Національна економіка в системі світового господарства

 

Західна економічна наука  пропонує виокремлювати технічну структуру, за якою поділ економіки здійснюється за ознакою участі суб'єктів у  стадіях переробки і споживання матеріальних благ і послуг, а саме: первинне, вторинне, третинне виробництво. Первинне виробництво охоплює галузі первинного формування продукту виробництва, а саме: добувні підприємства, сільське господарство. Подальша переробка продукту зумовлює наявність вторинного виробництва - переробної промисловості, яка включає  харчову, металургійну, легку та інші галузі. Процес доведення продукту та послуг до споживача визначає третинне виробництво, до якого належить сфера  послуг, зокрема гуртової і роздрібної торгівлі, транспорту, побутового обслуговування населення, кредитних установ, інформаційно-консультаційних  центрів, страхових агенцій.

 

Таблиця 1.1. Характеристика структур національної економіки

Види структури	Зміст та характеристика
Відтворювальна	Характеризує співвідношення: між стадіями суспільного відтворення (виробництвом, обміном, розподілом та споживанням); між проміжним і  кінцевим виробництвом; між фондом нагромадження та фондом споживання; між виробництвом засобів виробництва  та предметів споживання
Галузева	Характеризує поділ економіки  на окремі галузі та сектори економіки  і відображає складені пропорції  за видами економічної діяльності
Територіальна	Відображає частку у виробництві  валового внутрішнього продукту (валового випуску) кожної адміністративної території, регіону, виробничо-територіальних комплексів
Інституційна	Характеризує співвідношення у виробництві валового внутрішнього продукту за формами власності, інституційними секторами, ринковими і неринко-вими інститутами
Зовнішньоекономічна	Характеризує співвідношення між експортом та імпортом товарів, послуг і капіталів; між національними  економіками різних країн
Технологічна	Характеризує співвідношення технологічних укладів економічної  системи

 

 

Структура економіки на макрорівні відображає найважливіші загальногосподарські пропорції, тобто певні кількісні  співвідношення, співрозмірність окремих елементів економічної системи. Макроекономічні пропорції - це співвідношення елементів у рамках національної економіки. Пропорційність є важливою характеристикою економіки: якщо вона підтримується постійно - існує рівновага. Якщо постійно порушується, але все ж досягається, - режим розвитку не врівноважений, а якщо пропорційність не забезпечується, то це руйнує економічну систему. Розрізняють загальноекономічні пропорції, які характеризують співвідношення окремих сторін, елементів суспільного виробництва; міжгалузеві пропорції, що відображають співвідношення між галузями або комплексними галузями; внутрішньогалузеві пропорції, які характеризують співвідношення у межах однієї галузі; територіальні пропорції, що відображають територіальне розміщення виробничих ресурсів у межах країни, економічне співвідношення економічних районів, регіонів, територіально-виробничих комплексів, а також регіонів у виробництві та розподілі валового національного продукту.

Функціонально-цільова підсистема спрямована на забезпечення ефективності та конкурентоспроможності національної економіки, зростання добробуту  населення, підтримання рівноваги  і збалансованості внутрішнього ринку; гарантування національної економічної  безпеки країни та реалізацію її національних економічних інтересів.

Ресурсна підсистема національної економіки характеризує здатність  економіки до саморозвитку, можливості реалізації встановлених цілей і  завдань та виконання нею системних  функцій. Визначається передусім величиною  сукупного економічного потенціалу (природно-ресурсного, виробничого, трудового, інвестиційного, науково-технічного), наявністю основних джерел ресурсів, рівнем використовуваних технологій, місткістю внутрішнього ринку.

Системні функції національної економіки реалізуються через відповідні інституційні форми і процеси, які  формують її інституційну підсистему. В цьому аспекті національна  економіка є сукупністю домогосподарств, організацій, державних інститутів, інфраструктури, регіонів, які поєднані в єдиний організм багатосторонніми економічними зв'язками у межах певного  природного середовища та державної  території.

Окрім зазначених підсистем, внутрішня будова національної економіки  включає процеси і явища, які  виникають у процесі виробництва  матеріальних благ (нестабільність, криза, циклічність, розвиток, зростання, регулювання); фактори виробництва (працю, капітал, ресурси, інформацію, науково-технічний  прогрес, знання); результати діяльності суб'єктів національної економіки (ВВП, обсяги виробництва, доходи, продуктивність праці).

У національній економіці  нерозривно поєднуються виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ, які характеризують відтворювальні аспекти її функціонування. У практиці господарювання всі відтворювальні процеси розвиваються в єдності  та взаємозв'язку за об'єктивними економічними законами, зазнають впливу чинників та середовища, які необхідно враховувати  під час прийняття управлінських  і господарських рішень, виключають адміністративне втручання в  їхній зміст і розвиток, вимагають  комплексного та професійного підходу, скоординованих дій. Динаміка відтворювального процесу в національній економіці  вимірюється за трьома основними  параметрами: обсягами виробництва (обміну, споживання); темпами розвитку (зростання, падіння); пропорціями в системі  відтворення, які характеризують збалансованість  її елементів, рівномірність і стійкість  розвитку. Порушення пропорцій (наявність  диспропорцій) у відтворювальній, галузевій, технологічній чи регіональній структурі  призводить до падіння ефективності та руйнування національної економічної  системи.

Особливістю структури національної економіки Україні є те, що вона склалася в умовах колишнього СРСР і тому містить в собі всі специфічні риси розподілу праці між республіками в єдиному народногосподарському  комплексі держави. Так, для неї  характерні висока ступінь розвиненості і концентрації металургійних і  металообробних підприємств, набірних виробництв, підприємств хімічної промисловості. Ці виробництва відрізняються високою  метало-, енерго- і ресурсоємністю. Це є основною причиною надмірного попиту на інвестиції, сировину і матеріали. Крім того, в порівнянні з розвиненими країнами наша національна економіка відрізняється малою питомою вагою нематеріального виробництва.

Світова фінансова криза, яка почалася в 2008 році, негативно  вплинула на економіку України.

Тактика проведення економічних реформ в Україні дозволила у деякій мірі загальмувати спад виробництва, знизити дефіцит бюджету, значно скоротити темпи інфляції, дещо стабілізувати обмінний курс гривні. Але продовжується падіння виробництва, зростають неплатежі, практично зупинився процес інвестування, відчувається падіння попиту населення і підприємств, погіршується збирання податків, зростає приховане безробіття, швидко зростають зовнішні і внутрішні борги, загрозливої ваги досягла «тіньова» економіка, не вдається ліквідувати від’ємне сальдо експорту-імпорту.

Згідно оцінок експертів, подальшому розвитку ефективності експорту у першу чергу заважає надмірно тяжка податкова система (її доля складає 20%), велика собівартість і невисока якість продукції (25%), різке падіння інвестицій (25%), відсутність обігових коштів, важкий фінансовий стан (15%), неспроможність і непідготовленість ряду керівників працювати у ринкових умовах (10%), інші фактори (5%).

 

 

 

Діаграма 1

Разом 48,5 млрд. дол. США

Діаграма 2

Разом 41,1 млрд. дол. США

Розділ 2. Міжнародна економіка

2.1 Сутність світового господарства і закономірності його розвитку

2.1.1  Сутність світового господарства

Нині на землі мешкає понад 6 млрд чол., існує більше 200 країн і територій з різним соціально-політичним устроєм. В сучасних умовах розвиток національних економік не можливий без використання ресурсів міжнародного обміну. Економічна замкненість є не тільки нераціональною, оскільки позбавляє економіку відособленої країни переваг, що випливають з міжнародної спеціалізації та кооперації, а й практично неможлива. На сьогодні загальною стала тенденція зростання ролі зовнішніх факторів у економічному розвитку національних господарств і посилення взаємозв'язку та взаємозалежності між економіками країн.

Світове господарство не можна  зводити до простої суми національних економік. Його сутність визначається тим реальним зв'язком, який діє на основі порівняльних переваг країни та міжнародного поділу праці. Світове, або всесвітнє, господарство являє  собою сукупність національних економік у сфері продуктивних вил і  виробничих відносин (міжнародних економічних  відносин), які виходять за територіальні  межі окремих країн.

У своєму розвитку світове  господарство пройшло тривалий шлях: деякі економісти вважають початком його формування часи Римської імперії, інші - епоху великих географічних відкриттів (ХУ-ХУІ століття). Але  більшість спеціалістів погоджуються з думкою, що для завершення формування світового господарства потрібна була наявність певних факторів: завершення епохи географічних відкриттів і  розподіл та закріплення всіх територій  землі між певними державами.

Сучасне світове господарство виникло після промислового перевороту, під час переростання капіталізму  в його монополістичну стадію. Світове  господарство кінця ХІХ - початку  ХХ ст. помітно відрізняється від  світового господарства другої половини ХХ ст.: на початку ХХ ст. воно в більшій  мірі базувалося на голій військовій силі, на позаекономічному примусі; в  ньому існували гострі протиріччя між  імперіалістичними країнами, між  промислово розвиненими країнами і  країнами, що розвиваються, які приводили  до нестійкості господарства, до виникнення двох світових воєн. До середини ХХ ст. світове господарство було розколоте  на дві частини: світове капіталістичне і світове соціалістичне господарство. Домінуючі позиції в системі  світових економічних зв'язків посіло світове капіталістичне господарство: 9/10 світових економічних зв'язків на початок 90-х рр. припадало на товарообіг в межах капіталістичного господарства; через канали міжнародного економічного обміну в кінці 80-х рр. реалізовувалось 1/5 всього сукупного валового продукту капіталістичного світу. В колишніх соціалістичних країнах вироблялось 1/3 світового національного доходу, в тому числі в країнах ради економічної взаємодопомоги - 1/4.

З 60-х рр. в систему світового  господарства увійшли країни, що розвиваються. До середини 70-х рр. серед них помітно  виділились так звані "нові індустріальні  країни" Південно-Східної Азії (перша  хвиля - 4 "малі дракони" - Південна Корея, Сингапур, Тайвань, Гонконг) та Центральної і Латинської Америки (Мексика, Бразилія, Аргентина).

Після розвалу світової соціалістичної системи та розпаду Радянського  Союзу в 1989-1991 рр. світове господарство починає набувати рис єдиного  цілісного формування. В основі класифікації країн світу був прийнятий  критерій відповідності економіки  будь-якої держави принципам ринкового  господарювання. Звідси випливає можливість розподілу світового співтовариства на відповідні групи:

- країни з розвиненою  ринковою економікою (сюди відносять  країни, які за сучасною традицією  називають промислово розвиненими);

- країни із ринковою  економікою, яка розвивається (відносять  найбільш розвинену частину теперішніх  країн, що розвиваються, - так звані  "нові індустріальні країни", та країни з перехідною економікою - колишні соціалістичні країни);

- країни з нерозвиненою  ринковою економікою (сучасна категорія  "найменш розвинені країни");

- країни із неринковою  економікою (це скоріше теоретичне  поняття, оскільки у країні  із самою централізованою економікою  завжди присутні елементи ринкових  відносин).

На рубежі ХХ ст. світове  господарство є більш цілісним, інтегрованим, динамічним, ніж всередині ХХ ст., незважаючи на наявність протиріч та різнопланових тенденцій. Воно є  глобальним за своїми масштабами, основується  на принципах ринкової економіки, об'єктивних закономірностях міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва  та капіталу.

Наприкінці ХХ ст. у світовій економіці визначився ряд стійких  тенденцій:

- стабільні темпи економічного  зростання;

- підвищення ролі зовнішньоекономічного  фактора в економічному розвитку, помітно зросли масштаби та  якісно змінився характер традиційної  міжнародної торгівлі;

- глобалізація фінансових  ринків та посилення взаємозалежності  національних економік;

- зростання частки сфери  послуг в національній економіці  та міжнародному обміні;

- розвиток регіональних  інтеграційних процесів. Досягнутий  рівень єдності торгівлі, виробництва  і фінансово- кредитної сфери промислово розвинених країн є ознакою формування світового господарського комплексу. Його учасники, незважаючи на державні кордони, функціонують як складники загальної господарської системи. Іде інтернаціоналізація, глобалізація господарського життя - ефективне функціонування багаторівневої світової системи господарських зв'язків, які об'єднують окремі країни в глобальний світовий комплекс.

Отже, сучасне світове  господарство - це багатоукладна економіка, яка утворює єдине ціле завдяки  зростаючій взаємозалежності держав, що його створюють.

З поняттям світового господарства тісно пов'язане поняття світового  ринку. Світовий ринок - це сукупність товаропотоків, які перетинають  національні кордони.

Міжнародне господарство - це система, яка не є механічною сукупністю елементів, з яких вона складається. Це відносно відособлене організаційне  формування, яке має свої, особливі, відмінні від національних (хоч і  включають національні) головні  елементи, суб'єкти і структурні рівні.