Ліцензування певних видів господарської діяльності

Таким чином, можна зробити  висновок, що процес створення нормативно-правової бази вітчизняної системи ліцензування окремих видів господарської  діяльності пройшов декілька етапів, під час яких удосконалювалося нормативне регулювання в цій сфері. На сьогоднішній день цей процес формування ще не завершився. Існує реальна потреба у доопрацюванні чинних нормативно-правових актів та розробці, і затвердженні тих, що передбачені Законом про ліцензування, але поки що не виданих.

 

Висновки до першого розділу

 

В першому розділі  даної дипломної роботи визначено  місце  і роль ліцензування як засобу державного регулювання господарської  діяльності, обґрунтовано необхідність державного регулювання господарської діяльності через ліцензування та названо декілька основних причин і зумовлених ними цілей такого втручання: державний облік суб’єктів, що здійснюють певний вид діяльності; захист інтересів громадян і безпеки держави, інтересів суспільства в цілому; забезпечення державного контролю за здійсненням такої діяльності.

 Обґрунтовано і  виявлено критерії, за якими окремі  види господарської діяльності  підлягають ліцензуванню, та прогресивні  наслідки введення їх в законодавчий  механізм.

Важливим моментом проблематики ліцензування є необхідність децентралізації ліцензування, а саме: на загальнодержавному рівні в обов’язковому порядку ліцензувати тільки ті види господарської діяльності, що стосуються загальнодержавних інтересів. На місцевому рівні спеціальні підрозділи обласних та районних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування можуть приймати рішення практично щодо всіх інших видів господарської діяльності.

Як бачимо з матеріалів даної праці чинне законодавство  України передбачає більш ніж  широкий перелік видів діяльності, які відносяться до сфери ліцензування. В силу цього, висловлюємо думку про необхідність виключення із сфери ліцензування тих видів діяльності, державне регулювання  яких в повній мірі може і повинно здійснюватися державними контролюючими і наглядовими органами в силу функціональних обов’язків, в тому числі через застосування державних нормативів і лімітів, державних стандартів, сертифікації, акредитації, застосуванням санітарних, будівельних та інших правил і норм.

Дослідженню і аналізу був підданий сучасний стан нормативно-правової бази ліцензування господарської діяльності та охарактеризовано розвиток законодавства у сфері ліцензування певних видів господарської. Процес створення нормативно-правової бази вітчизняної системи ліцензування окремих видів господарської діяльності пройшов декілька етапів, під час яких удосконалювалося нормативне регулювання в цій сфері. На сьогоднішній день цей процес формування ще не завершився. Існує реальна потреба у доопрацюванні чинних нормативно-правових актів та розробці і затвердженні тих, що передбачені Законом про ліцензування, але поки що не виданих.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РOЗДІЛ II

ЗАГАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ЛІЦЕНЗУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Порядок видачі та переоформлення  ліцензій

 

Порядок видачі ліцензій щодо здійснення окремих видів господарської діяльності, які зазначені у ст.9 Закону про ліцензування, регулюється цим законом. Процедуру видачі ліцензій, про яку йдеться у попередньому розділі, можна визначити як сукупність послідовних дій уповноважених органів та суб’єктів господарювання (претендентів на отримання ліцензії), кінцевою метою якої є легалізація права останніх на заняття ліцензованим видом господарської діяльності.

Перелік органів ліцензування затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. №1698 „Про затвердження переліку органів ліцензування”. У зазначеному переліку до таких органів віднесені центральні органи виконавчої влади держави, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Будь-які інші органи виконавчої влади брати участь у цьому процесі не можуть. Так само орган ліцензування не має права делегувати право розгляду документів іншим юридичним особам навіть тоді, коли їх створив цей орган ліцензування. Єдиним винятком з цього правила є те, що центральні органи виконавчої влади (органи ліцензування) можуть делегувати право розгляду документів і видачі ліцензій своїм структурним територіальним підрозділам. До компетенції місцевих органів виконавчої влади віднесено ліцензування будівельної діяльності (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж); роздрібна торгівля пестицидами та агрохімікатами, централізоване водопостачання та водовідведення; організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів, турагентська діяльність [58,Cт. 7].

Претендентами на отримання  ліцензії можуть бути суб’єкти господарювання, що мають намір здійснювати ліцензований вид діяльності. Відповідно до ст. 1 Закону про ліцензування такими суб’єктами є: зареєстровані в установленому законодавством порядку юридичні особи, які провадять господарську діяльність; фізичні особи -  суб’єкти підприємницької діяльності.

По суті такий же перелік  суб’єктів господарювання містить  ч.2 ст.55 ГК України, яка до суб’єктів  господарювання відносить:

а) господарські організації  – юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 

б) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Аналіз положень Закону про ліцензування щодо порядку видачі ліцензії приводить до висновку, що законодавець тут використовує три  підходи до видачі ліцензії: за заявницьким  принципом, за дозвільним принципом, за конкурсом.

За заявницьким принципом  господарюючий суб’єкт, який має  намір провадити певний вид господарської  діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним  орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка.

Заява про видачу ліцензії повинна містити такі дані: відомості  про заявника (для фізичних осіб, суб’єктів господарської діяльності: прізвище, ім’я, по батькові, паспортні  дані, ідентифікаційний номер фізичної особи – платника податків та інших обов’язкових платежів; для юридичної особи: найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код); вид господарської діяльності, передбачений ст. 9 Закону про ліцензування, щодо здійснення якого заявник має намір отримати ліцензію.

У разі наявності у заявника філій або інших відокремлених підрозділів, що здійснюватимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва  про державну реєстрацію суб’єкта господарювання або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій, засвідчена нотаріально чи органом, який її видав, хоча в Законі України від 15 травня 2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» реєстр має назву Єдиний державний реєстр юридичних та фізичних осіб.

 Заявницький принцип  означає, що суб’єкт господарювання  декларує своє бажання провадити  господарську діяльність через  подання вищезазначених документів, яких достатньо для видачі ліцензії. При цьому органу ліцензування заборонено ч.6 ст.10 Закону про ліцензування  вимагати будь-які інші документи.  

Дозвільний принцип, який поширюється на більшість видів  господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, полягає в тому, що крім заяви та зазначених вище документів про державну реєстрацію, суб’єкту господарювання потрібно подати й інші документи, вичерпний перелік яких встановлюється по представленню спеціально уповноваженого органу з питань  ліцензування (Держпідприємництва). Такі документи підтверджують спроможність суб’єкта господарювання провадити господарську діяльність певного виду відповідно до ліцензійних умов. Перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремих видів господарської діяльності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 № 756 з наступними змінами та доповненнями. Так, наприклад, для здійснення такого виду господарської діяльності як пошук (розвідка) корисних копалин до заяви про видачу ліцензії, крім загальнообов’язкових документів, заявник повинен додати також документи: засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують рівень освіти і кваліфікації, необхідний для провадження відповідного виду господарської діяльності; відомості за підписом заявника – суб’єкта господарювання про наявність та стан технічного обладнання; засвідчена в установленому порядку копія договору оренди об’єкта з експлуатації (якщо цей об’єкт не належить заявнику).

Для отримання ліцензії на здійснення такого виду господарювання  як заготівля, обробка окремих видів ресурсоцінних відходів, збирання, заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини заявник повинен також додати до заяви: засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують право власності суб’єкта господарювання або оренди ним виробничих площ (приміщень); відомості за підписом заявника – суб’єкта господарювання про наявність матеріально – технічної бази, необхідної для провадження відповідного виду господарської діяльності.

До заяви про видачу ліцензії на здійснення централізованого водопостачання та водовідведення заявник - суб’єкт господарювання до заяви  повинен додати: відомості за підписом заявника - суб’єкта господарювання про  наявність матеріально-технічної  бази необхідної для провадження відповідного виду господарської діяльності; відомості за підписом заявника - суб’єкта господарювання про відповідність чисельності персоналу та його кваліфікаційного рівня нормативним вимогам провадження відповідного виду господарської діяльності; технологічний регламент експлуатації системи водопостачання та водовідведення за підписом заявника; засвідчену в установленому порядку копію атестата акредитації лабораторії, яка проводить лабораторний контроль або договір на проведення таких робіт з акредитованими лабораторіями інших організацій.

Для отримання ліцензії для здійснення діяльності щодо надання  послуг з перевезення пасажирів  і вантажів залізничним транспортом  заявник - суб’єкт господарювання до заяви також повинен додатково додати: засвідчену в установленому порядку копію сертифіката відповідності надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів залізничним транспортом технічним умовам (технічному регламенту); технічні умови (технічний регламент), які визначають умови і порядок надання послуг, за підписом заявника - суб’єкта господарювання.

Відповідно до п.39 Переліку документів, які додаються до заяви  про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності, для  отримання ліцензії по наданню послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) необхідно додати: відомості про відповідність матеріально-технічної бази, необхідної для підтримання належного технічного стану транспортних засобів та проходження технічного огляду автомобілів, забезпечення проведення медичного огляду водіїв або копії договорів на проведення цих робіт за відсутності власної бази та спеціалістів; засвідчену в установленому порядку копію документа, що підтверджує необхідний рівень освіти посадової особи, яка відповідає за експлуатацію та технічний стан транспортних засобів; список власних або орендованих транспортних засобів із зазначенням типу, марки, моделі, державного номера, повної маси (пасажиромісткості), року випуску, номера свідоцтва про реєстрацію або тимчасового реєстраційного талона, оформленого Державтоінспекцією; копії документів водіїв, які працюють за наймом у юридичних (за кількістю автомобілів) та фізичних осіб, про наявність у них необхідної кваліфікації, своєчасність проходження медичного обстеження. Ці документи повинен засвідчити заявник – суб’єкт господарювання; копії свідоцтв про реєстрацію власних транспортних засобів і копії реєстраційних талонів на орендовані автомобілі, оформлені Державтоінспекцією для юридичних (з кількістю автомобілів до 10) та фізичних осіб (засвідчені заявником - суб’єктом господарювання); засвідчені в установленому порядку копії страхових документів, що підтверджують наявність у перевізників обов’язкових видів страхування; засвідчену в установленому порядку копію документа, що підтверджує закінчення водіями спеціальних курсів міжнародних перевізників у закладах, перелік яких встановлено Міністерством транспорту (для надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і вантажів), та курсів водіїв, допущених до перевезення небезпечних вантажів, у разі використання спеціального рухомого складу.

Таким чином, положеннями  базового Закону про ліцензування та постанови Кабінету Міністрів України  від 04.07.2001 р. № 756 «Про затвердження Переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремих видів господарської діяльності», встановлюється вичерпний перелік документів, що мають право вимагати органи ліцензування для видачі ліцензії від суб’єктів господарювання. Заборона вимагати пред’явлення інших документів, крім зазначених у законодавстві, є важливою гарантією захисту для господарюючих суб’єктів від можливих зловживань з боку органів ліцензування.

Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, приймається  за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів органом ліцензування та підписом відповідальної особи. Відповідно до ч.1 ст.19 Закону про ліцензування орган  ліцензування після надходження заяви про видачу ліцензії формує ліцензійну справу щодо кожного суб’єкта, в якій зберігаються заява та документи, що надійшли із заявою.

Відповідно до ч.8 ст.10 Закону про ліцензування заява про  видачу ліцензії залишається без  розгляду, якщо: заяву подано (підписано) особою, яка не має на це повноважень; документи оформлені з порушенням вимог Закону. Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявнику повідомляється у письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду у строки, передбачені для видачі ліцензії. На нашу думку, не зрозуміло, які тут законодавець мав на увазі строки: десятиденний строк прийняття рішення органом ліцензування про видачу ліцензії чи триденний строк оформлення органом ліцензування ліцензії, яке здійснюється після надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.

Після усунення причин, що були підставою для винесення  рішення про залишення заяви  про видачу ліцензії без розгляду, заявник може повторно подати заяву  про видачу ліцензії, яка розглядається  в порядку встановленому  законом для первинного звернення за отриманням ліцензії.

 Підставами для  відмови у видачі ліцензії  є: недостовірність даних у  документах, наданих заявником, для  отримання ліцензії; невідповідність  заявника згідно з поданими  документами ліцензійним умовам, що встановлені для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.

Орган ліцензування приймає  рішення про відмову у видачі ліцензії у строк не пізніше, ніж  десять робочих днів з дати находження заяви та документів, що мають до неї додаватись [24,Cт.83], якщо спеціальним законом, який регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачені інші строки видачі ліцензії на окремі види діяльності. Так, рішення про відмову у видачі ліцензії,  у сфері надання фінансових послуг уповноважений орган приймає не пізніше тридцяти днів з дня надходження заяви, для здійснення господарської діяльності з надання освітніх послуг такий строк не може перевищувати двох місяців. Повідомлення про прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії направляється заявнику в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. В рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначається підстава такої відмови.