Національна економіка в системі світового господарства

Наслідки глобалізації як об'єктивного процесу планетарного масштабу мають і позитивну, і  негативну форми впливу на національну  економіку. їх можна розглядати з  різних позицій і сформулювати таким  чином.

До позитивних наслідків  глобалізації належать: поширення нових  інформаційних технологій та пов'язаних з ними переваг (скорочення часу і  витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя); перехід на ресурсозберігаючі  технології; посилення уваги до важливих проблем людства та спільне вирішення  їх у рамках міждержавних угод; тяжіння  світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування; формування нового середовища макросоціальних та макроекономічних відносин, яке породжує нові моделі національної модернізації; можливість глобального регулювання екологічної ситуації в державах, порятунок суспільства від глобальних загроз різного характеру, які непереборні для кожної окремої держави і навіть наддержави (скажімо, планетарні катастрофи), вирівнювання в економічному плані країн до рівня високорозвинутих, світова координація боротьби зі СНІДом, наркоманією, тероризмом.

До негативних наслідків  глобалізації належать: розвиток корпорократії, утворення наднаціональних інститутів і перехід у їх компетенцію низки політичних, економічних, соціальних функцій, які раніше виконувалися на національному рівні; виникнення проблем економічної, екологічної, культурної безпеки, що вимагає погодження дій суб'єктів міжнародних відносин, зокрема і національних держав; виникнення політичних, економічних, соціальних шоків; посилення взаємозалежності національних економік та їх взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих мереж поза національними кордонами, що сприяє розвитку транснаціональних корпорацій.

Глобальне економічне середовище динамічно змінюється внаслідок  дії таких чинників: розвитку міжнародного поділу праці, транснаціоналізації виробництва; науково-технічного прогресу та інформаційної революції, прискореного оновлення основного капіталу традиційних галузей і створення нових галузей економіки; поширення форм економічної лібералізації міжнародної торгівлі в результаті скасування обмежень та зниження митних тарифів (за півстоліття рівень митних тарифів у розвинутих країнах знизився з 40 до 4 % ); регіональної інтеграції, формування спільних ринків, митних та валютних союзів; стрімкого розвитку ТНК.

Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними  в результаті формування системи  міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних  нововведень тощо, а й більш  вразливими до негативного впливу світогосподарських зв'язків. Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється між країнами та суб'єктами економічної діяльності далеко нерівномірно. Глобалізація, з одного боку, уніфікує соціальний простір, а з іншого - зумовлює чіткішу стратифікацію світової спільноти. Формується система, що складається з країн "ядра" глобалізації, або так званих цивілізаційних центрів1, і країн "периферії" глобалізації. На жаль, Україна в цьому аспекті належить до периферійних держав. Це зумовлено як рівнем її соціально-економічного розвитку, так і місцем та роллю держави на світовій політичній арені. Однак глобалізація створює в перспективі більш сприятливі умови для зростання добробуту України і українців, реалізації ними своїх сутвісних сил, надає кожному можливості доступу до глобального передового досвіду та ресурсів.

На сьогодні на геоекономічному рівні дедалі більше розвиваються відносини конкуренції між так званими країнами - циві-лізаційними лідерами, які орієнтовані на накопичувальну модель розвитку (найбільш потужні з них - США, Європейський Союз як геоекономічна агломерація, Китай, Індія, Венесуела, Бразилія, Аргентина), і країнами-аутсайдерами (лузерами), які орієнтовані на споживчу модель розвитку й "карнавальний" спосіб існування.

Основними формами адаптації  національних економік до викликів глобалізації є: 1) регіоналізація, яка, з одного боку, є своєрідною формою захисту національних економік від негативних виявів глобалізації, а з іншого - використовує функціональну  перевагу глобального капіталу для  регіональних ринків з метою вирівнювання їх соціально-економічного розвитку; 2) трансформація національних систем державного регулювання через адаптацію  та гармонізацію національних норм і  стандартів у галузі державного управління до світових; 3) синхронізація та адаптація  національного законодавства з  законодавством розвинутих країн віту.

Першочерговими заходами у розв'язанні проблеми адаптації  системи державного регулювання  України до викликів глобалізації є: зниження залежності країни від зовнішньої торгівлі та прискорений розвиток внутрішнього ринку; послідовне наближення структури  експорту та імпорту до співвідношень, характерних для загальносвітової структури (основою такої перебудови має стати інноваційний розвиток, реформування відносин власності, трансформація  форм господарювання); зменшення імпортної  залежності щодо стратегічної сировини та палива; розвиток ефективного вітчизняного імпортозамінного високотехнологічного виробництва; визначення стратегічних напрямів державної підтримки високотехнологічних галузей (авіакосмічна галузь, літакобудування, електротехнічні підприємства, верстатобудування, виробництво зброї) з метою підвищення частки наукомісткої продукції в експорті і зменшення імпортної залежності з високотехнологічних товарів; розвиток патентно-ліцензійної торгівлі, торгівлі ноу-хау і послугами на зразок інжинірингу, всебічний розвиток транзитного сектору; розробка економічного механізму стимулювання імпорту передових технологій та продукції, які сприятимуть модернізації національної економіки, створенню замкнутих технологічних циклів; диверсифікація експорту, державна підтримка підприємств, що виходять на нові міжнародні ринки; стандартизація і сертифікація національних товарів та послуг відповідно до міжнародних стандартів якості ISO.

3.2 Форми і методи  інтеграції національної економіки  у світове господарство

Динамічний розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений: економічним розвитком  країн, їх груп та регіонів світу в  умовах нерівномірного розподілу ресурсів; закономірностями науково-технічного прогресу; тенденціями демографічного розвитку; наявністю глобальних проблем (енергетичної, продовольчої, економічної, охорони навколишнього середовища, використання світового океану та космосу, економічного зростання та народонаселення, економічної безпеки, роззброєння) та необхідністю їх вирішення; різким скороченням відстаней за рахунок  розвитку транспортно-комунікаційних мереж, ринковою "уніфікацією" економічного розвитку.

Метою економічної інтеграції є: використання переваг економічного масштабу (розширення ринків); створення  сприятливого зовнішньополітичного середовища; вирішення завдань торговельної політики; структурна перебудова економіки; підтримка нових галузей національної промисловості.

Інтенсивність інтеграційних  процесів залежить від загального рівня  розвитку країн регіону та рівня  поглиблення територіального поділу праці між ними. За ступенем інтегрованості виокремлюють такі форми регіональних інтеграційних об'єднань країн:

1. Зона преференційної  торгівлі - початкова стадія регіонального  інтеграційного процесу. Країни  такого угруповання лібералізують  торговельні відносини між собою,  усуваючи перепони в торгівлі  деякими товарами та послугами.  Єдиний механізм оподаткування  при перетині товаром кордону  ще не відпрацьовано, діють  різні митні правила тощо. На  цій стадії перебувають більшість  регіональних угруповань світу.

2. Зона вільної торгівлі, в якій всі торговельні бар'єри  усунені, не використовуються  жодні податки, квоти, тарифи. Вільний економічний простір  інколи створюється для певного  класу товарів та послуг. Головною  рисою зони вільної торгівлі  є можливість країни продовжувати  проводити власну політику стосовно  країн, що не є членами цього  простору. Найвідоміші угруповання  - Європейська Асоціація вільної  торгівлі (ЄАВТ, 1960), Північноамериканська  асоціація вільної торгівлі між  США, Канадою, Мексикою (НАФТА, 1994).

3. Митний союз - усуває  бар'єри в торгівлі товарами  серед країн-учасниць. Передбачає  спільну торговельну політику  стосовно країн, що не входять  до митного союзу. Це виявляється  при прийнятті зовнішнього тарифу (мита), за допомогою якого імпорт  з країн, що не входять до  митного союзу, обкладається однаковим  митом при продажу товарів  у будь-якій країні - учасниці  митного союзу. Доходи від тарифів  потім розподіляються між країнами  митного союзу (приклади: МЕРКОСУР, Митний союз Центральної Африки, Асоціація країн Південно-Східної Азії(АСЕАН)).

4. Спільний ринок, який  характеризується спільною зовнішньоторговельною  політикою і відсутністю торгових  бар'єрів між країнами-учасницями, зняттям обмежень на імміграцію, еміграцію та переливання капіталу  через кордони. Для спільного  ринку інтеграція починається  безпосередньо у сфері виробництва,  що змушує членів спільного  ринку тісно співпрацювати у  грошовій, податковій політиці та  політиці зайнятості.

5. Економічний союз, який  крім зовнішньоекономічної виробничої  інтеграції передбачає інтеграцію  економічної політики. Країни-учасниці  разом з вільним переміщенням  товарів, послуг, факторів виробництва  гармонізують грошово-кредитну, валютну,  бюджетну, фіскальну політику. Учасники  економічного союзу мають використовувати  спільну валюту. Прикладом є Європейський  Союз.

Передумовами економічної  інтеграції є: близькість рівнів економічного розвитку та ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються; географічна  близькість країн; спільність економічних  та інших проблем країн у галузях  розвитку, фінансування, регулювання  економіки, політичного співробітництва  тощо; ефект "доміно" - після того як більшість країн того чи іншого регіону стали членами інтеграційного об'єднання, інші країни, які залишилися за його межами, зазнають труднощів, пов'язаних з переорієнтацією економічних  зв'язків із країнами, які входять  до угруповання.

Ефективність міжнародної  економічної інтеграції забезпечується за рахунок дотримання таких принципів: усунення дискримінації та бар'єрів між країнами - учасницями інтеграційних  угруповань у русі товарів, послуг, капіталу, робочої сили і підприємництва; стандартизації та уніфікації у виробничо-комерційній  сфері; динамічного ефекту внаслідок  розширення ринку і економії на масштабах  виробництва, забезпечення достатнього  рівня конкуренції.

Послідовний розвиток форм міжнародної економічної інтеграції забезпечує більш повне та раціональне  використання економічного потенціалу країн і підвищення темпів їх розвитку.

3.3 Місце національної економіки України в світовому господарстві

Сучасний етап розвитку економіки  України в системі світогосподарських зв'язків відбувається за надзвичайно складних умов як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Незважаючи на появу ознак економічної стабілізації у світі, зокрема послаблення ризиків різкого зниження світового ВВП, припинення падіння міжнародної торгівлі, зовнішній попит з боку країн - торговельних партнерів України залишається досить низьким. Одним з головних завдань зовнішньоекономічної політики України за цих умов є розробка алгоритму ефективної взаємодії національної економіки зі світовим господарством у контексті формування відкритої економіки, структурно орієнтованої, наближеної до імпортозаміщувального типу з переважною спрямованістю на розвиток місткого внутрішнього ринку.

Розвиток економіки України  як складової світової економіки  передбачає насамперед участь у міжнародних  економічних відносинах на світовому  ринку товарів і послуг, у міжнародній  міграції капіталу, технологій та інновацій, робочої сили, а також співпрацю  з міждержавними регіональними  економічними об'єднаннями та міжнародними економічними організаціями з конкретних питань функціонування світового господарства (СОТ, МВФ, Світовим банком, ЄБРР тощо).

Україна на світовому ринку  товарів і послуг. Звуження світового  попиту, низькі ціни на товарних ринках, загострення конкуренції та підвищення протекціонізму зумовили скорочення обсягів  українського експорту в 2009 р. порівняно  з 2008 р. на 40,3 %, що становить 40,4 млрд дол. США. Внаслідок різкого падіння світових цін найбільшого скорочення зазнали галузі, зорієнтовані на експорт сировинної продукції, а саме металургія (експорт зменшився на 53,6 %), хімічна промисловість (47,8 %), виробництво мінеральних продуктів (44,6 %). Експорт продукції машинобудівної галузі скоротився на 36,8 %, продукції агропромислового комплексу - на 12,2 %. У регіональному розподілі вітчизняного експорту простежується скорочення його обсягів щодо Європи, Американського континенту та Росії. Відповідно частка Європи в загальному обсязі експорту знизилась з 29,1 до 25,4 %, Америки - з 6,1 до 2,8 %, Російської Федерації - з 23,2 до 21,0 %. Найменшою мірою знизились обсяги експорту до країн Азії (на 23,6 %), що призвело до зростання частки цього регіону у 2009 р. до 30 % (проти 23,5 % у 2008 р.). Сировинна спрямованість вітчизняної промисловості пояснює надзвичайно високу залежність як українського експорту від міжнародних товарних ринків, так і економіки України в цілому.

Водночас відбулося суттєве  звуження внутрішнього попиту та подорожчання імпорту (внаслідок знецінення національної грошової одиниці стосовно долара США), що призвело до скорочення обсягів  імпорту на 45,4 % (до 45,7 млрд дол. США). Найсуттєвіших скорочень у 2009 р. зазнав імпорт машинобудівної продукції (у 2,9 разу). Щодо географічного походження імпорту товарів зросла частка країн СНД (з 38,6 до 43,4 %) і, особливо, Росії (з 23,2 до 29,4 %) за рахунок енергетичної складової. Відповідно знизилась частка країн далекого зарубіжжя (з 61,4 до 56,6 %) внаслідок падіння обсягів імпорту з Азії (у 2,4 разу), Америки та Європи (у 1,9 разу).

Негативним чинником розвитку зовнішньої торгівлі України є низька конкурентоспроможність вітчизняних  товарів і послуг внаслідок їх високої собівартості, недосконалості механізмів державного регулювання, нерозвиненості ринкової інфраструктури підтримки  експорту. Саме тому ключові завдання зовнішньоекономічної політики полягають  у розвитку наукомістких галузей  економіки, створенні конкурентоспроможних транснаціональних корпорацій, мінімізації  критичної залежності від окремих  країн, забезпеченні збалансованості  експорту та імпорту.