Національна економіка в системі світового господарства

Україна у міжнародній  міграції капіталу, технологій та інновацій, робочої сили. Обсяги чистого припливу прямих іноземних інвестицій в Україну  у 2009 р. становили 4,5 млрд дол. США, що у 2,2 разу менше, ніж у 2008 р. Скорочення припливу іноземних інвестицій в Україну зумовлене насамперед несприятливими умовами інвестування: політичною та економічною невизначеністю, зростанням недовіри іноземних інвесторів, зниженням дохідності вітчизняного виробництва. В цілому станом на 1 січня 2010 р. накопичений обсяг інвестицій в економіку України становив 52 млрд дол. США, що в розрахунку на одну особу становить 1132 дол. Однак цей рівень залишається на порядок нижчим, ніж у сусідніх країнах, зокрема, у Чехії - 11,1 тис. дол., Польщі - 4,2тис. дол. США /особу, Росії - 1,5тис. дол. США /особу. Найбільшим реципієнтом прямих іноземних інвестицій залишається вітчизняний фінансовий сектор, у якому сконцентровано 31 % іноземного капіталу. Окрім цього 20 % коштів іноземних інвесторів зосереджено в операціях з нерухомістю, оренді, інжинірингу та послугах підприємцям, 11,9 % - у металургійному виробництві, 7,4 - в оптовій торгівлі, 4,7 % - у будівництві.

Одне з ключових завдань  цивілізаційної перспективи України  полягає в обґрунтованій та послідовній  орієнтації країни на залучення до процесів техноглобалізму - світового тренду інтернаціоналізації створення, освоєння, використання (як виробничого, так і комерційного), передачі й розповсюдження інновацій та технологій. Основне місце в комерційному трансфері (передачі) технологій належить опосередкованій торговельними угодами й контрактами купівлі-продажу уречевлених технологій (засобів виробництва і предметів споживання), які є об'єктами світового ринку товарів і послуг. Упродовж останніх років в Україні набули відчутного розвитку лізингові операції. їх загальний обсяг, за даними асоціації "Укрлізинг", становить 700 млн дол. США, 3/4 з яких становлять міжнародні трансакції, причому 50 % їх припадає на сільськогосподарські машини, 25 - на промислове обладнання, 20 % - на авто- та авіатехніку. Однак для України цей перспективний напрям трансферу технологій є, по-перше, одностороннім (імпорт), а, по-друге, має не науково-технічний, а експлуатаційно-виробничий характер. На експорті технологій та інновацій з України негативно позначилися зміни у вітчизняному науково-технічному потенціалі, які за останнє десятиліття набули руйнівного характеру у всіх трьох підсистемах; новаційного менеджменту (наукові кадри та дослідницький доробок), інноваційного менеджменту (впровадження і ринкове освоєння нововведень), функціонально-ресурсного менеджменту (організація, управління, фінансове, матеріально-технічне, інформаційне забезпечення). Відтак, якщо на початку 90-х років, за даними ООН, реальна забезпеченість науково-інженерними кадрами в Україні становила 6,7 осіб на 1 тис. населення (у США - 3,8, Швеції - 3,0, Нідерландах - 2,6, Франції - 2,2 особи), то нині вона скоротилася втричі. Технологічні дослідження виконують не більше, ніж 100 тис. осіб. Обсяг науково-технічних робіт в Україні впродовж останнього десятиліття зменшився у 4 рази.

Одним із важливих елементів  глобалізованого світового простору є міжнародний ринок праці, який з його уніфікованою шкалою критеріїв  щодо якості трудових ресурсів, розвитком  нових форм зайнятості, гнучкістю  і надзвичайною мобільністю робочої  сили об'єднує понад 1,3 млрд працездатного населення світу. Україна не залишається осторонь міграційних процесів, які характеризуються як диверсифікованістю, так і зміною інтенсивності міграційних потоків. За даними засобів масової інформації та оцінками експертів, за кордоном сьогодні працює від 5 до 7 млн українських громадян. Сучасна еміграція з України - це п'ята у вітчизняній історії хвиля масового виїзду різних категорій населення у пошуках засобів для існування за кордон на постійне чи тимчасове проживання. Важливим її аспектом є проблема залучення грошових переказів мігрантів у національну економіку, оскільки лише впродовж 2000-2007 рр. обсяги міграційного капіталу, які надійшли через вітчизняну банківську систему, перевищили 2 млрд дол. США. За оцінками фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, загальна сума доходу, яку заробляють громадяни України за кордоном, становить 35,5 млрд дол. у рік, а в розрахунку на одного мігранта - 7157. Ці кошти могли б стати одним із потужних джерел інвестицій у національну економіку, насамперед з погляду кращої обізнаності наших мігрантів (на відміну від іноземних кредиторів) про місцеві умови та можливості інвестування. Якщо перекази інвестуються, вони безумовно стимулюють зростання виробництва, однак і у випадку їх споживання також спостерігається позитивний мультиплікаційний ефект. Попит на товари, який виникає у домашніх господарств внаслідок отримання ними грошових переказів із-за кордону, створює додатковий примножуючий ефект в економіці. Саме в цьому знаходить своє відображення опосередкований вплив грошових переказів мігрантів на економіку країни - донора робочої сили. Грошові перекази трудових мігрантів стали тією складовою, яка характеризує "соціальне обличчя глобалізації".

Співпраця України з міждержавними  регіональними економічними об'єднаннями  та міжнародними економічними організаціями. Визначений Україною головний пріоритетний напрям розвитку - інтеграція у Європейський Союз - не виключає необхідності дотримання стратегічного балансу між ЄС та іншими можливими векторами зовнішньоекономічного  розвитку в межах США - Європейський Союз - Росія. При розробці стратегії  інтеграції України важливо не припуститися помилки стосовно оцінки відносного геоекономічного становища основних глобальних конкурентів у перспективі. Успішна реалізація регіональної інтеграційної стратегії можлива лише за дотримання двох обов'язкових умов: 1) близькості рівнів розвитку та інтернаціоналізації економіки країн-партнерів; 2) наявності високорозвинутих економічних зв'язків між суб'єктами економічної діяльності країн, що інтегруються, інтенсивність яких всередині регіонального інтеграційного угруповання ще до початку інтеграційного процесу вища, аніж зв'язки з іншими країнами чи групами країн.

Сучасні глобалізаційні процеси вимагають від України якомога активнішої участі у міжнародній торговельній системі. Багатосторонню міжнародну торговельну систему, у центрі якої знаходиться Світова організація торгівлі (COT), у широкому розумінні можна визначити як сукупність міжнародних правил, яких повинні дотримуватися країни в торговельних відносинах між собою. Ці правила спрямовані на всебічне сприяння відкритій і ліберальній торгівлі. COT не лише слугує форумом для переговорів, а й виконує роль арбітра у врегулюванні торговельних суперечок між країнами - членами. За понад 60 років існування система ГАТТ/СОТ довела свою ефективність і досягла значного прогресу в лібералізації міжнародної торгівлі. Вступ України до COT розглядається як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі і створення передбачуваного прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій. 10 квітня 2008 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі". 316 травня 2008 р. Україна набула повноправного членства у COT. З моменту вступу країни - члени цієї організації вимагатимуть від України дотримання основних положень угод COT і виконання домовленостей, досягнутих Робочою групою із вступу України до COT. Окрім цього кожна країна, яка вже стала членом COT, зобов'язана щорічно подавати повідомлення (нотифікації) згідно з вимогами Угоди про сільське господарство. За їх допомогою відбувається моніторинг виконання зобов'язань країн - членів COT. Отже, ставши повноправним членом цієї міжнародної організації, Україна також повинна буде надавати інформацію стосовно дотримання та виконання зобов'язань, взятих у ході переговорного процесу.

Україна активно розвиває співпрацю з міжнародними фінансовими  інституціями. З 1992 р. вона є членом МВФ (Міжнародного валютного фонду), до якого входять 184 країни світу, та Світового банку. Україна отримує  фінансові ресурси з МВФ у  межах таких програм, як "Системна трансформаційна позика" (STF - Systematic Transformation Facility), "Механізм розширеного фінансування" (EFF - Extended Fund Facility) та "Кредитні підтримки" (Stand-by). Кредити МВФ використовувалися в Україні для створення системи управління в умовах ринкової трансформації економіки, здійснення структурних зрушень галузевого характеру, зокрема енергетичного сектору, розвитку ракетно-космічних технологій, для зміцнення довіри у фінансовому секторі та допомоги економіці країни, яка постраждала від світової фінансової кризи. Зокрема, дефіцит зведеного платіжного балансу України, який у 2009 р. становив 13,7 млрд дол. США, частково був профінансований за рахунок отримання другого та третього траншів від МВФ за кредитом stand-by (відповідно 2,8 млрд дол. США та 3,3 млрд дол. США) та коштів від розподілу Спеціальних прав запозичень (2 млрд дол. США).

З 1992 р. Україна є членом Європейського банку реконструкції  та розвитку (ЄБРР), за фінансового сприяння якого було реалізовано понад 30 інвестиційних  проектів у нафтогазовій, енергетичній, харчовій, транспортній та інших галузях  економіки.

Україна є учасницею кількох  міжнародних регіональних економічних  об'єднань, зокрема Співдружності  Незалежних Держав - СНД (з 1992 p.). У 1993 р. між країнами - членами СНД було підписано Угоду про створення  єдиної Зони вільної торгівлі. У 2004 р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про формування Єдиного  економічного простору України, Росії, Білорусі та Казахстану. У такому регіональному  економічному об'єднанні, як Організація  чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), Україна перебуває з дня  його заснування (з 1992 p.). Країни - учасниці ОЧЕС розробляють спільні проекти  у промисловості, сільському господарстві, енергетиці, у сфері науки і  технологій, у інформаційній та соціальній інфраструктурі. 31993 р. у грецькому  місті Салоніки діє Чорноморський  банк співробітництва, торгівлі та розвитку.

Стратегічним напрямом міжнародної  економічної інтеграції України  є наближення і поступовий вступ  до Європейського Союзу. Сьогодні наша країна співпрацює з ЄС на основі Угоди про партнерство і співробітництво, яка набула чинності з 1994 р. У 2005 р. затверджено План дій "Україна - ЄС", яким передбачено поглиблення взаємодії в економічній і політичній сферах. Саме Європейський Союз надав нашій державі статус країни з ринковою економікою.

Україна бере активну участь у діяльності економічних організацій  системи ООН: Організації ООН  з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Європейської економічної комісії ООН, у Програмі розвитку ООН (ПРООН).

Україна є органічною складовою  сучасного світового господарства, системи міжнародного поділу праці, що дає їй змогу використовувати  додаткові можливості і ресурси  для поглиблення системних ринкових реформ, надання їм цілісного, збалансованого та завершеного характеру. Водночас це сприятиме забезпеченню необхідних темпів економічного зростання, здійсненню структурних зрушень в економіці, створенню сучасної ринкової інфраструктури, підвищенню ефективності експортно-імпортних  операцій, а також збільшенню внеску зовнішньоекономічного комплексу  у приріст валового національного  продукту України.

Перспективи України. За умови  проведення збалансованої економічної  політики цілком реальними на найближчу  перспективу е стабілізація в  Україні валютного курсу та зростання  ВВП у розмірі З-4 %. Поки що недоцільно стверджувати про вихід національної економіки з кризи, оскільки вихід  з кризи передбачає насамперед повернення на докризовий рівень. Якщо припустити, що у 2011 та 2012 рр. в Україні відбудеться  економічне зростання на рівні 5- 6 %, то вона зможе вийти на докризовий рівень лише наприкінці 2012 р. Це означає, що у випадку забезпечення сталого  економічного зростання Україні  потрібно щонайменше 3 роки для подолання  кризових явищ в економіці. Окрім  того, якщо реалізувати макроекономічну  політику відповідно до погодженого  Урядом і Національним банком України  Меморандуму про економічну та фінансову  політику, що підтримується Міжнародним  Валютним Фондом, є можливість утримання  інфляції на рівні 13-14 % у 2010 р. з метою  забезпечення інфляції у наступному році (навіть за необхідності підвищення цін і тарифів), яка б не перевищувала однозначного числа.

Особливістю розвитку сучасної глобальної економіки є те, що вона завдяки своїй ринковій природі  є відкритою системою. Загальний  рівень відкритості міжнародної  економічної системи визначається ступенем відкритості її підсистем  і суб'єктів - національних економік, регіональних об'єднань, транснаціональних корпорацій, міжнародних економічних організацій. Рівень відкритості економіки будь-якої країни можна умовно оцінити через експортно-імпортні квоти. Експортна квота визначається як процент експорту у ВВП. Наприкінці минулого століття цей показник для розвинутих країн становив 27 % (Велика Британія), для країн, що розвиваються, -12 і для країн з перехідною економікою - 5,5 %. Для невеликих промислових країн, які тісно пов'язані з системою міжнародного поділу праці, показник експортної квоти перевищує 50 %. В Україні впродовж останніх років цей показник знизився з 63,6 (2004 р.) до 47,4 % (2009 р.). Аналогічно визначається імпортна квота (у 2009 р. в Україні вона становила 50,6 %). Проте найпоказовішою стосовно відкритості національної економіки є зовнішньоторговельна квота, не дивлячись на те, що вона не враховує величину експорту та імпорту капіталу, а також взаємний обмін національних валют. Цей показник визначається через відношення зовнішньоторговельного балансу до обсягу ВВП у вартісному еквіваленті. У середині XX ст. до відкритих економік відносили країни з розміром зовнішньоторговельної квоти, яка перевищувала 10 %. До початку XXI ст. цей критерій істотно зріс: сьогодні відкритою вважається економіка, яка має зовнішньоторговельну квоту на рівні 45 % (Німеччина - 50,8 % ); з рівнем, меншим, ніж 27 % економіка презентує низький ступінь відкритості (США, Японія - близько 17 %). В Україні у 2009 р. цей показник набув від'ємного значення і становив "мінус" 2,4 %. Від'ємний показник зовнішньоторговельної квоти може свідчити про маргінальну (односторонню) відкритість економіки, коли імпорт значно перевищує експорт, тобто про використання внутрішнього економічного простору країни з метою збуту товарів і послуг сторонніми гравцями світового ринку. Варто зауважити, що зовнішньоторговельна квота відображає лише одну зі складових поняття "відкритість економіки". Відкритість економіки зумовлюють насамперед обсяги внутрішнього споживчого ринку, рівень міжнародної кооперації у сфері виробництва товарів і надання послуг, рівень економічного розвитку (потенціал макроекономічного балансування), а також сукупний платоспроможний попит. Американські економісти Дж. Сакс, Е. Уорнер взагалі розуміють під відкритістю економіки відсутність рис соціалізму, надзвичайно високих експортного та імпортного мит, а також існування розумного рівня конвертування валюти. Отже, показник відкритості економіки є інтегральним, комплексним, досить складним і неоднозначним.