Заходи забезпечення кримінального провадження

Як відомо, законодавцем не визначений конкретний строк для розгляду клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів.      

На цю прогалину в кримінальному процесуальному законі звертають увагу слідчі судді місцевих судів Дніпропетровської області, вважаючи доцільним визначення на законодавчому рівні конкретного процесуального строку, протягом якого повинно бути розглянуто клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, незважаючи на те, що як свідчить судова практика, в більшості випадків такі клопотання розглядаються оперативно і в межах трьохденного строку, а в разі доведеності факту наявності загрози знищення або пошкодження речей чи документів, - в день передачі такого клопотання слідчому судді, визначеному за допомогою автоматизованої системи документообігу в місцевих загальних судах.      

Арешт майна.     

У відповідності до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку. Відповідно до вимог КПК України арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.      

Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.

Заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.     

За проаналізований період на розгляд слідчих суддів судів першої інстанції Дніпропетровської області надійшло 479 клопотань про арешт майна, з яких 361 клопотання було задоволено, в задоволенні 89 клопотань відмовлено, а 29 клопотань даної категорії повернуто в порядку ч. 3 ст. 172 КПК України для усунення недоліків.     

Необхідно відзначити, що в переважній більшості під час досудового розслідування з клопотаннями про арешт майна звертаються слідчі та прокурори, в той час як в практиці слідчих суддів області є поодинокими випадки звернень з такими клопотаннями цивільних позивачів.     

Положеннями ст. 171 КПК України визначені вимоги до клопотання про арешт майна, яких,як показує судова практика, не завжди дотримуються саме слідчі при зверненні до слідчого судді з таким клопотанням.      

Так, найрозповсюдженішими недоліками поданих слідчими клопотань про арешт майна, є наступні: незазначення підстав, у зв’язку з якими потрібно здійснити арешт майна; незазначення точного переліку і виду майна, що належить арештувати, незазначення родових ознак майна (наприклад номіналу грошових купюр); недодавання до поданого клопотання документів, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати; недодавання до клопотання копій документів та інших матеріалів, якими слідчий обґрунтовував доводи клопотання або копій, які належним чином не засвідчені чи зроблені таким чином, що неможливо зрозуміти їх зміст.      

Також, мають місце випадки коли в порушення вимог ч. 6 ст. 132 КПК України до поданого клопотання про арешт майна не було витягу з ЄРДР щодо кримінального провадження, в рамках якого подавалося клопотання, у зв’язку з чим слідчими суддями також приймалися рішення про повернення поданого клопотання для дооформлення.      

Разом з тим, основними недоліками клопотань про арешт майна, поданих слідчими для забезпечення цивільного позову, є наступні: незазначення розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також вартості майна, яке підлягає арешту, що унеможливлювало співмірити її з розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; незазначення доказів факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.     

На наш погляд, норми КПК України, якими регулюється порядок застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є одними із найбільш досконалими в практичному розумінні і дають однозначну відповідь на питання, чи підлягає конкретне клопотання про арешт майна задоволенню.     

Проаналізувавши ухвали слідчих суддів місцевих судів Дніпропетровської області, якими було відмовлено в задоволенні клопотань про арешт майна, можна виділити найрозповсюдженіші підстави, з яких слідчі судді виходили, приймаючи такі рішення, зокрема:

-   невідповідність речей, які планується арештувати, критеріям, зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК України;

-   ненадання належних доказів факту завдання матеріальної шкоди та її розміру;

-   подання клопотання про арешт тимчасово вилученого майна з порушенням строку, передбаченого ч. 5 ст. 171 КПК України;

-   відсутність достатніх доказів, які б вказували на вчинення особою кримінального правопорушення;

-   в поданому клопотанні порушувалося питання про арешт тимчасово вилученого майна, власником якого є особа, що у кримінальному провадженні не є ні підозрюваним, ні обвинуваченим, ні особою, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, в той час як таке майно не відповідало критеріям, зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК України;

-   відсутність відомостей про повідомлення будь-якій особі про підозру вчиненні кримінального правопорушення;

-   зі змісту клопотання про арешт майна слідувало, що воно було подано з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову, в той час як слідчому судді не було надано відомостей про заявлення у кримінальному провадженні цивільного позову, а санкція кримінального правопорушення, в рамках кримінального провадження щодо якого подавалося клопотання, не передбачає конфіскації майна. 

Необхідно відзначити, що в практиці слідчих суддів області мали місце випадки відмов в задоволенні клопотання про арешт майна, з підстав його невідповідності вимогам п. 1 ч. 3 ст. 171 КПК України, у зв’язку із незазначенням в клопотанні розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в той час, як у відповідності до вимог ч. 3 ст. 172 КПК України, такі клопотання підлягали поверненню прокурору для усунення недоліків.     

Згідно статистичних даних, наданих судами першої інстанції Дніпропетровської області, в судовій практиці мало місце лише два випадки скасування під час досудового розслідування слідчими суддями заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна.     

Рішення про необхідність скасування арешту майна слідчими суддями приймалися в одному випадку у зв’язку з тим, що на моменту розгляду клопотання потерпілої про скасування арешту майна, відпала потреба в застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, а в другому випадку слідчим суддею, шляхом допиту в судовому засіданні власниці арештованого майна, рішення про арешт якого було прийнято у її відсутність, було встановлено, що арешт на майно накладено необґрунтовано.     

Положення ст. 309 КПК України передбачають можливість оскарження в апеляційному порядку ухвал слідчих суддів як про арешту майна, так і про відмову в арешті.

Так, за проаналізований період часу до Апеляційного суду Дніпропетровської області надійшла 41 апеляційна скарга на ухвали слідчих суддів, якими було задоволено клопотання слідчих, прокурорів про арешт майна і 32 апеляційні скарги на ухвали про відмову в задоволенні таких клопотань.

За наслідками апеляційного перегляду колегіями суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області було скасовано 2 ухвали про арешт майна.

Так, задовольнивши апеляційну скаргу старшого прокурора прокуратури                      м. Дніпродзержинська і скасувавши ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 25 червня 2013 року, якою було частково задоволено клопотання слідчого про арешт майна, колегія суддів 10 липня 2013 року постановила нову ухвалу, якою в повному обсязі задовольнила клопотання слідчого і наклала арешт на все без виключення майно, про арешт якого порушувалося питання в поданому клопотанні. До висновку про необхідність прийняття такого рішення колегія суддів прийшла дослідивши матеріали кримінального провадження, згідно яких підозрюваний (---) наполягав на тому, що вилучені в ході огляду його кабінету грошові кошти належать йому особисто, а відтак висновки слідчого судді про відмову в накладенні арешту на грошові кошти були визнані необґрунтованими.

Скасовуючи ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2013 року, якою було накладено арешт на грошові рахунки ТОВ (---) і постановляючи нову ухвалу, котрою в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна відмовлено в повному обсязі, колегія суддів виходила з того, що в матеріалах кримінального провадження відсутні достатні докази ухилення посадовими особами ТОВ (---)від сплати податків, будь-кому з яких не було навіть повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, пов’язаного з ухиленням від сплати податків. При цьому, колегією суддів були враховані наслідки арешту грошових рахунків щодо перешкоджання господарської діяльності підприємства.

За наслідками апеляційного перегляду ухвал слідчих суддів про відмову в задоволенні клопотань про арешт майна, колегіями суддів було скасовано таких 5 ухвал із постановленням нових ухвал, якими клопотання слідчих про арешт майна задоволено.

Приймаючи такі рішення, колегії суддів виходили з того, що висновки слідчих суддів судів першої інстанції не відповідали фактичним обставинам кримінального провадження і ухвали про відмову в задоволенні клопотань про арешт майна постановлялися необґрунтовано, всупереч вимогам ст. ст. 170, 173 КПК України.

Узагальнюючи судову практику розгляду клопотань про арешт майна, необхідно відзначити характерну помилку, яку допускають слідчі судді задовольняючи клопотання даної категорії.

Так, в порушення вимог ч. 2 ст. 173 КПК України слідчими суддями не завжди враховується розмір завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди, не перевіряються, шляхом дослідження матеріалів кримінального провадження, докази, якими слідчі та прокурори обґрунтовують розмір шкоди, внаслідок чого подеколи приймаються рішення про накладення арешту на майно, вартість якого значно перевищує розмір завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди.

Також, подеколи слідчими суддями не виконуються вимоги ч. 4 ст. 173 КПК України в частині застосування найменш обтяжливого способу арешту майна при задоволенні клопотання.

Як приклад можна навести ситуацію, коли накладається арешт на грошові кошти підприємства, чим паралізується його повноцінна господарська діяльність, накопичується заборгованість з заробітної плати, в той час, як у власності підприємства знаходиться ряд об’єктів нерухомого майна, вартість яких є співрозмірною з розміром завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди.

Запобіжні заходи, затримання особи на підставі ухвали слідчого судді.     

У відповідності до ч. 1 ст. 176 КПК України, запобіжними заходами є: особисте зобов’язання – найбільш м’який запобіжний захід; особиста порука; застава; домашній арешт; тримання під вартою – найбільш суровий запобіжний захід.

Частиною 4 ст. 176 КПК України передбачено можливість застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування виключно на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого погодженим з прокурором, або за клопотанням самого прокурора.     

Положеннями ст. 177 КПК України визначені мета і загальні підстави застосування всіх без виключення запобіжних заходів.      

Так, метою застосування запобіжного заходу під час досудового розслідування є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів  досудового розслідування та/або  суду;

2) знищити, сховати або  спотворити будь-яку із речей  чи документів, які мають істотне  значення для встановлення обставин  кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на  потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста  у цьому ж кримінальному провадженні;