Захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди

Дії фактичного характеру, спрямовані на охорону прав громадян та організацій, можуть бути як передбачені законом, так і випливати зі звичайно прийнятих у суспільстві заходів такого роду. В літературі вказується на характерні ознаки самозахисту: самозахист здійснюється тоді, коли порушення суб'єктивного права вже відбулося і триває обстановка (обставини місця і часу), що виключає можливість звернення до державного захисту, хоча і не виключає можливості звернення до судового захисту; самозахист здійснюється, перш за все, силами самого потерпілого (можливість допомоги інших фізичних або юридичних осіб не виключається); самозахист не може виходити за межі дій, необхідних для припинення правопорушення, і має відповідати характеру самого правопорушення (щоб не вийти за межі необхідної оборони). Проте в літературі й законодавстві застережено, що тут слід враховувати загальне правило: застосування засобів самозахисту допускається, якщо це не суперечить закону і відповідає звичайно прийнятим правилам.

Способи самозахисту можуть обиратися або самою особою, або визначатися договором, законом, іншим нормативно-правовим актом. Заходи самозахисту не можуть використовуватися таким чином, щоб порушувати права та законні інтереси інших осіб. У разі, якщо використання недозволених засобів захисту призвело до спричинення шкоди майну або здоров'ю інших осіб, то виникає обов'язок, передбачений законом - відшкодування спричиненої шкоди. В той же час, не підлягає відшкодуванню шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист, у тому числі в стані необхідної оборони, якщо її межі не були перевищені (п. 1 ст. 1169 ЦК України).

Щодо терміна «необхідна оборона», то він є уособленням комплексного інституту, який регламентується як цивільним, так і кримінальним правом. Зокрема, у цивільному праві поняття необхідної оборони більш широке, ніж у кримінальному. В сучасній вітчизняній літературі до необхідної оборони відносять дії, що підпадають під поняття цивільного правопорушення, але не тягнуть за собою заходів юридичної відповідальності. Правовим наслідком дій у стані необхідної оборони є, з точки зору цивільного права, те, що завдана нападаючому шкода не підлягає відшкодуванню [61, c. 48-49].

Якщо ж у такій ситуації особа завдала шкоду іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка діяла протиправно. У разі, якщо така шкода завдана засобами самозахисту, не забороненими законом, та не суперечить моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію (п. 2 ст. 1169 ЦК України).

Під засобами оперативної дії розуміють такі юридичні засоби правоохоронного порядку, які застосовуються до порушника цивільних прав та обов'язків безпосередньо управомоченою особою без звернення за захистом права до відповідних уповноважених органів. Такі засоби застосовуються лише у випадках, прямо зазначених у законі.

І нарешті, можливість звернутися до компетентного державного чи іншого органу за захистом своїх прав - належне управомоченій особі право на захист. Саме цей вид реалізації особою права на захист є одним із основних.

Суб'єктивне право на захист включає і засоби процесуально-правового порядку. Під ними розуміють певну процедуру (порядок) звернення за захистом порушеного права, безпосередньо визначену законом. Це, перш за все, право на звернення за судовим захистом, а носієм цього права є кожний з учасників цивільних правовідносин чи будь-яка інша заінтересована особа.

Право на звернення за судовим захистом включає: подання до суду позовної заяви чи скарги, можливість подання до суду зустрічного позову чи заперечення проти нього, можливість брати участь у розгляді справи, користуватися усіма процесуальними правами, вимагати винесення рішення та право вимагати примусового виконання судового рішення. Кожен із цих елементів існує за наявності відповідних передумов, у певних часових межах і реалізується у певній специфічній формі.

Таким чином, матеріальні та процесуальні норми, які регулюють способи, форми та порядок захисту, мають єдину мету - забезпечення повного, всебічного, швидкого захисту суб'єктивних прав і становлять єдиний комплексний інститут правового захисту.

Слід зазначити, що всі перелічені вище способи захисту цивільних прав неоднорідні за своєю юридичною природою, що має певний вплив на можливість їх реалізації.

В юридичній літературі прийнято розподіляти способи захисту на заходи захисту та відповідальності. Вони різняться між собою за підставами застосування, соціальним призначенням, функціями, які вони виконують. Заходи відповідальності, на відміну від заходів захисту, застосовуються, як правило, лише до винного порушника суб'єктивного права і знаходять вираз у додаткових обтяженнях у вигляді позбавлення правопорушника певних прав і покладання на нього додаткових обов'язків [67, c. 43-44].

Серед способів захисту цивільних прав заходами відповідальності є, наприклад, відшкодування збитків, стягнення неустойки і компенсація моральної шкоди.

У доктрині сучасного цивільного права поширена думка про те, що майнові санкції як такі взагалі не можуть належним чином охороняти особисті немайнові права.

Відповідальність за їх порушення повинна мати переважно немайновий зміст, з урахуванням немайнового характеру цих прав. З цього робиться висновок, що найважливішим напрямом удосконалення охорони особистих немайнових прав є розширення за умови їх порушення саме кола немайнових санкцій. Що стосується грошового штрафу, то він повинен застосовуватись лише тоді, коли немайнові санкції не здатні стимулювати поведінку суб'єктів (наприклад, у разі порушення таємниці особистого спілкування між громадянами).

Звертаючи увагу на те, що штрафні санкції здатні виконувати не відновлюючу, а лише превентивну функцію, автори пропонують стягувати грошовий штраф у прибуток держави, а не на користь потерпілого.

Загальним способом захисту всіх особистих немайнових прав ще до 90-х років XX ст. пропонувалося розглядати припинення дій, які порушують особисті немайнові права. В свою чергу, цьому сприятиме і здійснення порушником дій, які спрямовані на відновлення порушеного права.

Неврегульованість до недавнього часу цивільним правом України значного переліку особистих немайнових прав, не пов'язаних із майновими, призводило і до практично повної відсутності санкцій, спрямованих як на запобігання правопорушенням, так і на ефективний захист порушених прав.

У науковій літературі було запропоновано закріпити у законі, перш за все, загальне право особи на усунення порушення будь-якого особистого немайнового права в судовому порядку.

Це стало можливим після прийняття Конституції України у 1996 році, де у ст. 55 честь і гідність визначаються найбільшою соціальною цінністю.

Обговорювалася свого часу і можливість застосування у цій сфері такої форми відповідальності, як громадська догана, громадський осуд, публічне вибачення винного правопорушника, стягнення штрафу, звільнення з посади або заборона обіймати відповідні посади. На нашу думку, ці заходи значною мірою сприяють формуванню відповідної громадської думки, активності громадян у процесі розгляду конкретних справ та впливають на психологічний та соціальний статус порушника, який змушений рахуватися як із суспільною думкою, так і з адекватними правовими наслідками своєї негативної поведінки.

Певною специфікою відзначаються позови до засобів інформації за захистом честі, гідності та ділової репутації осіб. Ці питання мають тісний зв'язок із правами людини на приватне життя і потребують особливого ставлення. Закон передбачає можливість для кожного, хто звертається до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, і вимогами про спростування, поєднувати їх з вимогами про стягнення моральних збитків, спричинених поширенням недостовірних відомостей. Ці позови у країнах усталеної демократії є лише одним із елементів системи «балансів та рівноваг» і покликані стримувати зловживання (непрофесійність) з боку ЗМІ. Передбачаються також спеціальні умови щодо позовів про захист честі, гідності та ділової репутації, які пред'являють органи державної влади, місцевого самоврядування та посадових осіб цих органів. Звернення до суду за захистом права на честь, гідність, ділову репутацію будуть ефективними лише з урахуванням наведених положень [59, c. 74-75].

Таким чином, новий Цивільний кодекс України передбачає не лише традиційні цивільно-правові способи захисту честі, гідності й ділової репутації фізичних осіб, а й такі, необхідність яких доводилась у доктрині цивільного права протягом багатьох років. Серед найбільш ефективних цивільно-правових способів захисту честі, гідності, ділової репутації, на нашу думку, на сьогодні слід назвати визнання прав, відновлення становища, яке існувало до порушення права, припинення дій, які порушують право, компенсація моральної шкоди, самозахист названих прав від їх порушень.

Законодавчо закріплюючи права і свободи за громадянами і організаціями, держава встановлює механізми їх забезпечення, відповідні юридичні гарантії їх належного здійснення. В системі юридичних гарантій прав та законних інтересів громадян і організацій важлива роль належить цивільно-правовому захисту, завдяки якому досягається відновлення порушених прав, запобігання та припинення дій, що порушують або можуть порушити права та законні інтереси заінтересованих осіб. Специфіка честі, гідності й репутації полягає в тому, що вони існують незалежно від їх правового закріплення і потребують право-вого захисту лише в разі порушення. Цивільне право до моменту порушення честі, гідності й репутації охороняє ці особисті немайнові права шляхом встановлення загального обов'язку утримуватися від їх порушення. І тільки з моменту порушення норми цивільного права здатні врегулювати відносини, що виникли.

Внаслідок поширення засобами масової інформації неправдивих відомостей, що принижують честь, гідність і репутацію, у особи, щодо якої така інформація поширена, виникає право на захист. Право на захист ґрунтується, в першу чергу, на нормах Конституції України, яка в ч. 4 ст. 55 визначає, що кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань. Але право на захист виникає не у кожної особи і не в будь-який момент, а виключно внаслідок порушення чи оспорювання або ж при створенні перешкод щодо здійснення нею своїх прав. Здійснення захисту честі, гідності й репутації зачіпає не лише інтереси особи, права якої порушені, а й інтереси зобов'язаної особи, інтереси держави і суспільства в цілому, тому захист будь-яких порушених прав повинен бути адекватним до забезпечення інтересів держави і суспільства, інтересів зобов'язаної особи. Захист прав за своєю природою не може бути безмежним: обираючи той чи інший спосіб захисту, звертаючись до суду з позовом, особа повинна мати право на захист честі, гідності й репутації та підстави вважати, що у захисті є потреба.

Способи захисту прав - це закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких відбувається відновлення  (визнання) порушених прав та вплив на правопорушника. Способи захисту честі, гідності й репутації безпосередньо пов'язані зі здійсненням цивільного судочинства, адже захист прав, свобод та інтересів, зокрема, честі, гідності й репутації, є метою цивільного судочинства (ст. 1 ЦПК 2004 p.). Але за своєю юридичною природою способи захисту прав мають матеріально-правовий характер, оскільки вони закріплені нормами матеріального права та безпосередньо забезпечують захист прав, свобод та інтересів [19, c. 130-131].

До моменту набрання чинності Цивільним кодексом України в цивільному праві до способів захисту прав, свобод та інтересів відносили лише ті, які могли бути реалізовані заінтересованими особами шляхом звернення до суду, а суд міг здійснити захист шляхом визнання права; відновлення становища, що існувало до порушення права; припинення дій, що порушують право; примусового виконання обов'язку в натурі; припинення або зміни правовідносин; відшкодування збитків; компенсації моральної шкоди. Захист честі, гідності й репутації у випадку поширення засобами масової інформації неправдивих відомостей здійснювався судом із застосуванням загальних способів захисту, передбачених ст. 6 ЦК УРСР, наприклад, шляхом стягнення майнової та немайнової шкоди, а також використовуючи спеціальний спосіб захисту честі, гідності й репутації - спростування неправдивих відомостей (ст. 7 ЦК УРСР).

З моменту вступу в дію Цивільного кодексу України коло способів захисту прав та інтересів було розширене. Окрім всіх способів, що були закріплені ст. 6 ЦК УРСР, ЦК України частиною 2 ст. 16 передбачає також можливість захисту прав та інтересів шляхом визнання правочину недійсним, визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Слід зазначити, що закріплені ЦК України способи захисту прав та інтересів не вичерпують всі можливі способи захисту, що прямо вказано ч. 2 ст. 16, якою передбачена можливість захисту прав та інтересів й іншими способами, встановленими договором або законом.

Що стосується судового захисту честі, гідності й репутації, принижених засобами масової інформації, фізична особа, щодо якої недостовірна інформація була поширена, може захистити свої права, використовуючи такі способи їх захисту: спростування недостовірної інформації (ч. 6 ст. 277 ЦК України); заборона поширення інформації, яка порушує особисті немайнові права (ст. 278 ЦК України); відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16, ст. 22 ЦК України); компенсація немайнової шкоди (п. 9 ч. 2 ст. 16, ст. 23 ЦК України).

Особисті немайнові права юридичних осіб захищаються відповідно до глави З ЦК України (ч. 2 ст. 94 ЦК), якою встановлено основні засади захисту цивільних прав та інтересів. Виходячи з цього, юридична особа у випадку приниження її репутації засобами масової інформації має право на відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16, ст. 22 ЦК України) та на компенсацію немайнової шкоди (п. 9 ч. 2 ст. 16, ст. 23 ЦК України). Спростування недостовірної інформації як спосіб захисту репутації юридичних осіб чинним цивільним законодавством не передбачений, проте встановлений постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій» від 28.09.1990 р. № 7.