Правове регулювання адміністративної відповідальності неповнолітніх

Цей захід впливу передбачає передачу неповнолітнього під нагляд педагогічному або трудовому колективу. Однак, слід погодитись з В.П.Махоткіним, який зазначає, що за сучасних умов, наявності аномалій морального та соціально-політичного характеру, вже неможливо, як це було прийнято раніше в порядку громадського доручення по партійній чи профспілковій лінії поставити в обов’язок працівнику функції наставника, вихователя [29, с.317-318]. Більш того, в умовах комерціалізації навчання та невиплати вчителям заробітної плати, школа втратила разом з повагою до себе і можливість контролювати поведінку учнів. А серед пересічних громадян важко знайти особу яка б погодилась використовувати свій вільний час для нагляду за чужою дитиною.

Чинність постанови судді про передачу неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання може бути в будь-який час припинена самим суддею за клопотанням цих осіб або організацій, якщо неповнолітній зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до роботи і навчання довів своє виправлення.

Підводячи підсумок цьому підрозділу вважаємо доцільним переглянути перелік заходів впливу, що застосовуються до неповнолітніх. Про необхідність перегляду передбачених ст.24-1 КпАП заходів впливу, які застосовуються до неповнолітніх свідчать як дані проведеного нами анкетування, так і судова статистика. Так, понад 70 % опитаних нами 34 суддів зазначили, що такі заходи впливу як зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; застереження; догана або сувора догана є неефективним засобом впливу. Крім того, такі заходи впливу як догана (сувора догана) більш характерні для дисциплінарної відповідальності, і як слід повинні бути замінені на такі заходи впливу як:

1) оприлюднення інформації  щодо скоєння адміністративного  проступку неповнолітнім, що є  формою зовнішнього осуду протиправної  діяльності неповнолітнього;

2) обмеження дозвілля  і встановлення особливих вимог  до поведінки неповнолітнього, що  полягатиме у забороні відвідування  певних місць, використання певних форм дозвілля, в тому числі пов’язаних з управлінням механічним транспортним засобом, обмеження перебування поза місцем проживання протягом певного часу доби, виїзду в інші місцевості без дозволу спеціалізовного державного органу, обов’язок з’являтися для реєстрації;

3) зобов’язання відвідувати  навчальні програми правоохоронного  спрямування із встановленням  днів, тривалості та часу початку  та закінчення занять, а також  установ;

4) громадські роботи, що  полягають у виконанні правопорушником  у вільний від роботи чи  навчання час безоплатних суспільно  корисних робіт. Крім того, даний  захід є не тільки мірою  покарання, а й виконує виховну  функцію, розвиває у підлітків  певне ставлення до праці.

2.2. Органи та  особи, уповноважені притягувати  неповнолітніх до адміністративної  відповідальності, їх компетенція

Важливе місце в системі суб'єктів, що вирішують справи, відведене органам і посадовим особам, що уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Система таких органів визначена третім розділом КУпАП.

У ст. 213 КУпАП закріплюється, що справи про адміністративні правопорушення розглядають:

— адміністративні комісії при районних державних адміністраціях і виконавчих комітетах, міських, районних у містах, селищних і сільських рад. Вони вирішують всі справи про адміністративні правопорушення, за винятком тих, які належать до компетенції інших органів. Комісія створюється відповідною держадміністрацією чи виконавчим комітетом у складі голови, секретаря і членів комісії;

— виконавчі комітети селищних і сільських рад уповноважені розглядати справи про порушення громадського порядку, правил торгівлі та інші аналогічні порушення;

— місцеві суди (судді) розглядають справи про адміністративні правопорушення, віднесені до їх компетенції Кодексом. Судді одноособово розглядають справи про дрібне хуліганство, порушення правил адміністративного нагляду тощо;

— органи внутрішніх справ (ОВС), органи державних інспекцій та інші уповноважені органи (їхні посадові особи) розглядають справи, віднесені до їх компетенції законодавством. Так, наприклад, ОВС (їхні посадові особи) розглядають справи про порушення громадського порядку, порушення правил паспортної системи, правил прикордонного режиму, правил перебування и Україні і транзитного проїзду через територію України іноземних громадян і осіб без громадянства, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху трат порту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину чи інших пально-мастильних матеріалів.

Отже, закон визначає систему органів, що мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення та визначає їхню підвідомчість. Диференціаційною ознакою процедури провадження у справах про адміністративні правопорушення неповнолітніх є участь педагога та специфічні заходи превентивного характеру з залученням батьків чи інших законних представників дитини.

3. Особливості провадження в справах про адміністративні правопорушення неповнолітніх

Провадження в справах про адміністративні правопорушення є одним із видів адміністративного процесу. В науковій літературі найчастіше процес розглядається як діяльність [29; 118], процесуальна форма комплекс дій, система адміністративно-процесуальних норм. Слід зазначити, що серед науковців вже тривалий час точаться дискусії щодо розмежування понять „процес” та „провадження”, однак не зважаючи на відмінності між різними точками зору, вихідним, на нашу думку, має бути те, що процес і провадження співвідносяться як загальне і особливе, провадження є лише частиною процесу, а процес – це сукупність проваджень.

Адміністративний процес складається з великої кількості проваджень, перелік яких постійно доповнюється, а отже є невичерпним. Слід також зазначити і те, що вчені виділяють різну кількість адміністративних проваджень, крім того різними є їх назви. Так, О.М.Бандурка та М.М.Тищенко серед різновидів адміністративного процесу називають такі провадження: 1) із прийняття нормативних та індивідуальних актів управління; 2) із розгляду звернень громадян; 3) із застосування адміністративно-попереджувальних і запобіжних заходів; 4) провадження в справах про адміністративні правопорушення; 5) дисциплінарне провадження; 5) виконавче; 6) контрольне; 7) реєстраційно-дозвільне; 8) реєстраційно-паспортне; 9) митне; 10) приватизаційне; 11) провадження у екологічних, земельних, податкових та інших адміністративних справах; 12) із діловодства [27].

С.В.Ківалов та Л.Р.Біла провадження як складові адміністративного процесу поділяють на дві групи: 1) юрисдикційні, серед яких провадження про: адміністративні проступки; видворення іноземців за межі України; адміністративне оскарження; відшкодування шкоди, завданої громадянину певними видами державних органів; дисциплінарні проступки за нормами адміністративного права; 2) управлінсько-процедурні: видача спеціальних дозволів, ліцензій на здійснення окремих видів діяльності; реєстрація певних суб’єктів або видів діяльності; видача сертифікатів; здійснення контрольно-наглядової діяльності органами виконавчої влади; виконання правил дозвільної системи; розгляд заяв і пропозицій громадян органами виконавчої влади; атестаційне провадження [12, с.50].

Ю.П.Битяк виділяє такі види проваджень: 1) по відпрацюванню та прийняттю нормативних актів; 2) провадження по прийняттю індивідуальних актів управління; 3) провадження по оскарженню рішень, дій або бездіяльності органів та посадових осіб, що порушують права громадян; 4) провадження по зверненнях громадян; 5) провадження по застосуванню адміністративно-попереджувальних заходів та заходів адміністративного припинення; 6) провадження в справах про адміністративні правопорушення; 7) дисциплінарне провадження; 8) провадження по реалізації контрольно-наглядових повноважень; 9) реєстраційно-дозвільне провадження; 10) провадження по приватизації державного майна; 11) діловодство; 12) установче провадження [17, с.190-191].

В.К.Колпаков та О.В.Кузьменко виділяють чотири блоки адміністративних проваджень: 1) нормотворчі провадження; 2) установчі провадження; 3) право-застосовні провадження; 4) контрольно-наглядові провадження [32, с.278].

На нашу думку, усі існуючі провадження, які складають систему адміністративного процесу доцільно поділити на дві групи: 1) юрисдикційні; 2) не юрисдикційні. До перших ми відносимо: а) провадження в справах про адміністративні правопорушення; б) провадження із скарг громадян; в) дисциплінарне провадження. До другої групи - усі інші, під час яких вирішуються індивідуально-конкретні справи, які виникають у сфері державного управління. Кожна з названих груп проваджень є складним правовим утворенням, до якого входять різні процесуальні блоки у вигляді окремих проваджень, що ґрунтуються на сукупності відповідних процесуальних норм й інколи утворюють самостійні правові інститути.

Слід зазначити, що адміністративні провадження можна також класифікувати і за такими підставами: 1) залежно від мети та кола завдань, що вирішуються для досягнення цієї мети: провадження в справах про адміністративні правопорушення; провадження по прийняттю нормативних та індивідуальних актів управління; дисциплінарне провадження тощо; 2) за функціональною ознакою: правоохоронні провадження; провадження, що носять установчий характер; провадження, що мають правотворчий характер; 3) за складністю: звичайне та прискорене провадження; 4) залежно від органу розгляду: такі, що розглядаються у судовому порядку; такі, що розглядаються органами виконавчої влади; 5) за місцем адміністративно-процесуальних норм у системі законодавства про адміністративну відповідальність: адміністративні провадження, які здійснюються винятково за нормами КпАП; адміністративні провадження, які здійснюються за нормами іншого законодавства, які встановлюють адміністративну відповідальність.

На нашу думку, теоретична проблема класифікації проваджень виконує такі завдання: 1) забезпечує ефективне регулювання проваджень, а, отже, і сприяє покращенню роботи так званих „вольових” суб’єктів адміністративних проваджень (компетентних державних органів або посадових осіб, які розглядають справи про адміністративні проступки), уніфікації найважливіших сторін їх діяльності, зміцненню законності; 2) є необхідною передумовою для подальшої кодифікації адміністративного процесу, так як відбувається об’єднання чи, навпаки, роздроблення проваджень.

Беручи до уваги те, що предметом цього підрозділу є розгляд одного із юрисдикційних проваджень, а саме - провадження в справах про адміністративні правопорушення неповнолітніх доцільним буде визначення особливостей юрисдикційних проваджень в цілому. До таких особливостей ми відносимо:

1. Спрямовані на регулювання  правовідносин негативного характеру, тобто коли має місце порушення  вимог правових норм.

2. Розгляд правових спорів. Адміністративна юрисдикція виникає  лише тоді, коли необхідно вирішити  спір про право, порушення встановлених  правових норм. Такі спори виникають  між сторонами суспільних відносин, що регулюються адміністративно-правовими  нормами.

3. Правоохоронний характер  цих проваджень, так як під  час цієї діяльності вирішується  юридична справа, здійснюється правовий  захист порушених або тих, які  оспорюються інтересів, виноситься  державно-владне рішення про застосування  відповідної правової санкції, відновлення  порушеного права тощо.

4. Різноманітність органів, які здійснюють юрисдикційні  провадження, що обумовлено, з одного  боку, можливістю оскарження дій  і рішень органів та посадових  осіб, що порушують права громадян, з другого – особливістю правопорушень, які вчинюються в різних галузях  управління.

Таким чином, юрисдикційні провадження від не юрисдикційних відрізняються тим, що: по-перше, спрямовані на регулювання правовідносин негативного характеру, тобто коли мало місце правопорушення; по-друге, їх метою є розгляд правових спорів; по-третє, носять правоохоронний характер; характеризуються великою кількість суб’єктів та учасників в конкретних юрисдикційних провадженнях.

Як було зазначено вище, одним із видів юрисдикційних проваджень є провадження в справах про адміністративні правопорушення, зокрема і тих, які вчинюються неповнолітніми. Отже, перейдемо до безпосереднього розгляду цього виду провадження. В науковій літературі, провадження в справах про адміністративні правопорушення визначається як: 1) низка послідовних дій уповноважених органів (посадових осіб), а у деяких випадках інших суб’єктів, які згідно з нормами адміністративного законодавства здійснюють заходи, спрямовані на притягнення правопорушників до відповідальності і забезпечення виконання винесеної постанови [29, с.198-199]; 2) правовий інститут, у межах якого регулюються процесуальні адміністративно-деліктні відносини і забезпечується вирішення адміністративних справ, а також запобігання адміністративним правопорушенням [13, с.295].

До особливостей провадження у справах про адміністративні правопорушення ми відносимо:

1. Врегульоване, як правило, правовими нормами, що сконцентровані  в розділах IV та V КпАП.

2. Суспільні відносини, які  виникають при цьому, регулюються  адміністративно-процесуальними нормами.