Отчет по практике в юридической конторе

Також варто зауважити, що якщо трудова книжка працівника загублена підприємством внаслідок стихійного лиха або з інших причин, то йому видається дублікат трудової книжки без стягнення її вартості[13, c. 80].

 

 

 

 

 

 

 

7. Процесуальні документи, що склалися в процесі розгляду справ господарськими судами

 

Загальні положення  теорії судового доказу, розроблені спеціалістами  у галузі загальної теорії права  чи цивільного й кримінального процесів, рівною мірою, застосовуються і у  галузі господарського судочинства, оскільки відображають принципові аспекти, які пов’язані з діяльністю судів по встановленню фактичних обставин, що мають значення для правильного розгляду справи.  

 Доказування - складний процес, який охоплює розумову і процесуальну діяльність його суб’єктів з обґрунтування якого-небудь положення і виявлення якогось знання на підставі дослідженого.  

 При доказуванні суд і особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують обставини предмета доказування, його елементи за допомогою доказів, що допомагають сформувати нове знання, яке має значення для вирішення справи. Діяльність суб’єктів доказування в господарському процесі з обґрунтуванням обставин справи з метою його вирішення і становить процес доказування. Таким чином, доказування в господарському процесі - це логіко-практична діяльність осіб, які беруть участь у справі.  

 Суб’єктами  доказування в господарському  процесі є суд та особи, що  беруть участь у справі; інші  особи, які беруть участь у  справі, а саме посадові особи  та інші працівники підприємств,  установ, організацій, державних та інших органів - коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи; судові експерти, які, будучи учасниками процесу доказування, надають допомогу в досягненні мети доказування, але не мають обов’язку доказувати які-небудь обставини по справі.  

 Процес доказування,  як і вся процесуальна діяльність  у цілому, регламентований законом.  Процесуальна форма доказування в господарському суді - це система правил доказування, врегульована законодавством, яка є універсальною, імперативною і підпорядкованою принципам господарського процесу[14, c. 156].  

 Доказування  в господарському процесі можна  розділити на два види:  

1) доказування відносно окремих юридичних фактів, як правило, для здійснення певної процесуальної дії. Об’єктами доказування при цьому є обставини, які належить установити згідно з вимогами найчастіше господарського процесуального законодавства;  

2) доказування відносно всієї справи. Об’єкт доказування по справі в цілому є предметом доказування.   

 У процесуальній  теорії традиційно під предметом доказування розуміють сукупність фактів, які мають матеріально-правове значення, встановлення яких необхідне для винесення судом законного й обґрунтованого рішення по справі.

     Відповідно  до приписів ГПК:

     - описова  частина  рішення  має  містити   окремий   виклад, зокрема,  клопотань  сторін  та їх представників,  інших учасників процесу;

     - у   мотивувальній   частині   рішення  вказуються,  зокрема,  
доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання сторін.

     Отже, результати  розгляду   клопотань   учасників   судового процесу  повинні  відображатися в судовому рішенні,  прийнятому по суті спору.

     Якщо  ж господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи,  зупинення провадження у справі, залишення позову без  розгляду  тощо),  результати  розгляду  клопотання  учасників судового процесу відображаються у відповідних ухвалах.

     Обов'язкового  винесення  ухвали  як  окремого  процесуального  
документа  стосовно  кожного  (будь-якого)  клопотання   учасника  
процесу  ГПК не передбачає.  Водночас у разі потреби можливе і навіть необхідне  винесення  за  зазначеним  клопотанням саме такої ухвали, наприклад, у вирішенні питання про відвід судді,  про  вжиття  запобіжних  заходів,  про вжиття  заходів  до забезпечення позову,  зміну  способу  та  порядку виконання судового рішення тощо.

     Усні  заяви  і  клопотання  учасників  судового процесу повинні  
зазначатися в протоколі судового засідання,  а результати  розгляду  таких  
клопотань  (з  викладенням   стислого   змісту   останніх)   мають відображатися  у  відповідних  рішеннях  та ухвалах господарського  суду.

     Водночас  якщо  судом з'ясовано,  що правочин  оформлено шляхом  
підписання сторонами актів приймання-передачі продукції,  спір про  
визнання    такого    правочину   недійсним   підлягає   вирішенню господарським судом  на  загальних  підставах,  причому  предметом відповідного спору виступає саме правочин, а не зазначені акти.

     У  вирішенні   відповідних   питань   слід   враховувати  такі  
положення рекомендацій президії Вищого господарського суду України  
від  27.06.2012  N  04-5/120  "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам":

     - господарські  суди  на загальних підставах вирішують спори,  
пов'язані з захистом права власності,  в тому  числі з визнанням цього права;

     - до компетенції господарських  судів не  відноситься  розгляд  
справ  у  спорах  про  оскарження  лише  таких  рішень,  ухвалених  
суб'єктом владних повноважень,  якими останній зобов'язує суб'єкта  
господарювання  вчинити певні дії,  утриматись від вчинення певних  
дій або нести відповідальність,  за  умови,  що  оскаржуваний  акт  
згідно із законодавством України є обов'язковим до виконання; інші  
ж справи за участю суб'єктів господарювання та  суб'єктів  владних  
повноважень  не  мають  ознак  справ адміністративної юрисдикції і  
повинні розглядатися господарськими судами на загальних  підставах.

     У  відповідних відносинах виконавча  дирекція Фонду виступає як  
суб'єкт   владних   повноважень  у  системі  загальнообов'язкового  
державного соціального страхування,  а тому справа із  зазначеного  
спору не підвідомча господарському суду[15, c. 89].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8. Процесуальні документи, що склалися в процесі розгляду справ судами загальних юрисдикцій

 

Правосуддя по цивільних  справах здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Цивільна процесуальна форма - послідовний, визначений нормами цивільного процесуального права порядок розгляду та вирішення цивільної справи, що включає певну систему гарантій.

Для процесуальної форми  характерні наступні риси:

1)законодавча врегульованість;

2)  конституційні гарантії (незалежність суду і підпорядкування його тільки закону; гласність; національна мова судочинства);

3)детальна розробка  всієї процедури розгляду справи  в суді;

4)  універсальність процесуальної форми вирішення справи в суді (у всіх видах судочинства, на всіх стадіях процесу);

5)імперативність процесуальної  форми;

6)  її правила забезпечені юридичними санкціями.

Цивільна процесуальна форма має два різновиди. Один з них можна назвати усною формою, тому що всі зроблені дії описуються усно, а потім протоколюються. Вона визначає порядок судової діяльності (дії суду, осіб, що беруть участь у справі, і інших учасників, а також послідовність цих дій), опираючись на правові основи ЦПК. Другий різновид, який є обов'язковим у складі провадження, можна назвати письмовою процесуальною формою. Вона встановлює склад процесуальних документів, винесених судом і запропонованих учасниками, вказує реквізити кожного з них, визначає послідовність викладення тексту, а також умови, за яких процесуальні документи або залишаються без руху, або підлягають відміні вищою інстанцією. У діалектичному сполученні різновиди процесуальної форми утворюють єдиний правовий порядок судової юрисдикції по цивільних справах.

Цивільна процесуальна форма поширюється  тільки на процесуальну діяльність і  не охоплює інтелектуальну (наприклад, оцінку доказів, тлумачення застосовуваних норм права) і діловодні операції, здійснювані при підготовці справи до судового розгляду.

Будучи самостійною правовою конструкцією, цивільна процесуальна форма має  власні принципи, що дозволяють забезпечити  різнобічну характеристику порядку  розгляду справи; перегляду й реалізації судових рішень. У даних принципах одержали закріплення соціальні пріоритети цивільного судочинства - надання зацікавленим особам широких процесуальних можливостей для захисту своїх прав і інтересів, справедливість і своєчасність здійснення правосуддя, ефективність розгляду цивільних справ. Можна виділити наступні принципи цивільної процесуальної форми:

1. оптимальність співвідношення прав і обов'язків у процесі. Співвідношення прав і обов'язків у процесуальній діяльності встановлено законом саме в тому обсязі, який необхідний для ефективного здійснення правосуддя по цивільній справі;
2. тотожність. У процесі розгляду цивільної справи й виконання судового рішення припустимі лише дії, які не є тотожними, тобто суд повинен лише один раз доводити заявлені вимоги, судові постанови (рішення, ухвали) тільки один раз повинні перевірятися судами апеляційної інстанції, а акти судової влади - лише один раз реалізовуватися;
1. безперервність процесуальної діяльності. Даний принцип охоплює своїм змістом всі стадії й види процесуальних проваджень, де проводиться судове засідання, а отже, більшу частину цивільного судочинства, визначаючи послідовний його розвиток і маючи принципове значення для формування цілісного враження від матеріалів його розгляду, забезпечуючи в остаточному підсумку своєчасність і дієвість цивільної процесуальної форми;
2. усність і документованість процесуальних актів. Принцип охоплює своїм змістом всі види судових проваджень, обумовлюючи виділення крім усної процесуальної форми як порядку здійснення цивільно-процесуальної діяльності, письмової процесуальної форми, що регулює перелік реквізитів, послідовність їхнього розташування в процесуальних актах;
3. здійснення судового контролю та самоконтролю. Суть принципу полягає в наданні особам, що беруть участь у справі, і різним інстанціям права аналізувати й оцінювати правомірність процесуальної діяльності (як своєї, так і інших учасників), судових постанов, коригуючи виявлені помилки відповідними процесуальними засобами (заява відводу, оскарження рішення й ухвали суду). Взаємодія контролю й самоконтролю в цілому забезпечує правомірність цивільної процесуальної форми.

Значення цивільної  процесуальної форми захисту  права полягає у встановленні певного стандарту юрисдикції, що, з одного боку, забезпечує для зацікавлених у результатах справи осіб процесуальні гарантії правомірного вирішення справи, а з іншого боку, створює умови для суду, які дозволяють правильно застосувати норми матеріального й процесуального права, винести законне й обґрунтоване рішення по справі[12, c. 97].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9. Робота архіву суду

 

 Щорічно, після  закінчення календарного року, у  суді слід проводити попередню експертизу наукової та практичної цінності документів, метою якої є добір судових справ та документів діяльності суду для постійного зберігання у відповідних державних архівних установах.

 Для організації  цієї роботи в суді утворюється  постійно діюча експертна комісія (далі - ЕК), що призначається головою суду.

До складу комісії  входить не менше 5 осіб. Головою  ЕК призначається заступник голови суду або один із суддів, секретарем - завідуючий архівом суду або особа, яка відповідає за роботу архіву.

До складу комісії  залучаються досвідчені працівники суду, а також представник тієї місцевої державної архівної установи, до якої будуть передаватись судові справи та документи суду.

 ЕК суду:

• розглядає номенклатуру справ поточного діловодства суду;
• перевіряє правильність визначення строків, протягом яких належить зберігати кримінальні, цивільні справи, справи про адміністративні правопорушення та справи, які перебувають у загальному діловодстві;
• щорічно спільно з працівниками канцелярії суду та завідуючим архівом добирає судові справи та справи постійного зберігання для передання до державних архівних установ та для знищення;
• розглядає річні розділи описів на судові справи, справи постійного зберігання та ті справи загального діловодства, які підлягають переданню до місцевої державної архівної установи, а також описи справ з особового складу працівників суду, приймає рішення про схвалення та подання описів справ експертно-перевірній комісії (далі - ЕПК) державної архівної установи;
• розглядає акти про вилучення для знищення судових справ, справ загального діловодства та інших документів, що не потребують подальшого зберігання, та погоджує ці акти з ЕПК державної архівної установи;
• узгоджує строк передання судових справ на державне зберігання з відповідною державною архівною установою.