Правове регулювання адміністративної відповідальності неповнолітніх

5. Під час провадження  в справах про адміністративні  правопорушення неповнолітніх встановлюються: його вік, стан здоров’я неповнолітнього, його сімейний і матеріальний  стан, стосунки з батьками, дієвість  існуючого контролю за його  поведінкою, вид діяльності, місце  проживання, дані про попередні  судимості, соціальні зв’язки, схильності, спосіб життя, поведінку під час  провадження в цій або іншій  справі, наявність факторів, обставин  чи визнання ним моральних  цінностей, які дозволяють прогнозувати  його поведінку. Зазначені обставини  можуть з’ясовуватися шляхом  опитування батьків, опікунів, піклувальників, представників адміністрації за місцем роботи чи навчання неповнолітнього тощо. Так, особа вважається такою, що досягла певного віку не в день народження, а починаючи з наступної доби. Вік неповнолітнього встановлюється за документами, в яких вказана дата його народження, - за паспортом чи свідоцтвом про народження. В разі їх відсутності відповідні дані можна отримати із книги реєстрації актів громадянського стану, довідок органів внутрішніх справ за місцем реєстрації громадян, журналів обліку новонароджених тощо. За відсутності відповідних документів і неможливості їх одержання вік неповнолітнього встановлюється судово-медичною експертизою. У цьому випадку днем народження вважається останній день того року, який названий експертом. При визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років суд приймає рішення виходячи із встановленого експертом мінімального віку.

Відомості про можливу розумову відсталість неповнолітнього, про стан його здоров’я можуть бути одержані від батьків або осіб, які їх замінюють, вчителів, вихователів, ровесників та інших осіб, а також шляхом витребування необхідних документів, характеристик тощо. Вирішення питання про наявність розумової відсталості пов’язане з використанням спеціальних наукових знань в галузі психології чи педагогіки. Тому для одержання висновку про наявність розумової відсталості у неповнолітнього слід обов’язково призначати судово-психолого-психіатричну або судово-психолого-педагогічну експертизу. На розгляд експертизи можна ставити такі запитання: чи є у неповнолітнього ознака відставання в розумовому розвитку і від нормального для цього віку рівня інтелектуального розвитку, не пов’язані з психічним захворюванням, якщо є, то в чому вони виявляються; нормальному рівню розвитку якого віку відповідає фактично розвиток цього неповнолітнього; чи міг неповнолітній, враховуючи його психічний і розумовий розвиток, усвідомлювати свої дії і керувати ними.

По кожній справі повинні бути з’ясовані умови життя і виховання неповнолітнього, тобто встановлені факти, які стосуються сімейно-побутових умов його зовнішнього оточення. Це допоможе з’ясувати безпосередні причини, які привели неповнолітнього до вчинення правопорушення і зробити висновок про те, чи є це правопорушення випадковим, чи воно зумовлене причинами, які необхідно усунути. Необхідно звертати увагу на причини виникнення у неповнолітнього антигромадських поглядів і звичок, тобто на обставини, які негативно впливали на виховання неповнолітнього: недоліки виховання в сім’ї, відсутність контролю з боку батьків за його поведінкою, негативний вплив друзів і дорослих тощо. Для встановлення причин і умов, які сприяли вчиненню правопорушення неповнолітнім слід допитати осіб, які добре знають умови життя сім’ї, виконання батьками або особами, які їх замінюють, обов’язків по вихованню неповнолітнього; побутове середовище та інтереси неповнолітнього, його поведінку вдома, в школі, на підприємстві; наявність раніше вчинених правопорушень і характер заходів, які застосовувалися до нього. Якщо неповнолітній на момент вчинення правопорушення не вчився, не працював, повинні бути з’ясовані причини такого становища, скільки часу це продовжувалося і чому.

Беручи до уваги те, що під час розгляду справ про правопорушення неповнолітніх з’ясовуються додаткові обставини: вік, стан загального розвитку неповнолітнього, рівень його розумової відсталості та інших зазначених вище обставин доцільним буде збільшення строку розгляду справ про адміністративні правопорушення, які вчинені неповнолітніми від 15 до 20 діб з дня одержання суддею протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи незалежно від виду правопорушення. Більш того, на практиці досить поширеним є порушення п’ятнадцятиденного терміну розгляду справи судом. Так, згідно з даними узагальнення практики розгляду судами м. Харкова адміністративних справ у 27 із 103 проаналізованих нами справ судове провадження здійснено понад п’ятнадцятиденний термін.

Таким чином, обставини, що визначають особливості предмета доказування у справах неповнолітніх, по своїй суті лише деталізують компоненти загального предмета доказування, орієнтуючи органи, що здійснюють провадження у справах про адміністративні правопорушення неповнолітніх, на поглиблене дослідження обставин, які мають значення для підвищення виховної та профілактичної ролі судочинства, індивідуалізації відповідальності кожного підлітка.

6. Вчинення правопорушення  неповнолітнім є обставиною, що  пом’якшує відповідальність, яка  обов’язково має враховуватись  при призначенні заходів виховного  впливу чи адміністративних стягнень. Крім того, залежно від конкретних  обставин справи судді повинні  враховувати як такі, що пом’якшують  покарання, й інші обставини, перелічені  ст.34 КпАП (щире розкаяння винного; відвернення винним шкідливих  наслідків правопорушення, добровільне  відшкодування збитків або усунення  заподіяної шкоди; вчинення правопорушення  під впливом сильного душевного  хвилювання або при збігу тяжких  особистих чи сімейних обставин; вчинення правопорушення вагітною  жінкою або жінкою, яка має  дитину віком до одного року). Згідно із ч.2 цієї ж статті  „законами України може бути  передбачено й інші обставини, що пом’якшують відповідальність  за адміністративне правопорушення. Орган (посадова особа), який вирішує  справу про адміністративне правопорушення, може визнати пом’якшуючими і  обставини, не зазначені в законі” [8].

До особливостей провадження в справах про адміністративні правопорушення неповнолітніх необхідно також віднести спеціальний порядок винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення суб’єктом якої є неповнолітній, характер її змістовної частини (встановлення додаткових даних), її оскарження та виконання.

Таким чином, беручи до уваги вище приведені особливості, вважаємо доцільним визначити адміністративне провадження в справах про адміністративні правопорушення неповнолітніх як частину адміністративного процесу, яка являє собою врегульовану адміністративно-процесуальними нормами сукупність послідовних дій уповноважених суб’єктів, що спрямована на своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожного правопорушення яке вчинене неповнолітнім, виховання його у дусі додержання законодавчих та підзаконних нормативних актів.

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Підводячи підсумки проведеного дослідження відповідно до теми роботи, можна резюмувати, що у процесі розвитку адміністративно-правових основ інституту адміністративної відповідальності важливе місце займає теоретична концептуалізація самого поняття адміністративної відповідальності. У цьому розумінні важливо охарактеризувати та уточнити понятійно-теоретичні основи даної категорії у галузі адміністративного права.

Для понятійно-теоретичного уточнення поняття адміністративної відповідальності необхідно, у першу чергу, звернути увагу на особливості існуючих концепцій поняття адміністративної відповідальності. Так, у концепції Я. І. Кінаш зазначається, що: «Адміністративна відповідальність – це правовий інститут, який започатковує потенційну можливість держави, закріплену в сукупності матеріальних і процесуально-правових норм, що регулюють виникнення, установлення, зміну і припинення суспільних відносин у зв’язку із вчиненням особою адміністративно караного діяння і процедуру притягнення правопорушника до відповідальності згідно із законом». Тобто, у цьому визначенні основним чинником суспільних відносин є адміністративна делікатність, але тут також важливим моментом є сфера провадження.

У цьому контексті слід погодитись із думкою про те, що для адміністративної відповідальності головною відмінністю є те, що вона реалізується в адміністративному порядку, у процесі реалізації державним органом своїх виконавчо-розпорядчих повноважень. При цьому, процедура притягнення до адміністративної відповідальності оформлена у вигляді адміністративного провадження з усіма притаманними йому ознаками. Навіть у тих випадках, коли справи про адміністративні правопорушення розглядаються судами, зберігається саме адміністративний порядок притягнення до відповідальності.

Проте, тут важливо розрізняти типологічні особливості відмінності адміністративної відповідальності фізичних та юридичних осіб. Якщо вищенаведені тлумачення, безперечно, охоплюють собою адміністративну відповідальність фізичних осіб, то для юридичних осіб характерними є певні відмінності, а саме:

- специфічний (не спеціальний) суб’єкт відповідальності;

- правову поведінку суб’єкта, яка реалізується в діяльності  фізичних осіб, що складають соціальний  субстрат юридичної особи, внаслідок  чого вина юридичної особи  серйозно відрізняється від вини  особи фізичної;

- стягнення, яке застосовується  до правопорушника, тягне негативні  наслідки не лише відносно  порушника (юридичної особи), а й  пов’язаним з нею фізичним  особам.

Виділення адміністративної відповідальності юридичних осіб в окремий підінститут має істотне практичне значення. Саме з ним пов’язано розмежування процедури притягнення до відповідальності фізичних та юридичних осіб, а також встановлення системи стягнень, що можуть застосовуватись до юридичних осіб.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел:

 

1. Конституція України// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
2. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ України у 2005 році. Аналітично–статистичний збірник: законність, статистика, практика. - К.: МВС, 2006. – 54 с.
3. Карпюк Г. Кожен десятий злочин – за підлітками: // Іменем Закону. - № 45. – С.8-11.
4. Про схвалення Концепції Державної програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки: Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2005 р. № 503 // Урядовий кур’єр. – 2005. – 11 грудня.
5. Додин Є.В. Административная деликтология – Одесса.: АО БАХВА, 1997. –112 с.
6. Фрейеров О. Возрастной критерий уголовной ответственности // Социалистическая законность. – 1968. – № 12. – С. 38–42.
7. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. - М.: Изд-во Ленинградского университета, 1968. – 339 с.
8. Кодекс України про адміністративні правопорушення// Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.
9. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №25-26. – Ст.131.
10. Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні: Закон України від 5 лютого 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №16. – Ст.168.
11. Про охорону дитинства: Закон України від 26 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №30. – Ст.142.
12. Тлумачний словник української мови. / Укладачі Ковальова Т.В., Коврига Л.П. – Харків: Синтекс, 2005. – 672 с.
13. Герасименко Є. Суб’єкт адміністративного проступку // Право України. – 1999. – № 4. – С. 41-44.
14. Лавріненко О.В. Правовий та соціальний захист жінок як суб’єктів службово-трудових правовідносин // Дотримання прав жінок та завдання правоохоронних органів України.: Збірник наук. статей. Харків-Київ: Ла Страда-Україна, 1999. - С. 157-168.
15. Лук’янець Д.М. Підстави адміністративної відповідальності суб’єктів підприємницької діяльності: Автореф: дис.. канд. юр. наук: 12.00.07 / НАН України, Ін-т держави і права ім. Корецького, К. – 2000. – 19 с.
16. Рущенко І.П. Соціологія: курс лекцій. – Харків: Ун-т внутрішніх справ, 1996. – 210 с.
17. Социальная профилактика правонарушений: советы, рекомендации. Практическое пособие /Отв. Ред. Д.А. Керимов/, М.: Юр. лит. – 1989. – 254 с.
18. Социология преступности (Современные буржуазные теории): Сборник статей /Под ред. Проф. Б.С. Никифорова. – М.: Прогресс, 1966. – 368 с.
19. Політологія: Навч. посіб. для вуз. / Упоряд. та ред. М. Сазонова. – Харків: Фоліо, 1998. – 735 с.
20. Гаєвський Б.А. Українська політологія (концептуальні засади): Навч. посібник. - К.: МАУП, 1994. - 144 с.
21. Політологія: наука про політику / Під заг. ред. проф. В.Г.Кременя, проф. М.І.Горлача. - Вид-ня третє, виправлене і доповнене. - Київ-Харків.- „Едінорог”, 2001. – 640 с.
22. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. - 656 с.
23. Общая теория права: Учебник для юридических вузов / Ю.А. Дмитриев, И.Ф. Казьмин, В.В. Лазарев и др.; Под общ. ред. А.С. Пиголкина. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1996. - 384 с.
24. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.
25. Протасов В.Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства: Вопросы и ответы. - М.: Новый Юрист, 1999. - 240 с.
26. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 2001. – 520 с.
27. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. 3-е изд. – М.: Юриспруденция, 2000. – 528 с.
28. РабіновичП.М. Основи загальної теорії права і держави. – Навч. посібн., вид. 3-є, зі змінами і доп. – К.: ІСДО, 1995. – 172 с.
29. Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2000. – 520 с.
30. Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії та поняття): Посібник. – Ірпінь, 1998. – 110 с.
31. Козлов Ю.М. Административные правоотношения. – М.: Юрид. лит., 1976. – 184 с.
32. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 544 с.
33. Курінний Є.В. Предмет і об’єкт адміністративного права України: характеристика категорій в умовах системного реформування: Автореф. дис…д-ра. юрид. наук: 12.00.07. – К., Національна академія внутрішніх справ України, 2004. – 38 с.
34. Бахрах Д.Н. Индивидульные субъекты административного права // Гос. и право. - 1994. - № 3. - С.15-24.
35. Адміністративна відповідальність в Україні: Навчальний посібник / За ред. доц.  А.Т.Комзюка. 2-е вид., перероб. і доп. – Харків: Ун-т внутр. справ, 2000. – 99 с.