системі світогосподарських зв'язків та світовій економіці.

Національна економіка функціонує в певному середовищі, елементами якого є природно-екологічне, економічне, науково-технічне та інформаційне, політичне, соціальне, зовнішньоекономічне, духовне (рис. 1.1).

Національна економіка кожної країни як система, що розвивається, має  свої цілі. Вони можуть бути довгостроковими, пов'язаними з реалізацією загальної  концепції моделі національної економіки  країни і стратегії її розвитку, та короткостроковими, які конкретизують  завдання у визначених проміжних  періодах розвитку.

Національна економіка прямує до стабільності, ефективності та справедливості через досягнення таких довгострокових цілей: стабільне економічне зростання  національного продукту; високий  і стабільний рівень зайнятості; стабільний рівень цін; підтримання рівноважного зовнішньоторговельного балансу; гарантування економічної безпеки; підвищення якості та рівня життя населення.

Загалом цільова функція  національної економіки є складною системою завдань, що класифікується за різними критеріями та ознаками - просторовими, суб'єктними, часовими і спрямована на максимізацію валового доходу і  доходу кожного суб'єкта, максимізацію рівня добробуту громадян, мінімізацію  суспільних витрат, отримання соціального  ефекту.

 

Загальним і кінцевим результатом  функціонування національної економіки  є приріст національного багатства, обсягів необхідних суспільству  товарів і послуг, найбільш ефективне  використання обмежених ресурсів, політична  та соціальна стабільність.

Особливі цілі висуває  спрямування на сталий розвиток національних економік. Сталий розвиток - це тип національного  господарювання,

який задовольняє соціальні, економічні та екологічні потреби нинішнього і майбутнього поколінь. Суть його полягає в такій обов'язковій  узгодженості економічного, екологічного та людського розвитку, щоб від  покоління до покоління не знижувався рівень якості та безпеки життя людей, не погіршувався стан довкілля і відбувався соціальний прогрес, який визнає потреби  кожної людини.

У міжнародних документах1 визначено такі стратегічні цілі сталого розвитку суспільства: підтримання  високого і стійкого рівня економічного зростання; охорона навколишнього  природного середовища; ощадливе використання природних ресурсів; досягнення соціального  прогресу, який би відповідав потребам кожного громадянина.

 

 

 

Рис.1.2 Загальний механізм функціонування національної економіки 

 

Механізм функціонування національної економіки має бути спрямованим на забезпечення національної безпеки країни та реалізацію її національних економічних інтересів, а отже, на підвищення конкурентоспроможності та посилення ролі в системі світового  господарства.

2.  Особливості структури національної економіки

 

Національна економіка має  складну структуру. В структурному аспекті національна економіка  характеризується певними співвідношеннями, які складаються між галузями і видами діяльності, секторами економіки, економічними процесами, регіонами. Розрізняють  такі види структур національної економіки: відтворювальну, галузеву, територіальну, інституційну, зовнішньоекономічну  та технологічну (табл. 1.1).