Отчет по практике в юридической конторе

Перед тим, як будуть викладені дії цієї стадії за такою категорією виконавчих документів, з'ясуємо, що це за така правова категорія - конфіскація майна.

Згідно зі Кримінальним кодексом України,- до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

1) штраф; 2) позбавлення  військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного  класу; 3) позбавлення права обіймати  певні посади або займатися  певною діяльністю; 4) громадські  роботи; 5) виправні роботи; 6) службові обмеження для військовослужбовців; 7) конфіскація майна; 8) арешт; 9) обмеження волі; 10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; 11) позбавлення волі на певний строк; 12) довічне позбавлення волі.

У відповідності до статті 52 Кримінального кодексу України,- додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

Покарання у виді конфіскації  майна полягає в примусовому  безоплатному вилученні у власність  держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майнаконфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

Державна виконавча  служба виконує покарання у виді конфіскації майна у випадках та в порядку, передбачених цим Кодексом та законами України.

Суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання  конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію  вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося.

Виконання покарання  у виді конфіскації майна здійснюється Державною виконавчою службою за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ).

(стаття 48 Кримінально-виконавчого  кодексу України)

Конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в  тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб'єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління.

Не підлягає конфіскації  майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне  для засудженого та осіб, які перебувають  на його утриманні. Перелік такого майна  визначається законом України[7, c. 443].

Висновок

Визначення поняття  правового регулювання державного управління стикається з певними  труднощами. Приміром, якщо регулювання  розглядати як встановлення меж допустимої поведінки, то наскільки встановлення норм - певних правил поведінки - узгоджується із самим поняттям регулювання? Чи може здійснюватися регулювання прийняттям індивідуальних правових актів? Чи можна наявність (прийняття) конкретного правового акта витлумачувати як здійснення правового регулювання тієї державно-управлінської діяльності, якої цей акт стосується? Зрештою, скільки потрібно прийняти нормативних актів стосовно окремої сторони державно-управлінської діяльності, щоб можна було стверджувати про наявність правового регулювання?

Під регулюванням у суспільному житті звичайно розуміють: 1) визначення поведінки людей та їх колективів; 2) надання цій поведінці певного спрямування і розвитку: 3) введення її в певні межі. Регулювання у соціальному житті завжди пов'язане із встановленням певних норм (правил) поведінки. З формального боку правило поведінки зобов 'язує належно діяти за певних обставин. Однак на практиці ніяке правило не може до тонкощів передбачити всі відтінки обставин, за яких воно має застосовуватися. У цьому розумінні норма як загальне правило поведінки завжди відрізняється від індивідуального зобов'язання діяти у певний спосіб у конкретній ситуації. Себто нормореалізаційні процеси виводяться за межі регулювання як такого.

Серед найважливіших  регуляторів суспільної життєдіяльності - норми моралі і норми права. Особливість норм права як регулятора суспільних відносин визначається наявністю у них таких рис:

• формування державою;
• визначеності за змістом;
• загальної обов'язковості;
• гарантованості державою.

Література

1. Алексеев С.С. Держава і право. – К.: Юридична літра, 2010 – 654 с
2. Хропанюк Н.В. Теорія Держави і Права. – К.: ДДТ, 2011 – 632 с
3. Піголкин А.С. Загальна теорія права.- К.: Знання, 2012 – 465 с
4. Рабінович П.М. "Основи загальної теорії держави і права". – К.: Либідь, 2009 – 551 с
5. Настюк М.В. Правознавство.- Львів: Світ, 2011 – 534 с
6. Копейчиков В.В. Правознавство. – К.: Юрінком Інтер, 2009 – 769 с
7. Копейчиков В.В. Загальна теорія держави і права. – Київ "Юрінком<span class="dash0421_0442_0430_043d_0434_0430_0440_0442_043d_044b_0439_0020HTML__C