Заходи забезпечення кримінального провадження

За період з 20 листопада 2012 року по 01 серпня 2013 року на розгляд слідчих суддів судів першої інстанції Дніпропетровської області надійшло 11784 клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, з яких 10327 клопотань було задоволено, в задоволенні 1356 клопотань відмовлено, а 101 клопотання було повернуто.     

Той факт, що кількість поданих на розгляд слідчих суддів клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів суттєво переважає над кількістю поданих клопотань про застосування інших заходів забезпечення кримінального провадження, обумовлено тим, що речі та документи мають доказове значення у кримінальному провадженні, а отже отримання до них доступу є необхідним як з метою встановлення обставин у кримінальному провадженні та винних осіб у вчиненні кримінального правопорушення, так і для їх долучення до матеріалів кримінального провадження в якості доказів.     

У відповідності до вимог ст. 160 КПК України, право звернутися до слідчого судді під час досудового розслідування з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів мають сторони кримінального провадження, зокрема, з боку обвинувачення – слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий та його представник; з боку захисту – підозрюваний, його захисник та законний представник.     

Однак, судова практика свідчить про те, що з клопотаннями про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів як правило звертається сторона кримінального провадження з боку обвинувачення, а саме, слідчі та прокурори, в той час, як випадки звернення до слідчих суддів з такими клопотаннями сторони кримінального провадження з боку захисту, перш за все це стосується захисників підозрюваних, є поодинокими, незважаючи на те, що відображення в новому КПК України норми закону, яка надає стороні кримінального провадження з боку захисту дане право, було спрямоване на закріплення механізму реалізації такої засади нового кримінального процесуального закону, як змагальність сторін та свобода в подані ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.     

Так, 22 березня 2013 року слідчим суддею Саксаганського районного суду             м. Кривого Рогу Дніпропетровської області було розглянуто клопотання про надання тимчасового доступу до документів, подане захисником підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України. В клопотанні захисником було порушено питання про надання дозволу на тимчасовий доступ до медичних документів, які містять інформацію про надання медичної допомоги потерпілому у кримінальному провадженні, з метою отримання їх копій чи витягів. Ухвалою слідчого судді клопотання захисника було задоволено в повному обсязі, при цьому під час розгляду клопотання слідчим суддею були встановлені факти того, що громадянину (---) дійсно було оголошено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, а адвокат (---) постановою слідчого був залучений до участі у кримінальному провадженні в якості захисника підозрюваного (---), а також та обставина, що листом КЗ (---) захиснику було відмовлено в наданні інформації про надання потерпілому (---) медичної допомоги, оскільки така інформація є конфіденційною, у зв’язку з чим слідчий суддя прийшов до висновку, що в інший спосіб стороні кримінального провадженні неможливо отримати таку інформація, котра має суттєве значення для встановлення обставин кримінального провадження.     

Незважаючи на те, що КПК України конкретно визначено коло осіб, які мають право під час досудового розслідування звернутися до слідчого судді з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, в практиці слідчих суддів Дніпропетровської області мають місце випадки коли з такими клопотаннями звертаються особи, які у відповідності до ч. 1 ст. 160 КПК України, не мають такого права, як то керівники районних та міських відділів внутрішніх справ, співробітники оперативних підрозділів органів внутрішніх справ, у зв’язку з чим слідчими суддями приймалися рішення про відмову в задоволенні поданих клопотань.      

Проведеним узагальненням встановлено, що звертаючись до слідчих суддів з клопотаннями про тимчасовий доступ до речей і документів, слідчі та прокурори не завжди дотримуються вимог ч. 6 ст. 132, ст. 160 КПК України.     

Так, найрозповсюдженішими порушеннями, які допускаються слідчими та прокурорами є не долучення до клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів належним чином засвідченої копії витягу з ЄРДР щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання; не зазначення в клопотанні правової кваліфікації кримінального правопорушення, а лише вказівка на статтю (частину статті) КК України; відсутність повних та конкретних відомостей про речі і документи, тимчасовий доступ до яких планується отримати; відсутність відомостей про підстави вважати, що речі і документи перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи, а також відомостей стосовно значення речей і документів для встановлення обставин у кримінальному провадженні.     

Слід відзначити важливість роз’яснення судовою палатою у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в інформаційному листі від 05 квітня 2013 року права слідчих суддів після розгляду клопотання про застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді тимчасового доступу до речей і документів постановити ухвалу про повернення клопотання для усунення недоліків, якщо клопотання було подано слідчому судді без додержання вимог, визначених відповідною нормою КПК, в той час, як до моменту надання судом касаційної інстанції такого роз’яснення, в переважній більшості слідчими суддями в разі встановлення невідповідності поданого клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів вимогам п. п. 1 – 5 ч. 2           ст. 162 КПК України приймалися рішення про відмову в задоволенні поданого клопотання.      

Кримінальним процесуальним кодексом України саме на сторону кримінального провадження, в тому числі слідчого і прокурора, які звертаються до слідчого судді з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, покладено обов’язок довести наявність обставин, перелічених в п. п. 1, 2, 3 ч. 5         ст. 163 КПК України, які слідчими суддями розглядаються з урахуванням вимог ч. 3 ст. 132 КПК України, яка містить загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження.      

Однак, в більшості випадків слідчі та прокурори формально ставляться до вимог кримінального процесуального закону в частині необхідності обґрунтування вищевказаних обставин і лише обмежуються констатацією в клопотанні наявності таких обставин, жодним чином не розкриваючи їх, а тим паче не доводячи.     

Саме встановлення слідчими суддями під час розгляду клопотань про тимчасовий доступ до речей та документів недоведеності слідчими, прокурорами вищевказаних обставин і було підставою відмов у задоволенні таких клопотань.

Так, основними причинами відмов в задоволенні клопотань слідчих та прокурорів про надання дозволів на тимчасовий доступ до речей і документів стало встановлення слідчими суддями під час розгляду клопотання факту не доведення слідчими та прокурорами наявності достатніх підстав вважати, що ці речі або документи перебувають чи можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи; самі по собі або в сукупності з іншими речами і документами кримінального провадження, у зв’язку з яким подається клопотання, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні, а інколи взагалі не доведено, що речі або документи мають суттєве значення для встановлення будь-яких обставин у кримінальному провадженні, в рамках якого подається клопотання; за змістом клопотання не конкретизовано, до яких саме документів або речей необхідно надати тимчасовий доступ; взагалі не надано доказів необхідності вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження як тимчасовий доступ до речей і документів.

Як свідчить судова практика, найпоширенішими документами, з клопотаннями про тимчасовий доступ до яких звертаються сторони кримінального провадження, є документи, які містять охоронювану законом таємницю.

В більшості випадків це стосується документів, котрі містять відомості, які можуть становити лікарську таємницю, таємницю вчинення нотаріальних дій, банківську таємницю вчинення нотаріальних дій і звичайно інформацію, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв'язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, маршрутів передавання тощо.

Враховуючи специфіку такої інформації та наслідки, які може спричинити для фізичної або юридичної особи доступ до таких документів, до клопотань про надання дозволів на тимчасовий доступ до документів, які містять охоронювану законом таємницю законодавець встановив додаткові вимоги, які у відповідності до п. 6 ч. 2 ст. 160 КПК України, полягають в необхідності зазначення в клопотанні можливості використання як доказів відомостей, що містяться в речах і документах, та неможливості іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів.

Проведеним узагальненням встановлено, що слідчими, прокурорами, керівниками органу досудового розслідування у відповідних клопотаннях зазначаються вищезазначені обставини, хоча в багатьох випадках і суто формально, а тому, слідчі судді, керуючись вимогами ч. 6 ст. 163 КПК України, відмовляють в задоволенні клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, у зв’язку з недоведеністю можливості використання як доказів відомостей, що містяться в таких речах і документах та неможливості іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів.

В переважній більшості на розгляд слідчих суддів надходять клопотання про тимчасовий доступ до документів з інформацією, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв'язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, маршрутів передавання тощо.

При розгляді таких клопотань, крім вищезазначених підстав відмови в їх задоволенні, досить часто мають місце випадки коли в клопотаннях відсутнє посилання, з поданням відповідних доказів, на підтвердження належності телефонного номеру оператора певній особі, пов’язаній з кримінальним провадженням; належності номеру ІМЕІ, вказаному у клопотанні, певному мобільному телефону; у зв’язку між номером абонента або ІМЕІ певного телефону та обставинами кримінального правопорушення. Як показує судова практика, в переважній більшості в клопотаннях сторони кримінального провадження з боку обвинувачення про тимчасовий доступ до речей і документів ставиться питання і про вилучення відповідних речей чи документів.

У відповідності до п. 7 ч. 2 ст. 160 КПК України, якщо в клопотанні про тимчасовий доступ до речей і документів стороною кримінального провадження порушується питання про його вилучення, то в клопотанні повинно бути зазначено обґрунтування необхідності такого вилучення.

При цьому, в контексті вимог ч. 7 ст. 163 КПК України, обґрунтування необхідності вилучення речей і документів при тимчасовому доступі до них полягає в викладенні в клопотанні підстав вважати, що без вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів. 

Саме встановивши доведеною стороною кримінального провадження наявність достатніх підстав вважати що без вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів, слідчий суддя, у відповідності до вимог зазначеної норми закону і може дати розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів.

В свою чергу, недоведеність слідчим, прокурором, керівником органу досудового розслідування викладених обставин, визначених кримінальним процесуальним законом і є найпоширенішою причиною, з якої слідчі судді судів першої інстанції Дніпропетровської області приходили до висновку про необхідність відмови в наданні дозволу на вилучення речей чи документів при задоволенні відповідного клопотання в частинні надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів, тим самим частково задовольняючи подане клопотання.

Так, за наслідками розгляду клопотання старшого слідчого СВ ПМ Дніпродзержинської ОДПІ, заявленого в рамках кримінального провадження за фактом ухилення посадовими особами ТОВ (---) від сплати податків в особливо великих розмірах, в якому слідчий просив надати дозвіл на тимчасовий доступ до документів контрагента ТОВ (---) – ПП (---) по розрахунковому рахунку № (---), відкритому у філії відділення ПАТ (---), з можливістю їх вилучення, слідчим суддею Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області було прийнято рішення про необхідність часткового задоволення даного клопотання слідчого. Ухвалою слідчого судді було надано дозвіл на тимчасовий доступ до вказаних в клопотанні документів, а в частині вимог клопотання про вилучення цих документів слідчий суддя відмовив, оскільки прийшов до висновку про недоведеність органом досудового розслідування підстав вважати, що без вилучення документів існує реальна загроза їх зміни чи знищення або того, що без вилучення документів неможливо досягти мету отримання доступу до них. 

Також, слідчі судді при розгляді клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів, вирішуючи питання необхідності надання дозволу на їх вилучення речей, враховують права та інтереси осіб, які не є стороною кримінального провадження, однак при вилученні речей чи документів права та інтереси яких можуть бути порушені.

Так, відмовивши слідчому СВ Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області в наданні дозволу на вилучення оригіналів виконавчого провадження і дозволивши лише тимчасовий доступ до нього, слідчий суддя Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області виходив з того, що вилучення таких документів призведе до порушення законних прав та охоронюваних законом інтересів ПАТ (---), яке є стороною виконавчого провадження, зокрема стягувачем.

Аналізуючи судову практику розгляду клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів, маємо змогу дослідити питання якості постановлених ухвал, оскільки відповідно до вимог п. 10. ч. 1 ст. 309 КПК України, ухвала слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, яким дозволено вилучення речей і документів, які посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, звичайно за умови, що за їх відсутності фізична особа – підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність.