Правове регулювання адміністративної відповідальності неповнолітніх

Адміністративна відповідальність відрізняється від дисциплінарної тим, що суб’єкт адміністративного проступку не перебуває у службовій залежності від органу чи посадової особи, які притягають його до адміністративної відповідальності. Дисциплінарний проступок, що є підставою для притягнення винної особи до відповідальності, – це протиправне діяння працівника, який порушує встановлений на підприємстві, в організації чи установі внутрішній трудовий розпорядок. Цей проступок може виявитися в порушенні службової, у тому числі трудової, дисципліни і тягне за собою передбачену законодавством дисциплінарну відповідальність, виражену в накладенні на винних дисциплінарних стягнень. Дисциплінарна відповідальність накладається адміністрацією підприємств, установ, оргацізацій.

Дисциплінарні правопорушення здебільшого пов’язані зі службовими, трудовими обов’язками винної особи. Проте не завжди ця умова є необхідною для віднесення проступку до дисциплінарних. Наприклад, окремі дії працівників транспорту, вчинені при виконанні ними службових обов’язків, розглядаються як адміністративні правопорушення (випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам).

При відмежуванні адміністративної відповідальності від цивільно-правової слід мати на увазі, що остання настає за порушення обов’язків, які випливають з цивільно-правових правочинів, тобто правочинів, що виникають між рівноправними сторонами, а адміністративна відповідальність, навпаки, передбачає нерівність сторін відносин. Цивільно-правова відповідальність настає перед потерпілим, а не перед державою; діє презумпція винуватості правопорушника, оскільки він повинен довести відсутність вини; можлива відповідальність без вини. Також цивільно-правова відповідальність має майновий характер, оскільки збитки визначаються у грошовій формі.

З погляду етимології, термін «підстава» означає причину, достатній привід, який виправдовує що-небудь.

Теорія адміністративного права виділяє такі види підстав:

• фактичні — вчинення особою особливого виду правопорушення — адміністративного проступку (тобто наявність ознак правопорушення);
• юридичні (нормативні) — наявність в діях особи юридичного складу правопорушення, закріпленого в відповідних нормах, — суб'єкта, суб'єктивної сторони, об'єкта, об'єктивної сторони;
• процесуальні — наявність процесуальних норм, які забезпечують притягнення винної особи до адміністративної відповідальності.

Отже, під підставами адміністративної відповідальності необхідно розуміти умови, за наявності яких можливе притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Не завжди зазначені підстави збігаються. Так, якщо неповнолітня особа у віці до 16 років або неосудна особа вчиняє адміністративний проступок, який має усі передбачені законодавством ознаки (протиправність, винність, адміністративну караність, суспільну шкідливість) — фактичні підстави адміністративної відповідальності, та якщо є підстави для затримання зазначених осіб для припинення протиправної поведінки (тобто процесуальні), то притягнути цих правопорушників до адміністративної відповідальності, не порушуючи законності, неможливо, оскільки у першому випадку адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли 16 років (тобто відсутній один з елементів юридичного складу правопорушення — суб'єкт — ст. 12 КУпАП), а в другому — вчинення правопорушення неосудною особою виключає адміністративну відповідальність (ст. 20 КУпАП). У цих випадках є фактичні та процесуальні підстави, але відсутні юридичні.

Обов’язковою фактичною підставою притягнення до адміністративної відповідальності є наявність вини у правопорушника. Згідно зі статтями 10 та 11 КУпАП вина може виявлятись у двох формах:

• умисел – така форма вини, за якої особа, яка вчинила правопорушення, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків;
• необережність – форма вини, коли особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Обов’язковою юридичною підставою притягнення особи до адміністративної відповідальності є вік особи-правопорушника. Відповідно до статті 12 КУпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

До обставин, що звільняють від адміністративної відповідальності, належать (статті 21, 22 КУпАП):

• якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосовувати захід громадського впливу, тоді особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу;
• малозначність вчиненого правопорушення.

До обставин, що виключають адміністративну відповідальність, належать дії в стані (ст. 17, 18, 19, 20 КУпАП):

• крайньої необхідності – для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода;
• необхідної оборони – при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони;
• неосудності – такий стан, за якого особа не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

Ці обставини не слід плутати з обставинами, що виключають провадження у справах про адміністративні правопорушення (ст. 247 КУпАП).

2. Правове регулювання  адміністративної відповідальності  неповнолітніх

 
2.1. Застосування до неповнолітніх  заходів впливу

Як було зазначено, до неповнолітніх осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу (ст.24-1) або адміністративні стягнення (ст.24). Закріплення законодавцем пріоритетності у застосуванні до неповнолітніх заходів впливу, з одного боку, свідчить про гуманність вітчизняного законодавства та його відповідність міжнародним стандартам, з другого – визначає значимість виховного впливу на осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення.

Аналіз ст.13 КпАП надав змогу зробити такі висновки: по-перше, до неповнолітніх, як правило, застосовуються заходи впливу, які передбачені ст.24-1 КпАП.

По-друге, за таке правопорушення як „Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця” (ст.185) до неповнолітніх застосовуються таке адміністративне стягнення як накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку. Слід зазначити, що санкція цієї статті передбачає і такий вид адміністративного стягнення як адміністративний арешт, однак відповідно зі ст.32 до неповнолітніх він не застосовується. Крім того, вважаємо доцільним у цій статті виправні роботи замінити на громадські роботи.

По-третє, за такі правопорушення як: 1) незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах; 2) дрібне розкрадання державного або колективного майна; 3) порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів, правил користування ременями безпеки або мотошоломами; 4) експлуатація водіями транспортних засобів, номери агрегатів яких не відповідають записам у реєстраційних документах; 5) перевищення водіями транспортних засобів швидкості руху, невиконання сигналів регулювання дорожнього руху, порушення правил перевезення людей та інших правил дорожнього руху; 6) участь водіїв мотоциклів та інших транспортних засобів у групових пересуванні, зупинці чи стоянці; 7) невиконання водіями вимог про зупинку, залишення місця дорожньо-транспортної пригоди; 8) перешкоджання проведенню огляду транспортних засобів; 9) порушення водіями транспортних засобів правил проїзду залізничних переїздів; 10) порушення водіями правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових споруд чи іншого майна; 11) ненадання транспортних засобів працівникам міліції та медичним працівникам, а також ненадання військових транспортних засобів посадовим особам Військової служби правопорядку у Збройних Силах України; 12) інші порушення правил дорожнього руху; 13) керування транспортними засобами особами, які не мають права керування або водіями, які не мають при собі чи не пред’явили для перевірки відповідних документів; 14) порушення правил дорожнього руху пішоходами, велосипедистами, возіями та іншими особами; 15) керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані сп’яніння; 16) дрібне хуліганство; 17) стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і в не відведених для цього місцях або з порушенням установленого порядку; 18) порушення громадянами порядку придбання, зберігання, передачі іншим особам або продажу вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї; 19) порушення громадянами правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів; 20) порушення громадянами строків реєстрації (перереєстрації) вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і правил взяття її на облік; 21) ухилення від реалізації вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів; 22) порушення працівниками торговельних підприємств (організацій) порядку продажу вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів; 23) порушення працівниками підприємств, установ, організацій правил зберігання або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів (ст.13 КпАП) [8], суддя може застосувати заходи впливу або адміністративні стягнення, тобто він має право так званої „альтернативи” у виборі заходу відповідальності під час розгляду вище зазначених правопорушень. На нашу думку, правопорушення передбачені ст.ст.190-195 КпАП (предметами яких є об’єкти дозвільної системи; відповідно п.18-23 у вище приведеному нами переліку) повинні бути виключені із ст.13 КпАП, так як особа віком від 16-18 рр. фактично не може бути суб’єктом таких правопорушень.

По-четверте, беручи до уваги те, що вчинення правопорушення неповнолітнім є пом’якшуючою обставиною суди застосовують мінімальні розміри адміністративних стягнень.

По-п’яте, за вчинення правопорушень неповнолітній: 1) позбавляється якогось суб’єктивного права (позбавлення права керування транспортними засобами); 2) обмежується в правосуб’єктності (виправні роботи); 3) на нього покладаються спеціальні обов’язки (публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого); 4) піддається моральному впливу (застереження; догана або сувора догана).

Як зазначає А.Б.Агапов, „адміністративні стягнення виникли ще в античному праві ... Римське право відмежовувало проступки, за вчинення яких передбачалося застосування штрафних стягнень, від злочинів, які завжди визначалися лише законодавчими актами. Уповноваженим державою особам було надано право накладати адміністративні стягнення (praefectus urbis, praefectus juri dicundo, praefectus legionis) [12, с.11-12]. На думку Д.М.Лук’янця, який основну увагу приділив аналізу нормативних актів ХVІІІ - ХХ століть, які визначали види відповідальності: „Самого терміну адміністративне стягнення в законодавстві взагалі не було, в основному, вказівку у нормативних актах було зроблено на негативні наслідки протиправних діянь та на перерахуванні стягнень, серед яких домінуючими були штраф, конфіскація, арешт” [10, с.16-22].

Відповідно до ст.23 чинного КпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою: 1) виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття; 2) запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (загальна та індивідуальна превенція). Беручи до уваги те, що запобігання є вужчою за змістом категорією і охоплюється таким поняттям як „попередження правопорушень”, доцільною була б заміна у цій статті слова „запобігання” на „попередження”.

Отже, головна мета як адміністративних стягнень, так і заходів впливу, які застосовуються до неповнолітніх полягає у їх вихованні, тобто формуванні у них звички законослухняної поведінки. Тут ми погоджуємося з думкою А.Т.Комзюка який зазначає, що „виховний вплив на порушника справляє як сам факт накладення на нього адміністративного стягнення, так і спеціальні виховні заходи, які застосовуються до нього під час виконання деяких стягнень” [17, с.27-28]. Мета запобігання вчиненню нових правопорушень з боку правопорушника та інших осіб досягається головним чином завдяки настрашці, яка утримує нестійких осіб від вчинення адміністративних проступків [18, с.28]. Звідси необхідно розрізняти мету запобігання (попередження) адміністративної відповідальності від мети запобігання (попередження) застосування адміністративних стягнень чи заходів впливу, де мета запобігання (попередження) адміністративної відповідальності є ширшою за змістом про що свідчить ст.1 КпАП [8].