Ліцензування певних видів господарської діяльності

Відповідно до ст.19 Закону про ліцензування інформація, що міститься  в Єдиному ліцензійному реєстрі  та ліцензійних реєстрах, є відкритою. За користування їх даними з юридичних  та фізичних осіб справляється плата, яка зараховується до Державного бюджету України.

1.4.Відмежування ліцензування від  суміжних правових понять

Представляє науковий і  практичний інтерес питання про  відмежування ліцензування від інших, подібних до нього понять, які містяться  в господарському законодавстві. До них, зокрема, можна віднести патентування, сертифікацію, квотування. Їх близькість у деяких рисах і нерідко паралельне застосування обумовлюють потребу на теоретичному рівні та в нормативно-правових актах визначитися з необхідністю, достатністю і межами застосування кожного з засобів.   

Патентування, як і ліцензування, є своєрідним обмеженням для господарюючих  суб’єктів щодо зайняття господарською  діяльністю. Переліки видів діяльності, що підлягають патентуванню та ліцензуванню, встановлюються лише в законодавчому порядку.

Порядок патентування як засобу державного регулювання господарської  діяльності визначається Законом України  від 23 березня 1996р.“Про патентування деяких видів діяльності” (далі – Закон  про патентування). Порядок ліцензування господарської діяльності визначається Законом про ліцензування, а також законами, що регулюють господарські відносини, в тому числі і стосовно ліцензування в сферах господарювання, зазначених у ст.2 Закону про ліцензування.

Патентування та ліцензування мають схожу правову природу. Відповідно до Закону про ліцензування, ліцензія це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відповідно до ст. 1 Закону про патентування торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг [54,Cт.4] , потребує отримання торгового патенту. Поряд з цим, для заняття організацією грального бізнесу і наданням побутових послуг, суб’єкти господарювання,  відповідно до ст. 9 Закону про ліцензування, повинні отримати ще й ліцензію. Однак отримання ліцензії не є умовою придбання відповідного патенту.

Для провадження певних видів господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, необхідно  дотримуватися ліцензійних умов, що передбачають вимоги здійснення такої діяльності. Необхідність отримання патенту пов’язується лише з провадженням підприємницької діяльності у сферах, визначених законом, а саме: торговельної діяльності, діяльності з обміну готівкових валютних коштів, діяльності з надання побутових послуг, в тому числі у сфері грального бізнесу, без попереднього обмеження умовами здійснення такої діяльності.

Суб’єктами патентування є юридичні особи та фізичні особи  – підприємці, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб (філії, відділення, представництва тощо), які займаються господарською діяльністю, якщо для неї передбачено процедуру патентування. Що стосується ліцензування, то для кожної філії, іншого відокремленого підрозділу господарюючого суб’єкта, які провадитимуть господарську діяльність, що підлягає ліцензуванню, отримання ліцензії не потрібно: для них видаються органом ліцензування копії отриманої суб’єктом господарювання ліцензії.

Отже, необхідність придбання  патенту поширюється не лише на суб’єктів  підприємницької діяльності – фізичних та юридичних осіб, а також на відокремлені підрозділи юридичних осіб, у той час, як необхідність отримання ліцензії поширюється лише на суб’єктів господарювання, а їх структурні підрозділи здійснюють ліцензовану діяльність на підставі копії ліцензії.   

Підставою для видачі торгового патенту є заявка, оформлена  відповідно до вимог Закону про патентування. В заявці зазначається: найменування суб’єкта підприємництва; виписка  із установчих документів про юридичну адресу суб’єкта підприємництва; вид підприємницької діяльності, здійснення якої потребує придбання торгового патенту; найменування документа про сплату вартості торгового патенту. Ця заявка розглядається протягом трьох днів з дня її надходження. Закон не містить підстав відмови у видачі торгового патенту, що дозволяє говорити  про заявний характер патентування.

 Підставою для видачі  ліцензії є заява, в якій  зазначаються дані, перелік яких  встановлений у Законі про  ліцензування. Така заява розглядається  компетентними органами протягом десяти днів. У видачі ліцензії може бути відмовлено як через відсутність необхідних документів так і у разі неможливості здійснення заявником даного виду діяльності відповідно до ліцензійних умов. Це дозволяє говорити про дозвільний порядок ліцензування.              

Торговий патент  видається  суб’єктам підприємницької діяльності державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб’єктів  або місцезнаходженням їх структурних  підрозділів; суб’єктам підприємницької  діяльності, що проводять торговельну діяльність або надають побутові послуги, - за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг, а суб’єктам підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу, - за місцем реєстрації цих суб’єктів.

Відповідно до ч.4 ст.2, ч.4 ст.3¹, ч.4 ст.4, ч.4 ст.5 Закону про патентування термін дії торгового патенту  на здійснення торговельної діяльності становить дванадцять календарних місяців, короткотермінового – від одного до п’ятнадцяти днів; на здійснення діяльності з надання побутових послуг - дванадцять місяців; на здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями - тридцять шість календарних місяців; на здійснення послуг у сфері грального бізнесу - шістдесят календарних місяців.

Ліцензії видаються  багатьма органами державної виконавчої влади, перелік яких затверджено  постановою Кабінету Міністрів України  від 14 листопада 2000 року №1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування». Строк дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, як уже зазначалось, визначено постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 р. № 1755 “Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу”. Ліцензії видаються на доволі тривалі терміни:  від трьох до двадцяти років, залежно від виду господарської діяльності.

Порівняльний аналіз ліцензування і патентування дає  можливість зробити висновок, що ліцензування і патентування виконують різні  функції регулюючого впливу держави. Патентування здійснюється, перш за все, для обліку суб’єктів підприємництва, що діють у певних сферах, а також для поповнення надходжень до бюджету. Ліцензуванню також характерні ці функції, однак, на нашу думку, головна функція цього засобу державного регулювання – охоронна. Тому як вбачається, якщо вид діяльності вимагає здійснення охоронних функцій держави, то вибір повинен бути на користь ліцензування, якщо ж така мета не переслідується, то щодо такої діяльності повинно здійснюватися патентування. 

Відповідно до ч.2 ст.12 ГК України сертифікація також є  одним із основних засобів державного регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання. В ч.4 ст.15 цього Кодексу зазначається, що з метою запобігання надання послуг та реалізації продукції, небезпечних для життя, здоров’я та майна громадян і довкілля, сприяння споживачеві в виборі продукції, створення умов для участі суб’єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі здійснюється сертифікація, тобто підтвердження відповідності якості продукції та послуг вимогам стандартів. 

Декрет Кабінету Міністрів  України від 10 травня 1993 р. «Про стандартизацію і сертифікацію» не вміщує визначення сертифікації, а лише визначає види і мету сертифікації [49,Cт.5], яка текстуально майже співпадає з вказівками ч.4 ст.15 ГК України.

Закон України від 17 травня 2001 р. «Про підтвердження відповідності» сертифікацію визначає як процедуру, за допомогою якої в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам. Крім того, цей Закон  паралельно вміщує та тлумачить таке поняття як підтвердження відповідності, під яким розуміється діяльність, наслідком якої є гарантування того, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал відповідають встановленим законодавством вимогам.

Сертифікаційна діяльність полягає в проведенні експертизи та підтвердженні третьою стороною (сертифікаційним органом) характеристик та якостей продукції, послуг та процесів і полягає в сертифікації продукції, робіт та послуг; процесів; атестації виробництва на підприємствах, які виробляють продукцію, надають послуги, виконують роботи та здійснюють технологічні процеси.

На відміну від ліцензування, що має обов’язковий характер, сертифікація поділяється на обов’язкову і  добровільну. Добровільна сертифікація здійснюється в тих випадках, коли в законодавстві не передбачена обов’язкова сертифікація, а проводиться вона з ініціативи суб’єкта господарювання, який через добровільну сертифікацію заявляє, що його товар чи послуга якісні і безпечні, забезпечуючи таким чином свою конкурентоспроможність на ринку.

Випадки обов’язкової сертифікації прямо передбачені чинним законодавством [49,Cт.15]. Це, зокрема:

• забезпечення належних умов для захисту життя та  здоров’я  людей;
• забезпечення належного рівня екобезпеки та захисту довкілля від шкідливого впливу господарської діяльності;
• підвищення потенційної безпеки продукції, послуг та робіт;
• підтвердження гарантованого рівня якості та конкурентоспроможності товарів на внутрішньому та зовнішніх ринках;
• унеможливлення проникнення на внутрішній та зовнішній ринок продукції, що не відповідає встановленим вимогам;
• підтвердження можливості здійснювати господарську діяльність відповідними суб’єктами, що мають належним чином видані та оформлені сертифікати і таке інше.

Перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні вміщений у Переліку продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації в Україні затверджено наказом №28 від 1 лютого 2005 р. Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.

В юридичній літературі зазначається, що сертифікаційна діяльність є обов’язковою частиною обґрунтування можливості здійснення підприємницької діяльності і тим самим охоплюється поняттям її легалізації, у випадках обов’язкової сертифікації [108,C.480]. Цим обов’язкова сертифікація подібна до ліцензування. Їх функції значною мірою співпадають, але між цими засобами державного регулювання є певні відмінності.

Ліцензування господарської  діяльність передбачає надання дозволу  на здійснення ліцензованого виду господарської  діяльності конкретному господарюючому суб’єкту, який має намір здійснювати таку діяльність. Даючи такий дозвіл орган ліцензування  засвідчує, що суб’єкт господарювання відповідає вимогам, які пред’являються в Ліцензійних умовах до конкретного виду діяльності, має необхідні умови для належного здійснення цієї діяльності. Сертифікація ж (обов’язкова насамперед) спрямована на встановлення відповідності результатів діяльності і процесів їх створення вимогам стандартів.

Таким чином, якщо предметом  ліцензування є сама діяльність, то предметом сертифікації – конкретні результати такої діяльності, якість продукції, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал. Наявність ліцензії – обов’язкова умова заняття певним видом господарської діяльності взагалі, а при обов’язковій сертифікації  наявність сертифіката – умова виробництва і реалізації конкретної продукції в процесі такої діяльності. Якщо ліцензування направлено на попередження появи на ринку держави сумнівних суб’єктів господарювання, то сертифікація – сумнівної продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу.

Після отримання ліцензії на здійснення того чи іншого виду ліцензованої діяльності, до  господарюючого суб’єкта може застосовуватися   сертифікація вироблюваної ним продукції, наданих послуг, використаних систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу. Отже,  до одного і того суб’єкта господарювання можуть застосовуватись, майже одночасно, як ліцензування, так і обов’язкова сертифікація, які є майже дублюючими засобами державного регулювання. Наприклад, здійснюється ліцензування виробництва і торгівлі горілчаних та тютюнових виробів, виробництва автомобілів та автобусів і одночасно здійснюється сертифікація зазначеної продукції [87,Cт.19].

На наш погляд, ліцензування, що реалізує функцію спеціального дозволу, який зберігає силу лише при сталому  додержанні ліцензіатом ліцензійних  умов, є, як правило, самодостатнім засобом  державного регулювання і не потребує  дублювання через застосування обов’язкової сертифікації.

Видається, що обов’язкова  сертифікація має застосовуватись  тільки до тієї продукції, яка імпортується та реалізується на території України, і безпосередньо впливає на життя, здоров’я та майно людей (ліки, миючі засоби, дитячі іграшки, товари особистої гігієни, медичні послуги).

Відрізняється механізм дії виданих ліцензії та сертифіката. Якщо сертифікована продукція перестала  відповідати обов’язковим вимогам, дію сертифіката може бути припинено  або зупинено, що тягне за собою заборону на продаж відповідної продукції, а також обов’язок підприємства призупинити або припинити її випуск . Ліцензія може бути анульована за підставах передбачених діючим законодавством.

Подібним поняттям до ліцензування господарської діяльності є також, так зване, патентне ліцензування. Правове регулювання ліцензування у сфері інтелектуальної власності здійснюється статтями 426, 464, 474, 487, 495, 1107 – 1111, 1114 ЦК України. За чинним законодавством ліцензування у сфері права інтелектуальної власності – це видача особою, повноважною розпоряджатися майновими правами інтелектуальної власності (ліцензіаром) дозволу іншій особі (ліцензіату) на використання об’єкта права інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, компонування інтегральної мікросхеми, сорту рослин, породи тварин, торговельної марки і т.п.) за певних умов.