Шпаргалка по "Охране труда"

1. Які загальні  закони України визначають основні  положення з охорони праці?

Загальними законами України, що визначають основні положення  з охорони праці, є Конституція  України, Кодекс законів про працю  України та Закон України «Про охорону праці». Основним законом, що гарантує права громадян на безпечні й нешкідливі умови праці є Конституція України. У Конституції України, прийнятій на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., підкреслюється, що людина, її життя і здоров'я... недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю ; кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці; громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника ; права і свободи людини захищаються судом .

Кодекс законів  про працю (КЗпП) України проголошує правові засади та гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці; регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.Правове регулювання охорони праці розглядається не лише у главі XI «Охорона праці» Кодексу законів про працю. Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП  України, таких як «Трудовий договір» (глава III), «Робочий час» (глава XIV), «Час відпочинку (глава V), «Праця жінок» (глава VII), «Праця молоді» (глава XIII), «Професійні спілки» (глава XVI), «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю» (глава XVIII).

14 жовтня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про охорону праці», дія якого розповсюджується на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності й видів їх діяльності, на всіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах. Цей закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя й здоров'я в процесі трудової діяльності; регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки і гігієни праці та виробничого середовища; встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Закон України  «Про загальнообов'язкове державне соціальне  страхування від нещасного випадку  на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» регулює взаємовідносини:

– потерпілих на виробництві, роботодавців і страховика з питань відшкодування шкоди, заподіяної

життю та здоров'ю працівника під час виконання ним трудових обов'язків;

– роботодавців і страховика з питань усунення шкідливих і  небезпечних виробничих факторів.

 

2. Охарактеризуйте  основні розділи Закону України   «Про охорону праці».

Закон України «Про охорону  праці», прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 p., був переглянутий і затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 р. Він складається з преамбули та 9 розділів.

У розділі  І «Загальні положення» окреслюється дія цього Закону (ст. 2),

який поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб. У статті 3 йдеться

про те, що при укладанні  міжнародних договорів, на обов'язковість  яких надала згоду Верховна Рада України, в яких встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.

У розділі II «Гарантії прав громадян на охорону праці» передбачено,

що роботодавець зобов’язаний інформувати працівника про умови  праці;

виплачувати компенсацію  за шкідливі умови праці або в  разі смерті; забезпе-

чувати соціальне страхування  від нещасних випадків і профзахворювань (оплата з Фонду соціального страхування  від нещасних випадків); відшкодо-

вувати шкоду, заподіяну  працівникові на виробництві; письмово, не пізніше як за 2 місяці, інформувати  працівника про зміни виробничих умов або пільг; забезпечувати спецодягом та засобами індивідуального захисту  згідно колективного договору; зафіксовано  право працівника відмовитись від  виконання робіт, якщо це загрожує його здоров’ю та життю тощо.

У розділі III «Організація охорони праці» йдеться про те, що роботодавець

обов’язково створює органи управління охороною праці на підприємстві і

забезпечує їх функціонування для виконання керівництвом та досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці. В розділі наведені обов’язки  працівників: дбати про здоров’я і безпеку як особисту, так і  оточуючих; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці; проходити встановлені законодавством медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Усі працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці та правил надання першої медичної допомоги потерпілим і правил поведінки у разі виникнення аварії (ст. 18). Навчання та перевірка знань повинназдійснюватись один раз на рік для працівників, зайнятих на роботах із підвищеною небезпекою, і один раз на 3 роки для всіх посадових осіб.

У розділі IV «Стимулювання охорони праці» йдеться про економічне сти-

мулювання працівників (ст. 25) за активну участь та ініціативу у запровадженні заходів щодо підвищення рівня безпеки праці, яке здійснюється згідно з колективним  договором, угодою та законодавством. Витрати на рятування потерпілих під час аварії та ліквідацію її наслідків, на розслідування її причин, а також інші витрати, передбачені  законодавством, відшкодовує роботодавець (ст. 26).

Розділ V «Нормативно-правові акти з охорони праці». До них належать правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання. Вони переглядаються за необхідністю,але не рідше одного разу на 10 років. Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні містити вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці. Дія нормативно-правових актів з охорони праці поширюється на сферу трудового й професійного навчання.

Розділ VI «Державне управління охороною праці» (ст. 32) визначає органи державного управління охороною праці та їх компетенцію. З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна рада з питань безпеки життєдіяльності населення,

яку очолює віце-прем’єрміністр України.

Розділ VII «Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці». Державний нагляд (ст. 38) здійснюють: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною – Держгірпомнагляд; спеціально уповноважений державний орган із питань радіаційної безпеки — Державний комітет України із ядерної та радіаційної безпеки; спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки — Управління пожежної охорони МНС України; спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці — Санітарно-епідеміологічна служба МОЗ України.

Розділ VIII «Відповідальність за порушення законодавства про охорону

праці». За порушення законодавства  про охорону праці передбачено  штраф

(ст. 43), максимальний розмір  якого становить 5 % місячного  фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману працю. Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці (ст. 44) передбачається дисциплінарна, адміністративна, матеріальна та кримінальна.

 

 

3. Основні принципи, на яких базується державна політика в галузі охорони

праці.

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною  Радою і спрямована на створення  належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасних випадків та професійних захворювань і базується на принципах:

- Пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- Підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних і нешкідливих умов праці;

- Комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих і регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

- Соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, потерпілим від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- Встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

- Адаптація трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

- Використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів з охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

- Інформація населення, проведення навчання, професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

- Забезпечення координації діяльності органів державної влетить, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни і безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

- Використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

4.Закон "Про охорону праці", прийнятий Верховною Радою України  14 жовтня 1992 p., був переглянутий і затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 р. Він складається з преамбули та 9 розділів. Відзначимо деякі важливі моменти, занотовані в Законі. Так, у розділі І "Загальні положення" (стаття 1) наводяться визначення понять: "охорона праці", "роботодавець", "працівник", та окреслюється дія цього Закону (стаття 2), який поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб.Право працівників на охорону праці під час роботи

а) умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших  засобів виробництва, стан засобів  колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства;

б) працівник має право  відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я  або для оточуючих його людей;

в) за період простою з  зазначених причин і, які виникли  не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток;

г) працівник має право  розірвати трудовий договір за власним  бажанням, якщо роботодавець не виконує  законодавства про охорону праці, не дотримується умов колективного договору з цих питань. У цьому випадку  працівникові виплачується вихідна  допомога в розмірі, передбаченому  колективним договором, але не менше  тримісячного заробітку,

д) працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного  висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести  за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з придбання  іншої професії відповідно до законодавства;

е) на час припинення експлуатації підприємства, цеху, окремого виробництва  або устаткування органом державного нагляду за охороною праці або  службою охорони праці за працівником  зберігається місце роботи, а також  середній заробіток.

 

 

5. Право працівників на пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці

Усі підприємства, установи та організації повинні дбати  про безпеку праці і піклуватися  про здоров'я своїх працівників. На підприємствах для відшкодування  впливу небезпечних і шкідливих  чинників виробництва на організм людини застосовується система пільг і компенсацій. Робітники, які працюють в умовах, що не відповідають нормам безпеки і санітарним нормам, користуються пільгами та отримують компенсацію. Сюди належать електро- та газозварювальники, кочегари парових і водонагрівальних котлів, машиністи компресорних станцій та ін. Перелік шкідливих виробництв, професій і посад із шкідливими умовами праці, які мають право на отримання пільг, затверджений Кабінетом Міністрів України, Держкомпраці України і профспілками.

 Система пільг і  компенсацій  включає додаткові  відпустки (від 6 до 36 днів), скорочений  робочий час (на 1 год.)і робочі  дні , пільгове пенсійне забезпечення (надання пенсії до досягнення  пенсійного віку і в більших  розмірах), лікувально-профілактичне  харчування ( харчування надається  безкоштовно і є засобом підвищення  опірності організму людини до  впливу шкідливих виробничих  факторів, зниження захворюваності  і запобігання передчасного стомлення  людини), певні доплати до заробітної  плати (становить 4-24% тарифної  ставки).