Шпаргалка по "Охране труда"

 Основним завданням  охорони праці на підприємствах  є поліпшення умов праці. При  створенні умов, що відповідають  нормам безпеки і виробничої  санітарії, зникає необхідність  в витратах на пільги та  компенсацію, підвищується продуктивність  праці, що покращує психологічний  клімат у колективі і матеріальне  становище підприємства.

 

6. Кодексом законів про працю України забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими та небезпечн. умовами праці, а також на підземних роботах (окрім нефізичних робіт - по санітарному та побут. обслуговуванню). Піднімання та пересування вантажів допускається тільки в межах санітарних норм (до 7 кг при постійному перенесенні і до 10 кг -при періодичному). Робота жінок обмежується у нічний час. Дозвіл на нічні роботи може бути отриманий при особливій необхідності  Вагітні жінки і ті, що мають дітей до 3-х років, не залучаються до роботи в нічні години і вихідні дні, до надурочних робіт, а також не направляються у відрядження.

Жінки, що мають дітей 3-14 років  або дітей-інвалідів, не залучаються  до надурочних робіт і не направляються  у відрядження без їх згоди. Жінок  із дітьми віком до 3-х років можуть, за їх бажанням, переводити на легшу  або зручнішу для них роботу із збереженням середньомісячного  заробітку. Це стосується і вагітних жінок.

Пільги вагітним жінкам і  при пологах: надається відпустка - 70 календарних днів до пологів і 56 після пологів, до 2-х років по догляду за дитиною з виплатою допомоги по соціальному страхуванню, до 3-х років без збереження заробітної плати. За медичним висновком (догляд дитини) відпустка може досягати б років.

Відпустка по вагітності, догляду  за дитиною зараховується в загальний  стаж роботи і професійний стаж.

Вагітність жінки та її діти (незалежно від віку) не можуть бути причиною звільнення або відмови  у прийнятті на роботу. Передбачено  позачергове забезпечення путівками  до санаторію або будинку відпочинку жінок з дітьми віком до 14 років  і надання їм матеріальної допомоги.

 

7. Неповнолітні, тобто особи, які не досягли 18 років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством. Цей перелік поширюється як на підземні, так і інші роботи із шкідливими і небезпечними умовами праці.  
При проходженні виробничої практики (виробничого навчання) особи, які не досягли 18-річного віку і навчаються у професійно-навчальному закладі, можуть перебувати на виробництвах і роботах, зазначених у Переліку, не більше 4 год на день за умови суворого дотримання на цих виробництвах і роботах чинних правил і норм з охорони праці.  
Перенесення і переміщення важких речей неповнолітніми як чоловічої, так і жіночої статі в межах зазначених норм допускається лише у тих випадках, якщо це пов'язаний з виконанням ними постійної роботи і займає не більше як третини їх робочого часу.  
Для неповнолітніх у віці від 16 до 18 років встановлені такі граничні норми:  
-Перенесення важких речей: для неповнолітніх чоловічої статі - 16,4 кг, жіночої статі - 10,25 кг;  
-Переміщення важких речей у вагонетках по рейках: для неповнолітніх чоловічої статі - 492 кг, жіночого - 328 кг;  
-Переміщення важких речей на одноколісний візках: для неповнолітніх чоловічої статі - 49,2 кг. Неповнолітні жіночої статі у віці до 18 років до переміщення важких речей на візках не допускаються. Переміщення важких речей на одноколісний візках допускається лише по дошках, при цьому граничний підйом не повинен перевищувати 0,02;  
-Переміщення важких речей на двоколісних ручних візках: для неповнолітніх чоловічої статі - 114,8 кг по рівній підлозі та 57,4 кг - по нерівному грунту або бруківці. При цьому граничний підйом не може перевищувати 0,01. Неповнолітні жіночої статі у віці до 18 років до переміщення важких речей на двоколісних ручних візках не допускаються;  
-Переміщення важких речей на трьох-і чотириколісних візках: для неповнолітніх чоловічої статі - 82 кг, жіночого - 57,4 кг. При цьому переміщення важких речей допускається лише по рівній підлозі - асфальтової, дерев'яної, плиткової і т.п. - При граничному підйомі не більше 0,02.  
Всі ці вагові норми передбачають включення маси вантажу разом з належністю для перенесення або переміщення (вагонеткою, візком і т.п.).  
Усі особи молодше 18 років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному огляду.  
Законодавство України забороняє залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.  
Тривалість робочого дня для неповнолітніх працівників становить: у віці від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, від 15 до 16 років, а також учнів у віці від 14 до 15 років, які працюють в період канікул, - 24 години на тиждень.  
Неповнолітні приймаються на роботу, як правило, після досягнення 16 років. За згодою одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, які досягли 15 років.  
Для підготовки молоді до продуктивної роботи допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл та професійних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не перериває процесу навчання, у вільний від навчання час при досягненні ними 14-річного віку. Для прийняття на роботу неповнолітніх у таких випадках необхідна згода одного з батьків або особи, яка його замінює.  
Щорічна відпустка неповнолітнім працівникам надається тривалістю один календарний місяць. До щорічним і додаткових відпусток не включаються відпустки, які надаються у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, а також з вагітністю та пологами.  
З метою охорони здоров'я неповнолітніх норми виробітку встановлюються для них виходячи з норм виробітку для дорослих робітників пропорціонально скороченому робочому часу для осіб, які не досягли 18 років (ст. 193 КЗпП України). Заробітна плата працівникам молодше 18 років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.

8. Охарактеризуйте  види відповідальності за порушення  законодавства з охорони праці.

Відповідно до Закону України  «Про охорону праці» за порушення  законодавчих та інших нормативних  актів про охорону праці, створення  перешкод для діяльності посадових  осіб органів державного нагляду  за охороною праці і представників  професійних спілок, винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законодавством.

Дисциплінарна відповідальність полягає у накладанні дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством. Відповідно до ст. 147 КЗпП встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи. Право накладати дисциплінарні стягнення на працівників має орган,який користується правом прийняття на роботу цього працівника. Дисциплінарне стягнення може бути накладене за ініціативою органів, що здійснюють державний і громадський контроль за охороною праці. За кожне порушення може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні дисциплінарного стягнення необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника.

Адміністративна відповідальність накладається на посадових осіб,

винних у порушеннях законодавства  про охорону праці у вигляді  грошового

штрафу. Право накладати  адміністративні стягнення з  причин, зазначених у

Законі України «Про охорону  праці» мають службові особи Держгірпромнаг-

ляду. Максимальні розміри  та види штрафів, що можуть бути накладені  службовими особами Держгірпромнагляду, визначаються чинним законодавством.Адміністративній відповідальності підлягають особи, які  досягли на момент вчинення адміністративного  правопорушення шістнадцятирічного віку.

Матеріальна відповідальність включає відповідальність як працівника, так і власника (підприємства). У ст. 130 КЗпП зазначається, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству(установі) через порушення покладених на них обов’язків, у тому числі, і внаслідок порушення правил охорони праці. Матеріальна відповідальність встановлюється лише за пряму дійсну шкоду і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству (установі) винними протиправними діями (бездіяльністю)працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди. Матеріальна відповідальність може бути накладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Власник підприємства (установи) або уповноважена ним особа (орган) несе матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду працівникові незалежно від наявності вини, якщо не доведе, що шкода заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Кримінальна відповідальність настає, якщо порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці створило небезпеку для життя або здоров’я громадян. Суб’єктом кримінальної відповідальності з питань охорони праці може бути будь-яка службова особа підприємства,установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин — власник підприємства чи уповноважена ним особа. Кримінальна відпові-

дальність визначається в  судовому порядку.

 

9. документи,які належать до нормативно-правових актів з охорони праці

Нормативно-правовий акт (normatively legal act) – це офіційний документ компетентного органу державної влади, яким встановлюються загальнообов'язкові правила (норми).

Державні  нормативно-правові акти про охорону  праці (ДНАОП) — це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання. Законодавством передбачено, що залежно від сфери дії ДНАОП можуть бути міжгалузевими або галузевими.

Державний міжгалузевий нормативний акт про  охорону праці — це ДНАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації господарської діяльності України незалежно від їх відомчої (галузевої) приналежності та форм власності.

Державний галузевий нормативний акт про  охорону праці — це ДНАОП, дія якого поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що належать до певної галузі.

Опрацювання та прийняття  нових, перегляд і скасування чинних нормативно-правових актів з охорони  праці здійснює Держнаглядохоронпраці за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків та за погодженням з іншими органами державного нагляду за охороною праці. Санітарні правила та норми затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Основним законом, що гарантує права громадян на безпечні й нешкідливі умови праці є Конституція України. Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах.

 Кодекс законів про  працю (КЗпП) України проголошує  правові засади та гарантії  здійснення громадянами України  права розпоряджатися своїми  здібностями до продуктивної  та творчої праці; регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.

 Правове регулювання  охорони праці розглядається  не лише у главі ХІ «Охорона  праці» Кодексу законів про  працю. Норми щодо охорони праці  містяться в багатьох статтях  інших глав КЗпП України, таких  як «Трудовий договір» (глава  ІІІ), «Робочий час» (глава ХІV), «Час  відпочинку (глава V), «Праця жінок» (глава VІІ), «Праця молоді» (глава  XІІI), «Професійні спілки» (глава  XVI), «Нагляд і контроль за додержанням  законодавства про працю» (глава  XVІІI).

Нормативно-правові  акти з охорони праці поширюються  також і на сферу трудового  і професійного навчання. Вони є обов'язковими для виконання у виробничих майстернях, лабораторіях, цехах, на дільницях та в інших місцях трудового і професійного навчання, влаштованих у будь-яких навчальних закладах. До учнів і студентів, які проходять трудове і професійне навчання (виробничу практику) на підприємствах під керівництвом їх персоналу, застосовується законодавство про охорону праці у такому ж порядку, що й до працівників підприємства.

Нормативно-правові  акти з охорони праці потрібно відрізняти від відомчих документів, що можуть розроблятися на їх основі і затверджуватися міністерствами, відомствами України або асоціаціями, корпораціями та іншими об'єднаннями підприємств з метою конкретизації вимог нормативно-правових актів залежно від специфіки галузі.

 

10."Закон України про охлолну  праці"Державне управління охороною  праці в Україні здійснюють  Кабінет Міністрів України, Департамент державного нагляду за додержанням законодавства про працю, міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, місцеві Ради.Держава розробляє й реалізує заходи, спрямовані на створення цілісної системи державного управління охороною життя та здоров’я людей на виробництві, організує контроль за виконанням відповідних законодавчих і нормативних актів, координує діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади в цій сфері, ініціює розробку конкретних програм у галузі безпеки та гігієни праці, стежить за їх виконанням.Україні 1990 року була розроблена Концепція вдосконалення управління охороною праці.При розробці концепції спиралися на такі принципи:

принцип обов’язкового  забезпечення безпеки людини, пріоритету життя і здоров’я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємств;

принцип плати за ризик. У багатьох країнах економічні пільги та санкції є важелями державної політики в галузі охорони праці. За розрахунками німецької ради підприємців наслідки нещасних випадків коштують в 10 разів дорожче ніж вартість заходів з запобігання їм. ;

принцип добровільності й  прийнятності ризику, тобто ніхто не має права наражати людину на ризик без її згоди

принцип правового регулювання  ризику, тобто наявності державних  законів, що встановлюють систему заборон і норм попередження нещасних випадків і профзахворювань, а також обов’язкову відповідальність за порушення цих законів;

принцип доступності і відкритості  інформації з питань охорони праці.

Слід знати принципи, на яких базується  державна політика в галузі охорони  праці.Державна політика в галузі охорони  праці базується на таких принципах:

1.пріоритету життя і здоров’я  працівників по відношенню до  результатів діяльності підприємств;

2.повної відповідальності власника  за створення безпечних і нешкідливих  умов праці;

3.комплексного розв’язання завдань  охорони праці на основі національних  програм з цих питань та врахування напрямків економічної і соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки;

4.соціального захисту працівників,  повного відшкодування шкоди  особам, які постраждали від нещасних  випадків на виробництві і  професійних захворювань;

5.встановлення єдиних нормативів  з охорони праці, незалежно  від форм власності підприємств  і видів їх діяльності;

6.використання економічних методів  управління охороною праці, проведення  політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

7.здійснення навчання населення,  професійної підготовки і підвищення  кваліфікації працівників з питань  охорони праці;

8.забезпечення координації діяльності  державних органів, організацій  та об’єднань громадян, які розв’язують  різні проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці;

10."Закон України про охлолну  праці"Державне управління охороною  праці в Україні здійснюють  Кабінет Міністрів України, Департамент державного нагляду за додержанням законодавства про працю, міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, місцеві Ради.Держава розробляє й реалізує заходи, спрямовані на створення цілісної системи державного управління охороною життя та здоров’я людей на виробництві, організує контроль за виконанням відповідних законодавчих і нормативних актів, координує діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади в цій сфері, ініціює розробку конкретних програм у галузі безпеки та гігієни праці, стежить за їх виконанням.Україні 1990 року була розроблена Концепція вдосконалення управління охороною праці.При розробці концепції спиралися на такі принципи:

принцип обов’язкового  забезпечення безпеки людини, пріоритету життя і здоров’я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємств;

принцип плати за ризик. У багатьох країнах економічні пільги та санкції є важелями державної політики в галузі охорони праці. За розрахунками німецької ради підприємців наслідки нещасних випадків коштують в 10 разів дорожче ніж вартість заходів з запобігання їм. ;

принцип добровільності й  прийнятності ризику, тобто ніхто не має права наражати людину на ризик без її згоди