Заходи забезпечення кримінального провадження

Що стосується постановлених слідчими суддями ухвал про відмову в задоволенні клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, то за проаналізований період в апеляційному порядку було оскаржено 3 таких ухвали, за наслідками апеляційного перегляду 2 ухвали з яких було скасовано із постановленням нових ухвал, якими клопотання слідчих задоволено в повному обсязі та застосовано до підозрюваних запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, із покладенням обов’язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. 

Застава.

У відповідності до ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків.

При застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави підозрюваному, обвинуваченому роз'яснюються його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов'язків.

За період з 20 листопада 2012 року по 01 серпня 2013 року слідчими суддями місцевих судів Дніпропетровської області було розглянуто 58 клопотань про застосування до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді застави, за наслідками розгляду яких 41 клопотання було задоволено, в задоволенні 9 клопотань відмовлено, а відносно 8 осіб застосовано більш м’який запобіжний захід,

Підставами відмов в застосуванні до підозрюваних запобіжного у вигляді застави було не доведення прокурором під час розгляду клопотання наявності обставин, передбачених п. п. 1 – 3 ч. 1 ст. 194 КПК України. При цьому, які і у випадках з клопотаннями про застосування до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, перш за все недоведеності прокурором наявності у кримінальному провадженні ризиків, визначених ст. 177 КПК України.

В практиці слідчих суддів області мав місце 1 випадок зміни застосованого до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді застави на тримання під вартою, що було обумовлено невнесенням підозрюваним коштів у розмірі застосованої застави на відповідний рахунок. Також приймаючи рішення про необхідність зміни застосованого до підозрюваного запобіжного заходу, слідчим суддею було враховано відомості про особу підозрюваного та наявність у кримінальному провадженні об’єктивного ризику того, що він буде переховуватися від органів досудового розслідування та суду.

На нашу думку, з метою уникнення наслідків, до яких може призвести помилка слідчого судді в частині визначення розміру застави в порушення вимог ч. 5 ст. 182 КПК України, було б доцільно передбачити на законодавчому рівні можливість оскарження в апеляційному порядку ухвал слідчого судді в цій частині.

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 182 КПК України, в разі невнесення підозрюваним, обвинуваченим, який не тримається під вартою, протягом 5 днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави коштів на відповідний рахунок або незабезпечення їх внесення заставодавцем, даний запобіжний захід може бути змінений.      

Системний аналіз норм КПК України, якими регулюється порядок застосування, зміни або скасування запобіжних заходів, дає підстави прийти до висновку про те, що запобіжний захід може бути змінено за клопотанням слідчого або прокурора.     

Однак, на практиці в разі невиконання підозрюваним, обвинуваченим, передбачених ч. 6 ст. 182 КПК України обов’язків, слідчими та прокурорами подаються клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а не про зміну запобіжного заходу у вигляді застави на тримання під вартою і виникає питання, чи може бути така ухвала слідчого судді оскаржена в апеляційному порядку, оскільки згідно ст. 309 КПК України в апеляційному порядку може бути оскаржена лише ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а ухвала про зміну запобіжного заходу оскарженню не підлягає.

Тримання під вартою.

Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

При цьому, даною нормою кримінального процесуального закону визначено виключне коло осіб, до яких може бути застосовано такий запобіжний захід.

Незважаючи на те, що ч. 3 ст. 176 КПК України визначає запобіжний захід у вигляді тримання під вартою як найсуворішій із передбачених кримінальним процесуальним законом, статистичні дані свідчать про те, що кількість клопотань, поданих слідчими та прокурорами про застосування до підозрюваних саме такого запобіжного заходу є досить значною.

Так, за проаналізований період на розгляд слідчих суддів судів першої інстанції Дніпропетровської області надійшло 1228 клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, за наслідками розгляду яких 1134 клопотань було задоволено, а в задоволенні 94 клопотань відмовлено.

Аналізом постановлених ухвал про відмову в задоволенні клопотань про застосування до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою встановлено, що підставами, з яких слідчі судді виходили приймаючи такі рішення, було недоведеність слідчими, прокурорами наявності у кримінальному правопорушенні наступних обставин:

-   обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;

-   хоча б одного із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України;

-   недостатності застосування до підозрюваного для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні більш м’якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.

При цьому, відмовляючи в застосуванні до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з вищевикладених підстав, слідчі судді в переважній більшості випадків застосовували до підозрюваних більш м’які запобіжні заходи, передбачені ч. 1 ст. 176 КПК України і лише встановивши відсутність у кримінальному провадженні жодного з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, слідчими суддями постановлялися ухвали про відмову в задоволенні клопотання в повному обсязі.

Разом з тим, досить поширеною підставою відмови в задоволенні клопотань даної категорії є неприбуття підозрюваного за викликом слідчого судді в судове засідання з розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу та невиконання органами внутрішніх справ ухвали слідчого судді про привід підозрюваного, в той час як слідчим, прокурором не було надано відомостей про знаходження підозрюваного у міжнародному розшуку.

Також, мають місце випадки, коли слідчі, прокурори звертаються з клопотаннями про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за наявності невиконаної ухвали слідчого судді про надання дозволу на затримання підозрюваного з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у зв’язку з чим, слідчими суддями приймалися рішення про відмову в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу.

Необхідно відзначити, що вагому роль на висновки слідчих суддів про необхідність відмови в задоволенні клопотань про застосування до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою мали встановлені в ході безпосереднього розгляду клопотання відомості про особу підозрюваного, визначені п. п. 3 – 8 ч. 1 ст. 178 КПК України.

Статтею 186 КПК України чітко визначені строки розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, в тому числі у вигляді тримання під вартою.

Однак, виникає проблемне питання, яким чином повинен діяти слідчий суддя в тому разі коли підозрюваний заявив клопотання про забезпечення його захисником або про виклик в судове засідання будь-якого свідка для відібрання у нього пояснень, що з об’єктивних причин неможливо виконати в межах строків, передбачених ст. 186 КПК України, в той час, як у відповідності до роз’яснень, наданих Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у випадку, коли судовий розгляд щодо затриманого підозрюваного, у визначений КПК України строк не проведено, слідчий суддя зобов’язаний звільнити позбавлену свободи особу на підставі ч. 3 ст. 206 КПК, а наявні обґрунтовані ризики того, що після звільнення підозрюваний зможе вчинити дії, передбачені п. п. 1 – 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Статтею 184 КПК України регламентовані загальні вимоги до клопотань слідчих, прокурорів про застосування запобіжного заходу, в тому числі у вигляді тримання під вартою.

Проведеним узагальненням встановлено, що в переважній більшості подані на розгляд слідчих суддів області клопотання відповідали вимогам ст. 184 КПК України, однак найрозповсюдженішим недоліком поданих клопотань було відсутність в клопотаннях посилання на матеріали, якими підтверджується обставини, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність у кримінальному провадженні одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні.

Як правило, в таких випадках слідчі судді, усвідомлюючи важливість застосування запобіжного заходу для досягнення мети досудового розслідування та об’єктивну необхідність його застосування в кожному конкретному випадку, не приймали передчасних рішень про відмову в задоволенні поданого клопотання у зв’язку з його невідповідністю вимогам ст. 184 КПК України, а намагалися в ході безпосереднього розгляду клопотання самостійно встановити обґрунтованість наявності у кримінальному провадженні одного або кількох ризиків, на які слідчий або прокурор посилався в поданому клопотанні.

Так, в судовому засіданні слідчими суддями допитувався підозрюваний, за необхідності свідки, досліджувалися матеріали кримінального провадження.

Однак, в судовій практиці мали місце випадки коли слідчі або прокурори безпідставно відмовляли слідчим суддям в наданні матеріалів кримінального провадження для дослідження в судовому засіданні під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, у зв’язку з чим слідчими суддями приймалися рішення про відмову в задоволенні таких клопотань, оскільки доданими до клопотання матеріалами не підтверджувався факт наявності у кримінальному провадженні передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків.

Ненадання слідчим, прокурором матеріалів кримінального провадження слідчому судді для дослідження в судовому засіданні є перешкодою і для встановлення об’єктивної наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення. 

Проведеним узагальненням встановлено, що найрозповсюдженішою помилкою, яку слідчі судді допускали застосовуючи до підозрюваних запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, було обґрунтування прийняття такого рішення виключно тяжкістю покарання, що загрожувало підозрюваному у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні у вчиненні якого він підозрюється, без належного з’ясування наявності у кримінальному правопорушенні хоча б одного із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Також, в практиці слідчих судді області мали місце помилки, які виражалися в тому, що при застосуванні до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчі судді в порушення вимог ч. 3 ст. 183 КПК України не визначали розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов’язків, передбачених КПК України або ж визначали розмір застави всупереч загальним правилам, визначеним ч. 5 ст. 182 КПК України, як збільшуючи розмір застави, так і зменшуючи її.

Положення ст. 188 КПК України надають слідчому, прокурору право під час досудового розслідування звернутися до слідчого судді із клопотанням про дозвіл на затримання підозрюваного з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За проаналізований період слідчими суддями місцевих судів Дніпропетровської області було розглянуто 88 клопотань про дозвіл на затримання підозрюваного з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з яких 71 клопотання було задоволено, а в задоволенні 17 таких клопотань відмовлено.

Узагальненням судової практики встановлено, що клопотання слідчих, прокурорів поданих в порядку ст. 188 КПК України в переважній більшості були обґрунтовані доводами про переховування підозрюваних від органів досудового розслідування і саме недоведення прокурором в ході розгляду клопотання факту переховування підозрюваного від органів досудового розслідування було найрозповсюдженішою підставою відмов в задоволенні таких клопотань.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 211 КПК України, затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше 60 годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу.