Заходи забезпечення кримінального провадження

В контексті вимог вказаної норми закону виникає питання, яке рішення повинен прийняти слідчий суддя в разі надходження клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою після спливу 60 годин з моменту затримання особи (крім відповідного реагування у відношенні органу досудового розслідування).

При цьому, слід відзначити одне із проблемних питань, яке полягає в тому, що органи досудового розслідування відлік 60 годин, протягом яких затримана особа повинна бути доставлена до суду, подеколи відраховують не з моменту фактичного затримання особи, а з години, яка зафіксована в протоколі про затримання, в той час, як мають місце випадки, коли в ході розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчим суддею встановлено, що час фактичного затримання особи відрізняється від часу затримання, який відображений в протоколі.

Частиною 2 ст. 207 КПК України передбачено можливість затримання без ухвали слідчого судді будь-якої особи, крім осіб, зазначених у ст. 482 КПК України в двох виключних випадках, зокрема:

-   при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення;

-   безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безпосереднього переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.

Однак, на практиці виникає проблемне питання пов’язане з тим, що при повідомленні особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину і наявності об’єктивних підстав вважати, що після отримання копії клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою такий підозрюваний вчинить дії, передбачені п. п. 1 – 4 КПК України, органи досудового розслідування з метою запобігання таким спробам позбавленні можливості обмежити підозрюваного в свободі пересування, шляхом затримання, до моменту розгляду слідчим суддею клопотання про застосування запобіжного заходу.

За проаналізований період слідчими суддями судів першої інстанції Дніпропетровської області було продовжено строк тримання під вартою відносно 274 підозрюваних.

Підставами прийняття слідчими суддями рішень про необхідність продовження строку тримання підозрюваних під вартою було встановлення того факту, що наявні у кримінальному провадженні ризик або ризики, які мали місце при застосуванні до підозрюваного такого запобіжного заходу, не зменшилися або ж з’явилися і нові ризики, обумовлені, наприклад, повідомленням про підозру у вчиненні інших кримінальних правопорушень, які виправдовують тримання особи під вартою в контексті обсягу слідчих дій, які необхідно виконати для завершення досудового розслідування.

Найрозповсюдженішою помилкою, яку слідчі судді судів першої інстанції допускають при продовженні строку тримання підозрюваного під вартою є неправильне визначення строку дії такої ухвали.

Так, досить часто слідчі судді двомісячний відлік строку дії ухвали про продовження строку тримання під вартою відраховують або з дня винесення такої ухвали, або з останнього дня строку дії попередньої ухвали слідчого судді, не враховуючи, що строку тримання підозрюваного під вартою у відповідності до вимог ч. 3 ст. 197 КПК України не може перевищувати строку досудового розслідування.

Разом з тим, здійснюючи апеляційний перегляд таких ухвал слідчих суддів, колегії суддів вимушені скасовувати їх і постановляти нові ухвали з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а тому, на наш погляд, було б доцільним визначення в КПК України можливості зміни за наслідками апеляційного перегляду ухвали слідчого судді в подібних випадках.

Також, неможливо залишити поза увагою наявність проблемного питання в частині строків тримання особи під вартою, яке виникає після надходження обвинувального акту до суду.

Так, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 202 КПК України, підозрюваний обвинувачений повинен бути негайно звільнений у разі закінчення строку дії ухвали слідчого судді про тримання під вартою.

При цьому, аналіз положень ст. 315 КПК України дає підстави прийти до висновку про те, що після надходження до суду обвинувального акту, питання щодо обрання, зміни чи скасування запобіжного заходу судом може бути вирішено лише під час підготовчого судового засідання.

На практиці є непоодинокими випадки коли до суду надходить обвинувальний акт щодо особи, відносно якої під час досудового розслідування було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який надійшов до суду в межах строку дії ухвали слідчого судді про застосування до підозрюваного такого запобіжного заходу.

Однак, строк дії ухвали слідчого судді про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою закінчується в день надходження обвинувального акту до суду або ж протягом 1 – 2 днів після надходження до суду, в той час як підготовче судове засідання з об’єктивних причин не може бути призначене протягом 5 днів з дня надходження обвинувального акту до суду.

Крім того, мають місце випадки коли після розподілу матеріалів кримінального провадження за допомогою автоматизованої системи документообігу суду виявляється, що утворити склад суду для судового розгляду кримінального провадження неможливо, у зв’язку з чим до суду апеляційної інстанції направлялися матеріали кримінального провадження з відповідним поданням місцевого суду.

Враховуючи час, який потрібен на поштову пересилку матеріалів кримінального провадження з суду першої інстанції до апеляційного суду, на призначення до розгляду в суді апеляційної інстанції подання місцевого суду про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого, мали місце випадки коли строк дії ухвали слідчого судді про застосування запобіжного закінчувався, а кримінальним процесуальним законом до компетенції апеляційного суду не віднесено вирішення питання, зокрема, про продовження строку тримання під вартою.

З метою недопущення випадків звільнення з вищевказаних підстав з під варти обвинувачених, щодо яких є всі законні підстави тримання під вартою, на нашу думку, наявна необхідність узгодження з керівництвом Генеральної прокуратури України практики направлення до суду обвинувальних актів як мінімум за 15 днів до моменту закінчення строку дії ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Крім того, в судовій практиці виникає проблемне питання, пов’язане з тим, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 331 КПК України, питання щодо обрання, скасування або зміни запобіжного заходу під час судового розгляду може бути вирішено виключно всіма суддями, які входять до складу суду, а не лише головуючим, що може бути здійснено в разі здійснення судового провадження судом присяжних.

Однак, мають місце випадки коли дехто з суддів, які входять до складу суду, перебуває у відпустці, на лікарняному, у відрядженні, а строк тримання обвинуваченого під вартою в цей період закінчується і головуючий одноособово це питання вирішити не може, що є загрозою звільнення з-під варти осіб, щодо яких є всі законні підстави для знаходження під вартою.     

Як свідчить судова практика, основними підставами зміни під час досудового розслідування застосованого до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м’який, було встановлення слідчими суддями в ході розгляду таких клопотань того, що передбачені ст. 177 КПК України ризики, які були підставою для застосування найсуворішого запобіжного заходу, на момент подання клопотання про зміну запобіжного заходу відпали, а тому з урахуванням відомостей про особу підозрюваного, слідчі судді приходили до висновку, що для забезпечення його належної процесуальної поведінки та виконання ним визначених кримінальним процесуальним законом обов’язків можливо змінити застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на більш м’який.      

При цьому, слід звернути увагу на той факт, що з клопотаннями про зміну застосованого до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м’який, які були задоволенні, зверталися як слідчі та прокурори, так і безпосередньо підозрювані та їх захисники.     

Серед загальної кількості ухвал про застосування до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, постановлених за проаналізований період, в апеляційному порядку було оскаржено 101 ухвалу, з яких лише 9 ухвал слідчих суддів було скасовано.       

Що стосується ухвал слідчих суддів, якими було відмовлено в застосуванні до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то із загальної кількості таких ухвал, постановлених за проаналізований період, в апеляційному порядку було оскаржено 29 ухвал, з яких 6 ухвал скасовано.     

Також, в апеляційному порядку було оскаржено 37 ухвал про продовження строку тримання під вартою, з яких за наслідками апеляційного перегляду було скасовано 6 ухвал та 3 ухвали про відмову в продовженні строку тримання під вартою, з яких одна ухвала була скасована.      

Основними підставами для скасування постановлених слідчими суддями ухвал було встановлення в ході апеляційного розгляду наступного:

-    необґрунтованості висновків слідчих суддів місцевих судів про наявність або відсутність у кримінальному провадженні хоча б одного із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, - при застосуванні запобіжного заходу і того, що заявлені ризики не зменшилися або з’явилися нові ризики, - при продовженні строку тримання під вартою;

-    невідповідність фактичним обставинам кримінального провадження висновків слідчого судді про те, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не зможе запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризику або ризикам;

-    невідповідність визначеного слідчим суддею розміру застави при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, розміру завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди;

-    неправильне визначення строку дії ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою.     

Підсумовуючи вищевикладене слід відзначити, що враховуючи статистичні дані про кількість оскаржуваних в апеляційному порядку ухвал слідчих суддів в співвідношенні із скасованими ухвалами, можна дійти висновку про те, що слідчі судді місцевих судів Дніпропетровської області досить відповідально ставляться до питань застосування заходів забезпечення кримінального провадження і в переважній більшості вирішують ці питання з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Таким чином, слідчі судді ефективно реалізовують покладену на них КПК України функцію судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Дійсно, у зв’язку з чисельними новелами КПК України в редакції 2012 року, в судовій практиці виникають спірні та проблемні питання щодо застосування окремих норм кримінального процесуального закону, багато відповідей на які містяться в положеннях КПК України, які підлягають системному тлумаченню, при цьому необхідно відзначити важливість роз’яснень, які надаються Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ з багатьох актуальних питань.