Заходи забезпечення кримінального провадження

Так, за проаналізований період в апеляційному порядку було оскаржено 31 ухвалу слідчих суддів місцевих судів Дніпропетровської області, якими органам досудового розслідування було надано дозвіл на тимчасовий доступ до речей і документів, які посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, або інших документів, за відсутності яких, як зазначалося в апеляційних скаргах, фізична особа – підприємець чи юридична особа буде позбавлена можливості здійснювати свою діяльність, з можливістю їх вилучення.

У відкритті провадження по 18-и апеляційним скаргам суддями – доповідачами колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області було відмовлено у відкритті провадження, на підставі ч. 4 ст. 399 КПК України, у зв’язку із встановленням того, що за відсутності документів, дозвіл на вилучення яких при тимчасовому доступі було надано слідчим суддею, фізичні особи – підприємці та юридичні особи не будуть позбавлені можливості здійснювати свою діяльність.

Чотири апеляційні скарги були повернуті на підставі п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК України, з яких 2 апеляційні скарги повернуті у зв’язку з тим, що були подані після закінчення строку апеляційного оскарження і особи, які їх подали, не порушували питання про поновлення цього строку, а 2 апеляційні скарги повернуті, оскільки судом апеляційної інстанції не було встановлено підстав для поновлення пропущеного процесуального строку.

Отже, лише 9 поданих апеляційних скарг було розглянуто по суті, з яких за наслідками апеляційного перегляду ухвал слідчих суддів, в задоволенні 8-ми апеляційних скарг було відмовлено і лише одна апеляційна скарга була задоволена.

Так, задовольняючи апеляційну скаргу заступника голови правління ПАТ (---) і скасовуючи ухвалу слідчого судді Бабушкінського районного суду                                 м. Дніпропетровська від 09 січня 2013 року, якою було задоволено клопотання слідчого СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області та надано тимчасовий дозвіл до оригіналів засновницьких документів вказаного банку, з можливістю їх вилучення, колегія суддів у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області постановила нову ухвалу, якою відмовила слідчому в задоволенні вказаного клопотання. Обґрунтуванням такого рішення стало те, що в порушення вимог, передбачених ст. 160 КПК України, слідчий суддя районного суду не звернув увагу на відсутність в клопотанні слідчого відомостей про значення документів банку для встановлення обставин у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, а також відомостей, які б свідчили про можливість використання відомостей, котрі містяться в документах банку, в якості доказів у кримінальному провадженні.

Хоча відсоток оскаржених в апеляційному порядку ухвал слідчих суддів є незначним, в контексті кількості оскаржених ухвал в співвідношенні з тими, які були залишені без змін, все ж таки можна зробити висновок про те, що слідчі судді місцевих суддів відповідально ставляться до питання вилучення документів, які посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, або інших документів, за відсутності яких фізична особа – підприємець чи юридична особа буде позбавлена можливості здійснювати свою діяльність і обґрунтовано приймають такі рішення.       

Враховуючи, що кількість розглянутих клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів значно переважає кількість розглянутих клопотань про застосування інших заходів забезпечення кримінального провадження, закономірно, що саме в ході розгляду клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів виникає найбільше спірних та проблемних питань щодо практичного застосування норм КПК України, на які неможливо не звернути увагу.     

Однією з проблем, яка виникає у слідчих суддів одразу після отримання відповідного клопотання, є невизначення в кримінальному процесуальному законі чіткого переліку документів, які підлягають долученню стороною кримінального провадження до клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, незважаючи на те, що судова палата у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в інформаційному листі від 05 квітня 2013 року надала роз’яснення щодо переліку документів, які повинні додаватися до клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, хотілося б щоб КПК України містив окрему норму, якою б був визначений такий перелік документів і недотримання вимог якої стороною кримінального провадження, було б підставою для прийняття слідчим суддею відповідного рішення, можливо про повернення такого клопотання для доопрацювання.     

Також, мають місце непоодинокі випадки коли при підготовці клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів слідчі та прокурори безвідповідально ставляться до необхідності долучення до клопотання копій документів матеріалів кримінального провадження, які мають істотне значення під час його судового розгляду і можуть суттєво вплинути на висновки слідчого судді, відмовляючи при цьому в наданні слідчому судді всіх матеріалів кримінального провадження для дослідження під час розгляду відповідного клопотання, що є перешкодою для повного та всебічного розгляду клопотання.     

Окрему проблему становить подання слідчими та прокурорами разом з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів копій документів, в тому числі витягу з ЄРДР, які належним чином не засвідчені, а інколи взагалі не засвідчені, що позбавляє слідчого суддю можливості пересвідчитися в ідентичності цих документів, в той час, як інформація, що в них міститься, має суттєве значення під час розгляду клопотання даної категорії та може істотно вплинути на висновки слідчого судді.     

Проблемні питання виникають і в ході безпосереднього розгляду клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів.      

Має місце наявність проблемного питання, яке полягає в тому, що досить часто в клопотаннях про тимчасовий доступ до речей і документів відсутня точна інформація стосовно даних про особу, у володінні якої знаходяться речі або документи, зокрема, даних про прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи, або ж повне найменування юридичної особи, в той час, як в ч. 2 ст. 160 КПК України на сторону кримінального провадження, якою подається клопотання, не покладено обов’язку зазначення вказаних відомостей в клопотанні.         

Аналізуючи практику розгляду слідчими суддями судів першої інстанції Дніпропетровської області клопотань органів досудового розслідування про тимчасовий доступ до речей і документів, в яких порушується і питання про їх вилучення, можна констатувати, що органи досудового розслідування часто-густо зловживають своїм правом на порушення питання про вилучення речей і документів при зверненні до слідчих суддів з відповідними клопотаннями, належним чином не обґрунтовуючи необхідність вилучення речей, а перш за все в більшості випадків це стосується вилучення оригіналів документів, без зазначення підстав, з яких для досягнення цілей кримінального провадження неможливо обмежитись вилученням належним чином засвідчених копій таких документів.     

Таким чином, наявна необхідність визначення конкретної норми, яка б чітко визначала виключний перелік обставин, з яких сторона кримінального провадження могла б в клопотанні про тимчасовий доступ до речей і документів порушити питання про вилучення таких речей чи документів, а слідчий суддя, в свою чергу, встановивши факт доведеності таких обставин, буде вправі прийняти рішення про надання дозволу на вилучення.     

На думку слідчих суддів місцевих судів Дніпропетровської області, є проблемою відсутність роз’яснень питання стосовно того, яким саме чином слідчий або прокурор повинні доводити наявність достатніх підстав вважати, що існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів.       

На нашу думку, роз’яснення такої норми стане на заваді безпідставного обмеження прав та інтересів особи, у володінні якої знаходяться речі чи документи.     

При цьому, особливу увагу слід звернути на питання, пов’язані з вилученням матеріалів судових справ при наданні тимчасового доступу до них, оскільки, як показує статистика, органи досудового розслідування досить часто в своїх клопотаннях про тимчасовий доступ до документів, які містяться в матеріалах судової справи, порушують питання про їх вилучення, навіть не зважаючи на те, що судовий розгляд по справі на момент подання клопотання не закінчився.     

Такі вимоги органів досудового розслідування, зокрема, щодо вилучення оригіналів документів, які містяться в матеріалах судової справи, розгляд якої триває, є намаганням порушити принцип самостійності судів та перешкоджати здійсненню правосуддя.     

А тому, на нашу думку, повинна бути визначена особлива процедура та досить вагомі підстави для вилучення матеріалів судової справи з приміщення суду, що перш за все обумовлено тим, що за кожною судовою справою стоять особи, як фізичні, так і юридичні, їхні права та охоронювані законом інтереси і навіть після розгляду справи по суті, можуть виникнути будь-які питання, як на стадії виконання судового рішення, так і після здачі судової справи до архіву суду, будуть потребувати оперативного доступу до матеріалів такої справи.     

Також, було б доцільно передбачити в кримінальному процесуальному законі норму, яка б зобов’язувала при розгляді клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, в якому порушується питання їх вилучення, враховувати інтереси третіх осіб, які не являються ні стороною кримінального провадження, ні володільцями речей чи документів, однак, права та інтереси таких осіб безпосередньо зачіпаються і можуть бути порушені при вилученні речей або документів.     

В свою чергу, відповідно до інформації, наданої місцевими судами Дніпропетровської області, при виконанні ухвал слідчих суддів про тимчасовий доступ до речей і документів, існують проблемні питання, пов’язані з тим, що особа, у володінні якої знаходяться речі чи документи, посилаючись на вимоги ч. 2 ст. 165 КПК України, вимагає від особи, на яку у відповідності до ухвали слідчого судді покладено її виконання, пред’явлення оригіналу такої ухвали, в той час як оригінал ухвали слідчого судді знаходиться в суді в матеріалах за клопотанням.     

Також, спірне питання виникає в частині того, чи можна на сторону кримінального провадження з боку захисту покласти виконання ухвали про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів та їх вилучення, оскільки, враховуючи її зацікавленість в результатах досудового розслідування, а відтак і наявність об’єктивних сумнівів в її неупередженості, можуть мати місце обґрунтовані ризики втрати або спотворення речей чи документів, які можуть бути доказами у кримінальному провадженні.     

На думку слідчих суддів судів першої інстанції Дніпропетровської області, підлягає додатковому роз’ясненню питання, пов’язане з тим, яке рішення слід приймати внаслідок розгляду повторно поданого клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, яке вже було задоволено, однак ухвала слідчого судді у визначений в ній строк не була виконана, як з об’єктивних причин, так і безпідставно.     

Існують в практиці слідчих суддів судів першої інстанції Дніпропетровської області і таки випадки, коли орган досудового розслідування, отримавши дозвіл слідчого судді на тимчасовий доступ до речей чи документів, протягом строку дії ухвали судді безпідставно її не виконав і повторно звертається до слідчого судді з клопотанням аналогічного змісту.     

Проаналізувавши судову практику розгляду слідчими суддями місцевих судів Дніпропетровської області клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів, слід відзначити те, що в переважній більшості під час розгляду таких клопотань слідчими суддями нажаль ігноруються вимоги ч. 4 ст. 132 КПК України і при оцінці потреб досудового розслідування в застосуванні даного заходу забезпечення кримінального провадження не враховується можливість без його застосування отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні. В той час, як оцінюючи потребу застосування такого примусового заходу в досудовому розслідуванні, слідчий суддя повинен переконатися в тому, що слідчим або прокурором уживалися заходи щодо одержання речей чи документів, про тимчасовий доступ до яких йдеться в поданому клопотанні, в добровільному порядку. Невстановлення слідчими суддями під час розгляду клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів факту доведеності слідчими і прокурорами, на яких кримінальним процесуальним законом покладено цей тягар, зазначеного елементу локального предмету доказування, на нашу думку є однією з причин тієї значної кількості клопотань, які надходять на розгляд слідчих суддів, оскільки слідчими та прокурорами не вживається будь-яких заходів для отримання речей і документів, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні, без застосування заходу забезпечення кримінального провадження, що свідчить про їх нерозуміння або небажання дотримуватися спростовної презумпції не на користь застосування заходів забезпечення кримінального провадження, яка встановлена законодавцем в КПК України в редакції 2012 року.     

Одним із спірних питань, які виникають при розгляді клопотань даної категорії, є питання пов’язане з розглядом клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів, які вже були вилучені в ході проведення обшуку, проведеного в рамках цього ж кримінального провадження, а можливо і іншого кримінального провадження. Однак, на нашу думку, при розгляді таких клопотань необхідний індивідуальний підхід до кожного конкретного випадку з урахуванням того, що у відповідності до ч. 7 ст. 236 КПК України, вилучені в ході проведення обшуку речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном, статус якого регламентований главою 16 КПК України, а також враховувати вимоги  ч. 4 ст. 132 КПК України щодо спростовної презумпції не на користь застосування заходів забезпечення кримінального провадження.