Особливо небезпечні злочини проти громадської безпеки

а) духовного відновлення, покаяння, гуманізації виховання, утворення, політичних і соціальних відносин у цілому, наближення до правової держави,

б) створення конкурентноздатної економіки, у якій ресурси (матеріальні і духовні) будуть ефективно використовуватися.

Нарешті, про корені і можливості істотного обмеження ОЗ. Загальновідомі корені - економічні, недосконалість законодавства, регіоналізація, етнічні протиріччя, слабкість правоохоронних органів. Це правильно, але неточно і неглибоко. Уявимо, що протягом кількох років ці причини будуть усунуті. Але інерція організованої злочинної діяльності може бути переборена тільки за десятки років.

Великі формування глибоко укоренилися, зосередили багато мільйонів доларів у західних банках, одержали фундаментально законспіровані зв'язки в самих елітарних колах. Тому й в економічно здоровій економіці розвинуті ОЗГ знайдуть нові витончені способи паразитування на соціальних протиріччях, на людській жадібності, заздрості, страху.

Головний корінь ОЗ - соціальна бездуховність. В умовах споживчого, паразитично-агресивного суспільства мафія "безсмертна".

Особливості економіки організованої злочинності такі:

1. Попит на мафіозному ринку. "В основі діяльності організованої злочинності лежить соціальне замовлення", пише американський кримінолог Р.Кларк. Мафіозна злочинна діяльність - це злочини особливого роду, "злочини, чинені за взаємною згодою, злочини, здійснення яких бажає споживаюча публіка". Це відноситься не тільки, наприклад, до наркобізнесу, коли мафіозі "усього лише" продають товар клієнтам, що добровільно роблять вибір, але і рекету, коли організована злочинність бере на себе охорону підприємців від злочинності неорганізованої. Взагалі можна зробити висновок, що організована злочинність складається тільки там і тоді, де і коли виникає стійкий і високий попит на заборонені товари і послуги. Тому економічна історія організованої злочинності - це пошук керівниками мафій вільних ринкових ніш, закріплення і розширення своїх позицій у конкурентній боротьбі з іншими злочинними організаціями, а також періодичне "перепрофілювання", спричинене змінами ринкової кон'юнктури. Мафія може почасти "замовляти" попит на свою продукцію (часто рекетири "захищають" бізнесменів від самих себе), але в цілому вона лише задовольняє об'єктивно сформовані суспільні потреби. Наприклад, широкий розмах рекету в Україні - породження високого попиту бізнесменів на правоохоронні послуги в атмосфері слабкої специфікації прав власності, розгулу "звичайної" злочинності, низької ефективності діяльності органів внутрішніх справ.

2. Профіль злочинного виробництва. Економіка організованої злочинності  – диверсифіційована економіка, заснована на сполученні різних видів бізнесу, злочинного і легального. Мафія (як і легальні фірми) намагається "не класти всі яйця в один кошик": хоча є переважне виробництво, що дає основну масу прибутку, мафіозі не закидають остаточно старих промислів і одночасно освоюють "плацдарми" для нових. Наприклад, в епоху "сухого закону" американські гангстери одержували основні доходи від підпільної торгівлі спиртним, але одночасно продовжували контролювати проституцію і починали освоювати наркобізнес (основним злочинним промислом наркобізнес став тільки в 60-70-і роки). Зміна основної спеціалізації пояснюється при цьому не стільки протидією органів правопорядку, скільки змінами попиту, діяльністю легального "великого бізнесу" і витисненням старого малоприбуткового бізнесу новим високоприбутковим. Крім того, мафія зазвичай сполучає два напрямки економічної діяльності: нелегальне виробництво, де "запрацьовуються" великі гроші, і легальне виробництво, де ці гроші "відмиваються". У результаті економіка організованої злочинності виглядає як айсберг: на очах - легальний, відносно малоприбутковий сам по собі бізнес (наприклад, переробка вторсировини), "під водою" - високоприбутковий нелегальний бізнес (наприклад, наркобізнес). Таку форму мафіозна економіка набуває на тій стадії свого розвитку, коли мафія інституціоналізується, прагне міцно "врости" в офіційну систему, не пориваючи при цьому зі злочинними промислами.

3. Витрати виробництва і прибуток  злочинного бізнесу. Нелегальний  мафіозний бізнес обов'язково  високоприбутковий, причому середня  норма гангстерського прибутку відрізняється від нормальної середньої норми на кілька порядків. У легальному бізнесі 10% річних вважаються дуже високим показником, у той час як у наркобізнесі норма валового прибутку в одній торговій угоді перевищує 1000%.

Справедливо зауважують, що "Коза Ностра" може вважатися найприбутковішою корпорацією США. Те ж саме можна сказати про Якудзе в Японії, про мафію в Італії і т.д. Однак часто забувають, що зворотним боком високого валового прибутку є не менш високі витрати. Суто виробничі витрати мафіозного бізнесу досить малі (наприклад, у наркобізнесі виробники первинної сировини одержують менш тисячної частки від кінцевих роздрібних цін). Зате трансакційні витрати дуже великі і досить специфічні. У цьому бізнесі неможлива звичайна страховка підприємницьких ризиків, що досить високі (при транспортуванні наркотиків правоохоронні органи перехоплюють приблизно 10% усіх вантажів).

Своєрідною страховкою можна вважати систематичний підкуп поліції і політиків. Однак ці "страхові внески" величезні і доходять навряд чи не до 2/3 валового прибутку. Високі також витрати "відмивання" злочинних доходів. Дуже своєрідні в мафіозному бізнесі витрати конкурентної боротьби: звичайний бізнесмен ризикує втратити свій капітал, мафіозний - і своє життя. У силу всіх цих причин чистий прибуток злочинних організацій не такий вже великий, а її легальне використання сильне утруднено.

4. Конкуренція на мафіозному  ринку. Економіка організованої  злочинності олігополістична за формою і монополістична власне кажучи. У країні, як правило, діють кілька мафіозних організацій (кланів), що займаються схожими промислами. Аби уникнути втрат від самогубної міжусобної боротьби, територія поділяється на райони, закріплені за окремими мафіозними групами. Центральне керівництво гангстерського співтовариства (типу "купола" у сицилійській мафії), якщо воно є, виконує координуючі функції аналогічно національним союзам підприємців у легальних галузях. Мафіозне співтовариство в результаті являє собою федерацію щодо самостійних, часто ворогуючих організацій. На своїй "ділянці" кожна мафіозна група діє монопольно, однак час від часу відбувається переділ територій "по силі" (як правило, у ході мафіозних "розбирань").

Засобами діяльності ОЗ є: корупція, розбій та бандитизм.

2.4. Відмінність бандитизму від  розбою та вимагання

Бандитизм, який має на меті заволодіння майном, треба відрізняти як від розбою, вчиненого за попереднім зговором групою осіб, так і від вимагання, вчиненого організованою групою, хоча між цими злочинами є багато спільного. Так, вимагання може становити постійну мету та спосіб заволодіння чиїмось майном у будь-якої банди. Так само як розбій становить один із видів дій банди. Можна сказати, що і розбій і вимагання є складовими елементами діяльності банди (необхідна умова і спосіб її існування), у той час як не завжди ці злочини здійснюються бандою. З цього випливає, що поняття і поле діяльності бандитизму значно ширші, ніж поняття розбою чи вимагання. Бандитизм включає до себе і розбій, і вимагання. Але не всякий розбій чи вимагання є проявом бандитизму. Ці поняття слід відрізняти при встановленні провини і призначенні покарання.

Основна різниця між бандитизмом і розбоєм полягає у тому, що бандитизм вчинюється стійкою озброєною групою. Для відповідальності за розбій, вчинений за попереднім зговором, не вимагається наявності таких ознак, як стійкість групи або обов'язкової озброєності будь-кого з її учасників. Озброєний груповий напад з метою заволодіння майном утворює розбій, а не бандитизм у випадках, якщо група була створена для здійснення одного епізодичного злочинного акту, а при неодноразовому озброєному груповому нападі склад групи був непостійним. Необхідно також мати на увазі:

1. при бандитизмі сам факт організації озброєної банди, а також участь у ній утворює закінчений склад злочину. Створення ж групи, в тому числі озброєної, з метою розбійного нападу і участь у такій групі визнаються готуванням до розбою;
2. збройний напад, вчинений однією особою, не може бути визнаний бандитизмом. За наявності необхідних для того ознак ці дії кваліфікуються як розбій.

Бандитизм треба відрізняти від злочинів, які вчиняються організованою групою осіб. У п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 12 "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" говориться, що під організованою групою щодо злочинів проти приватної власності треба розуміти стійке об'єднання двох і більше осіб, які спеціально зорганізувалися для спільної злочинної діяльності. Якщо організована група являє собою озброєну банду, відповідальність членів, які вчинили вимагання, настає за ст. 69 КК. Додаткової кваліфікації за ч. З ст. 144 КК у таких випадках не потребується22.

До цього слід додати, що використання при нападі непридатної до стрільби зброї або газового пістолета з наміром усунути чи подолати опір потерпілого також утворює не бандитизм, а розбій. Це часто виступає підставою для судових помилок.

За приклад можна розглянути таку справу 1996 р., що отримала неправильне судове рішення внаслідок саме неправильної класифікації діяння, визнавши ознаки розбою за ознаки бандитизму. Судове рішення було у подальшому скасоване судовою колегією.

Так, вироком судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду Автономної Республіки Крим Ц., Н. і X. були засуджені до позбавлення волі за ст. ст. 69 і 191 КК 1960 року за те, що вони створили озброєну банду з метою нападу на осіб, які обмінювали карбованці на долари. Для цього вони придбали три газових пістолети і патрони до них, які використовували при нападах. Крім цього, Ц. викрав у свого батька службове посвідчення співробітника МВС.

Напади вони вчиняли за заздалегідь розробленою схемою. Ц. представляв інших членів групи як працівників органів внутрішніх справ, для цього пред'являв вкрадене посвідчення. Н. і X. затримували осіб, що займалися валютними операціями, відводили їх у безлюдні місця, де, погрожуючи газовими пістолетами, відбирали долари, карбованці та інші цінності. За цією схемою Ц., Н. і X. вчинили у 1993 р. вісім збройних нападів на громадян і заволоділи їхніми грошима та цінностями на суму кілька сотень мільйонів карбованців.

Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України, розглянувши в касаційному порядку цю справу, вказала, що суд правильно встановив фактичні обставини справи, однак "висновок суду про те, що ця група мала ознаки банди, є помилковим. За змістом закону однією з ознак банди є її озброєння вогнепальною або холодною зброєю, і в цьому її небезпека для суспільства. Газові пістолети не відносяться до такого виду зброї, а тому дії засуджених не містять ознак бандитизму". Усі ці дії засуджених, говориться в ухвалі судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України, мають ознаки розбійного нападу, вчиненого за попереднім зговором групою осіб, а тому їх треба кваліфікувати за ч. 2 ст. 142 КК України23.

За сукупністю злочинів, передбачених статтями 69 і 223 чи ч. 1 ст. 222 КК, належить кваліфікувати розкрадання, незаконне придбання, виготовлення зброї, бойових припасів або вибухових речовин, якщо такі дії були вчинені з метою організації банди або використання чи збуту цих предметів членами існуючої банди24. Треба мати на увазі, що в разі, коли створеною бандою вчинено злочин, за який встановлено більш сувору відповідальність, ніж бандитизм, такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів25.

Таким чином, можна зробити висновок, що поняття банди значно ширше за поняття розбою: розбій може входити в діяльність банди як окремий випадок. Між тим не всякий розбій є наслідком наявності банди, він може бути вчинений випадково, або індивідуально.

Вимагання також може бути зв’язане з бандитизмом, якщо воно чиниться організованою групою осіб – тоді воно кваліфікується за ч. 3 ст. 189.

Вимагання може поєднуватися і з насильством та його наслідками (тяжкими тілесними ушкодженнями), що його поняття аналогічно поняттю насильства у складі розбою (ст. 187). Але воно відрізняється, як одиничний акт, від бандитизму (рекету) як стійкого неодноразового вимагання майна чи грошей у підприємця, сполученого із погрозами або застосуванням - у разі відмови сплачувати податок банді - насильства.

Оскільки конструкція вимагання така, що вчинення його групою осіб може кваліфікуватися як за ознакою вчинення за попереднім зговором групою осіб (ч. 2 ст. 189), так і за ознакою вчинення організованою групою (ч. 4 ст. 189), то правильне визначення поняття організованої групи і відмежування її від групи з попереднім зговором має вирішальне .значення для кваліфікації вимагання за цими ознаками.

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що "при відмежуванні вимагання, вчиненого за попереднім зговором групою осіб, від вимагання, вчиненого організованою групою, треба виходити із ступеня зорганізованості винних. Під організованою групою... треба розуміти стійке об'єднання двох і більше осіб, які спеціально зорганізувалися для спільної злочинної діяльності. На наявність цієї кваліфікуючої ознаки можуть, зокрема, вказувати: розроблений (хоча б у загальних рисах) і схвалений учасниками групи план злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину, розподіл ролей, наявність організатора (керівника), прикриття своєї діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб (в тому числі і підкупом службових осіб шляхом дачі хабарів), вербування нових членів, наявність загальних правил поведінки тощо" (п. 26 постанови).

На організованість групи можуть також вказувати ретельна підготовча діяльність (вибір жертви, підшукання засобів і знарядь злочину, наприклад, транспорту, зброї), здатність до заміни вибулих з різних причин (в тому числі й у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності) учасників шляхом підбору нових, перекваліфікації тих, які залишились, тривалість функціонування тощо.