Заходи забезпечення кримінального провадження

ТЕМА 5: Заходи забезпечення кримінального провадження.

ПЛАН:

1. Види заходів забезпечення кримінального провадження та їх загальні правила застосування.
2. Характеристика окремих видів забезпечення провадження:

• Виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід.

• Накладення грошового стягнення та підстава її застосування.
• Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом.
• Відсторонення від посади.
• Тимчасовий доступ до речей і документів.
• Тимчасове вилучення майна їх підстава та процесуальний порядок.
• Арешт майна.

3. Види запобіжних заходів та порядок їх застосування.

4. Характеристика окремих видів запобіжних заходів:

• Особисте зобов’язання  та особиста порука.

• Домашній арешт.
• Застава.

-………..Тримання під вартою.

 

1.Види заходів забезпечення кримінального провадження та їх загальні правила застосування.

 

Розділ ІІ Кримінального процесуального кодексу України визначає порядок обрання, зміни та скасування заходів забезпечення кримінального провадження. 
Заходи забезпечення кримінального провадження (заходи кримінально-процесуального примусу) − це передбачені кримінально-процесуальним законом процесуальні засоби державно-правового примусу, що застосовуються уповноваженими на те органами (посадовими особами), які здійснюють кримінальне провадження, у чітко визначеному законом порядку стосовно осіб, котрі залучаються до кримінально-процесуальної діяльності, для запобігання та припинення їхніх неправомірних дій, забезпечення виявлення та закріплення доказів з метою досягнення дієвості кримінального провадження. 
Заходи процесуального примусу відрізняються від інших заходів державного примусу та характеризуються певними специфічними ознаками: 
1) вони мають процесуальний характер і регулюються кримінально-процесуальним законом, а тому є складовою кримінально-процесуальної форми. Цією ознакою вони відрізняються від інших примусових заходів, які застосовуються при провадженні щодо кримінальних правопорушень; 
2) підстави, межі та порядок їх застосування детально регламентовані законом; 
3) специфічна їх мета − забезпечити досягнення дієвості кримінально-процесуального провадження та вирішення завдань кримінального судочинства; 
4) примусовий характер, який залежить не від порядку їх реалізації, а від самої законодавчої моделі, що передбачає можливість застосування примусу; 
5) виключний характер − вони застосовуються лише в тих випадках, коли іншими заходами завдання кримінального судочинства досягнути неможливо; 
6) специфічний суб’єкт застосування − процесуальний примус є різновидом державного примусу, а тому суб’єктом його застосування завжди є виключно компетентні державні органи та посадові особи, які здійснюють кримінальне провадження. 
Заходи забезпечення кримінального провадження можуть застосовуватися до різних суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності − підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, свідка, а також інших осіб залежно від обставин кримінального провадження та поведінки його суб’єктів. Законодавець в нормах, які визначають порядок застосування кожного заходу забезпечення кримінального провадження, визначає коло осіб, щодо яких вони можуть бути застосовані та порядок їх обрання, зміни чи скасування. 
Відповідно до ст. 131 КПК заходами забезпечення кримінального провадження є: 
1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід (ст. ст. 133−143 КПК); 
2) накладення грошового стягнення (ст. ст. 144−147 КПК); 
3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (ст. ст. 148−153 КПК); 
4) відсторонення від посади (ст. ст. 154−158 КПК); 
5) тимчасовий доступ до речей і документів (ст. ст. 159−166 КПК); 
6) тимчасове вилучення майна (ст. ст. 167−169 КПК); 
7) арешт майна (ст. ст. 170−175 КПК); 
8) затримання особи (ст. ст. 188− 192 КПК, ст. ст. 207−213); 
9) запобіжні заходи (ст. ст. 177−187 КПК). 
Класифікація заходів забезпечення кримінального провадження: 
• за цілями застосування: 
– заходи, що забезпечують участь підозрюваного, обвинуваченого у кримінальному провадженні та виконання ними процесуальних обов’язків (запобіжні заходи). Ці заходи пов’язані з суттєвим обмеженням свободи підозрюваного, обвинуваченого, мають специфічну мету та особливий порядок застосування. Тому види запобіжних заходів, мету, підстави та порядок їх застосування ми розглянемо окремо в наступних питаннях цієї теми; 
− заходи, що забезпечують отримання засобів доказування (виклик слідчим, прокурором, судовий виклик, тимчасовий доступ до речей і документів тощо). На відміну від запобіжних, завдання цих заходів полягає у забезпеченні слідчому та суду можливість виявити, вилучити та дослідити докази; 
− заходи, що спрямовані на забезпечення законного порядку в ході провадження в справі (привід, накладення грошового стягнення, відсторонення від посади); 
− заходи по забезпеченню цивільного позову та можливої конфіскації майна (тимчасове вилучення майна, арешт майна тощо); 
• за часом дії: 
– заходи, що тривають протягом певного часу (запобіжні заходи, відсторонення від посади, арешт майна тощо); 
– заходи, які є короткочасними (тимчасовий доступ до речей і документів; привід тощо); 
• за підставами застосування: 
– заходи, що застосовуються у зв’язку з невиконанням процесуальних обов’язків (привід, запобіжні заходи тощо); 
– заходи, які застосовуються незалежно від процесуального правопорушення (тимчасовий доступ до речей і документів; тимчасове вилучення майна); 
• за режимом обмеження прав і свобод людини: 
– заходи, що пов’язані з ізоляцією особи (тримання під вартою, домашній арешт, затримання особи); 
– заходи, які не пов’язані з ізоляцією особи (накладення грошового стягнення, тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом, особиста порука, застава тощо).

Всі заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді, суду, постанови прокурора, слідчого.

Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

- існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

- потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

- може бути виконане завдання, для досягнення якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя, суд зобов'язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони повинні надати слідчому судді, суду докази обставин, на які вони посилаються.

До клопотання слідчого, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.

2.Характеристика окремих видів забезпечення провадження: Виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід.   Слідчий, прокурор під час досудового розслідування має право викликати підозрюваного, свідка, потерпілого або іншого учасника кримінального провадження чи іншу особу, якщо є достатні підстави вважати, що вона може дати показання, які мають значення для кримінального провадження, або її участь у процесуальній дії є обов'язковою.   Слідчий суддя під час досудового розслідування чи суд під час судового провадження має право за власною ініціативою або за клопотанням слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, потерпілого, його представника здійснити судовий виклик певної особи, якщо слідчий суддя чи суд встановить наявність достатніх підстав вважати, що така особа може дати показання, які мають значення для кримінального провадження, або її участь у процесуальній дії є обов'язковою. Особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. Особа, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця ув’язнення. Повістка про виклик неповнолітньої особи, як правило, вручається її батьку, матері, усиновлювачу або законному представнику. Поважними причинами неприбуття особи на виклик є:  1) затримання, тримання під  вартою або відбування покарання;   2) обмеження свободи пересування  внаслідок дії закону або судового  рішення;  3) обставини непереборної  сили (епідемії, військові події, стихійні  лиха або інші подібні обставини);   4) відсутність особи у  місці проживання протягом тривалого  часу внаслідок відрядження, подорожі  тощо;  5) тяжка хвороба або  перебування в закладі охорони  здоров’я у зв’язку з лікуванням  або вагітністю за умови неможливості  тимчасово залишити цей заклад;   6) смерть близьких родичів, членів сім’ї чи інших близьких  осіб або серйозна загроза  їхньому життю;  7) несвоєчасне одержання  повістки про виклик;  8) інші обставини, які  об’єктивно унеможливлюють з’явлення  особи на виклик. Якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний відповідач, який був у встановленому цим Кодексом порядку викликаний (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з’явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення у розмірі:  від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора;  від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду. (Мінімальна заробітна  плата складає: 01.01.2013 – 30.11.2013 - 1147 грн.; 01.12.2013 – 31.12.2013 - 1218 грн.). Якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний відповідач, який був у встановленому КПК  порядку викликаний не з’явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, до них крім накладення грошового стягнення може бути застосовано привід чи інші більш дієві заходи забезпечення кримінального провадження. Привід полягає у примусовому супроводженні особи, до якої він застосовується, особою, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час.  Рішення про здійснення приводу приймається: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, прокурора або з власної ініціативи, а під час судового провадження - судом за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або з власної ініціативи. Рішення про здійснення приводу приймається у формі ухвали.  Привід може бути застосований до підозрюваного, обвинуваченого або свідка. Привід свідка не може бути застосований до неповнолітньої особи, вагітної жінки, інвалідів першої або другої груп, особи, яка одноосібно виховує дітей віком до шести років або дітей-інвалідів, а також осіб, які згідно КПК не можуть бути допитані як свідки.

Накладення грошового стягнення.

Підстави та порядок застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як накладення грошового стягнення, регламентовані ст. ст. 144 – 146 КПК України.

Частина 1 ст. 144 КПК України, відповідно до якої грошове стягнення може бути накладено на учасників кримінального провадження у випадках та розмірах, передбачених КПК України, за невиконання процесуальних обов’язків, є відсилочною нормою закону, оскільки не містить чіткого кола осіб, до яких може бути застосовано грошове стягнення, конкретного переліку процесуальних обов’язків, за невиконання яких без поважних причин до учасників кримінального провадження може бути застосовано грошове стягнення, а також не регламентує розмір такого грошового стягнення.

Аналізом положень КПК України встановлено, що грошове стягнення під час досудового розслідування може бути накладено в наступних випадках:

-   неприбуття підозрюваного, свідка, потерпілого на виклик без поважних причин або неповідомлення про причини неприбуття (ч. 1 ст. 139 КПК України);

-   невиконання підозрюваним обов’язків, покладених на нього при застосуванні запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання (ч. 2 ст. 179 КПК України);

-   невиконання поручителем взятих на себе зобов’язань при застосуванні до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді особистої поруки (ч. 5 ст. 180 КПК України);

-   порушення взятих на себе зобов’язань із нагляду за неповнолітнім підозрюваним із боку батьків, опікунів і піклувальників (ч. 5 ст. 493 КПК України).

За проаналізований період слідчими суддями судів першої інстанції Дніпропетровської області було розглянуто всього 4 клопотання, поданих слідчими, про застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як накладення грошового стягнення, за наслідком розгляду яких було постановлено 3 ухвали про задоволення клопотань та 1 ухвала, якою подане слідчим клопотання було повернуто без розгляду. Випадків скасування ухвал про накладення грошового стягнення в практиці слідчих суддів області не було.

Так, ухвалою слідчого судді Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2013 року було повернуто без розгляду клопотання слідчого СВ Васильківського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області, в якому слідчий просив застосувати до громадянки (---) захід забезпечення кримінального провадження у вигляді грошового стягнення. В обґрунтування поданого клопотання слідчий посилався на те, що в ході проведення досудового розслідування виникла необхідність допиту громадянки (---) в якості свідка, у зв’язку з чим їй особисто було вручено повістку про виклик до слідчого на 10 годину 27 березня 2013 року, однак, в зазначений день та час свідок до слідчого з невідомих причин не прибула, а в телефонній розмові пообіцяла прибути до слідчого 28 березня 2013 року, але знову не з’явилась. В ході розгляду зазначеного клопотання слідчий суддя встановив, що в клопотанні слідчим не було зазначено процесуального статусу особи, відносно якої порушувалося питання про застосування заходу забезпечення кримінального провадження, її прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання; обов’язок, який покладено на особу КПК України, прізвище, ім’я, по батькові та посада слідчого, прокурора, при цьому слідчим не було надано доказів, підтверджуючих неявку громадянки (---) без поважних причин, у зв’язку з чим слідчий суддя прийшов до висновку про необхідність повернення клопотання слідчого без розгляду.

Аналізуючи вищевикладений приклад, який мав місце в судовій практиці, необхідно відзначити наявність питання щодо обґрунтованості прийняття слідчим суддею такого рішення, оскільки КПК України не передбачено повернення без розгляду клопотань про накладення грошового стягнення, які викликають сумніви і викладені в ухвалі підстави, з яких слідчий суддя постановив таку ухвалу.

На наш погляд, є незрозумілою тенденція такої незначної кількості поданих слідчими та прокурорами клопотань про накладення грошового стягнення, враховуючи, що за аналогічний період слідчими та прокурорами було подано 334 клопотання про здійснення приводу підозрюваних та свідків, правові підстави подання якого визначені ч. 1, 2 ст. 139 КПК України.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 139 КПК України, якщо, зокрема, підозрюваний, свідок, який був у встановленому КПК України порядку викликаний, не з'явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення, у визначеному даною нормою закону розмірі, і до такого учасника кримінального провадження може бути застосовано привід.

Таким чином, за наявності умов, передбачених ч. 1 ст. 139 КПК України, слідчі та прокурори не використовують передбачений кримінальним процесуальним законом механізм накладення грошового стягнення, який покликаний дисциплінувати учасників судового провадження до належного виконання процесуальних обов’язків та посилити повагу громадян до суду та правоохоронних органів.

Слід відзначити наявність певного спірного питання, яке полягає в тому, що норми КПК України, якими передбачені випадки, у яких застосовується грошове стягнення, не дають конкретної відповіді на питання, чи є накладення грошового стягнення у передбачених кримінальним процесуальним законом випадках обов’язковим, або ж ініціювання такого питання перед слідчим суддею є правом слідчих та прокурорів, в той час, як згідно ч. 3 ст. 146 КПК України, яка є імперативною нормою закону, слідчий суддя, встановивши, що особа не виконала покладений на неї процесуальний обов’язок без поважних причин, накладає на неї грошове стягнення. 

 

Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом.

Підстави та порядок застосування слідчим суддею такого заходу забезпечення кримінального провадження як тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом, а також порядок продовження строку такого обмеження, визначені                   ст. ст. 148 –153 КПК України.

У відповідності до вимог ст. 148 КПК України, під час досудового розслідування тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом може бути здійснене на підставі рішення слідчого судді у разі наявності достатніх підстав вважати, що для припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного щодо перешкоджання кримінальному провадженню, забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, необхідно тимчасово обмежити підозрюваного у користуванні спеціальним правом.

Положення ст. 150 КПК України передбачають можливість звернення до слідчого судді з клопотанням про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом прокурора та слідчого за погодженням з прокурором. При цьому, у випадку тимчасового вилучення документів, які посвідчують користування спеціальним правом, прокурор або слідчий зобов’язаний звернутися до слідчого судді з відповідним клопотанням не пізніше 2 днів з моменту тимчасового вилучення.

Нормами глави 13 КПК України не визначено переліку спеціальних прав, у користуванні яких може бути тимчасово обмежено підозрюваного.

Однак, частиною 1 ст. 148 КПК України визначений перелік документів, які посвідчують користування спеціальним правом і можуть бути тимчасово вилучені і аналізом даної норми закону можна прийти до висновку, що під час досудового розслідування підозрюваний може бути тимчасово обмежений в користуванні наступних спеціальних прав:

-   права керування транспортними засобами;

-   права полювання;

-   права на здійснення підприємницької діяльності.

За період з дня набрання КПК України в редакції 2012 року законної сили і по 01 серпня 2013 року слідчими суддями місцевих судів Дніпропетровської області було розглянуто 27 клопотань слідчих та прокурорів про застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, з яких 22 клопотання було задоволено, а в задоволенні 5 клопотань відмовлено. Випадків повернення клопотань про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом на підставі ч. 3 ст. 151 КПК України, а також випадків розгляду клопотань про продовження строку тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, в практиці слідчих суддів області за проаналізований період не було.

Як вбачається з постановлених слідчими суддями ухвал, в переважній більшості в поданих клопотаннях про застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, порушувалося питання про тимчасове обмеження підозрюваного у користуванні саме права керування транспортними засобами, які заявлялися в рамках проведення досудового розслідування у злочинах проти безпеки руху та експлуатації транспорту.

Аналізуючи причини відмов в задоволенні клопотань слідчих про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом неможливо не відмітити той факт, що подеколи слідчі невірно тлумачать підстави, з яких у відповідності до ст. 148 КПК України до підозрюваного може бути застосовано такий захід забезпечення кримінального провадження.