Правове регулювання адміністративної відповідальності неповнолітніх

Проаналізувавши статистичні дані про застосування окремих видів адміністративних стягнень за 2006 р., ми отримали такі результати: штраф застосовувався більше ніж у 70 % випадків притягнення до адміністративної відповідальності; попередження – 25 %; адміністративний арешт - 4,5 %; конфіскація - 2,9 %; позбавлення спеціального права – 2,8 %; оплатне вилучення – 1,9 %; виправні роботи – менше 1 % [2; 196].

У адміністративно-правовій науці адміністративні стягнення розглядаються як: 1) елемент інституту адміністративної відповідальності [24], про що зазначено у статті 23 КпАП України, яка передбачає, що адміністративні стягнення є мірою відповідальності [8]; 2) санкції адміністративно-правової норми [21; 283 та ін.]; 3) як форми державного примусу [22].

Науковці з фаху адміністративного права класифікують адміністративні стягнення за такими критеріями: 1) за терміном дії: стягнення разової дії (конфіскація, попередження, штраф); стягнення тривалої дії (адміністративний арешт, позбавлення спеціальних прав, виправні роботи); 2) за нормативною визначеністю: основні та додаткові; 3) за сутністю (характером): стягнення морального характеру; матеріального характеру; морально-матеріального характеру; 4) за суб’єктом застосування: ті, що застосовуються лише судом (конфіскація, адміністративний арешт, виправні роботи), ті, що можуть застосовуватися іншими органами юрисдикції; 5) залежно від нормативного закріплення: ті, що передбачені КпАП; ті, що закріплені в інших законодавчих актах [29].

На нашу думку, призначенням такої різноманітності адміністративних стягнень є те, що вона дозволяє забезпечити диференційований підхід при обранні конкретного адміністративного стягнення, індивідуалізувати можливість покарання кожного правопорушника залежно від обставин вчиненого правопорушення.

До ознак адміністративних стягнень ми відносимо: 1) державно-примусовий характер, так як навіть їх виховний характер полягає в примусовому впливі з боку держави на правопорушників; 2) специфічне коло суб’єктів їх застосування серед яких переважають позасудові; 3) спеціальний порядок їх застосування.

Що стосується заходів впливу, що застосовуються до неповнолітніх, то до них ст.24-1 віднесено такі як: 1) зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; 2) застереження; 3) догана або сувора догана; 4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання. Законодавець розглядає їх як заходи адміністративної відповідальності. В науковій літературі зазначається, що ці „заходи мають виховний характер, адміністративними стягненнями не визнаються” [30, с.22], з чим ми цілком погоджуємось. На нашу думку, ці примусові заходи є санкцією, негативною оцінкою державою поведінки неповнолітніх осіб, які порушують правові норми. Крім того, законодавець встановив певне правило, за яким до таких осіб мають застосовуватися не каральні адміністративні санкції - стягнення, а санкції зовсім іншого порядку - виховні, спрямовані на виховання, перевиховання особи.

За даними Верховного Суду України, лише у першому півріччі 2009 р. у судовому порядку було застосовано заходи впливу, передбачені статтею 24-1 КпАП України, до понад 4 тис. неповнолітніх осіб.

Спробуємо провести розмежування заходів впливу від адміністративних стягнень. Так, на відміну від адміністративних стягнень, заходи впливу, які застосовуються до неповнолітніх не є каральними, „штрафними” санкціями, а носять суто виховний та попереджувальний характер. Слід зазначити і те, що крім втрат та обмежень на відміну від заходу впливу, адміністративне стягнення тягне для неповнолітнього ще й стан так званої „адміністративної караності” [26, с.28], який існує протягом одного року з дня закінчення виконання стягнення. Правове значення зазначеного стану полягає в тому, що вчинення до закінчення цього строку нового правопорушення тягне підвищену відповідальність, а інколи змінюється навіть його характер – воно визнається злочином. Зокрема, повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню визначається у ст.35 обставиною, що обтяжує відповідальність за адміністративне правопорушення. На нашу думку, доцільно було б у цій статті таке словосполучення як „вчинення однорідного правопорушення” замінити на „вчинення правопорушення”.

На відміну від заходів виховного впливу (ст.24-1), система адміністративних стягнень, яка передбачена у ст.24 КпАП подається із урахуванням зростання їх суворості: 1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; 4) конфіскація такого предмета або грошей, отриманих внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові; 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт [8]. У свою чергу, заходи виховного впливу характеризуються однаковою мірою суворості, що пояснюється перш за все тим, що вони носять виховне спрямування.

Крім того, на відміну від заходів впливу, перелік яких є вичерпним, зазначена система адміністративних стягнень, яка передбачена ст.24 КпАП може бути доповнена іншими законодавчими актами, про що говориться в ч.3 ст.24 КпАП.

Одним із аспектів за яким розмежовуються адміністративні стягнення від заходів впливу є те, що перші можуть бути основними та додатковими (оплатне вилучення та конфіскація – можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові). У свою чергу, заходи впливу можуть бути лише основними.

Розглянемо сутність та особливості кожного із адміністративних стягнень та заходів виховного впливу, які застосовуються до неповнолітніх більш детальніше. Так, відповідно до ст.26 КпАП попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. Під попередженням слід розуміти доведення до відома правопорушника, що його поведінка має антигромадський характер, і норма адміністративного права передбачає відповідальність за це, а також те, що йому слід припинити здійснення подібних проступків. Попередження вважається лише тоді адміністративним стягненням, якщо його оформлено у письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом. Бувають випадки, коли постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді попередження виноситься за відсутності правопорушника. Тоді йому протягом 3-х днів необхідно вручити копію постанови, про що треба зробити відповідну відмітку у справі. Попередження як захід адміністративного стягнення необхідно відрізняти від застереження як заходу впливу щодо неповнолітніх. Таким чином, сутність цього виду адміністративного стягнення полягає в офіційному осуді вчиненого проступку і застереженні правопорушника від його повторення, воно застосовується якщо відсутня матеріальна шкода, правопорушення вчинено вперше, з необережності, є пом’якшуючі обставини тощо).

Інший вид адміністративного стягнення – штраф є найпоширенішим видом адміністративного стягнення. Термін „штраф” має давнє походження, в перекладі з німецької мови „Strafe” він означає пеню, кару, грошове стягнення за вину чи проступок. У ст.27 КпАП зазначено, що штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. Розмір штрафів залежать від: 1) офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (наприклад за КпАП мінімальний розмір штрафу становить 0,1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, максимальний – 300 неоподаткованих мінімумів [8; 35, с.30]; 2) розміру вартості проїзду залежно від виду транспорту, на якому мав місце безквитковий проїзд (наприклад, ст.135 КпАП передбачено десяти - або двадцятикратний його розмір від вартості проїзду); 3) офіційно встановленого мінімального розміру заробітної плати.

Слід зазначити, що визнаючи вчинення адміністративного правопорушення неповнолітнім пом’якшуючою обставиною судді призначають мінімальні розміри штрафів.

Штраф має бути оплачений правопорушником не пізніше 15-ти днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а у випадку оскарження чи опротестування такої постанови – не пізніше п’ятнадцяти днів із дня повідомлення про залишення скарги чи протесту без задоволення.

Згідно із ст.28 КпАП, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета. Вилучені предмети на підставі постанови про оплатне вилучення компетентним органом (посадовою особою) здаються для реалізації в комісійні магазини або в інші спеціально відведені для цієї мети магазини за місцем знаходження майна. Таким чином, сутність цього стягнення полягає у тому, щоб позбавити неповнолітнього порушника права володіння предметом, який ним використовується незаконно або з порушенням загальнообов’язкових правил користування, встановлених законодавством. Як правило це: предмети умисно придбані для використання у виробничих потребах, які винесено або вивезено з території, що зазнала радіоактивного забруднення (ст.46-1); транспортні засоби (ст.121); зброя і бойові припаси (ст.191).

У ст.29 КпАП під конфіскацією розуміється примусова безоплатна передача предмета який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який перебуває у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України. Порядок застосування конфіскації, перелік предметів, які не підлягають конфіскації, встановлюються цим Кодексом та іншими законами України. Однак слід зазначити те, що предмети контрабанди конфіскуються незалежно від того, встановлено їх власника чи ні. Згідно із ч.2 ст.29 КпАП, не може застосовуватися конфіскація вогнепальної зброї, бойових припасів, інших знарядь полювання до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Слід зазначити, що відповідно до вимог ч.6 ст.41 Конституції України „конфіскація особистого майна громадян може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом” [1]. Однак, як зазначав свого часу Ю.Ф.Кравченко „серед 32 тис. справ щодо конфіскації особистого майна громадян рішення по 13 тис. справ прийнято органами внутрішніх справ” [287, с.4-5], що є таким, що суперечить Конституції України.

Іншим адміністративним стягненням, яке може застосовуватись до неповнолітніх є позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові, яке застосовується за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом (наприклад, керування в нетверезому стані, ухилення від проходження огляду на наявність сп’яніння тощо) на строк до трьох років (ст.30 КпАП). Позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами у зв’язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння. Сутність цього адміністративного стягнення полягає у тому, що в правопорушника вилучається відповідний документа, який надає певне право (посвідчення водія, мисливський квиток та ін.).

Відповідно до ст.31 КпАП, виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до двадцяти процентів її заробітку в доход держави. Виправні роботи призначаються районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею). Як вірно зазначає А.Т.Комзюк, „застосування виправних робіт, крім відрахувань із заробітку, тягне також деякі інші правообмеження для порушника: забороняється надавати чергову відпустку під час відбування виправних робіт; в цей час забороняється звільнення за власним бажанням” [35, с.34].

Статті 33-40 КпАП закріплюють загальні правила та особливості накладання адміністративних стягнень. Так, у ст.33 КпАП зазначено, що стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь її вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність” [8]. Згідно зі ст.38 КпАП, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення [8].

Тепер розглянемо сутність та особливості окремих заходів впливу, які застосовуються до неповнолітніх правопорушників. Так, зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого полягає у тому, що неповнолітній публічно (наприклад, під час судового засідання, за місцем роботи чи навчання потерпілого тощо) просить у нього вибачення, під яким в одному із тлумачних словників розуміється „прохання вибачити” [12, с.75]. Закон передбачає як усну, так і письмову форму вибачення. Однак дуже дієвою формою вибачення неповнолітніх є саме усна, яка виражається публічно, зокрема у залі суду. Таким чином, сутність цього заходу впливу полягає у тому, що він, з одного боку, полягає у розкаянні неповнолітнього, який вчинив протиправний проступок, визнанні ним своєї вини, з другого – в усвідомленні неповнолітнім елементарних моральних та правових правил поведінки.

Застереженняполягає в осуді поведінки неповнолітнього від імені суду, попередженні його про неприпустимість протиправної поведінки в подальшому. При цьому роз’яснюються наслідки повторного вчинення правопорушення. В одному із тлумачних словників застереження визначається як „попередження кого-небудь про щось небезпечне, небажане”; „запобігання чомусь поганому”; „зауваження” [12, с.213]. Однак, слід відзначити, що такий вплив та досягнення таких самих цілей ставиться і перед будь-яким судовим процесом. Отже, коли суддя виносить рішення, яким він застосовує до неповнолітнього застереження, він лише іще раз піддає неповнолітнього виховному впливові.

Догана (сувора догана)як захід впливу, що застосовуються до неповнолітніх полягає у засудженні суддею протиправної поведінки неповнолітнього правопорушника. Догана як і інші заходом впливу носить особистісний та немайновий характер. Такий моральний осуд покликаний спонукати неповнолітнього правопорушника до правомірної поведінки.

Постанова судді про оголошення застереження, догани або суворої догани є чинною протягом одного року. Захід впливу вважається погашеним, якщо неповнолітній, до якого він був застосований, протягом цього року не вчинив нового правопорушення. Суддя, який застосував захід впливу, може своєю постановою скасувати його до закінчення річного строку у разі зразкової поведінки неповнолітнього, відносно якого цей захід впливу було застосовано.

Передача неповнолітнього під наглядбатькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання полягає у покладенні на неповнолітнього обов’язку зазнати посиленого виховного впливу та контролю за поведінкою з боку обраних судом осіб чи колективу. На окрему особу за її згодою або на її прохання покладається обов’язок щодо нагляду за неповнолітнім правопорушником та проведення з ним виховної роботи. У свою чергу, на такого неповнолітнього покладається обов’язок сприймати виховний вплив, заходи нагляду, які щодо нього буде застосовувати особа, призначена судом. Закон не визначає вимог до особи, якій неповнолітній може бути переданий під нагляд чи для проведення з ним виховної роботи. Однак це може бути лише повнолітня особа, яка здатна справити позитивний вплив на неповнолітнього, має можливості для здійснення відповідних заходів (проживає з неповнолітнім, принаймні, в одному населеному пункті, позитивно характеризується в побуті і на роботі, може виконувати прийняті обов’язки за станом здоров’я, має для цього належні матеріальні засоби тощо). Не виключається покладення обов’язку щодо нагляду та проведення виховної роботи і на батьків неповнолітнього правопорушника. Однак, якщо батьки належно не виконували свої обов’язки раніше, що й обумовило вчинення неповнолітнім проступку, то передавати його таким батькам під нагляд та для виховання не доцільно. Так, у п.6 Постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 21 „Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру” зазначено, що „передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, допускається лише за наявності даних про їх здатність забезпечити виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою” [28].