Правове регулювання адміністративної відповідальності неповнолітніх

2. Іншим важливим принципом  юридичної відповідальності є принцип доцільності. Цей принцип полягає у тому, що вид покарання і його величина повинні відповідати негативним наслідкам правопорушення та цілям юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права). Він забезпечує реалізацію положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права щодо заборони жорстоких нелюдських покарань, що принижують людську гідність [4]. Важливість цього принципу полягає у тому, що занадто м’які санкції до правопорушників можуть призвести до безкараності та зростання злочинності, а занадто тяжкі – до суспільного протесту.

3. Принцип невідворотності – полягає в:

•     неминучості настання відповідальності правопорушника;

•     оперативності застосування заходів відповідальності за вчинені правопорушення;

•     професіоналізмі і добросовісності діяльності правоохоронних органів;

•     ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників.

4. Принцип справедливості забезпечує відповідність права в цілому та передбачених у ньому санкцій рівню соціальної справедливості суспільства. Моральність та справедливість характеризує рівень об’єктивності права, впливає на можливість добровільного виконання суб’єктами його положень, а справедливість санкцій вселяє віру в соціальну цінність юридичної відповідальності як засобу виправлення і перевиховання правопорушників та підтримання суспільного порядку. Справедливість досягається за умови дотримання у процесі покладення та реалізації юридичної відповідальності таких вимог:

- неможливість призначення  кримінальної відповідальності  за вчинення правопорушення у  формі проступку;

- відсутність зворотної  сили закону, що встановлює чи  посилює відповідальність;

- необхідність поновлення  прав та інтересів, порушених  внаслідок скоєння правопорушення;

- можливість притягнення  до юридичної відповідальності  лише один раз за скоєння  одного правопорушення;

- покладення відповідальності  на винну особу;

- залежність виду відповідальності  від ступеня тяжкості скоєного;

- врахування всіх обставин, що обтяжують та пом’якшують  відповідальність;

- можливість у випадках, передбачених законом, звільнити  особу від несення відповідальності.

5. Принцип обґрунтованості відповідальності передбачає об’єктивне дослідження обставин справи, збирання та всебічну оцінку доказів, доведення наявності факту правопорушення до ступеня вини конкретної особи, визначення можливості застосування санкції, встановлення певної міри впливу відповідно до санкції норми та з врахуванням конкретних обставин справи і особистості правопорушника.

6. Принцип своєчасності відповідальності означає можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом строку давності. Це певний строк, протягом якого здійснюється пошук правопорушника з метою його покарання. Якщо ж винний визначається після завершення цього строку, то відповідальність до нього не застосовується. Ця позиція законодавця відповідає основній меті юридичної відповідальності – забезпечення суспільного порядку і злагоди, а не покарання суб’єкта, який уже став на шлях виправлення і не скоїв повторно правопорушення. В деяких випадках не передбачається строку позовної давності. Це стосується особливо небезпечних злочинів проти людини та людства.

7. Принцип гуманізму забезпечує можливість повного або часткового звільнення від застосування санкції у випадку добровільного відшкодування збитків, щиросердного каяття, коли порушник своєю поведінкою довів факт виправлення, у випадку тяжкої хвороби та ін. Засоби впливу, що застосовуються до порушника, не повинні принижувати його гідність та порушувати його права.

8. Принцип правової регламентованості забезпечує законність, справедливість та індивідуальність відповідальності. Він здійснюється шляхом чіткого визначення видів, форм та засобів відповідальності у санкціях матеріальних норм, закріплення ознак, складу та різновидів правопорушень нормами галузевого законодавства, нормативне визначення підстав юридичної відповідальності, чітке визначення процедури встановлення правопорушення та розслідування умов його скоєння та закріплення процесу призначення відповідальності, а також її реалізації.

9. Принцип відповідальності лише за наявності вини означає, що адміністративній відповідальності підлягає тільки особа, винна у вчиненні правопорушення, тобто яка умисно або з необережності вчинила протиправне шкідливе діяння.

1.4. Правова есенція  адміністративної відповідальності

Інститут адміністративної відповідальності виступає важливим засобом охорони громадського порядку. Оскільки чинне законодавство не дає чіткого поняття адміністративної відповідальності, його потрібно визначати, аналізуючи усі адміністративні правові акти вцілому.

Проф. Ю. П. Битяк пояснює адміністративну відповідальність як накладення на правопорушників загальнообов’язкових правил, які діють у державному управлінні, адміністративних стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки матеріального чи морального характеру [16; с.158].

Авер’янов В. Б. визначає адміністративну відповідальність як різновид юридичної відповідальності, що являє собою сукупність адміністративних правовідносин, які виникають у зв'язку із застосуванням уповноваженими органами (посадовими особами) до осіб, що вчинили адміністративний проступок, передбачених нормами адміністративного права особливих санкцій — адміністративних стягнень [17; с.430].

Більш широко до цього поняття підходить Т. О. Коломоєць [18; с.77], який наголошує на тому, що поняття «адміністративна відповідальність» не слід ототожнювати з поняттям «адміністративне стягнення», оскільки адміністративна відповідальність включає такі елементи, як державний осуд діяння і особи, яка його скоїла, і застосування до порушника заходів, визначених санкцією порушеної статті закону, тобто адміністративного стягнення. Він дає найґрунтовніше означення адміністративної відповідальності — це різновид правової відповідальності, специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім адміністративних проступків), згідно з якою особи, що вчинили правопорушення, повинні дати відповідь перед повноважним державним органом за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формі і порядку.

Законодавче регулювання адміністративної відповідальності здійснюється на підставі Кодексу України про адміністративні правопорушення, Митного кодексу України, Повітряного кодексу України, Водного кодексу України, Закону України «Про державну податкову службу», а також інших законодавчих актів.

У сучасній науці адміністративного права адміністративну відповідальність здебільшого пов'язують із застосуванням заходів державного примусу, розглядають як передбачену санкціями правових норм реакцію на правопорушення, як реалізацію застосування санкцій. Адміністративну відповідальність не можна сприймати окремо від інших видів відповідальності, оскільки в їх основі лежить необхідність відповідати за власні дії, протиправні вчинки, брати на себе вину за їх наслідки.

Отже, адміністративна відповідальність — це один із самостійних видів правової відповідальності, засіб охорони встановленого державою правопорядку, специфічна форма правового реагування з боку держави в особі її компетентних органів на певну категорію протиправних проявів і наслідок винного антигромадського діяння. Вона врегульовується та захищається, як правило, у позасудовому порядку, є одним з видів державного примусу.

Слід зазначити також специфіку предмета адміністративно-деліктного права. Річ у тім, що цей предмет не співпадає з предметом адміністративного права [14; с. 17]. Вихідним орієнтиром для визначення предмета адміністративної відповідальності є доктрина розподілу норм і відносин на регулятивні та охоронні. Згідно із нею, норми, які встановлюють права і обов’язки суб’єктів правовідносин з метою утворення сталих і у рамках юридичних приписів умов їх взаємодії, є регулятивними, або первинними. Норми, що встановлюють юридичні наслідки правопорушень і формують відповідні відносини, є охоронними. Аналіз адміністративно-правових норм з точки зору їх розподілу на регулятивні та охоронні дозволяє вказати на норми, що встановлюють склади адміністративних проступків і стягнення за їх скоєння, як на окрему групу норм. Відповідно і відносини, які виникають при скоєнні адміністративних правопорушень, є окремим системним утворенням. Д.Н.Бахрах стверджує [19; с. 31], що не кожна адміністративно-регулятивна норма захищається адміністративно-охоронною, більшість не забезпечена заходами адміністративного примусу, і далеко не всі порушення норм адміністративного права є проступками. Так, не охороняються адміністративними стягненнями адміністративно-правові норми, які регулюють прийняття до вузів, на дійсну військову службу. В той же час заходами адміністративного примусу забезпечено багато норм трудового, цивільного, земельного та інших галузей права. Для адміністративного права характерною є розбіжність предмета регулювання та об’єкта охорони. Коло суспільних відносин, які закріплюються адміністративно-регулятивними нормами, не збігається з колом суспільних відносин, що захищаються адміністративно-правоохоронними нормами.

Отже, Колпаков стверджує думку, що адміністративно-деліктні відносини формують самостійну правову сутність, яка має свої властивості і може характеризуватись як окрема структурна одиниця права, тобто галузь, а саме – адміністративно-деліктне право [14; с. 19].

Адміністративна відповідальність характеризується двома видами ознак: це ознаки, що властиві юридичній відповідальності вцілому (основні), та такі, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні). Оскільки основні ознаки вже були описані в главі 1.2, то перейду одразу до похідних.

Похідні ознаки адміністративної відповідальності:

1. Її підставою є адміністративне правопорушення (проступок), а також порушення норм інших галузей права, у випадках, прямо передбачених чинним законодавством.
2. Настає перед державою, а не перед потерпілим.
3. Адміністративна відповідальність має штрафний (каральний) характер, що має своєю метою здійснення виховного впливу на правопорушника (на відміну від правовідновлюючого характеру).
4. В більшості випадків – це позасудовий вид юридичної відповідальності.
5. Адміністративна відповідальність не тягне судимості.
6. Вона реалізується у випадку, якщо правопорушник і орган або посадова особа, що притягають до відповідальності, не є службово підлеглими між собою.
7. Вона полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень. Статтею 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності.
8. Притягнення до адміністративної відповідальності – обов’язок органів публічної влади, уповноважених на те.
9. Право притягнення до адміністративної відповідальності надано багатьом державним органам та їх посадовим особам. Серед них – органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди [2; ст. 213, 218-244].
10. Законодавством встановлено особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності (складання протоколу, збір і оцінка доказів, винесення постанови тощо).
11. Адміністративна відповідальність урегульована нормами адміністративного права.

Функції адміністративної відповідальності – це основні напрями впливу на суспільство, завдяки яким досягається мета відповідальності та які визначають її призначення як засобу забезпечення суспільного порядку. Основними функціями адміністративної відповідальності є такі.

Штрафна функція (або репресивно-каральна) – свідчить про те, що адміністративна відповідальність є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення; це акт покарання від імені держави та засіб запобігання новим правопорушенням. Проте покарання не є самоціллю відповідальності. Основним призначенням відповідальності є реалізація функції запобігання (превенції) правопорушень. Вона покликана забезпечити формування у правопорушника мотивів щодо дотримання законів, поваги до прав інших суб’єктів. Застосування відповідальності є доказом невідворотності покарання і тим самим – засобом запобігання можливим правопорушенням як винним суб’єктом, так і оточуючими.

Виховна функція спрямована на формування у суб’єктів потреби правомірної поведінки та усвідомленого ставлення до наданих прав і покладених обов’язків. Ця функція сприяє зміцненню у громадян віри у справедливість, у захист належних їм прав і свобод, підвищує правову дисципліну.

Виховна функція має дві форми – загальнопревентивну, що націлена на виховання у громадян поваги до закону, та спеціальнопревентивну, що націлена на перевиховання самого правопорушника.

Правопоновлююча функція протистоїть формальному покаранню винного та спрямована на забезпечення порушеного інтересу і поновлення порушених протиправною поведінкою суспільних відносин. Як правило, ця функція характеризує майнову відповідальність – наприклад, накладення стягнень у вигляді штрафів, конфіскації грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, виправних робіт.

Інформативна функція спрямована на визначення моделі поведінки, що суперечить інтересам суспільства і держави та характеризується як протиправна; аналіз засобів впливу на правопорушників та визначення змісту і особливостей конкретних видів відповідальності.

Важливим є питання про відмежування адміністративної відповідальності від кримінальної, дисциплінарної та цивільно-правової.

Від кримінальної адміністративна відповідальність відрізняється тим, що перша настає за вчинення злочинів, вичерпний перелік яких міститься в Кримінальному кодексі України, тобто встановлюється лише законом. Підставою кримінальної відповідальності є злочин – суспільно небезпечне винне діяння [3; ст. 11], що становить значно більшу небезпеку для суспільства, аніж адміністративний проступок. Повноваженнями притягнення до цього виду відповідальності наділений лише суд.