Захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди

Відповідно до ст. 299 нового ЦК України право на недоторканність ділової репутації є самостійним особистим немайновим правом фізичної особи і являє собою право фізичної особи на об'єктивну та належну оцінку її як фахівця у будь-якій сфері суспільної діяльності як з боку суспільства, так і з боку окремих осіб, а також право на формування цієї оцінки та її використання.

Право на честь, гідність, ділову репутацію є невід'ємним та недоторканним правом особи. Це право складається з правомочності володіння, користування і розпорядження названими благами. Правомочність володіння характеризується можливістю володіти честю, гідністю, діловою репутацією незалежно від третіх осіб і вимагати від будь-якої фізичної та юридичної особи не порушувати ці блага. Правомочність користування полягає в можливості використовувати відповідні уявлення про себе, що склалися в різних сферах, для досягнення певної мети чи отримання інших благ. Правомочність розпорядження названими благами полягає в можливості їх зміни тільки за волевиявленням самої особи чи її діяннями, що можуть до цього привести.

Норма про право на честь, гідність, ділову репутацію, окрім заборони зобов’язаним особам посягати на конкретну фізичну чи юридичну особу, дає змогу тій чи іншій особі користуватися всією сукупністю суб’єктивних прав, що становлять її честь, гідність, ділову репутацію, спираючись на презумпцію добропорядності людини.

Встановлення презумпції добропорядності людини надає суб'єктам права впевненість у тому, що вони не будуть обмежені поширенням стосовно них неправдивих відомостей, що вони мають можливість вимагати, щоб оцінка їх честі, гідності та репутації відповідала реальності, виходячи з принципів законності, справедливості та сталих у суспільстві норм моралі.

Підкреслюючи необхідність гуманного ставлення до людей і підсудних, вбачати в кожній людині позитивні якості, Ф. Плевако в промові у справі робітників фабрики, яких звинувачували в бунті та безпорядках, образно мовив: натовп - будова, особи - цеглини. Із одних і тих самих цеглин розбудовується і храм богові, і тюрма - житло знедолених... Та зруйнуйте тюрму, і цеглини, що залишились цілими від руйнування, можуть піти на храмобудування, не відображаючи огидних рис їх минулого призначення.

 Важливими положеннями для  удосконалення механізмів захисту  честі та гідності особи є норми Міжнародного Пакту про громадянські й політичні права, де зазначається, що всі особи, позбавлені волі, мають право на гуманне поводження і поважання гідності, властивої людській особі. Кодекс поведінки посадових осіб з підтримування правопорядку, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 p., зобов'язує працівників правоохоронних органів, у тому числі й тих, хто здійснює розслідування, поважати та захищати гідність і права людини; зберігати в таємниці відомості конфіденційного характеру, що вони отримують у процесі своєї діяльності, якщо інтереси правосуддя не вимагають іншого; нетерпимо ставитись до будь-яких дій, які містять нелюдяні чи принижуючі гідність людини форми стосунків; забезпечувати охорону здоров'я затриманих.

Проте в чинному кримінально-процесуальному та цивільно-процесуальному законодавстві подібної узагальнюючої норми ще немає. Окремі вимоги щодо захисту честі й гідності особи містяться частіше за все в нормах стосовно окремих слідчих чи процесуальних дій: під час обшуку або виїмки слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особистого життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьому приміщенні; під час огляду не допускаються дії, які принижують гідність оглядуваної особи тощо [13, c. 30-32].

Тим часом як чинний КПК України, так і проект КПК України ще не враховують усіх положень Конституції України та міжнародних правових актів, не містять необхідних визначень та інститутів щодо відшкодування моральної шкоди, не ув'язані в цій частині з нормами цивільного і цивільно-процесуального права.

Передусім в юридичному процесі слід встановити принцип презумпції доброчинності людини. Його можна визначити таким чином:

«Кожна людина має честь і гідність, вважається доброчинною, кожен учасник будь-яких правовідносин вважається таким, що діє чесно, порядно та відповідно до закону, якщо інше не доведено і не визначено в законній силі судового рішення. Обов'язок доведення покладається на того, хто стверджує. Поширена про людину порочна інформація вважається недостовірною доти, доки не доведена в установленому законом порядку, доведення достовірності такої інформації покладається на того, хто їх поширив. Останній відшкодовує матеріальну та моральну шкоду, завдану людині, якщо не доведе достовірність поширеної інформації. Шкода, заподіяна людині безпідставним звинуваченням у вчиненні злочину і незаконним притягненням її до кримінальної відповідальності, відшкодовується державою відповідно до cт. 1176 ЦК України. Усі сумніви щодо доброчинності та правомірності дій будь-якого громадянина, а також щодо його вини у вчиненні будь-якого злочину або іншого правопорушення, якщо вичерпані можливості доведення, повинні тлумачитися та вирішуватися на користь такого громадянина. Недоведена недоброчинність прирівнюється до доведеної доброчинності».

Повага та захист честі і гідності людини означає, по-перше, недопустимість дій, що принижують честь і гідність людини (образ, погроз, насильства тощо); по-друге, недопустимість збирання, використання, зберігання та розголошення хибної, брудної, принижуючої честь, гідність чи ділову репутацію людини недостовірної інформації; по-третє, з повагою відноситись до людини взагалі, до її індивідуального образу, поглядів, переконань, духовного життя, віри, мрій; по-четверте, гарантованість судового захисту честі, гідності й ділової репутації людини та відшкодування моральної шкоди, завданої приниженням честі й гідності людини.

Порушення права на честь, гідність, ділову репутацію особи спричиняє збитки у сфері її свободи дій і рішень, суспільного та правового статусу, наносить істотну моральну шкоду [12, c. 65-66].

2.2.Суб’єкти прав на захист честі, гідності та ділової репутації

Загальні підходи, які у сукупності можуть слугувати критерієм для визначення кола управомочених суб’єктів правовідносин щодо захисту честі, гідності, ділової репутації, так, до кола управомочних суб’єктів названих правовідносин можуть входити будь-які особи (суб’єкти права), незалежно від їх особливостей; в свою чергу, до кола зобов’язаних суб’єктів, з одного боку, належать всі і кожен, коли йдеться про повагу до честі, гідності, ділової репутації, а з іншого боку, в разі порушення цих прав – порушники, які згідно з цивільним законодавством можуть відповідати за вчинені правопорушення. Специфіка між фізичними і юридичними особами у цьому питанні залишається незмінною, зокрема, за юридичними особами в роботі визнається лише право на повагу до ділової репутації серед досліджуваних прав, як це й визначено на сьогодні у ЦК України.

Право на повагу до честі, гідності, ділової репутації має фізична особа у межах загальної правоздатності з моменту народження. Повага на життя зачатої дитини, як можливого майбутнього суб’єкта права, має включати і повагу до її честі і гідності. Правом на її захист слід наділити можливих майбутніх батьків та можливих майбутніх її представників. Ці пропозиції особливо важливі з огляду на сучасні досягнення у сфері біології, трансплантології, клонування, евтаназії тощо. Звертається увага на те, що суттєвим для оцінки факту приниження є аналіз якісно-емоційного оформлення способів поширення інформації, хоча це і не має суттєвого впливу на обрання цивільно-правового способу захисту честі, гідності та ділової репутації. Недостовірна інформація може бути поширена і у формі портрету, карикатури, графіків, „поміщення поряд” портретів відповідних осіб тощо. Для суду манера і форма поширення інформації відіграє переважно оціночну роль, але в ряді випадків стає вирішальною для прийняття позитивного для позивача рішення.

Прийняття нового ЦК України дозволило зробити певні уточнення щодо управомочених осіб, які можуть подати позов на захист гідності, честі, ділової репутації. У відповідності до ст.297 ЦК України, правом на повагу до його гідності і честі наділено кожного. До суду з позовом про захист її гідності і честі, таким чином, може звернутися кожна фізична особа, тобто людина, як учасник цивільних відносин.

Аналіз ст. ст.299, 80 та 94 ЦК України дає підстави зробити висновок про те, що право на недоторканність своєї ділової репутації має як фізична особа, так і юридична. Так само, як фізична, так і юридична особа можуть звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації, оскільки ст.299 ЦК України забезпечує це право фізичній особі, а ст.94 ЦК України наділяє юридичну особу правом на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. При цьому особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 ЦК України. Слід надати юридичній особі також право звернутися з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації в інтересах фізичної особи, якщо це будь-яким чином зачіпає інтереси юридичної особи, а особливо, якщо це передбачено її статутними документами. Нинішній ЦК закріпив загальну правоздатність юридичної особи, отже вона може мати ті самі права, що і фізична особа, окрім тих, що належать фізичній особі як людині. Слід вирішити позитивно у цивільному праві проблему захисту честі, гідності, ділової репутації в інтересах інших осіб утвореннями, які не є юридичними особами, зокрема, союзами, спілками, комітетами тощо. Не маючи такої можливості особисто, вони могли б делегувати свої повноваження по захисту названих прав в інтересах, наприклад, відомих осіб, відповідним міністерствам – Міністерству юстиції зокрема [8, 4-5].

Аналіз законодавства та практика попередніх, особливо радянських часів, свідчить про те, що всі громадяни, незалежно від свого соціального становища вважалися такими, що користуються однаковим обсягом прав по захисту честі та гідності. Однак світова практика ґрунтується на інших підходах до цього питання, які сприйняті і сучасною судовою практикою України. Нині обов’язковими для виконання на всій території України є всі рішення Європейського Суду і українські суди повинні враховувати відмінності статусу посадової особи, публічного політика при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, те, що позивач є відомим громадським діячем, політиком, тобто відноситься до кола осіб, межі допустимої критики яких значно ширші та офіційна поведінка яких піддається всебічному та критичному обговоренню широкого загалу. Посадова публічна особа, даючи особисту згоду на зайняття відповідальних посад, свідомо стає об’єктом постійної суспільної уваги, їй, на відміну від пересіченого громадянина, простіше виступити у ЗМІ зі спростуванням недостовірної інформації і захистити свою честь, гідність, ділову репутацію. До кола осіб, ступінь відповідальності яких набагато вища, ніж звичайних осіб, слід віднести і державних чиновників, зокрема, суддів. У відповідності із рекомендаціями Європейського суду з прав людини, який прийшов до висновку, що оціночні висловлювання слід відрізняти від фактів, вважається, що коли засіб масової інформації допускає оціночне висловлювання по відношенню до політичного діяча, то обґрунтовувати цю оцінку та доказувати її справедливість не потрібно. Таким чином, оцінка не потребує доказування. Такі ж роз’яснення слід передбачити у постанові Пленуму Верховного суду із зазначених питань.

Правове регулювання у сфері захисту ділової репутації створює динамічну напругу між двома різними цінностями, важливими для суспільства – інтереси особи у захисті її честі, гідності, ділової репутації з одного боку, з інтересами вільного висловлювання думок та обнародування інформації з другого, тому це регулювання є дуже складним та динамічним. Кожна справа про захист честі, гідності, ділової репутації, яку розглядає суд, передбачає необхідність врівноваження цих двох інтересів, двох важливих соціальних цінностей.

Суб'єктом, який зобов'язаний відповідати за поширення неправдивої інформації, яка порочить честь, гідність, ділову репутацію, за загальним підходом, є особи, що здійснили таке неправомірне поширення. Одержало подальший науковий розвиток положення про те, що особа, яка порушила особисті немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію, повинна нести відповідальність лише за наявності вини.

З положенням, закріпленим у ч.3, ст.302 ЦК України: ”Вважається, що інформація, яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх службових обов’язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлення засобів масової інформації, засновниками яких є відповідні державні органи або органи місцевого самоврядування), є достовірною”, не можна погодитись, оскільки презумпція, закріплена у даній нормі, не тільки невірна за змістом, але і така, що здатна нанести шкоду на практиці, оскільки може привести до хибного висновку про те, що будь-яка інформація, яка подається зазначеними особами і яка міститься у зазначених джерелах апріорі є достовірною і не допускає, якщо вірити логіці законодавця, жодних різночитань, має прийматися на віру і не оспорюватись. Отже, ч.3 ст.302 ЦК України підлягає виключенню. Доводиться необхідність закріпити в законодавстві (у ч.4 ст.277 ЦК України) презумпцію, згідно з якою, в разі, якщо посадова особа не уточнює у своєму виступі (у письмовій чи усній формі), що вона висловлюється від свого власного імені, як приватна особа, то вважається, що вона виступає як посадова особа від імені юридичної особи, яку вона представляє [9, c. 4-5].

Пропонуємо доповнити ч.4, ст.277 ЦК України таким додатковим положенням: “Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, або померла, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування в порядку окремого провадження”.

Позови про захист честі, гідності, ділової репутації за участю ЗМІ мають значну специфіку, яка полягає у специфіці складу учасників цих відносин; у різних формах представлення засобів масової інформації, зокрема, в сучасній електронній формі; у значно більшому резонансі справ, які пов’язані із публікаціями у ЗМІ; у підвищенні ролі ЗМІ в сучасний період розвитку демократії в Україні і наближені України до європейських стандартів у сфері захисту прав як фізичних і юридичних осіб, так і журналістів; у підвищенні відповідальності органів ЗМІ і журналістів, влади, кожного громадянина України у сфері захисту честі, гідності, ділової репутації. Все зазначене впливає на динаміку розвитку законодавства у сфері прав людини і на провідну роль судової практики в питаннях його подальшого вдосконалення.

Що стосується об'єкта та змісту правовідносин щодо захисту честі, гідності, ділової репутації, то його складають особисті немайнові блага: честь, гідність, ділова репутація і, відповідно, право на захист гідності, честі та ділової репутації.

Щодо суб'єктного складу зазначених правовідносин, то слід вести мову про сукупність осіб, які беруть участь у правовідносинах: про правомочних суб'єктів, які мають право вимагати захисту честі, гідності та ділової репутації, про зобов'язаних суб'єктів, тобто суб'єктів, які зобов'язані відповідати за поширення відомостей, що не відповідають дійсності чи викладені неправдиво та порочать честь, гідність і ділову репутацію.

У літературі справедливо зазначається, що підставами виникнення, зміни та припинення правовідносин щодо захисту честі, гідності та ділової репутації є юридичні факти1, які прийнято розглядати через їх елементи, що носять назву умов цивільно-правового захисту честі, гідності та ділової репутації. Відповідно до ст. 7 ЦК УРСР 1963 р. цивільно-правовому захисту підлягала особа, стосовно якої поширені відомості, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, порочать її честь, гідність та репутацію або завдають шкоди її інтересам. У новому ЦК України зазначене положення набуло узагальнення щодо всіх особистих немайнових прав як спростування недостовірної інформації.

Поширення відомостей або поширення інформації є першою умовою, що згадується в законодавстві та літературі в разі захисту честі, гідності та ділової репутації. Відповідач у цивільній справі повинен довести, що поширені ним відомості відповідають дійсності, а на позивача покладається обов'язок довести лише факт поширення відомостей, що його порочать, особою, до якої пред'явлено позов. Такий висновок можна зробити, проаналізувавши норму ч. 1 ст. 227 ЦК України, в якій закріплено право фізичної особи, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, на відповідь, а також на спростування цієї інформації[10, c.3].